Читайте также:
|
Мавр Отелло - славетний генерал Венеціанської республіки. Він пройшов життєвий шлях, сповнений героїзму, романтики й тяжких випробувань, і лише своїми доблестями здобув пошану, почесті й визнання. Честолюбні прагнення чужі Отелло. Необхідність корисної діяльності - це властивість його натури, він відданий військовій справі, яку розуміє як високий державний обов'язок. Отелло й Дездемона - цілісні особистості Ренесансу. Це люди широкої натури, безкорисливі, доброзичливі й довірливі. Вони поводяться природно, вільні й відкриті у ставленні до людей, не здатні на пристосовництво і завжди вірні собі. Про Отелло спочатку ми дізнаємося від інших персонажів. Трохи хибний образ. Шекспір протиставляє одну іпостась Отелло – те як він сприймається людьми і його справжнього, що починає себе проявляти шляхом монологу, зверненням до вищих мужів Венеції. Насправді О дуже невпевнений у собі, гостро відчуває свою відмінність. Дездемону вваж.коханням всього життя, власним трофеем і захистом. На Кіпрі починає всіляко виявляти себе. Змінюється. У Венеції вся ситуація дуже раціоналізована. О – зразок самоконтролю, гарно говорить, захищає Д, виявляє всі поважні якості. У 2 частині опозиція порядку і хаосу – Венеція\Кіпр. Знакові речі: Д пливе на Кіпр окремо від О. Буря(У Шекспіра природа суголосить людині в усіх її змінах). Вірить Д як самому собі (а собі він в принципі не вірить). Шекспір змішує зовнішнє і внутрішнє. Те що говорили про нього на початку починає виявлятись. О змінюється протягом трагедії. На відміну від Д, що є статичним персонажем (як була самодостатньою, незалежною, так і залиш). О.не знає себе, невпевнений у собі. Вбивство ним Д тлумачиться як знищення дзеркала, дивлячись в яке він бачив свою недосконалість. Д більш статична. Виглядає сильнішою і незалежнішою. Вона молодша за нього, як суто ренесансна героїня вона викладає і захищає свою позицію не боячись нічого. Кохає О за його подвиги, а не за соціальні умовності. О і Д схожі один на одного. Утворюють пару віддзеркалення. Д дуже певна в собі. Коли О змінюється вона не перестає його кохати. Яго – режисер всього. Позер. У нього постійна зміна ролей. Він з тих, хто буде прикидатися, що все робить для когось, але насправді для себе. Гарний психолог. Якщо О не знає своєї власної натури, то Яго знає ким він є. «не тот я кем кажусь». 100%маніпулятор. Маємо метафору театру, Яго вибудовує власний і діє за ним. Він і актор і режисер. «Ідеальне зло». Бо власної сутності в нього не має, тому він легко надягає маски. Він порожній всередині. Його дратує і О і Д через те що мають цю сутність. Відношення Яго з Емілією не схожі на уклад О і Д. Емілія змінюється, а Яго статичний. Вона спочатку слухається його, хоча їх стосунки далекі від ідеалу. Але згодом вона розпочинає бунт. Кассіо повний антипод О. Тому він і дратує його найбільше. Галантний венеціанець і здавалося він найближчий до довершеності. О впадає в істерику порівнюючи себе з ним. Але Ш вводить деталі, що руйнують досконалість (епізод з Б*Янкою). Його ввічливість це лише зовнішність. Він не ренесансний герой.
Дата добавления: 2015-10-28; просмотров: 110 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Сюжетне джерело трагедії «Отелло», характер обробки. Композиційне розгортання трагедії та еволюція образу гол героя. | | | Творчість Кальдерона як центральне художнє явище іспанського театру XVII ст. «Життя – це сон» як естетизація етико-філософських уявлень бароко про світ та людину. |