Читайте также:
|
Написала 1604. Сюжет взят з італ.новели Джеральді Чінтіо, де Отелло – 100%комічний персонаж. Був одновимірним ревнивцем. Ш.зробив з нього ренесансного титана, що не зважаючи на свою відкритість і чесність не повірив Дездемоні. Суперечливий персонаж. В кінці ще продовжує називати себе чесним вбивцею і не звинувачує себе. Обігрує расове питання. Мотив інакшості; актуальна тема для тодішньої Європи. Ще на початку образ Отелло це образ іншого у Венеції. Отелло один з першокласних зразків трагедії Арістотеля. Домінує 1 головна сюжетна лінія, немає відхилень від основного сюжету, увага концентрується на невеликій кількості епізодів, все швидко розгортається і швидко завершується. Можно умовно поділити на 2ч: у Венеції (до сумнівів), на Кіпрі (вже є сумніви). Мавр Отелло - славетний генерал Венеціанської республіки. Він пройшов життєвий шлях, сповнений героїзму, романтики й тяжких випробувань, і лише своїми доблестями здобув пошану, почесті й визнання. Честолюбні прагнення чужі Отелло. Необхідність корисної діяльності - це властивість його натури, він відданий військовій справі, яку розуміє як високий державний обов'язок. Отелло й Дездемона - цілісні особистості Ренесансу. Це люди широкої натури, безкорисливі, доброзичливі й довірливі. Вони поводяться природно, вільні й відкриті у ставленні до людей, не здатні на пристосовництво і завжди вірні собі. Про Отелло спочатку ми дізнаємося від інших персонажів. Трохи хибний образ. Шекспір протиставляє одну іпостась Отелло – те як він сприймається людьми і його справжнього, що починає себе проявляти шляхом монологу, зверненням до вищих мужів Венеції. Насправді О дуже невпевнений у собі, гостро відчуває свою відмінність. Дездемону вваж.коханням всього життя, власним трофеем і захистом. На Кіпрі починає всіляко виявляти себе. Змінюється. У Венеції вся ситуація дуже раціоналізована. О – зразок самоконтролю, гарно говорить, захищає Д, виявляє всі поважні якості. У 2 частині опозиція порядку і хаосу – Венеція\Кіпр. Знакові речі: Д пливе на Кіпр окремо від О. Буря(У Шекспіра природа суголосить людині в усіх її змінах). Вірить Д як самому собі (а собі він в принципі не вірить). Шекспір змішує зовнішнє і внутрішнє. Те що говорили про нього на початку починає виявлятись. О змінюється протягом трагедії. На відміну від Д, що є статичним персонажем (як була самодостатньою, незалежною, так і залиш). О.не знає себе, невпевнений у собі. Вбивство ним Д тлумачиться як знищення дзеркала, дивлячись в яке він бачив свою недосконалість.
Дата добавления: 2015-10-28; просмотров: 240 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Особливості трагічної колізії та специфіка системи образів у «Ромео і Джульєтті». | | | Образність трагедії: Отелло, Яго, Дездемона, Емілія, Кассіо. Яго як варіація образу Зла. |