Війна як форма соціально-політичного конфлікту

Концептуальне ставлення до війни, почи­наючи з античності, розділило ідеологів і політиків на два непримиренні табори. Фор­мула «світ є неподільним» зберігає акту­альність як ідеал, як одне з визначень сфери належного. В іншій сфері, сфері сущого, світ, на жаль, є поді­льним. За перші тридцять післявоєнних років, у 1945-1975 pp., на земній кулі відбулись 142 війни і воєнних конфліктів, в яких взяла участь 81 держава. Після 1945 р. в локальних війнах і конфліктах загинуло більше 35 мільйонів осіб. Війни стають усе більш жорстокими і руйнівними. Якщо під час першої світової війни співвідношення втрат військовослужбовців і громадянсько­го населення було 95:5, то у війні в Кореї - відповідно 16:84, а у війні у В'єтнамі - 10:90. Тому завдання попередження локаль­них воєн залишається досить нагальним.

Трудність полягає в тому, що формула Клаузевіца «війна є продовження політики іншими засобами» і далі діє. Вибір між війною і миром здійснюється в класичній формі, оскільки збері­гається співвідношення між військовими засобами і політичною метою. І хоча сучасне міжнародне право не визнає «права на війну», воно здійснюється де-факто.

Генезис поглядів на війну як на соціальне лихо пов'язаний з античністю. Мислителі цієї епохи мріяли про назавжди минулий «золотий вік», коли люди не знали війни, і засуджували сучасність, затьмарену збройними конфліктами. Але вже в той час визначи­лось два підходи до оцінки війни - засуджуючий і апологетичний; вони утверджувались упродовж усієї подальшої історії соціально-політичної думки. Так, Геракліт стверджував, що війна є твор­чою першоосновою всіх змін і що результат війни завжди є спра­ведливим. Він проголошував її «батьком і царем усіх», оскільки одних вона робить рабами, а інших - вільними. Платон іАрісто-тель вбачали у війні «частину мистецтва політичного», тобто визнавали існування діалектичного зв'язку між політикою і війною. Разом з тим засуджуючи згубність війн всередині Еллади, які руй­нували полісні держави, вони схвалювали війни за її межами.

Ідеологи християнства, утверджуючи «царство боже» вукато-лицьких країнах, закликали до хрестових походів проти іновірців.

Сучасний фашизм, націонал-екстремізм і релігійний фунда-менталізм абсолютизують значимість і унікальність війни в до­сягненні своїх «соціально-емансипаторських» і месіанських цілей.

Політична теорія покликана розкрити сутнісну об'єднуючу основу, яка привела різних за політичною орієнтацією суб'єктів політики в єдиний табір прихильників насилля. Німецький во­єнний теоретик К. Клаузевіц (1780-1831) вивів класичну форму зв'язку між політикою і війною. Війна, на його думку, не є самостійним, не залежним від соціального розвитку явищем, вона являє собою політичний акт, серйозний засіб досягнення важливої політичної мети, виплив з політичного положення і обумовлена лише політичними мотивами.

Положення Клаузевіца - відправний пункт аналізу соціально-політичної сутності воєн, причин і характеру конкретних збройних конфліктів. Однак у цій тезі закладені можливості варіативного тлу­мачення, що пов'язане з розширенням кола учасників політики, здатних використовувати війну як засіб політики. За однією версією війна розглядається як продовження політики держави, що робить її «загальнонародною політикою» і загальнонародною справою. Цю версію можна назвати традиціоналістською, оскільки саме держа­ва виступала традиційним ініціатором воєн. Вона домінувала до появи марксизму, який виявив основну лінію конфліктності в само­му суспільстві. Відповідно до марксистської версії будь-яка війна рішуче

пов'язана із взаємовідносинами класів всередині країни і продовжує політику зацікавлених держав і різних класів, яка проводиться у внутрішньосуспільному просторі.

Обидві позиції витримують критику, оскільки розкривають соціальну природу воєн та їх діалектичний зв'язок із внутріш­ньою і зовнішньою політикою, хоча друга позиція більш повно і об'єктивно розкриває сутність війни.

Війна є окремий випадок і крайня форма соціального кон­флікту. Природа і коріння війни тотожні всім соціальним кон­фліктам. Війна є наслідком соціально-класового поділу суспіль­ства. У дополітичному співжитті війни були не закономірністю, а лише випадковим елементом неполітичних взаємодій людей.

З виникненням соціальної диференціації війна стає способом насильницького відчуження як предметів безпосереднього спожи­вання і засобів виробництва, так і самих виробників. Виник логіч­ний ланцюжок: «соціальні класи - неспівпадаючі інтереси, політика як спосіб регулювання - війна як засіб реалізації цілей, обумовлених протилежними інтересами».

В основі кожної війни є ті чи інші протилежні інтереси, здійснення яких стало неможливим мирними засобами. «Обсяг» війни залежить від «обсягу» інтересів: у цьому основна відмінність між світовими і локальними війнами.

Парадоксально, але практично кожна конституційно-демократична держава «планує» війну, оскільки має політичний документ, що виз­начає характер і завдання можливої війни, тобто воєнну доктрину.

Основні її положення поставлені в залежність від соціально-політичного ладу, геополітичного статусу держави, рівня розвит­ку виробничих сил і наукових досягнень, імовірних суперників і союзників і т.ін.

Проблема подолання воєн до цього часу не розв'язана. Однак реальна небезпека ядерного самознищення примушує по-новому по­глянути на співвідношення політики і засобів її здійснення та шука­ти цивілізовані технології регулювання міждержавних відносин.

Питання для самоконтролю й проблемні завдання

1. Геракліт стверджував, що все виникає через ворожнечу і є позичковим («коштом іншого»). Чи правий давньогрецький філо­соф, якщо його висновок об'єктивно підтвер­джується початковим розвитком капіталіз­му (первісне накопичення капіталу завжди

було хижацьким), досвідом соціалістичних революцій (експропрі­ація, «розкуркулювання» тощо), появою «нових українців», «но­вих росіян» до і після приватизації в країнах СНД?

2. Завжди є політичні сили, схильні до компромісу, і сили, які орієнтуються на конфронтацію. У чому полягають цільові настано­ви конструктивної політики:

а) у посиленні позиції перших;

б) у нейтралізації і ослабленні позицій других;

в) у пошуку взаємовигідного виходу із ситуації конфлікту;

г) в опрацюванні постійно діючого цивілізованого механізму розв'язання конфліктів?

3. Р. Дарендорф вважає, що людська свобода і свобода політич­ного вибору існує лише у світі регульованого конфлікту. Чи можна буквально сприймати це твердження німецького конфліктолога в тому сенсі, що достатньо оволодіти складним мистецтвом управління конфліктами, як з'явиться свобода і всі демократичні «радощі»?

4. Які політичні ідеології є найбільш «конфліктогенними» в політичній практиці:

а) консерватизм;

б) лібералізм;

в) соціал-демократизм;

г) комунізм;

д) націоналізм; є) анархізм?

5. Політичний конфлікт - це тип соціальних відносин, в яких сторони протистоять одна одній через несумісність своїх політико-ідеологічних інтересів. Чи означає це, що утвердження плюралізму ідеологій є прямо пропорційним підвищенню рівня конфліктності?

6. Яка політична технологія є найбільш прийнятною в урегулю­ванні соціальних конфліктів:

а) заперечення, замовчування назрілих конфліктів;

б) застосування репресивних заходів до однієї чи до всіх конфліктуючих сторін;

в) здійснення реформ, покликаних частково усунути передумови, що привели до відкритої сутички;

г) спроби докорінного розв'язання конфліктів шляхом усунення їх безпосередніх причин?

7. В історії політичної думки сформувались два підходи до оцінки війни - засуджуючий і апологетичний. Який підхід мав успіх у XX ст., якщо врахувати «ножиці», які утворились між політични­ми деклараціями всіх рівнів і реальною політикою держав?

8. Як оцінити «миротворчу» політику США та інших «сильних світу цього», які експлуатують внутрішньонаціональні конфлікти в окремих країнах з метою проведення глобально-гегемоністського курсу?

9. Чи можна погодитись з Р. Дарендорфом, що непримиренні соціальні конфлікти відносяться до політичного контексту XIX ст. Як оцінити у зв'язку з цим етнонаціональні сутички, які стали звичним явищем у XX столітті? Чи зберігає актуальність марксистсь­ка теза: «поки існують нації і взаємовідносини між ними, націо­нальне питання не може бути розв'язане повністю і остаточно?

10. Як суб'єкт управління конфліктом може виступати «третя сила», яка не бере участі в ньому, але зацікавлена в його розв'язанні.

Чим пояснити неврегульованість палестино-ізраїльського конфлік­ту - одного з найбільш тривалих у політичній історії?

11. Пошук технології регулювання конфліктів неминуче веде до розв'язання декількох універсальних завдань:

- перешкоджання виникненню конфліктів;

- перетворення неявних конфліктів у відкриту форму з метою недопущення додаткових соціальних потрясінь;

- мінімізація ступеня соціального невдоволення з метою зменшен­ня неконтрольованих процесів.

Чому, як показує досвід, найважче піддається розв'язанню перше із перелічених завдань?

12. Конфліктологи зазначають, що протистояння в суспільстві зростає із збільшенням кількості груп. Чи не суперечить цей висно­вок твердженню про соціально-інтегративну місію представницької плюралістичної демократії, якій властиве зростання інтенсивності політичної конкуренції?

13. Чи може конфлікт всередині правлячої партії в однопартійній системі зруйнувати всю політичну систему і обумовити зворотний рух? Чи може це статись у двопартійній системі?

14. Який з чотирьох збірних образів лідерства - «прапороно­сець», «служитель», «торговець», «пожежник» - найбільш повно «вписується» в ефективну технологію врегулювання конфліктів?

15. Якою мірою рівень конфліктності на «виході» політичної системи позначається на рівні конфліктності на її «вході»?

16. Чому в суспільствах, що модернізуються, є велика ймовірність зворотних політичних процесів?

17. У політології стверджується, що для успішного реформуван­ня суспільства на шляху до демократії необхідно досягти трьох основних консенсусів між правлячою елітою і опозицією:

- відносно до минулого суспільства;

- щодо визначення тимчасових норм для обговорення мети соціального розвитку в умовах політичної свободи;

- у визначенні правлячим режимам правил «політичної гри». Чи реалізується ця «консенсусна тріада» в сучасній Росії і

Україні?

Дата добавления: 2015-10-02