Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Війна як форма соціально-політичного конфлікту

ДИНАМІЧНА І СТАГНАЦІЙНА СТАБІЛЬНІСТЬ | КОНСТРУКТИВНІ І ДЕСТРУКТИВНІ ПОЛІТИЧНІ КОНФЛІКТИ | ДЕТЕРМІНАЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ КОНФЛІКТНОСТІ | ПОВЕДІНКА МОЖНОВЛАДЦІВ У КОНФЛІКТІ | ОПОЗИЦІЯ В КОНФЛІКТІ. НАСИЛЬНИЦЬКІ І НЕНАСИЛЬНИЦЬКІ ФОРМИ БОРОТЬБИ. | Еволюція уявлень про соціально-політичний конфлікт | Суб'єкти політич­них конфліктів | Криза і конфлікт | Типологія політичних конфліктів | Політичний конфлікт як процес |


Читайте также:
  1. a. Доступ к создаваемой государственными органами информации, которая защищена законодательством об интеллектуальной собственности
  2. I. ИНФОРМАЦИОННАЯ БЕЗОПАСНОСТЬ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ
  3. II. Информация об оказываемых услугах
  4. II. МЕТОДЫ ОБЕСПЕЧЕНИЯ ИНФОРМАЦИОННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ
  5. II. Сроки, перечень, форма и критерии оценки вступительных испытаний
  6. III. Анализ информационного обеспечения системы управления
  7. III. ОСНОВНЫЕ ПОЛОЖЕНИЯ ГОСУДАРСТВЕННОЙ ПОЛИТИКИ ОБЕСПЕЧЕНИЯ ИНФОРМАЦИОННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ И ПЕРВООЧЕРЕДНЫЕ МЕРОПРИЯТИЯ ПО ЕЕ РЕАЛИЗАЦИИ

Концептуальне ставлення до війни, почи­наючи з античності, розділило ідеологів і політиків на два непримиренні табори. Фор­мула «світ є неподільним» зберігає акту­альність як ідеал, як одне з визначень сфери належного. В іншій сфері, сфері сущого, світ, на жаль, є поді­льним. За перші тридцять післявоєнних років, у 1945-1975 pp., на земній кулі відбулись 142 війни і воєнних конфліктів, в яких взяла участь 81 держава. Після 1945 р. в локальних війнах і конфліктах загинуло більше 35 мільйонів осіб. Війни стають усе більш жорстокими і руйнівними. Якщо під час першої світової війни співвідношення втрат військовослужбовців і громадянсько­го населення було 95:5, то у війні в Кореї - відповідно 16:84, а у війні у В'єтнамі - 10:90. Тому завдання попередження локаль­них воєн залишається досить нагальним.

Трудність полягає в тому, що формула Клаузевіца «війна є продовження політики іншими засобами» і далі діє. Вибір між війною і миром здійснюється в класичній формі, оскільки збері­гається співвідношення між військовими засобами і політичною метою. І хоча сучасне міжнародне право не визнає «права на війну», воно здійснюється де-факто.

Генезис поглядів на війну як на соціальне лихо пов'язаний з античністю. Мислителі цієї епохи мріяли про назавжди минулий «золотий вік», коли люди не знали війни, і засуджували сучасність, затьмарену збройними конфліктами. Але вже в той час визначи­лось два підходи до оцінки війни - засуджуючий і апологетичний; вони утверджувались упродовж усієї подальшої історії соціально-політичної думки. Так, Геракліт стверджував, що війна є твор­чою першоосновою всіх змін і що результат війни завжди є спра­ведливим. Він проголошував її «батьком і царем усіх», оскільки одних вона робить рабами, а інших - вільними. Платон іАрісто-тель вбачали у війні «частину мистецтва політичного», тобто визнавали існування діалектичного зв'язку між політикою і війною. Разом з тим засуджуючи згубність війн всередині Еллади, які руй­нували полісні держави, вони схвалювали війни за її межами.

Ідеологи християнства, утверджуючи «царство боже» вукато-лицьких країнах, закликали до хрестових походів проти іновірців.

Сучасний фашизм, націонал-екстремізм і релігійний фунда-менталізм абсолютизують значимість і унікальність війни в до­сягненні своїх «соціально-емансипаторських» і месіанських цілей.

Політична теорія покликана розкрити сутнісну об'єднуючу основу, яка привела різних за політичною орієнтацією суб'єктів політики в єдиний табір прихильників насилля. Німецький во­єнний теоретик К. Клаузевіц (1780-1831) вивів класичну форму зв'язку між політикою і війною. Війна, на його думку, не є самостійним, не залежним від соціального розвитку явищем, вона являє собою політичний акт, серйозний засіб досягнення важливої політичної мети, виплив з політичного положення і обумовлена лише політичними мотивами.

Положення Клаузевіца - відправний пункт аналізу соціально-політичної сутності воєн, причин і характеру конкретних збройних конфліктів. Однак у цій тезі закладені можливості варіативного тлу­мачення, що пов'язане з розширенням кола учасників політики, здатних використовувати війну як засіб політики. За однією версією війна розглядається як продовження політики держави, що робить її «загальнонародною політикою» і загальнонародною справою. Цю версію можна назвати традиціоналістською, оскільки саме держа­ва виступала традиційним ініціатором воєн. Вона домінувала до появи марксизму, який виявив основну лінію конфліктності в само­му суспільстві. Відповідно до марксистської версії будь-яка війна рішуче

пов'язана із взаємовідносинами класів всередині країни і продовжує політику зацікавлених держав і різних класів, яка проводиться у внутрішньосуспільному просторі.

Обидві позиції витримують критику, оскільки розкривають соціальну природу воєн та їх діалектичний зв'язок із внутріш­ньою і зовнішньою політикою, хоча друга позиція більш повно і об'єктивно розкриває сутність війни.

Війна є окремий випадок і крайня форма соціального кон­флікту. Природа і коріння війни тотожні всім соціальним кон­фліктам. Війна є наслідком соціально-класового поділу суспіль­ства. У дополітичному співжитті війни були не закономірністю, а лише випадковим елементом неполітичних взаємодій людей.

З виникненням соціальної диференціації війна стає способом насильницького відчуження як предметів безпосереднього спожи­вання і засобів виробництва, так і самих виробників. Виник логіч­ний ланцюжок: «соціальні класи - неспівпадаючі інтереси, політика як спосіб регулювання - війна як засіб реалізації цілей, обумовлених протилежними інтересами».

В основі кожної війни є ті чи інші протилежні інтереси, здійснення яких стало неможливим мирними засобами. «Обсяг» війни залежить від «обсягу» інтересів: у цьому основна відмінність між світовими і локальними війнами.

Парадоксально, але практично кожна конституційно-демократична держава «планує» війну, оскільки має політичний документ, що виз­начає характер і завдання можливої війни, тобто воєнну доктрину.

Основні її положення поставлені в залежність від соціально-політичного ладу, геополітичного статусу держави, рівня розвит­ку виробничих сил і наукових досягнень, імовірних суперників і союзників і т.ін.

Проблема подолання воєн до цього часу не розв'язана. Однак реальна небезпека ядерного самознищення примушує по-новому по­глянути на співвідношення політики і засобів її здійснення та шука­ти цивілізовані технології регулювання міждержавних відносин.

Питання для самоконтролю й проблемні завдання

1. Геракліт стверджував, що все виникає через ворожнечу і є позичковим («коштом іншого»). Чи правий давньогрецький філо­соф, якщо його висновок об'єктивно підтвер­джується початковим розвитком капіталіз­му (первісне накопичення капіталу завжди

було хижацьким), досвідом соціалістичних революцій (експропрі­ація, «розкуркулювання» тощо), появою «нових українців», «но­вих росіян» до і після приватизації в країнах СНД?

2. Завжди є політичні сили, схильні до компромісу, і сили, які орієнтуються на конфронтацію. У чому полягають цільові настано­ви конструктивної політики:

а) у посиленні позиції перших;

б) у нейтралізації і ослабленні позицій других;

в) у пошуку взаємовигідного виходу із ситуації конфлікту;

г) в опрацюванні постійно діючого цивілізованого механізму розв'язання конфліктів?

3. Р. Дарендорф вважає, що людська свобода і свобода політич­ного вибору існує лише у світі регульованого конфлікту. Чи можна буквально сприймати це твердження німецького конфліктолога в тому сенсі, що достатньо оволодіти складним мистецтвом управління конфліктами, як з'явиться свобода і всі демократичні «радощі»?

4. Які політичні ідеології є найбільш «конфліктогенними» в політичній практиці:

а) консерватизм;

б) лібералізм;

в) соціал-демократизм;

г) комунізм;

д) націоналізм; є) анархізм?

5. Політичний конфлікт - це тип соціальних відносин, в яких сторони протистоять одна одній через несумісність своїх політико-ідеологічних інтересів. Чи означає це, що утвердження плюралізму ідеологій є прямо пропорційним підвищенню рівня конфліктності?

6. Яка політична технологія є найбільш прийнятною в урегулю­ванні соціальних конфліктів:

а) заперечення, замовчування назрілих конфліктів;

б) застосування репресивних заходів до однієї чи до всіх конфліктуючих сторін;

в) здійснення реформ, покликаних частково усунути передумови, що привели до відкритої сутички;

г) спроби докорінного розв'язання конфліктів шляхом усунення їх безпосередніх причин?

7. В історії політичної думки сформувались два підходи до оцінки війни - засуджуючий і апологетичний. Який підхід мав успіх у XX ст., якщо врахувати «ножиці», які утворились між політични­ми деклараціями всіх рівнів і реальною політикою держав?

8. Як оцінити «миротворчу» політику США та інших «сильних світу цього», які експлуатують внутрішньонаціональні конфлікти в окремих країнах з метою проведення глобально-гегемоністського курсу?

9. Чи можна погодитись з Р. Дарендорфом, що непримиренні соціальні конфлікти відносяться до політичного контексту XIX ст. Як оцінити у зв'язку з цим етнонаціональні сутички, які стали звичним явищем у XX столітті? Чи зберігає актуальність марксистсь­ка теза: «поки існують нації і взаємовідносини між ними, націо­нальне питання не може бути розв'язане повністю і остаточно?

10. Як суб'єкт управління конфліктом може виступати «третя сила», яка не бере участі в ньому, але зацікавлена в його розв'язанні.

Чим пояснити неврегульованість палестино-ізраїльського конфлік­ту - одного з найбільш тривалих у політичній історії?

11. Пошук технології регулювання конфліктів неминуче веде до розв'язання декількох універсальних завдань:

- перешкоджання виникненню конфліктів;

- перетворення неявних конфліктів у відкриту форму з метою недопущення додаткових соціальних потрясінь;

- мінімізація ступеня соціального невдоволення з метою зменшен­ня неконтрольованих процесів.

Чому, як показує досвід, найважче піддається розв'язанню перше із перелічених завдань?

12. Конфліктологи зазначають, що протистояння в суспільстві зростає із збільшенням кількості груп. Чи не суперечить цей висно­вок твердженню про соціально-інтегративну місію представницької плюралістичної демократії, якій властиве зростання інтенсивності політичної конкуренції?

13. Чи може конфлікт всередині правлячої партії в однопартійній системі зруйнувати всю політичну систему і обумовити зворотний рух? Чи може це статись у двопартійній системі?

14. Який з чотирьох збірних образів лідерства - «прапороно­сець», «служитель», «торговець», «пожежник» - найбільш повно «вписується» в ефективну технологію врегулювання конфліктів?

15. Якою мірою рівень конфліктності на «виході» політичної системи позначається на рівні конфліктності на її «вході»?

16. Чому в суспільствах, що модернізуються, є велика ймовірність зворотних політичних процесів?

17. У політології стверджується, що для успішного реформуван­ня суспільства на шляху до демократії необхідно досягти трьох основних консенсусів між правлячою елітою і опозицією:

- відносно до минулого суспільства;

- щодо визначення тимчасових норм для обговорення мети соціального розвитку в умовах політичної свободи;

- у визначенні правлячим режимам правил «політичної гри». Чи реалізується ця «консенсусна тріада» в сучасній Росії і

Україні?


Дата добавления: 2015-10-02; просмотров: 167 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Функції політич­них конфліктів| Терміни і поняття

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.01 сек.)