Політичний конфлікт як процес

Конфліктологія спирається на структурну мо­дель опису конфліктів, яка визначає соціальні і політико-технологічні параметри, що впливають на конфліктну поведінку, і конкретизує форми цього впливу. У конфлікті визначаються чотири стадії - передконфліктна, конфліктна, стадія подолання конфлікту і післяконфліктна.

• Передконфліктна стадія поділяється на дві фази:

- початкову (латентну) - формування конфліктної ситуації, накопичення і загострення суперечностей;

- фазу інциденту чи приводу - зовнішньої події, яка приво­дить у рух конфліктуючі сторони; це фаза усвідомлення спону­кальних мотивів конфлікту, його перетворення з латентної фор­ми прояву у відкриту.

• Конфліктна стадія (конфліктна поведінка) — основна стадія розвитку конфлікту; її характеризують дії, спрямовані на пряме і опосередковане блокування протилежної сторони; на цій стадії мак­симально використовується сила як здатність реалізувати свою мету всупереч волі опонента; її компоненти - фізична сила, технічні засо­би, інформація, матеріали експертизи, соціальний статус (доходи, рівень влади, престиж), фінанси, ліміт часу, територія, кількість прибічників тощо.

На цій стадії можливі дві фази:

- перша породжує тенденцію до поглиблення конфлікту, але може стимулювати його учасників до пошуку компромісу;

- друга - це «переоцінка цінностей», у ході конфліктної взає­модії сторони можуть змінити уявлення про себе і про зовнішнє середовище; це служить стимулом для прийняття рішення про стратегію і тактику подальшої поведінки, це фаза вибору.

Конфліктуючі сторони можуть обрати такі програми поведінки:

- досягнення своїх цілей за рахунок опонента шляхом дове­дення конфлікту до найвищого рівня напруженості;

- зниження рівня напруженості, збереження конфліктної ситу­ації, переведення її в латентну форму за рахунок часткових поступок;

- пошук способів повного розв'язання конфлікту; якщо обрана ця програма, то настає третя стадія розвитку конфлік­ту — стадія розв'язання.

• Стадія розв'язання характеризується змінами об'єктивної ситуації і суб'єктивною, психологічною перебудовою, зміною суб'єк­тивного образу ситуації.

Повне розв'язання конфлікту передбачає припинення кон­флікту на об'єктивному і суб'єктивному рівнях, доповнених кар­динальною перебудовою всього образу конфліктної ситуації: «об­раз ворога» замінюється «образом партнера», психологічна наста­нова на боротьбу змінюється орієнтацією на співпрацю.

Часткове розв'язання конфлікту передбачає зміни у зовнішній поведінці при збереженні внутрішніх спонукальних настанов на його продовження.

Існує декілька схем розв'язання конфліктів. Розглянемо дві з них.

Перша схема ґрунтується на своєчасному і точному діагнозі причин конфлікту:

- з'ясування дійсних суперечностей, інтересів і цілей, визна­чення «ділової зони» конфлікту;

- пошук взаємної зацікавленості в подоланні суперечностей шляхом визнання інтересів один одного; це може бути досягнуто шляхом визначення значущої для обох сторін мети, яка б об'єд­нала їх на більш широкій основі;

- пошук можливих спільних дій з нейтралізації конфлікту. Рекомендаційна частина цієї схеми містить такі положення:

- під час переговорного процесу пріоритет повинен надава­тись обговоренню змістовних проблем, що спричинили конфлікт;

- сторони повинні прагнути до зняття психологічної і соціаль­ної напруженості; демонструвати взаємоповагу; піти на доказове розкриття своїх позицій; виявити взаємну схильність до компромісу.

Друга схема базується на логіці оптимального суб'єктивно­го вибору і в окремих рисах дублює першу:

- необхідно правильно визначити дійсні інтереси, що лежать в основі конфліктних подій; це перший і вирішальний крок до оволодіння конфліктною ситуацією;

- важливо організувати пошук зацікавлених осіб, здатних виступити третейським суддею в розв'язанні конфлікту; вдало підібраний посередник може оперативно врегулювати конфлікт там, де без його зусиль згода між опонентами була б взагалі неможливою;

-за неуспіху зусиль із взаємовигідного запобігання конфлікту слід, не починаючи відкритих ворожих дій, нарощувати свій

активний потенціал і концентрувати сили для можливого відкри­того зіткнення;

- не реагувати на прояви агресивності з боку опонента, заці­кавленого в такому зіткненні, орієнтуватись на мирний кінець конфлікту;

- залучати до переговорного процесу як можна більше учас­ників, оскільки це надасть додаткові варіанти виходу з конфлікту;

- крім можливих дій і намірів союзників і суперників, вико­ристати інші наявні і потенціальні ресурси для компромісу.

• Післяконфліктна стадія передбачає плавний вихід із «зони конфліктності», нейтралізацію можливих нерівностей у відноси­нах конфліктуючих сторін. За своїм змістом вона відповідає тре­тьому природному закону Т. Гоббса: люди повинні виконувати укладені між ними угоди; в іншому випадку ці угоди не будуть мати ніякого сенсу.

Дата добавления: 2015-10-02