Робочий зошит

(конспект лекцій)

з дисципліни:

«Основи економіки, бізнесу, маркетингу, менеджменту»

спеціальності: 5.05010301 «Розробка програмного забезпечення»

Харків 2014

Робочий зошит з дисципліни «Основи економіки, бізнесу, маркетингу, менеджменту» (конспект лекцій) для спеціальності: 5.05010301«Розробка програмного забезпечення» склав викладач - методист вищої категорії Дідух І.І

Затверджений на засіданні методичної ради коледжу.

Протокол № від «» 2014 р.

Директор коледжу Е.Ю.Рубін

Затверджений на засіданні циклової комісії соціально-економічних і суспільних дисциплін.

Протокол № від «» 2014 р.

Голова комісії Гужовська З.І.

Зміст Стор

ВСТУП……………………………………………………………………………..…...4

Розділ 1. Основи економіки підприємства…………………………………...……7

ТЕМА 1.1 Підприємство – головна ланка економіки …………………………………….. 7

1 Галузева структура економіки і промисловості.…………………………………….7

2 Підприємство – головна ланка економіки……………………………………...……7

3 Структура і принципи організації підприємства………………………..…………..9

Тема 1.2. Виробничі фонди підприємства …………………………………..….…...12

1 Основні виробничі фонди: поняття, класифікація……………………….………..12

2 Знос та амортизація основних фондів………………………………………………14

3 Оборотні виробничі фонди…………………………………………………………..17

4 Оборотні засоби підприємства ……………………………………………………...18

Тема: 1.3 Трудові ресурси підприємства. Продуктивність праці. Оплата та стимулюваня праці ……………………………………………………………...……20

1 Трудові ресурси підприємства……………………………………………………...20

2 Продуктивність праці………………………………………………………………..22

3 Оплата та стимулювання праці……………………………………………………..23

Тема 1.4.. Фінансово-економічні результати діяльності підприємства ……...26

1 Витрати підприємства. Собівартість продукції…………………………………...26

2 Ціна…………………………………………………………………………………...31

3 Прибуток……………………………………………………………………………..32

4 Рентабельність………………………………………………………………………..33

Розділ 2 Основи бізнесу……………………………………………………………….34

Тема 2.1 Основи бізнесу ……………………………………………………………….34

1 Поняття бізнесу. Елементи системи бізнесу……………………………………….34

2 Поняття підприємництва, його суб’єкти. Функції підприємництва……………...35

Розділ 3 Основи менеджменту…………………………………………………….…37

Тема 3.1 Менеджмент його функції, методи, організація ………………………..37

1 Поняття, зміст і завдання менеджменту…………………………………………….37

2 Функції менеджменту………………………………………………………………..38

3 Методи менеджменту………………………………………………………………..39

4 Організаційні структури менеджменту…………………………………………….40

5 Стилі керівництва…………………………………………………………………….47

Розділ4 Основи маркетингу………………………………………………………….48

Тема 4.1 Основи маркетингу …………………………………………………………48

1. Поняття маркетингу та його елементи…………………………………..…………48

2. Функції маркетингу………………………………………………………………….49

3. Маркетингові дослідження…………………………………………………….……61

4. Організація маркетингу……………………………………………………………...62

Додаток А… …………………………………………………………………………….64

Додаток В… …………………………………………………………………………….64

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ………………………………………………………………...70

ВСТУП

Дисципліна: «Основи економіки, бізнесу, маркетингу, менеджменту» є інтегрована і об’єднує декілька розділів економічного напряму:

- основи економіки підприємства,

- основи бізнесу,

- основи менеджменту,

- основи маркетингу.

Кожен з вказаних розділів розглядаються в даному курсі: основні поняття, категорії, закономірності.

Слово "економіка " бере початок від грецького "оікопоmіkе", що розглядалося як наука про управління домашнім господарством. В сучасному світі ця категорія має декілька значень, найбільш поширені з яких наступні:

Економіка — це вчення про те, як виробляються і розподіляються всі необхідні нам товари та послуги, або як наші обмежені виробничі ресурси використовуються для задоволення людських потреб і бажань.

Економіка – це історично визначена сукупність виробничих відносин, економічний базис суспільства.

Економіка – це господарство країни, області, району, галузі.

Залежно від рівня вивчення процесів, явищ економічного життя розподіляють макроекономіку та мікроекономіку.

Макроекономіка – досліджує процеси формування сукупного попиту та пропозицій, національного доходу, валового суспільного продукту, аналізує вплив бюджетної політики уряду на економічне зростання, інфляцію, рівень безробіття. Рівень макроекономічного аналізу – це все господарство або провідні галузі: промисловість, сільське господарство, транспорт, зв’язок, торгівля та інше.

Мікроекономіка – досліджує економічні явища на рівні таких структур, як галузь виробництва, підприємство, товарні та фінансові ринки; вивчає питання фінансового та господарського планування, ціноутворення, розрахунку собівартості виробництва та інші питання. Макро та мікроекономіки тісно пов’язані між собою.

Основною ланкою економіки, господарства країни – є підприємство. Кожне підприємство необхідно розглядати як систему. Система має:

- внутрішнє середовище;

- межі;

- оточуюче середовище;

- вхід до системи;

- вихід з системи.

ОТОЧУЮЧЕ СЕРЕДОВИЩЕ (правова система, купівельна спроможність, рівень конкуренції, демографічна ситуація, політична стабільність, релігійні погляди…)
ВХІД В СИСТЕМУ	Внутрішнє середовище	ВИХІД ІЗ СИСТЕМИ
земля труд → капітал	Виробничі та інші процеси	→товари →послуги →інформація
ОТОЧУЮЧЕ СЕРЕДОВИЩЕ

Рисунок 1 – Підприємство - як система

Підприємство як система буде існувати доти, доки буде відбуватися вигідний обмін між входом і виходом.

Економіка підприємства вивчає дію законів економіки, що проявляються у виробничих відносинах, методами раціональної організації роботи підприємства, шляхи ефективного використання ресурсів підприємства.

На підприємстві поєднано працю багатьох людей на підставі спеціалізації та кооперації праці. Спільна праця людей різних професій, функцій вимагає координації та узгодження. Забезпечити ефективну роботу підприємства є головним завданням процесу управління. Альфред Маршал (1842-1924) - англійський економіст (сенатор Маршал США «План Маршала» по відновленню Європи після ВВВ) – виділив управління в окремий фактор (ресурс) виробництва поряд з капіталом, землею, працею.

Управління – в широкому розумінні означає цілеспрямовану дію на об’єкт для досягнення конкретної мети.

Слід розрізняти управління:

- складними технічними системами (авто, літаками, хімічними процесами…)

- трудовим колективом – соціальною системою, виробничими силами, підприємством.

Аналогом терміну «управління» є термін «менеджмент». Слово «manager» перекладається як «управляючий». Сучасні значення слова «менеджмент»:

- галузь знань, наука про управління;

- сфера діяльності, що пов’язана з організацією роботи людей;

- управлінський персонал.

Менеджмент – це особливий вид професійної діяльності, направлений на досягнення в діяльності фірми(підприємства) оптимальних результатів на підставі раціонального використання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів та застосування принципів, методів, функцій менеджменту.

Успішна діяльність сучасного підприємства, що працює в умовах ринкових відносин, залежить від знання законів ринку, використання функцій і методів маркетингу.

Маркетинг походить від англійського «market» тобто ринок. Можна прийняти таке визначення:

- Маркетинг - це процес планування, втілення мети, ціноутворення, просування і реалізації ідей, товарів, послуг через обмін, що задовольняє потреби окремих осіб і організацій (Американська асоціація маркетингу 1985р.)

- Бізнес - це будь-який вид діяльності з метою отримання прибутку. Рушійною силою розвитку бізнесу є потреби і особистий економічний інтерес, який лежить в основі потреб. Розвиток бізнесу неможливий без забезпечення відповідних умов його функціонування. Вони забезпечують законодавчу і нормативну базу, конкурентне середовище, ринкову інфраструктуру та стимули підприємницької діяльності.

Основні питання, що розглядаються в курсі дисципліни:

1. Підприємство – визначення. Види підприємств (перелік).

2. Основні виробничі фонди підприємства, визначення, приклади.

3. Оборотні виробничі фонди підприємства, визначення, приклади.

4. Амортизація – визначення, розрахунок амортизаційних відрахувань

5. Оборотні засоби підприємства. Кругообіг оборотних засобів.

6. Показники використання виробничих фондів підприємства.

7. Форми оплати праці. Розрахунок зарплати в різних формах.

8. Продуктивність праці. Показники продуктивності праці. Шляхи підвищення продуктивності.

9. Маркетинг – визначення. Функції маркетингу.

10. Ринковий попит – визначення, види, фактори, що на нього впливають.

11. Комплексне дослідження ринку, зміст і методи досліджень.

12. Аналіз виробничих можливостей підприємства.

13. Маркетингова стратегія, поняття, фактори, що її визначають.

14. Життєвий цикл товару, його значення. Стадії і види життєвого циклу.

15. Зміст товарної політики.

16. Цінова політика. Фактори, що визначають рівень цін. Цінова конкуренція.

17. Просування, його функції та види

18. Організація маркетингу на підприємстві.

19. Менеджмент як поняття, його завдання і принципи. Методи управління.

20. Функції управління.

21. Собівартість – визначення, її значення, шляхи зменшення.

22. Класифікація витрат.

23. Планування собівартості: калькуляція і кошторис витрат. Їх призначення і характеристика.

24. Точка беззбитковості, її розрахунок.

25. Ціна, її визначення і розрахунок. Фактори, що впливають на рівень ціни.

26. Рентабельність, її визначення, види. Шляхи підвищення рентабельності.

27. Калькуляція собівартості, її статті, призначення. Фактори зниження.

28. Кошторис витрат, його статті, призначення.

29. Визначення точки беззбитковості аналітичним і графічним методами.

30. Кошторисна вартість ІТ - продукту.

31. Бізнес. Види бізнесу.

32. Організація роботи підприємств та чинники, що її визначають.

Мета і завдання курсу «Основи економіки, бізнесу, маркетингу, менеджменту»: опанування основ прикладної економіки, знайомство з методами організації роботи підприємства, набуття сукупності теоретичних та практичних знань з основ менеджменту, маркетингу, бізнесу.

з

Розділ 1. Основи економіки підприємства

.

ТЕМА 1.1 Підприємство – головна ланка економіки.

Питання:

1 Галузева структура економіки і промисловості.

2 Підприємство – головна ланка економіки.

3 Структура і принципи організації підприємства.

1 Галузева структура економіки і промисловості

Структура виробництва в будь-якому суспільстві формується під впливом суспільного поділу праці. Загальний поділ праці призвів до виділення таких галузей народного господарства, як промисловість, сільське господарство, зв'язок, транспорт, будівництво.

Промисловість є основною ланкою господарського комплексу України тому, що:

- являє собою велику галузь (за питомою вагою випуску продукції),

- здійснює випуск засобів виробництва,

- впроваджує досягнення науково-технічного прогресу,

- визначає економічний потенціалу країни.

Основні ознаки, що відрізняють одну галузь від іншої галузі:

- виробництво в значних масштабах однорідної або спорідненої продукції;

- специфічні технологічні процеси і організація праці;

- однорідність споживаної підприємствами сировини;

- особливий склад спеціально підготовлених кадрів.

За економічним призначенням продукції промисловість ділиться на групу А (виробництво засобів виробництва) і групу Б (виробництво предметів споживання).

За характером впливу на предмет праці всі галузі промисловості поділяються на добувні і обробні.

Галузеву структуру промисловості характеризують кількісне співвідношення між окремими галузями. Для характеристики галузевої структури промисловості та аналізу зрушень у ній використовують ряд показників наприклад: питома вага випуску продукції окремими галузями в загальному обсязі випуску продукції промисловістю.

В даний час гостро стоїть проблема зміни структури економіки України. Пріоритетні напрями: ІТ, сільське господарство, сфера обслуговування, оборонний комплекс, літакобудування, металургія.

Основним структурним елементом кожної галузі є підприємство.

2 Підприємство – головна ланка економіки.

- На підприємстві відбувається безпосереднє вирішення основної економічної проблеми: що і скільки (товарів і послуг) виробляти?

- Підприємство також пов’язане з вирішенням проблеми розподілу благ. Воно надає робочі місця, виплачує заробітну плату, шляхом виплати податків бере участь у здійсненні соціальних програм.

- Роль підприємства в суспільному виробництві полягає в тому, що воно забезпечує, з одного боку, поєднання факторів виробництва, а з іншого − зв'язок між товарними і ресурсними ринками.

-Економічна ефективність роботи підприємства визначає ефективність економіки країни.

Основними правовим актом який регулює діяльність підприємств, є: Господарський кодекс Україні від 16.01.2003 року № 436-1V з доповненнями та змінами. Господарський кодекс України регламентує порядок створення, реєстрації, ліквідації і реорганізації підприємств; розкриває загальні принципи управління підприємством і самоврядуванням трудового колективу; розглядає механізм формування і використання майна підприємств; визначає види господарської, економічної і соціальної діяльності підприємств; фіксує права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності; регулює відносини з іншими господарюючими суб'єктами та державою.

Згідно з Господарський кодексом України (Стаття 62. Підприємство як організаційна форм господарювання)

Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Підприємства мають такі ознаки:

— виробничо-технічна єдність (спільність продукції, що виготовляється, процесів її виробництва, певний склад виробничих фондів, єдина технічна політика, спільність допоміжного і обслуговуючого господарства);

— організаційно-соціальна єдність (наявність єдиного трудового колективу, керівника та адміністрації підприємства, наділення підприємства правами і реквізитами юридичної особи);

— фінансово-економічна самостійність (можливість самостійно визначити напрями економічного розвитку, склад, обсяги продукції, що випускається, напрями розподілу прибутку підприємства, форми і розміри матеріального стимулювання, спільність системи планування та обліку).

Метою діяльності підприємства —

задоволення суспільних потреб і отримання прибутку.

Дійсно, основна ціль підприємництва — це отримання прибутку, але не якою завгодно ціною. Цивілізовані ринкові відносини потребують обґрунтованого поєднання обох цілей. З одного боку, бізнес — це економічна діяльність, яка проводиться за рахунок власних або запозичених коштів на свій ризик і під свою відповідальність з головною метою отримання прибутку і розвитком власного діла. З іншого боку, розвиток бізнесу в умовах ринку сприяє насиченості споживчого ринку товарами і послугами, активізує структурну перебудову економіки, стимулює впровадження науково-технічних досягнень, сприяє всілякому підвищенню ефективності виробництва.

Отже до цілей підприємницької діяльності відноситься кінцева мета, що спрямована на одержання прибутку, та проміжні цілі, що включають в себе підвищення іміджу фірми, обслуговування певного сегменту ринку, зміцнення позицій на ринку, повне задоволення споживчого попиту в товарах та послугах та інші цілі.

Підприємство діє на основі статуту. У статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місце знаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборчих органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

Підприємства класифікуються за рядом ознак, а саме:

- Форма власності (приватні, колективні, комунальні, державні. індивідуальні).

- Правовий статус і форма господарювання (одноосібні, кооперативні, орендн і, товариства).

- Галузево-функціональний вид діяльності (промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгівельні, лізингові, банківські та інш.).

- Розмір за чисельність працівників (малі, середні, великі).

Підприємницькі структури мають право на добровільних засадах об'єднувати свою інноваційну, виробничу, маркетингову, постачальницько-збутову, фінансову та соціальну діяльність. Такими об'єднаннями можуть бути: асоціації, корпорації, концерни, консорціуми, трести, синдикати, картелі, холдинги, фінансові групи.

В Україні найбільш поширеними формами об'єднання підприємств є:

— асоціація — найпростіша форма договірного об'єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності; асоціація не має права втручатись у виробничу і комерційно-фінансову діяльність своїх членів;

— корпорація — договірне об'єднання господарських суб'єктів на засадах інтеграції та виробничих інте­ресів з делегуванням їй окремих повноважень;

— консорціум — тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для реалізації певної підприємницької ідеї, інвестиційного проекту;

— концерн — об'єднання підприємницьких структур, що характеризується органічним поєднанням власності та контролю найчастіше з використанням принципу диверсифікації виробництва;

— холдинг — організаційна форма об'єднання інвестиційних ресурсів; утворення, яке безпосередньо не займається виробничо-господарською діяльністю, а спрямовує свої фінансові кошти на придбання контрольного пакету акцій інших підприємств.

3 Структура і принципи організації підприємства.

Під організацією підприємства слід розуміти: розробку структури підприємства (виробництва), склад підрозділів, їх взаємодію, підпорядкування та функції.

На ефективність діяльності будь якого підприємства впливає його раціональна організація. Вона визначає:

- тривалість виробничого циклу або виконання послуг, замовлень;

- ефективність використання ресурсів;

- якість робіт;

- умови праці;

- ефективність роботи всього підприємства.

Факторами, що визначають організаційну та виробничу структуру підприємства, є:

-галузь діяльності;

-номенклатура та асортимент продукції, послуг;

-обсяги випуску або замовлень;

-технологічні процеси,

-тактичні цілі

Та інші внутрішні та зовнішні фактори.

При розв’язанні питання організації підприємства (виробництва) слід враховувати наступне:

1. На промислових підприємствах використовують такі форми організації виробництва: концентрація, комбінування, спеціалізація, кооперування.

Спеціалізація - це зосередження випуску даного виду продукції в галузях, на підприємствах, в цехах. Вона буває: предметна, детальна, технологічна.

Економічна ефективність спеціалізації полягає в підвищенні якості продукції або послуг та зниженні їх собівартості (за рахунок зростання продуктивності праці, зниження витрат часу на переналагодження обладнання, удосконалення техпроцесу…).

Кооперування - це форма виробничих зв'язків між спеціалізованими підприємствами, що разом виготовляють продукцію. Чим вужче спеціалізація, тим ширше кооперування.

Види кооперування: предметне, детальне, технологічне.

Концентрація - це зосередження виробництва на великих підприємствах.

Економічна ефективність концентрації полягає в зниженні собівартості продукції за рахунок економії умовно постійних витрат.

Комбінування - це об'єднання на підприємстві кількох різних галузей (повна переробка сировини, відходів).

2. Тип виробництва. Тип виробництва — це комплексна характеристика організаційно-технічного рівня виробництва, що охоплює номенклатуру продукції, обсяг виробництва, випуск однотипної продукції, характер завантаження робочих місць, кваліфікацію робітників, собівартість продукції. За сукупністю ознак розрізняють такі загальноприйняті типи виробництва:

- одиничне (індивідуальне); - серійне; - масове.

Одиничне виробництво характеризується:

- широкою номенклатурою продукції;

- виготовленням виробів в одиничних примірниках або малими серіями;

- застосуванням універсального устаткування;

- групуванням робочих місць за принципом технологічно однорідних операцій;

- відсутністю закріплення певних операцій за окремими працівниками;

- високою кваліфікацією працівників, яка враховує різноманітний характер виконуваних робіт;

- відсутністю детальної розробки технологічного процесу виготов­лення виробу;

Форма одиничного виробництва поширена на підприємствах, які виготовляють складні вироби і системи спеціального призначення.

Серійне виробництво характеризується:

- виготовленням виробів партіями, які періодично повторюються;

- обмеженою номенклатурою виготовлених виробів;

- застосуванням універсального і спеціалізованого устаткування;

- групуванням робочих місць за технологічним і предметним принципами;

- закріпленням за робочими місцями обмеженої кількості детале- операцій;

- середньою кваліфікацією працівників;

- детальною розробкою технологічних процесів;

Цей тип виробництва поширений на підприємствах, які випускають складні вироби і системи спеціального призначення, що швидко змінюються за конструкцією.

Залежно від розміру партії розрізняють дрібносерійне, середньосерійне та великосерійне виробництво.

Масове виробництво має такі особливості:

- вироби виготовляються у великих кількостях;

- застосовується спеціалізоване і спеціальне устаткування, пристрої та інструменти;

- робочі місця розміщуються за ходом технологічного процесу обробки виробів (предметний принцип);

- робочі місця спеціалізуються на виконанні однієї будь-якої операції;

- технологічний процес розробляється детально;

- робітники можуть мати порівняно невисоку кваліфікацію;

Такий тип виробництва властивий в основному виробам широкого вжитку. Цей тип виробництва створює передумови для поглиблення спеціалізації та підвищення продуктивності праці, що веде до збільшення ефективності виробництва.

За ознаками типу виробництва можна характеризувати виробничі підрозділи: від робочого місця до підприємства в цілому. При цьому важливою кількісною характеристикою є рівень спеціалізації робочих місць, який обчислюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій.

Коефіцієнт закріплення операцій — це середня кількість технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць

(для одиничного 20-40,серійного 10 -20, масового 1-5)

Виробнича структура підприємства — це склад, кількісне співвідношення і розміри внутрішніх підрозділів, форми їх побудови та взаємозв'язку.

(Наприклад, в промисловості, основним структурним підрозділом підприємства є цех. Цехи поділяються на: основні (заготівельні, обробні, складальні);допоміжні (інструментальні, ремонтні, енергетичні);обслуговуючі (складське і транспортне господарства);)

Виробнича структура ІТ підприємства повинна бути більш гнучкою, швидко реагувати на зміни завдань, проектів, технологій.

Підрозділи і само підприємство створюються за технологічним, предметним та змішаним принципом.

Виробничий процес, його елементи та класифікація.

Виробничий процес — це сукупність взаємопов'язаних дій людей, засобів праці та природних процесів, потрібних для цілеспрямованого перетворення вихідної сировини та матеріалів у готову продукцію.

Таким чином, основними елементами виробничого процесу є:

- праця людини; - предмети праці - засоби праці.

Тривалість виробничого циклу — це календарний період часу, протягом якого виріб(послуга) проходить усі стадії створення і перетворюється в завершений продукт. Вимірюється у днях, годинах, хвилинах залежно від виду виробу.

Тривалість виробничого циклу визначається за формулою:

Основні принципи раціональної (що забезпечують найменшу тривалість виробничого циклу) організації виробничого процесу:

До них належать: спеціалізація, пропорційність, паралельність, прямоточність, безперервність, ритмічність, автоматичність та гнучкість.

1.Принцип спеціалізації означає розподіл праці між окремими підрозділами підприємства та робочими місцями в процесі виробництва та їх кооперування.

2.Принцип пропорційності передбачає відносно однакову продуктивність за одиницю часу взаємопов'язаних підрозділів підприємства, робочих місць, узгодженість пропускної спроможності всіх підрозділів.

3.Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих процесів.

4.Принцип прямоточності означає забезпечення найкоротшого шляху проходження всіх стадій

5.Принцип безперервності виробничого процесу означає скорочення часу перерв між суміжними технологічними операціями.

6.Принцип ритмічності означає рівномірний випуск продукції у певні проміжки часу.

8.Та інщі…

Тема 1.2. Виробничі фонди підприємства.

Питання:

1 Основні виробничі фонди: поняття, класифікація

2 Знос та амортизація основних фондів

3 Оборотні виробничі фонди

4 Оборотні засоби підприємства

1 Основні виробничі фонди: поняття, класифікація

Для виробництва будь-якого виду продукції необхідна наявність і взаємодія трьох елементів: засобів праці, предметів праці і живої праці.

В процесі виробництва здійснюється поєднання робочої сили і засобів виробництва. Засоби виробництва складаються із засобів праці та предметів праці. У вартісному виразі вони становлять виробничі фонди (засоби) підприємства, які поділяються на основні та оборотні.

Термін "фонди" походить від латині і дослівно означає "основа". Це дійсно основа продуктивної діяльності підприємства, оскільки виробниче підприємство не може діяти, не маючи засобів виробництва

Основні виробничі фонди — це засоби праці, які беруть участь у багатьох виробничих циклах, при цьому не змінюють своєї натурально-речової форми і поступово частинами переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції.

Оцінка, класифікація і структура основних фондів

Під оцінкою основних фондів підприємства слід розуміти грошове ви­раження їхньої вартості. Існує де­кілька видів оцінки основних фондів:

Первісна вартість — це фактична вартість основних фондів у сумі грошових коштів, сплачених, витрачених для придбання основних фондів.

Відновлена вартість основних фондів — це вартість їхнього відтво­рення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за нинішніми цінами.

Залишкова вартість основних фондів характеризує реальну їхню вартість і визначається як різниця між вартістю, за якою об'єкт основних фондів був занесений на баланс підприємства, та сумою зносу, тобто тієї частини вартості основних фондів, яку вони в процесі виробництва пере­несли на вартість готової продукції.

Ліквідаційна вартість — це сума коштів, яку підприємство має отримати від реалізації (ліквідації) основних фон­дів після закінчення терміну їхньогого використання (експлуа­тації) за вирахуванням витрат, пов'язаних із реалізацією (ліквідацією).

Балансова вартість — це сума, за якою об'єкт основних фондів вклю­чається до балансу після вирахування суми накопиченої амортизації. Балансова вартість основних фондів при їхньому введенні в експлу­атацію тотожна первісній вартості. Облік основних фондів здійснюється в натуральній та вартісній формі.

Необхідною умовою правильного використання та відтворення основних фондів є їхня класифікація за функціональним призначенням:.

Будинки (будинки виробничо-господарського, соціально-куль­турного призначення та зайняті органами управління).

Споруди (об'єкти, що виконують технічні функції)

Передавальні пристрої (об'єкти трансформації, перетворення і
передачі енергії та для переміщення речовин — лінії електропе­редач, трубопроводи).

Машини та обладнання:

- силові машини й обладнання (об'єкти, що виробляють теплову енергію та перетворюють різного роду енергію у механічну);

- робочі машини й обладнання (об'єкти, що призначені для механічного, термічного та хімічного впливу на предмет праці);

- вимірювальні прилади (водоміри, вольтметри, касові апарати тощо);

- комп'ютерна техніка та її комплектуючі (комп'ютери, монітори тощо);

- інші машини та обладнання (телефони, факси, копіювальна техніка тощо).

Транспортні засоби (всі види засобів пересування, які призначені
для переміщення людей і вантажів).

Інструмент (механічні та немеханічні знаряддя праці).

Виробничий інвентар і приладдя (предмети, які служать для полегшення виробничих операцій, — робочі столи, верстати, стелажі тощо).

Відповідно до податкового обліку з метою нарахування амортизації основні фонди класифікують за функціональним призначенням на чотири групи.

До першої групи належать будівлі, споруди….

До другої групи відносять автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання.

До третьої групи відносять будь-які інші основні фонди, що не входять до груп 1, 2 і 4.

До четвертої групи належать електронно-обчислювальні машини, машини для автоматичного оброблення інформації, їхнє програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи.

Виробнича (функціональна, технологічна) структура основних фондів — це співвідношення різних груп основних фондів у їхній загальній вартості. Часто цю структуру розглядають як співвідношення активної і пасивної частин основних фондів. Прогресивною є така структура основних фондів, де доля активної частини зростає.

Джерелами формування майна підприємств і відповідно основних фондів можуть бути: грошові і матеріальні внески засновників, прибутки, отримані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; прибутки від цінних паперів; кредити банків і інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів відповідних рівнів; інші джерела, не заборонені законодавством

2 Знос та амортизація основних фондів

Протягом тривалого функціонування основні фонди зазнають фізичного (матеріального) спрацювання, а також техніко-економічного (морального) старіння.

Фізичне (матеріальне) спрацювання основних фондів виникає внаслідок втрачання ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, що призводить до посту­пового зменшення їхньої первісної реальної вартості (поломка, руйнування від зовнішнього, атмосферного впливу, корозії). Внаслідок фізичного спрацювання основних фондів погіршуються їхні техніко-економічні характеристики — знижується про­дуктивність, збільшуються експлуатаційні витрати, змінюється режим роботи тощо.

Техніко-економічне (моральне) старіння основних фондів — це процес їхнього знецінення до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступо­вою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення наявних та створення нових засобів виробництва, запровадження нової прогресивної технології.

Таким чином, техніко-економічне старіння виявляється у двох формах:

1) знецінення старих засобів у результаті зниження вартості їхнього відтворення;

2) як наслідок знецінення старих основних фондів через створення
нових, ефективніших.

Фізичне спрацювання і техніко-економічне старіння основних фондів можна усунути частково або повністю шляхом їхнього поліпшення за рахунок проведення технічного огляду і обслуговування, поточного і капітального ремонту, модернізації, реконструкції, технічного переозброєння, а також придбання (спорудження) нових аналогічних об'єктів.

Безперервний виробничий процес потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою їхнього відновлення є поступове відшкодування вартості основних фондів, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію).

Амортизація — це процес перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їхнього повного відновлення.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів підприємства відраховують певні суми грошей відповідно до розмірів їхнього зносу (фізичного та морального), які вносять до собівартості новоствореної продукції. Ці відрахування називаються амортизаційними. Після реалізації створеної продукції частина грошової суми, що відповідає перенесеній вартості основних фондів, відокремлюється і накопичується до певної величини, яка в основному відповідає первісній вартості основних фондів. Накопичені амортизаційні відрахування і є джерелом відновлення основних фондів і називаються амортизаційним фондом.

Амортизаційні відрахування здійснюються за певними нормами.

Норма амортизації — це встановлений річний (квартальний) відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних фондів.

На підставі встановлених норм амортизації амортизаційні відрахування

розраховуються за формулою:

(грн.)

де. Na – норма амортизації, %

Фсер – середньорічна вартість основних виробничих фондів.

Відтепер підприємства можуть нараховувати амортизацію основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) за такими методами:

1) прямолінійним,

2) зменшення залишкової вартості,

3) прискореного зменшення залишкової вартості,

4) кумулятивний,

5) виробничий,

Кумулятивний метод амортизації, методи зменшення залишкової вартості та прискореного зменшення залишкової вартості є методами прискореної амортизації основних засобів і найбільш привабливими для підприємств, оскільки протягом перших років експлуатації об'єктів (коли вони практично нові) накопичується максимальна сума грошових коштів на придбання нових об'єктів за допомогою амортизації, що відноситься на собівартість виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг. При цьому в останні роки експлуатації тих же об'єктів, коли збільшуються витрати на їхнє утримання і ремонт, сума амортизації, яка нараховується, незначна, що балансує витрати виробництва протягом терміну використання таких основних засобів;

Показники ефективності використання основних фондів

Ефективність використання основних фондів характеризується рядом показників наведених в таблиці 1.

Таблиця 1.- Показники ефективності використання основних фондів

Показник	Формула розрахунку	Характеристика
1. Фондовіддача	ФВ=ВП/ОФср	Характеризує ефективність використання основних виробничих фондів. Відображає суму виробленої продукції на одну гривню основних виробничих фондів
2. Фондомісткість	ФМ=ОФср/ВП	Характеризує забезпеченість підприємства основними фондами
3. Фондоозброєність	ФО=ОФср/Ч	Показує величину основних фондів на одного середньооблікового працівника
4. Рентабельність основних фондів	ВП Р= -----------100 ОФср	Визначає ступінь використання основних фондів підприємства
5. Коефіцієнт екстенсивного завантаження	Кз=Тф/Тн	Характеризує рівень завантаження устаткування у часі
8. Коефіцієнт змінності роботи устаткування	Кзм=Взм/Вф	Показує, скільки в середньому змін працювало устаткування

Де: ОФ_ср — середньорічна вартість основних виробничих фондів;

ВП — вартість виробленої продукції;

Ч — середньооблікова чисельність працівників;

ВП — валовий прибуток підприємства;

Тф, Т_н — відповідно фактичний та нормативний (корисний) час

експлуатації основних фондів;

Вф. — фактична кількість одиниць обладнання;

Взм - відпрацьовано машино – змін.

Середньорічна вартість основних виробничих фондів ОФ ср. Враховує вартість основних фондів на початку року та вартість фондів, що були введені в дію та вибули протягом року і визначається за формулою:

О _.= + (грн.)

де. Ф_п – вартість основних фондів на початку року, грн.

Ф_в.в. – вартість основних фондів, що були введені в дію на протязі року, грн.

П – тривалість експлуатації основних фондів, місяців.

Аналіз вказаних показників, порівняння їхньої величини в різні пе­ріоди, а також зіставлення з аналогічними показниками інших підпри­ємств та галузі в цілому дає можливість знаходити внутрішні резерви зростання ефективності виробництва.

3 Оборотні виробничі фонди

Для забезпечення безперебійного процесу виробництва на підприємстві, крім основних виробничих фондів, потрібні предмети праці, які виступають у вигляді оборотних фондів. Оборотні фонди перебувають у постійному русі (обороті), починаючи від надходження предметів праці на склад підприємства до отримання готової продукції та переходу її у сферу обігу (реалізації).

Оборотні виробничі фонди - це частина виробничих фондів підприємства (предмети праці), що повністю споживаються в кожному виробничому циклі виготовлення продукції, переносять усю свою вартість на вартість цієї продукції і в процесі виробництва змінюють свою натуральну форму.

Оборотні фонди поділяють на:

1) виробничі запаси: сировина, матеріали, паливо, запчастини, малоцінний інвентар…

2) незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення;

3) витрати майбутніх періодів.

Співвідношення окремих елементів оборотних фондів до загального їх обсягу характеризує їхню виробничо-технологічну (стадійну) структуру, яка формується під впливом цілого ряду факторів (характеру виробництва, особливостей продукції та технології її виготовлення, умов забезпечення підприємства сировиною та матеріалами тощо). Ця структура з часом змінюється. Так, за останні роки в структурі оборотних фондів спостерігається тенденція до зменшення питомої ваги виробничих запасів і відповідно до збільшення частки незавершеного виробництва та витрат майбутніх періодів. На підприємствах різних галузей структура оборотних фондів має значні відмінності, зумовлені особливостями застосування технологій, умовами забезпечення і видами застосування матеріальних ресурсів, рівнем та видами спеціалізації тощо. Наприклад, на підприємствах легкої та харчової промисловості виробничі запаси сягають 80—90 %, а незавершене виробництво коливається в межах 5—20 %, тоді як на підприємствах машинобудування ця частина оборотних фондів може становити 40 %. На підприємствах видобувної галузі висока частка витрат майбутніх періодів (40—50 %)

Оборотні фонди вступають у виробництво у своїй натуральній формі і в процесі виготовлення продукції повністю споживаються. Після закінчення виробничого циклу, виготовлення продукції та її реалізації авансовані оборотні кошти відшкодовуються в складі виручки від реалізації продукції (робіт, послуг).

4 Оборотні засоби (оборотні кошти) підприємства

Оборотні кошти — це сукупність коштів підприємства, що авансуються на створення оборотних фондів та фондів обігу і забезпечення їх неперервного кругообігу. Якщо оборотні фонди виступають у вигляді предметів праці, то фонди обігу — це кошти, вкладені в запаси готової продукції, товари відвантажені та в дорозі, а також кошти на рахунках та в касі підприємства. З огляду на це розрізняють оборотні кошти у сфері виробництва та у сфері обігу, які в сукупності своїй забезпечують неперервність виробництва та реалізації продукції.

Це створює можливість систематичного поновлення процесу виробництва, який здійснюється завдяки неперервному кругообігу коштів підприємства.

У своєму кругообігу оборотні кошти проходять послідовно три стадії: грошову, виробничу і товарну.

Грошова стадія кругообігу коштів є підготовчою у сфері обігу, де гроші перетворюються на виробничі запаси.

Виробнича стадія являє собою безпосередній процес виробництва, який закінчується випуском готової продукції.

На товарній стадії кругообігу авансовані оборотні кошти виступають у вигляді товарної продукції. Одна частина виручки від реалізації надходить на відшкодування авансованих оборотних коштів, а інша становить нагромадження, яке використовується підприємством відповідно до його планів.

Грошова форма, якої набувають оборотні кошти на третій стадії свого кругообігу, одночасно стає і початковою стадією обороту коштів.

Поруч з оборотними фондами існують фонди обігу, тобто ті, які функціонують у сфері обігу (реалізації продукції):

- Готова продукція на складах підприємства.

- Готова продукція, яка відвантажена і знаходиться в дорозі.

-Грошові кошти на розрахунковому та інших рахунках.

-Грошові кошти у незавершених розрахунках.

-Готівка в касі.

Сукупність оборотних фондів та фондів обігу підприємства становлять його оборотні засоби (або оборотні кошти).

Оборотні засоби поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих належать всі оборотні фонди та готова про­дукція на складах підприємства. До ненормованих відносяться відвантажена готова продукція та готівкові і безготівкові грошові кошти підприємства.

Структура оборотних засобів характеризується співвідношенням їх окремих елементів у загальному обсязі оборотних засобів, яке виражається у відсотках.

Джерелом формування оборотних засобів підприємства є власні і залучені засоби

Ефективність використання матеріальних ресурсів характеризується системою показників, основним з них є матеріаломісткість.

В практичній роботі підприємства важливе значення мають показники:

1. Коефіцієнт використання матеріалів.

Квм = Мі / Мзаг.,

Де Мі — чиста вага одиниці готової продукції і-го виду;

Мзаг — вага заготовки..

2. Розмір відходів характеризується коефіцієнтом, що показує відношення величини відходів до величини загальних витрат матеріалу.

Норматив власних оборотних засобів у виробничих запасах визначається шляхом множення денної потреби у певному виді матеріальних ресурсів (Д) на норму запасу в днях.

Оборотні засоби підприємства знаходяться у безперервному русі, переходячи із однієї стадії кругообігу в іншу.:

ГРОЩІ – МАТЕРІАЛИ – НАПІВФАБРИКАТИ – ГОТОВА ПРОДУКЦІЯ- ГРОЩІ

Оборотні кошти перебуваються одночасно на всіх стадіях кругообігу, що забезпечує його неперервність та безперебійну роботу підприємства.

Співвідношення між зазначеними групами оборотних коштів у загальній їхній вартості характеризує структуру оборотних коштів. Ця структура тим прогресивніша, чим більша частина оборотних коштів зайнята у сфері виробництва. Перебування цих коштів у сфері обігу — лише необхідна умова безперервності процесу відтворення.

Власні оборотні кошти — це кошти, які постійно перебувають у розпорядженні підприємства і формуються за рахунок власних ресурсів (прибуток тощо). У процесі виробництва потреби у власних оборотних коштах можуть зменшуватись за рахунок застосування так званих прирівняних до них коштів які, по суті, є частиною власних, авансованих на оплату праці але тимчасово вільних (у зв'язку з одноразовістю виплати по заробітній платі, оплаті відпусток). Прирівняні до власних оборотні кошти називають стійкими пасивами.

Позичені оборотні кошти — кредити банків, кредиторська заборгованість та інші пасиви.

Кредиторська заборгованість означає використання коштів, які не належать підприємству (заборгованість по акцептованих та інших розрахункових документах, строк сплати яких не настав; заборгованість за несплаченими у строк рахунками; заборгованість за платежами до бюджету; за виданими векселями; за комерційними кредитами тощо).

Ефективно функціонує те підприємство, яке при мінімальних витратах досягає максимального результату. Мінімізація витрат на підприємстві потребує оптимізації структури джерел формування оборотних коштів, тобто розумне поєднання власних та позичених коштів.

Залежно від способу визначення потреби оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані. До нормованих входять ті, щодо яких установлюються нормативи запасів: виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів та запаси готової продукції. Інші оборотні кошти належать до ненормованих.

Оборотні засоби, з погляду джерел фінансування, розділяються на власні і позикові. Крім того підприємства використовують залучені спеціальні засоби.

До власних оборотних засобів відносяться: засоби, закріплені засновниками підприємства при його створенні для забезпечення мінімально необхідних для нормального виробництва запасів сировини, матеріалів, палива, інструментів, напівфабрикатів, незавершеного виробництва, готової продукції і витрат майбутніх періодів. Для державних підприємств джерелом формування оборотних засобів можуть бути кошти державного бюджету. Величина визначається відповідними нормативними розрахунками. Збільшення оборотних коштів досягається за рахунок прибутку, кредитів і прирівняних оборотних коштів. Позикові оборотні засоби виступають у вигляді кредитів банків. Вони необхідні для поповнення оборотних засобів під сезонні та інші понаднормативні запаси товарно-матеріальних цінностей; на розрахунки з постачальниками та інші потреби по розрахунках; на понад нормативні запаси товарно-матеріальних цінностей на тимчасові потреби; на витрати, пов'язані з підготовкою нових виробництв і освоєння нових видів продукції, підвищенням її якості; на виплату заробітної плати при тимчасовій відсутності коштів; при зупинці виконання замовлення з вини замовника та в інших випадках тимчасових фінансових ускладнень.

До залучених оборотних коштів традиційно відносять кредиторську заборгованість усіх видів, тобто заборгованість постачальникам за одержані, але не оплачені товари. В обороті підприємств можуть також перебувати кошти цільового фінансування для їх використання за прямим призначенням..

Оборот оборотних засобів, виміряний в часі, називається їх оборотністю.

Коефіцієнт оборотності (Коб) показує кількість оборотів за рік і визначається відношенням реалізованої за рік про­дукції (РП) до середньорічного залишку нормованих оборотних засобів (Ноз).

Тривалість обороту (Тоб) показує тривалість одного обороту оборотних засобів в днях і визначається:

Тоб = 360 / Коб, дні. або Тоб = Тз + Тв +Тр

Де ТЗ-тривалість заготівельного періоду
Тв -тривалість вирбничого періоду

Тр -тривалість періоду реалізації

Тема: 1.3 Трудові ресурси підприємства. Продуктивність праці.

Оплата та стимулюваня праці.

Питання:

1 Трудові ресурси підприємства.

2 Продуктивність праці.

3 Оплата та стимулювання праці.

1 Трудові ресурси підприємства

До ресурсів, що забезпечують діяльність підприємства, належать трудові ресурси.

Трудові ресурси —це частина працездатного населення, що за віковими, фізичними, освітніми даними відповідають певній сфері діяльності.Для характеристики усієї сукупності працівників підприємства застосовуються терміни — персонал, кадри.

Персонал підприємства - це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.

У рамках окремих організацій найбільш уживаним поняттям є "персонал", тобто люди зі складним комплексом індивідуальних якостей-соціальних, психологічних, професійних, мотиваційних й ін., наявність яких і відрізняє їх від речовинних факторів виробництва (сировини, машин, енергії, капіталу).

Усі працюючі на підприємстві діляться на дві категорії:

— промислово-виробничий персонал, зайнятий виробництвом і його обслуговуванням;

— непромисловий персонал — в основному робітники житлово-комунального господарства дитячих і лікарняно-санітарних закладів, які підпорядковуються підприємству.

За характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється на чотири категорії:

1. Керівники — це працівники, які організовують виробництво і здійснюють управління діяльністю підприємства та його структурних підрозділів (директори, головні спеціалісти, начальники управлінь, відділів, майстри тощо), а також їх заступники.

2. Спеціалісти — працівники, зайняті спеціальними інженерно-технічними, економічними та іншими роботами, здійснюють економічну, організаційну підготовку виробництва, облік та аналіз його результатів (інженери, конструктори, економісти, адміністратори, бухгалтери, нормувальники, юрисконсульти, технологи тощо).

3. Службовці — працівники, які здійснюють підготовку та оформлення документації, канцелярські, деякі адміністративно-господарські роботи (діловоди, агенти, секретарі-друкарки, обліковці, касири, архіваріуси, креслярі, стенографісти тощо).

4. Робітники — це працівники, які безпосередньо зайняті створенням продукту, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевозом пасажирів, наданням послуг або забезпечують умови для нормального ходу виробничого, процесу. Окрім того, до робітників відносяться прибиральниці, двірники, охоронці, гардеробники, кур'єри.

За характером виконуваних функцій робітники поділяються на основних і допоміжних.

Персонал підприємства поділяється за професіями, спеціальностями та кваліфікацією.

Професія — це вид трудової діяльності, для здійснення якої необхідний певний комплекс спеціальних теоретичних знань та практичних навичок. В кожній галузі є властиві лише їй професії та спеціальності. Разом з цим є наскрізні професії робітників та службовців, загальні для багатьох галузей.

Кваліфікація — це рівень знань та практичних навичок, необхідний для виконання роботи певної складності. Кваліфікація робітника визначає ступінь його підготовленості до виконання ним професійних функцій відповідної складності.

Структура персоналу підприємства не постійна. В умовах техніко-технологічного оновлення виробництва в різних галузях промисловості змінюється характер праці. Праця стає складнішою, підвищується її змістовність, у ній зростають творчі елементи. У зв'язку з цим проходять зміни в структурі персоналу, зокрема робітників: - з'являються нові професії на основі сучасної техніки; - із заміною застарілих технологій ліквідуються традиційні професії і формуються професії широкого профілю. Структура персоналу підприємств потребує поліпшення.

Раціональне використання трудових ресурс – є умовою ефективної роботи підприємства.

Наукова організація праці(НОП)– це такий порядок побудови та здійснення трудового процесу, який складається з раціонального поділу праці між працівниками, передбачає доцільне оснащення і планування робочих місць, систему їх обслуговування, а також встановлення раціональних форм, методів і прийомів праці, обґрунтованих нормах праці, сприятливих умов праці з метою підвищення ефективності підприємства, продуктивності праці, розвитку творчої ініціативи працівників.

Напрямки НОП: поділ і кооперація праці, оснащення і планування робочих місць, створення сприятливих умов праці, обслуговування робочих місць...

Головне завдання наукової організації праці – є підвищення продуктивності праці.

2 Продуктивність праці.

Продуктивність праці – це показник, що характеризує ефективність використання трудових ресурсів на виробництво одиниці продукції.

Рівень продуктивності праці можна оцінити показниками:

- трудомісткістю,

- виробітком на одного працюючого.

Виробіток (В) - це кількість продукції, виготовленої одним робітником за одиницю часу. Вона визначається за формулою:

де N - обсяг виробництва (можливе використання показників валової продукції, товарної продукції, нормативно-чистої продукції, у грошовому, природному, годинному виразі).

R- кількість працюючих, осіб.

Трудомісткість (ПТ) – це кількість часу на виробництво одиниці продукції, вона визначається за формулою:

ПТ = Т: N шт, годин.

де Т – трудомісткість річного обсягу виробництва, годин.

N шт - річний обсяг продукції, штук.

Продуктивність праці може бути визначена в штучних, вартісних, трудових вимірювачах. Основні фактори, що впливають на її рівень: раціональне використання основних фондів, робочого часу, автоматизація виробництва, раціональна організація виробничого процесу.

У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або й менших затратах праці.

Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту й доходу, а тому воно є важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання.

Матеріальна та моральна зацікавленість працівників у результатах праці як фактор підвищення її продуктивності діє в різних напрямах.

3 Оплата та стимулювання праці.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Витрати підприємства на оплату праці складаються з:

1. Фонду основної заробітної плати.

2. Фонду додаткової заробітної плати.

3. Інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для керівників, спеціалістів і службовців.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи й винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає:

1 Надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством:

- кваліфікованим робітникам, зайнятим на особливо відповідаль­них роботах, за високу кваліфікаційну майстерність;

- керівникам, спеціалістам, службовцям за високі досягнення в праці або за виконання особливо важливих завдань на строк їх виконання;

- за суміщення професій (посад), розширення зон обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт;

- за роботу у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах; за роботу в багатозмінному та неперервному режимі виробництва (включаючи доплати за роботу у вихідні дні, що є робочими дня­ми за графіком), у нічний час;

- інші надбавки і доплати, передбачені законодавством.

2. Премії робітникам, керівникам, спеціалістам та іншим службов­цям за виробничі результати, включаючи премії за економію конкретних видів матеріальних ресурсів.

4.Винагородження вислугу років, стаж роботи;

Розрізняють два види заробітної плати: номінальну і реальну.

Номінальна заробітна плата — це грошовий вираз тієї заробітної плати, яку працівник одержує за свою працю відповідно до її кількості і якості..

Реальна заробітна плата — це сукупність матеріальних і культурних благ, а також послуг, які може придбати працівник за номінальну заробітну плату. Розмір реальної заробітної плати залежить від величини номінальної заробітної плати і рівня цін на предмети споживання і послуги.

Мінімальна заробітна пла та — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, годинну нор­му праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не входять допла­ти, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності й господарювання.

Конкретна реалізація політики заробітної плати здійснюється! на підставі договірного регулювання оплати праці найманих працівників підприємств, тобто на підставі укладання системи тарифних угод на трьох рівнях:

міжгалузевому (генеральна тарифна угода);

---

Дата добавления: 2015-10-02