Зарплата виробничих робочих

4. Єдиний соціальний внесок (розраховується від заробітної плати виробничих робочих)

5. Витрати на утримання та експлуатацію обладнання

6. Загальновиробничі витрати

Всього виробнича собівартість

7. Позавиробничі витрати

Всього повна собівартість

Витрати на утримання та експлуатацію обладнання:

- Матеріали (на утримання та експлуатацію обладнання)

- заробітна плата (допоміжних робочих)

- амортизаційні відрахування

- витрати на поточний ремонт... та інші витрати.

- єдиний соціальний внесок

Загальновиробничі витрати:

- матеріали (на утримання та експлуатацію споруд, будівель)

- - заробітна плата (апарату управління, ІТР, службовців, МОП)

- єдиний соціальний внесок

- амортизаційні відрахування

- витрати на поточний ремонт... та інші витрати.

- охорона.

Позавиробничі витрати:

- реклама

- заробітна плата

- транспортування, розвантаження

- єдиний соціальний внесок

- інші витрати, що пов’язані зі збутом продукції...

Класифікація витрат

І За способом віднесення на собівартість:

- ПРЯМІ

- НЕПРЯМІ

ІІ За характером залежності від обсягу виробництва:

- УМОВНО – ПОСТІЙНІ –

- УМОВНО – ЗМІННІ –

ІІІ За ступенем однорідності:

- ПРОСТІ

- КОМПЛЕКСНІ

Крім цього витрати поділяються на:

- основні та побічні

- поточні, довгострокові, одноразові

Класифікація витрат

І За способом віднесення на собівартість:

- ПРЯМІ – це витрати, що віднесені на собівартість безпосередньо прямим шляхом і формуються на одиницю продукції (матеріали, зарплата...)

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на її одиницю. До складу прямих матеріальних витрат зараховується вартість сировини й основних матеріалів, що складають основу виробленої продукції, покупні напівфабрикати, комплектуючі вироби, допоміжні матеріали, які відносяться до конкретного об'єкту витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата й інші виплати працівникам, зайнятим безпосередньо на виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг, що можуть бути віднесені до певного об'єкту витрат. Інші прямі витрати складаються зі всіх інших виробничих витрат, що відносяться до конкретного об'єкта витрат, наприклад, відрахування на соціальні заходи, амортизація і т. д.

- НЕПРЯМ І – це витрати, що пов’язані з усією виробничо – господарською діяльністю цеха або підприємства. Вони переносяться на собівартість продукції непрямим шляхом, наприклад, пропорційно заробітній платні або вартості роботи за одиницю часу...

Непрямі витрати пов'язані з виготовленням різних виробів і не можуть прямо відноситись до того чи іншого виду продукції (заробітна плата управлінського і обслуговуючого персоналу тощо). Непрямі витрати включають:

— адміністративно-господарські витрати, які передбачають оплату праці адміністративно-господарського персоналу, відчислення на соціальні потреби, утримання на канцелярські потреби, відрядження тощо;

— витрати на обслуговування робітників, включаючи витрати на підготовку та перепідготовку кадрів, на забезпечення необхідних санітарно-гігієнічних та побутових послуг, витрати на охорону праці і техніку безпеки тощо;

— витрати на організацію виробництва та ін.

— інші непрямі витрати;

ІІ За характером залежності від обсягу виробництва:

УМОВНО – ПОСТІЙНІ – це витраті, що не залежать прямо від обсягу виробництва (витрати, що пов’язані з обслуговуванням та управлінням...) Сума постійних витрат у певних межах не залежить від кількості виготовленої продукції. До складу цих витрат належать витрати на утримання й експлуатацію будівель і споруд, управління.

УМОВНО – ЗМІННІ – це витрати, прямо залежать від обсягу виробництва (матеріали, технологічне паливо, заробітна плата виробничих робочих...)

У складі таких витрат виокремлюють:

— пропорційні витрати, що змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва (сировина, матеріали, комплектуючи тощо);

— непропорційні, що також можна розподілити на прогресуючі і дегресуючі (тобто ті, які змінюються швидше за обсяги виробництва, та ті, які змінюються повільніше за обсяги виробництва).

Відмінності між постійними та змінними витратами є базою для розмежування двох часових інтервалів діяльності підприємства: короткострокового і довготривалого. Впродовж короткострокового періоду керівництво підприємства не має можливості змінити свою виробничу потужність. Воно збільшує або зменшує об'єм залучених матеріальних і трудових ресурсів і тим самим змінює об'єми випуску продукції. В цьому періоді об'єм виробництва продукції залежить виключно від змінювання змінних витрат. Кількість постійних витрат залишається незмінною.

У довготривалому періоді об'єм випуску здійснюється з використанням усієї виробничої потужності підприємства, включаючи додатково створені потужності. В цьому випадку всі фактори виробництва розглядаються як змінювані.

У сумі постійні та змінні витрати утворюють загальні, або валові, витрати:

де ТС— валові витрати;

FC— постійні витрати;

VС — змінні витрати.

ІІІ За ступенем однорідності:

ПРОСТІ - це витрати однакові за економічним змістом (матеріали, зарплата...)

КОМПЛЕКСНІ – це витрати різні за економічним змістом, але об’єднані в одну статтю (витрати на утримання та експлуатацію обладнання, позавиробничі витрати, загальновиробничі витрати.)

Крім цього витрати поділяються на:

- основні та побічні

- поточні, довгострокові, одноразові

- продуктивні, непродуктивні...

ВИДИ СОБІВАРТОСТІ:

- залежно від місця формування витрат і ступеня готовності собівартість буває:

виробнича, повна.

- залежно від часу розрахунку витрат собівартість буває:

планова, фактична, нормативна, кошторисна..

-в промисловості відокремлюють собівартість:

галузеву та індивідуальну.

Кошторисна собівартість визначається господарчою організацією під час складання необхідного комплексу проектних документів за кошторисними нормами та цінами, які діють на момент її розрахунку. Вона є базою для розрахунку планової собівартості виготовленої продукції і дає змогу, з одного боку, господарчій організації прогнозувати рівень своїх майбутніх витрат, а з іншого — надає можливість замовнику оцінити межі (рамки), в яких може відбуватися торг із цією організацією. І нарешті, кошторисна собівартість є одним із документів, за яким державні органи оподаткування контролюють прибутки конкретної угоди деяких господарчих організацій.

Кошторисна вартість (наприклад, розробки програмного продукту) визначається як сума витрат за статтями:

Витрати на заробітну плату

Єдиний соціальний внесок

Витрати на матеріали

Витрати на електроенергію

Амортизаційні відрахування

Накладні витрати

Разом кошторисна вартість

Важливим моментом є розробка заходів по зниженню собівартості продукції. Слід відзначити такі джерела зниження собівартості:

- економія втіленої в товарі праці, тобто раціональне використання засобів та предметів праці, таких як сировина, матеріали, інструмент, паливо, енергія, обладнання, амортизація...

-економія живої праці, тобто підвищення продуктивності праці, зменшення трудомісткості продукції...

- економія витрат пов’язаних з організацією та управлінням.

Важливими факторами зниження собівартості є технічне оснащення виробництва, удосконалення організації праці та виробництва, структура номенклатури продукції...

2 Ціна.

Ціна - вартість товару у грошовому виразі.

Або кількість грошей, що сплачується одиницю товару чи послуги. Вона відображає споживчі властивості товару, купівельну спроможність грошей, рідкість товару, силу конкуренції та державного контролю тощо.

Основними елементами ціни є собівартість і прибуток (їх наявність у ціні є обов'язковою) Крім того, до складу ціни можуть входити:

- акцизний збір,

- - податок на додану вартість,

- - націнки постачальницько-збутових організацій,

- - торговельні надбавки або знижки.

Ціна виконує такі функції:

1) обліково-аналітичну (забезпечує облік результатів господарювання та їх прогнозування);

2) стимулюючу (сприяє раціональному використанню обмежених ресурсів, науково-технічному прогресу, оновленню асортименту);

3) розподільну (впливає на розподіл ресурсів, доходів та фінансів у суспільстві);

4) регулювальну (здійснюється балансування між окремими виро­бництвами, попитом і пропозицією).

Регулювання цін являє собою діяльність держави або монополії, спрямовану на встановлення визначеного рівня цін, що забезпечує максимальний прибуток і збільшення конкурентоспроможності. Це не одноразовий акт, а, як правило, комплекс заходів, політика щодо активізації всіх утворюючих чинників на тривалий період часу.

Державне регулювання цін - система заходів, що проводиться урядовими органами, спрямована на зберігання або зміну існуючих рівнів цін на суспільні товари і загальний рівень цін для усунення економічних і соціальних протиріч.

Економічне регулювання цін - це непрямий вплив на ціни за допомогою різних економічних інструментів через елементи цінового механізму.

1. Ціноутворення - це процес обґрунтування, затвердження та перегляду цін і тарифів, визначення їх рівня, співвідношення та структури. Методи ціноутворення:

- “Середні витрати плюс прибуток”. Ціна складається з повної собівартості і відрахувань на прибуток.

- Розрахунок ціни на основі аналізу беззбитковості і забезпечення цільового прибутку. Фірма прагне встановити ціну, яка забезпечить їй бажаний обсяг прибутку. Методика ціноутворення з урахуванням утримання цільового прибутку базується на графіку беззбитковості.

---

Дата добавления: 2015-10-02