Для досягнення мети

Методи управління — способи впливу на окремих працівників та виробничі колективи в цілому для досягнення цілей підприємства.

Методи управління поділяються на види:

- економічні;

- адміністративно-правові;

- соціально-психологічні.

Економічні методи ґрунтуються на економічних законах, економічних інтересах, на системі економічних показників.

Економічні методи створюють матеріальну зацікавленість як окремих працівників, так і підрозділів в покращенні показників роботи.

Економічні методи охоплюють стимулювання, ціноутворення, податки, кредитування, матеріальну відповідальність, участь в розподілі прибутків.

Адміністративно – правові методи охоплюють організаційні, дисциплінарні, правові, розпорядні засоби впливу на людей. Ґрунтуються на законодавчих актах, інструкціях, наказах, інструкціях розподілу обов’язків, структурі управління.

- Соціально-психологічні — реалізують мотиви соціальної поведінки персоналу (змістовність праці, можливості для прояву ініціативи, моральне заохочення, суспільне визнання тощо).

4 Організаційні структури менеджменту

Організаційна структура менеджменту — форма системного управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів із використанням лінійних, функціональних і міжфункціональних зв'язків у процесі спілкування. Лінійні зв'язки виникають між підрозділами і керівниками різних рівнів управління, де один керівник підпорядкований іншому.

Функціональні зв'язки характеризують взаємодію керівників, які виконують певні функції на різних рівнях управління, і між ними не існує адміністративного підпорядкування.

Міжфункціональні зв'язки мають місце між підрозділами однакового рівня управління.

З усього різноманіття організаційних структур управління дуже чітко виділяються дві великі групи. Це — ієрархічні й адаптивні організаційні структури.

Ієрархічні організаційні структури (їх ще називають формальними, механістичними, бюрократичними, класичними, традиційними) характеризуються твердою ієрархією влади на підприємстві, формалізацією правил і використовуваних процедур, централізованим прийняттям рі­шень, вузько визначеною відповідальністю в діяльності.

Адаптивні організаційні структури (органічні, гнучкі) характеризуються розмитістю ієрархії управління, невеликою кількістю рівнів управління, гнучкістю структури влади, слабким чи помірним використанням формальних правил і процедур, децентралізацією прийняття рішень, широко обумовленою відповідальністю в діяльності.

У практиці господарювання можуть застосовуватися кілька типів організаційних структур залежно від масштабів діяльності, виробничо-технологічних особливостей, стратегічних і поточних завдань діяльності підприємства.

Лінійна організаційна структура управління – це така структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії. За такої організаційної структури управління кожний підлеглий має лише одного керівника, який і виконує всі адміністративні та спеціальні функції у відповідному структурному підрозділі. Перевагами організаційної структури управління лінійного типу є: чіткість взаємовідносин, однозначність команд, оперативність підготовки та реалізації управлінських рішень, надійний контроль. Але керівник при цьому має бути висококваліфікованим універсалом, здатним вирішувати будь-які стратегічні й поточні питання діяльності підпорядкованих йому підрозділів.

Основою функціональної організаційної структури управління є поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. Кожний виробничий підрозділ одержує розпорядження одночасно від кількох керівників функціональних відділів. Така організаційна структура управління забезпечує компетентне керівництво стосовно кожної управлінської функції. Недоліки оргструктури: можлива суперечливість розпоряджень, труднощі координації діяльності управлінських служб, гальмування оперативності роботи органів управління.

Лінійно-функціональна організаційна структура управління спирається на розподіл повноважень та відповідальності за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі. Вона дає змогу організувати управління за лінійною схемою (директор – начальник цеху – майстер), а функціональні відділи апарату управління лише допомагають лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання. При цьому лінійних керівників не підпорядковано керівникам функціональних відділів апарату управління. Така структура управління завдяки своїй ієрархічності забезпечує швидку реалізацію управлінських рішень, сприяє спеціалізації і підвищенню ефективності роботи функціональних служб, уможливлює необхідний маневр ресурсами. Вона є найдоцільнішою за масового виробництва зі сталим асортиментом продукції та незначними змінами технології її виготовлення. Проте за умов частих технологічних змін, оновлення номенклатури продукції використання цієї оргструктури уповільнює терміни підготовки і прийняття управлінських рішень, не забезпечує належної злагодженості в роботі функціональних відділів.

Дивізіональна організаційна структура управління базується на поглибленні поділу управлінської праці. За її застосування відбуваються процеси децентралізації оперативних функцій управління, здійснюваних виробничими структурними ланками, і централізації загальнокорпоративних функцій, які зосереджуються у вищих ланках адміністрації інтегрованих підприємницьких структур. За дивізіональної структури управління групування видів діяльності суб’єкта господарювання здійснюється із застосуванням принципу поділу праці за цілями. Це означає, що навколо певного виробництва формується автономна організаційна спільність. При цьому можливі три способи групування виробничих підрозділів:за товаром; за групами споживачів; за місцем знаходження.

Перевагами дивізіональної організаційної структури управління є: гнучке реагування на зміни в зовнішньому середовищі, швидке прийняття управлінських рішень та поліпшення їхньої якості. Але водночас вона потребує збільшення чисельності апарату управління і витрат на його утримання.

За матричної організаційної структури управління поряд із лінійними керівниками підприємства і раціональним апаратом управління виокремлюють ще й тимчасові предметно-спеціалізовані ланки – проектні групи.

Проектні групи утворюються зі спеціалістів постійних функціональних відділів і лише тимчасово підпорядковуються керівнику проекту. Після завершення робіт над проектом вони повертаються до своїх функціональних підрозділів.

Керівник проекту виконує роль лінійного керівника щодо спеціалістів проектної групи. Одночасно він є функціональним керівником щодо виробничих підрозділів підприємства, котрі забезпечують реалізацію проекту.

Головна особливість матричних організаційних структур – це їхня винятково висока гнучкість та орієнтація на нововведення. Проте матричні структури управління мають і певні недоліки: збільшення чисельності управлінського персоналу, зростання кількості інформаційних зв’язків між працівниками підрозділів, можливі конфліктні ситуації між ними.

Матрична організаційна структура управління підприємством

Система управління кадрами на підприємстві.

· Досягнення кінцевої мети кадрової політики великою мірою залежить від якості системи управління кадрами, що наведена нище.

5 Стилі керівництва.

В теорії управління виділяють також стилі керівництва.

Стиль керівництва – це система засобів, методів та прийомів спілкування керівників з членами колективу.

Розрізняють наступні стилі керівництва:

1) авторитарний. Характеризується високою централізацією влади. Керівник одноосібно приймає рішення, не враховуючи погляди членів колективу. Наказ, інструкція – основні форми його зв’язку з підлеглими. Керівник стримує або не використовує ініціативу окремих членів колективу. В таких колективах знижується відчуття відповідальності за загальне діло, зменшується суспільна активність, збільшується ймовірність прийняття помилкових рішень.

2) демократичний. Характеризується тим, що керівник спирається на погляди і поради підлеглих, при цьому зберігаючи стратегію керівництва. Задачі, які ставить такий керівник, завжди мотивовані, індивідуальні успіхи кожного працівника помічаються, заохочуються, піддаються розголосу. Прохання, порада, інформація, використання знань та вмінь – характерні риси у взаємовідносинах керівника і підлеглих. Демократичний керівник використовує особистий індивідуальний підхід, використовує вплив лідерів, створює здоровий психологічний клімат. Демократичний керівник вимогливий і справедливий.

3) ліберальний. Характеризується тим, що керівник мінімально втручається в роботу підлеглих, навіть при розв’язанні важливих задач. Керівник не проявляє ініціативи. Контролює роботу рідко, відрізняється низькою вимогливістю до підлеглих. Він суттєво не впливає на роботу колективу. У такій ситуації можливі зловживання. Будь-які суперечки розглядаються як негативні явища. Такий стиль керівництва можливий у творчому або дослідницькому колективі.

4) анархічний. Характеризується некомпетентністю керівника і, як наслідок, делегуванням своїх повноважень і відповідальності підлеглим.

Стиль керівництва не може бути завжди незмінним. Навіть найбільш демократичному керівникові доводиться інколи приймати одноособове директивне рішення. Вибір стилю залежить від вимог діла і конкретних обставин.

МЕТОДИ СІТЬОВОГО ПЛАНУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ

Методи сітьового планування та управління використовують для більш ефективного виконання цих функцій при значних проектах, наукових дослідженнях, будівництві, ремонтних роботах.

Методи СПУ охоплюють три стадії:

- розробку сітьового графіку;

- оптимізацію сітьового графіку;

- оперативне управління та контроль виконання графіку.

Основні елементи сітьового графіку:

- робота - це процеси, що потребують витрат часу. Робота буває реальна, фіктивна.

Позначають роботу: → Робота має тривалість, тобто - час на її виконання, який позначається над стрілкою.

- подія - це підсумок виконаної роботи. Події бувають: початкові, завершальні.

Позначають події: O Подія має свій номер, що позначається в кружечку.

Шлях в сітьовому плануванні – це така послідовність робіт, що з’єднує попередню і наступну подію.

Довжина шляху – це число, що дорівнює додатку тривалості робіт, які увійшли до цього шляху. Найбільший за тривалістю шлях називається критичним. Він визначає тривалість всього комплексу робіт.

Оптимізація сітьового графіку полягає в перерозподілі ресурсів, часу між різними роботами з метою зменшення тривалості критичного шляху.

Розділ4 ОСНОВИ МАРКЕТИНГУ

Тема 4.1 Основи маркетингу

Питання:

1. Поняття маркетингу та його елементи.

2. Функції маркетингу.

3. Маркетингові дослідження.

4. Організація маркетингу.

---

Дата добавления: 2015-10-02