Крива попиту

Еластичність попиту – взаємозв’язок між зміною ціни і обсягом проданих товарів. Цінову еластичність попиту (коефіцієнт еластичності) Е_п обчислюють за формулою:

Типи еластичності попиту:

1. еластичний (Еп > 1).

2. нееластичний (Еп < 1).

3. одинична еластичність (Еп = 1).

Еластичність попиту за доходом – це відношення проценту зміни у кількості товару до процентної зміни доходу споживача.

Перехресна еластичність попиту – це відношення відсотку зміни попиту на товар до відсотку зміни ціни на інший товар.

Пропозиція – можливість і бажання продавця (виробника) пропонувати свої товари для реалізації на ринку за певними цінами.

Чинники, що впливають на пропозицію:

- економічні (рівень технології, організаційно-інфраструктурне забезпечення, сфера обігу, переміщення капіталів);

- соціальні (професійно-кваліфікаційний склад робочої сили, суспільна престижність підприємства, розміри і активність підприємців);

- демографічні (масштаби і характер залучення у виробництво і вивільнення робочої сили, розподіл працездатного населення за територією);

- психолого-традиційні (смаки і уподобання споживачів, традиції, виховання);

- естетичні (мода);

- природно-кліматичні (клімат, рельєф).

Закон пропозиції: Підвищення ціни зумовлює збільшення пропозиції, зниження ціни веде до зниження пропозиції. Пропозиція товарів має вигляд кривої з позитивним нахилом, що відображує залежність між двома змінними – ціною товару і його кількістю.

		Обсяг продажу товару

Крива пропозиції

Еластичність пропозиції – відносні зміни цін товарів та їх кількості, запропонованої до продажу. Еластичність пропозиції сприяє встановленню так званої нормальної ціни рівноваги, тобто рівноважної ціни.

Рівноважна ціна – це ціна на конкурентному ринку, за якою величина попиту і пропозиції однакові, немає ні дефіциту, ні надлишку товарів і послуг.

пропозиція

попит

Ринкова рівновага

В основі формування ринкового попиту лежать рішення споживачів. Мета споживача полягає в отриманні якомога більшого задоволення від споживання певного набору благ, тобто в максимізації корисності.

Обмеження – це всі обставини, які не дозволяють споживачу отримати все, що забажається, найважливішими з них є ціни товарів і послуг та доход споживача.

Вибір полягає у прийнятті та реалізації рішення щодо обсягу і структури споживчого набору за даних обмежень, який дозволив би максимізувати задоволення потреб.

Метою споживання товарів та послуг є задоволення потреб людини. Потреба — це стан незадоволення, з якого людина прагне вийти, збільшуючи споживання благ.

Задоволення, яке отримує людина від споживання благ, називається корисністю. Корисність являє психологічно-суб’єктивну оцінку задоволення. Максимізація корисності є метою споживача, основним мотивом його поведінки.

У мікроекономіці склалися два підходи до пояснення поведінки споживача: кардиналістський або кількісний та ординалістський або порядковий.

Кардиналістська модель поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної одиниці – „ютиля” (від англ. utility - корисність). Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшим числом ютилів.

Загальна величина задоволення, яку отримує споживач від всіх спожитих благ, називається сукупною корисністю (ТU). Залежність сукупної корисності від кількості спожитих благ відображає функція: TU = f(X,Y,…), де Х, Y... – кількості споживаних благ. Для випадку споживання одного блага (Х) функція сукупної корисності має вигляд: TU = f(X).

Для оцінки зміни сукупної корисності при нарощуванні споживання блага Х застосовують поняття „гранична корисність”.

Гранична корисність (MU) – це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага на одиницю.

Спостереження за поведінкою споживача виявили, що кожна наступна одиниця блага приносить споживачу менше задоволення, ніж попередня. Це дало можливість німецькому економісту Г. Госсену сформулювати закон спадної граничної корисності величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується до досягнення нульового значення в точці повного насичення потреби.

Функції сукупної та граничної корисності

Найпривабливіший для споживача кошик називається оптимальним вибором або рівновагою споживача.

Прибуток – це грошове вираження різниці між вартістю реалізованої продукції та витратами на її виробництво

П = ВП – ВВ,

де П – прибуток;

ВП – вартість реалізованої продукції (сукупна виручка);

ВВ – витрати на виробництво продукції (сукупні витрати).

Є прибуток обліковий (бухгалтерський) і економічний. Чистий обліковий (бухгалтерський) прибуток обчислюють як різницю між вартістю реалізованої продукції та витратами на її виробництво, тобто зовнішніми витратами. До зовнішніх витрат належать платежі зовнішнім постачальникам. Однак обліковий прибуток не враховує внутрішні витрати, які включають витрати на ресурси, що належать самому підприємцю, та нормальний прибуток, який приходиться на такий важливий ресурс, як підприємницькі здібності.

Обліковий прибуток за мінусом внутрішніх витрат являє собою економічний прибуток.

Економічний прибуток визначається шляхом відшкодування з виручки як зовнішніх, так і внутрішніх витрат. Зовнішні та внутрішні витрати загалом складають економічні, або альтернативні, витрати. Це означає, що при визначенні обсягу реального прибутку треба виходити з такої ціни ресурсу, яку отримав би його володар при найкращому його використанні.

Сукупність матеріальних витрат (матеріали, енергія, знос обладнання) і витрат живої праці, що характеризує вартість виробництва для підприємства, є витратами виробництва.

Розрізняють постійні та змінні витрати виробництва.

Постійні витрати (FC) містять витрати на утримання персоналу управління, страхування, охорону підприємства, рентні платежі, амортизаційні відшкодування. Ці витрати залишаються незмінними незалежно від того, скільки продукції виготовляє підприємство. Вони оплачуються навіть тоді, коли продукція не виробляється.

Змінні витрати (VC) охоплюють витрати на заробітну плату, сировину, електроенергію, напівфабрикати. Вони зростають зі збільшенням обсягів випуску продукції. При відсутності продукції ці витрати не оплачуються.

Сума постійних і змінних витрат утворює загальні витрати (ТС).

Розмежування постійних і змінних витрат передбачає виділення короткострокового та довгострокового періодів виробничого циклу.

Короткостроковий період – такий відрізок часу, протягом якого фірма не в змозі радикально змінити свою програму і обсяг випуску змінюється тільки за рахунок змін у змінних витратах при незмінному стані постійних.

Довгостроковий період – відрізок часу, протягом якого фірма має можливість перебудувати виробництво і впливати на обсяг випуску, змінюючи не тільки змінні, але й постійні витрати.

Граничні витрати – це приріст витрат у результаті виробництва однієї додаткової одиниці продукції.Граничні витрати показують, скільки коштує для фірми збільшення обсягу випуску продукції на одну одиницю.Витрати виробництва пов`язані з дією закону спадної віддачі (або закону зменшення граничної продуктивності факторів виробництва). Суть цього закону:

Починаючи з певного моменту, послідовне приєднання кожної наступної одиниці змінного ресурсу(наприклад, праці) до незмінного, фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу або землі) дає спадний додатковий, або граничний продукт в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу.

Динаміку витрат найкраще ілюструє показник середніх витрат, який розраховується як величина витрат на одиницю продукції (АС). Є три види середніх витрат: середні постійні, середні змінні та середні загальні витрати.

Максимізація прибутку – основна мета для будь-якої фірми. Максимізація прибутку для фірми означає пошук шляхів отримання найбільшого економічного прибутку, тобто різниці між загальним доходом і загальними витратами.

ТР = TR –TC,

де ТР – загальний або чистий економічний прибуток;

TR – загальний дохід;

ТС – загальні витрати.

Кількість, яка додається до загального доходу кожною додатковою одиницею випуску, являє собою граничний дохід (МR), а кількість, на яку збільшуються загальні витрати за умови випуску наступної одиниці продукції, - граничні витрати (МС).

Правило максимізації прибутку: фірма збільшуватиме випуск до того моменту, доки граничні витрати на виробництво додаткової одиниці продукції не зрівняються з граничним доходом від його продажу. Це називається правилом MC = MR.

Різниця між МС і MR являє собою граничний прибуток (МР), тобто прибуток, який отримує фірма від реалізації кожної додаткової одиниці випуску. Якщо MR > MC, показник МР прийматиме додатні значення, які свідчать про те, що кожна додаткова одиниця випуску додає деяку дозу до загального прибутку. Коли MR і MC зрівняються, це означатиме, що МР = 0, а загальний прибуток в цій точці сягне свого максимуму. Подальше нарощування випуску призведе до перевищення МС над MR і МР прийме від`ємне значення. У тому випадку, коли граничний прибуток стає від`ємним, фірма може збільшувати свій прибуток, скорочуючи рівень випуску продукції.

Ринок факторів виробництва зображує область ринкових відносин, де продають і купують ресурси, які необхідні для здійснення виробничої діяльності: працю, капітал, природні ресурси. На ринку факторів виробництва фірми стають покупцями, а споживачі товарів та послуг – продавцями. Попит на фактори виробництва тому визначається пропозицією товарів та послуг, а пропозиція факторів – споживчим вибором. Прагнучи максимізувати прибуток, фірма повинна враховувати три основних момента:

- кількість продукції, яка випускається на одиницю даного фактора (граничний продукт фактора);

- дохід, який фірма отримує від продажу випущеної продукції (граничний дохід);

- витрати на придбання того чи іншого фактора (граничні факторні витрати).

Тільки за рівності витрат і доходу зміна у використанні фактора не призведе до змін у прибутку.

Особливістю ринкового попиту на фактори є те, що він є похідним попитом, бо він цікавить покупця не сам по собі, а як можливість виробляти споживчі товари і послуги.

Попит на фактори змінюється в залежності від зміни цін. Зміна ціни будь-якого фактора призведе до зменшення або збільшення кількості, в якій він використовується у виробництві.

Ринок факторів виробництва включає:

- ринок праці, на якому предметом купівлі і продажу є робоча сила. Пропозиція на ринку праці залежатиме від рішення індивідуального робітника продавати або ні свою робочу силу;

- ринок капіталів, на якому об`єктом купівлі-продажу стають заощадження. Плата за право користуватись цими заощадженнями називається процентом;

- ринок природних ресурсів (землі). Земля як фактор виробництва приносить її власнику дохід – чисту економічну ренту.

Власники факторів виробництва реалізують їх на ринку, отримуючи відповідні доходи: заробітну плату, процент, ренту. Якщо виторг від реалізації останніх перевищує повні витрати на їх виробництво, виникає ще один вид доходу – прибуток.Прибуток – це винагорода четвертого фактора виробництва – підприємницької діяльності.

Порівняльна характеристика цих базових ринкових структур подана у вигляді вільної таблиці.

Тип ринку	Кількість і розмір фірм	Характер продукту	Умови виходу на ринок
Досконала конкуренція	Багато невеликих Фірм	Однорідний	Вільний
Монополія	Одна фірма	Унікальний продукт	Вихід для супер- ників блокований
Олігополія	Декілька великих фірм	Однорідний або Різнорідний	Значні перешкоди
Монополістична конкуренція	Багато дрібних фірм	Різнорідний	Відносно легкий

Перелік джерел ІНФОРМАЦІЇ

1. Закон України " Про власність". Нове законодавство України " 2К, 1992р.

2. Закон України "Про підприємства в Україні.", Нове Законодавство України ЗК;1992р.

3. Закон України "Про оплату праці. ", Відомості Верховної Ради України, 1995 р. № 17.

4. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств. ", Галицькі контракти, 1998 р. Ж№ 1-2.

5. Конституція України - К: Україна, 1996 р.

6. Бойчик І. М., Харів П. С., Хопчан М. І., "Економіка підприємств. ", Львів, Сполом. 2001 р.

7. Горфингель В. Я., Купряков Е. М., "Экономика предприятия. "- М.: ЮНИТИ, 1996г.

8. Громова Р. А-, "Организация и планирование машиностроительного производства." - М.: Высшая школа, 1986г.

9. Долгов С. И. и др., "Основы: внешнеэкономических знаний. "- М.: Высшая школа, 1990г.

10. Завьялов П. С., "Формула успеха. "- Маркетинг. - М.; 1989 г.

11. Коростелева Е. М. "Экономика, организация и планирование машиностроительного производства. " - М: Высшая школа, 1984 г.

12. Кейлер В. А-, "Экономика предприятия". Курс лекции, М.: ИНФРА, 1999г.

13. Макконел К. Р., Брю С. Л., "Экономика. Принципы проблемы и политика", в 2-х т. М.: Республика 1992 г.

14. Міщенко В- А. Погорелов М. І., "Організація, планування і управління на приладобудівних підприємствах.",: НМК В. О. 1993 р.

15. Погорелов Н. Ш. "Нормирование труда в промышленности.", Харьков: Основа. 1991г.

16. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. Київ, 2001.

17. Пляскин И. И. Сборник задач по курсу "Экономика, организация и планирование производства на машиностроительном предприятии. ", М: Машиностроение, 1986г.

18. Ступниц А. И., Копыленко А. Ю. "Теория и практика ценообразования в мировом капиталистическом хозяйстве. ", - Киев: УМК ВО, 1988 г.

19. Третьяк В. Н. "Научно - техническая информация в управленческой деятельности.", - К.: Техника 1990 т.

20. Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. „Планування діяльності підприємства”. Київ, „Каравела”, 2003.

21. Третьяков Э. А., Андреев А.И., Игнатова Л.А. и др. «Экономика станкоинструментальной промышленности» М., Машиностроение, 1989г.

22. Уткин Э.А. «Управление фирмой» М., Акалис, 1986г.

23. Хойкер В. «Как делать бизнес в Европе», М., Прогресс, 1992г.

24. Хонко, Яакко. «Планирование и контроль капиталовложений». М., Экономика, 1994г.

25. Хопчан М.І., Харів М.С.,Бойчук І.М., Лотиш О.Я. „Організація і планування виробництва: теорія і практика” – Тернопіль: Марком, Нова генерація, 1996р.

26. Єванс Д.Р., Берман Б. Маркетинг – М., Экономика, 1990г.

27. Мочерний С.В. Основи економічних знань: Підручник. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – 312с. (Альма-матер)

28. В.В. Липчук, Р.П. Дудяк, С.Я. Бугіль. Маркетинг: основи теорії і практики: Навчальний посібник/ За загальною редакцією В.В. Липчука. – 3-тє вид., випр. і доп. – Львів: «Магнолія 2006», 2008. – 288с.

Дата добавления: 2015-10-02