Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Лексикографія

Мова є основною формою національної культури й насамперед першоосновою літератури. | Перестаючи бути засобом спілкування, мова стає мертвою. | У розвиток сучасної української мови вагомий внесок внесли українські письменники В.Сосюра, П.Тичина, М.Рильський та ін. | Магічна функція (магічно-містична, або міфологічна) – як засіб створення окремих словесних формул, здатних впливати на події, долю та здоров’я людини. | ДОКУМЕНТ ЯК ОСНОВНИЙ ВИД ОФІЦІЙНО-ДІЛОВОГО СТИЛЮ | МОВНИХ НОРМ ТА ВИКОРИСТАННІ СТИЛІСТИЧНИХ ЗАСОБІВ | Стилістичне використання синтаксичних засобів. | УСНЕ ДІЛОВЕ МОВЛЕННЯ ТА КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ | ПУБЛІЧНИЙ ВИСТУП У ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ | УСПІШНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ |


ЯК ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА УКЛАДАННЯ СЛОВНИКІВ

ПЛАН

Предмет і завдання лексикографії.

Історія словникарства.

Українська лексикографія 17 - кінця 20 ст.

Основні типи словників та способи їх укладання.

Місце і значення словників у житті людини.

Висновки.

Предмет і завдання лексикографії. Лексикографія – а) розділ мовознавства, предметом якого є теорія і практика укладання словників, вивчає типи словників; б) процес збирання слів певної мови, упорядкування їх, опис словникового матеріалу; в) сукупність словників певної мови і наукових праць з цієї галузі.

Отже, лексикографія (словникарство) – розділ мовознавства, пов’язаний зі створенням словників та опрацюванням їхніх теоретичних засад. Виділяють практичну і теоретичну лексикологію. Тісно пов’язана з лексикологією, ця наука виникла з тлумачень значень слів на полях і в тексті рукописних книг.

Словник являє собою системно упорядкований склад усуспільнених лінгвістичних форм, укладених за мовленнєвою практикою даної мовної спільноти і прокоментованих автором так, що кваліфікований читач розуміє значення кожної окремої форми, а також одержує інформацію про суттєві факти, пов’язані з її функціонуванням у відповідній спільноті.

Принципи розташування словникових одиниць і характер інформації про них безпосередньо зумовлюються типом і призначенням відповідної лексикографічної праці. У словнику можуть тлумачити значення описуваних одиниць, з’ясовувати їхнє походження, наводити інформацію про правильність написання чи вимови, подавати переклад іншою мовою, висвітлювати енциклопедичну інформацію про позначувані словами предмети, явища, наукові поняття тощо.

Словники бувають короткі (до 30000 слів), середні (70000–80000 слів) й повні (понад 80000 слів). Укладання й видання словників – суспільно необхідна діяльність, складова частина прогресу суспільства. Словники виконують як інформативну, так і нормативну функції.

Лексикографія займається словникарським кодифікуванням лексики якоїсь мови. Словники бувають:

- окремих авторів;

- діалектні;

- етимологічні;

- правописні;

- орфоепічні;

- фразеологічні;

- стилістичні тлумачні;

- енциклопедичні;

- перекладні.

Історія словникарства. Історія української лексикографії починається з кінця XVI ст., коли Лаврентієм Зизанієм був створений «Лексисъ съ толкованіемъ словенскихъ словъ просто» (опублікований у Вільні 1596 р.). Це перекладний словник, бо в ньому церковнослов'янські слова вже мають відповідники з тодішньої літературної мови. Реєстр цього словника охоплює понад 1000 слів. Слова розташовані в алфавітному порядку, що нагадує послідовність літер грецького алфавіту, й перекладаються відповідниками-синонімами тодішньої української літературної мови: агнєцъ, баранокъ; брань, война.

Другою етапною словниковою працею в історії української лексикографії був «Лексіконъ словеноросскій и Именъ Толъкованіє» славнозвісного Памви Беринди (надрукований у Києві 1627 р.). У своїй основі «Лексикон» Памви Беринди перекладний церковнослов'янсько-український словник, хоча в ньому подекуди виразно проступають елементи тлумачного, енциклопедичного й етимологічного словників.

Реєстр «Лексикона» включає близько 7000 слів і складається із двох окремих частин. Перша частина становить собою перекладний словник 4980 церковнослов’янських слів, які перекладаються синонімами тогочасної живої української мови (Иго: ярмо; питомєцъ: вихованець; стражду: терплю). Інколи реєстрове слово має ще й тлумачення. Друга частина нагадує своєрідний словник іншомовних слів та власних імен із джерел того часу. У цій частині подано й пояснено 2002 слова.

Протягом ІІ половини XVII та у XVIII ст. в Україні з'являються нові словники, в яких «проста мова» вже виступає першою, тобто реєстр цих лексикографічних праць складається зі слів живої і книжної української мови, а до них наводяться відповідники чи тлумачення мовою «слов’янською».

Цікавими були рукописні словники Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського (XVII ст.) – «Лексіконъ латинский» і «Лексікон славяно-латинскій».

Не усі знають, що до різних видань «Енеїди» Котляревського вводились додатки зібрання «малороссійскихъ словъ». У цих словниках пояснювалось шляхом наведення російських відповідників близько 1000 українських слів.

У другій половині ХІХ ст. починають виходити в світ вже окремі зібрання українського лексичного матеріалу, серед яких варті уваги «Словарь малороссійскаго наречія» О. Афанасьєва-Чужбинського (1855), «Словарь малороссійскихъ идіомовъ» М. Закревського (1861), «Словниця української мови» Ф. Піскунова (1873).

Набагато більший за реєстром і використанням лексичних джерел був виданий у Львові М. Уманцем та А. Спілкою чотиритомний «Словарь російсько-український» (1893-1898). Реєстр російських слів сягав 40 тисяч, але в українській частині цього словника було багато діалектної та архаїчної лексики.

Найвидатнішою працею української лексикографії до перевороту 1917 р. був чотиритомний «Словарь української мови», що вийшов за редакцією Бориса Грінченка (1907-1909). Матеріали для цього словника протягом кількох десятиліть збирались великою групою людей, а опрацьовувала їх редакція журналу «Киевская старина». За своєю суттю – це перекладний українсько-російський словник. Б. Грінченко зумів довести реєстр словника до 70 тисяч слів.

Українська лексикографія 1917 — кінця 20 ст. Розвиток лексикографії у тій частині України, що входила до складу СРСР, можна поділити на кілька етапів.

Перший етап 1917 – поч. 30-х рр. характеризується, по-перше, активним розвитком лексикографії за кількістю та різноманітністю словників їх видано 131; особливо багато – 1918 та в часи українізації), зумовленим становленням української державності і, відповідно, виходом української мови на державний рівень. Проте словники, що з’являються в цей час, неоднакові за науковим рівнем. Переважна більшість їх, як і раніше, – перекладні російсько-українські і рідше українсько-російські здебільшого спрямовані на задоволення практичних потреб соціального і виробничого життя (у сферах діловодства, права, виробництва і науки тощо). Особливо багато з’явилося термінологічних словників. По-друге, прагненням відшукати і максимально повно подати народну лексику або, в разі потреби, створювати слова з морфем української мови, а не запозичати з інших мов.

Другий етап охоплює період з 1933 до середини 50-х рр., який характеризується:

- помітним звуженням словникарської роботи (зокрема, у зв’язку зі згортанням українізації, репресіями проти українських мовознавців);

- значним уніфікуванням української лексики в словниках (з обмеженням синоніміки з народної мови, «саморобних» відповідників з українськими коренями замість іншомовних слів тощо).

Це діялося насамперед унаслідок розгорнутої кампанії боротьби з «українським буржуазним націоналізмом» та «шкідництвом на мовному фронті» і відповідних офіційних настанов «не вносити штучної відмежованості української мови від російської».

Третій етап розвитку лексикографії (кін. 50-х – кін. 80-х рр.) характеризується:

- значним розширенням словникарської роботи і появою ряду як традиційних для української лексикографії, так і нових типів словників;

- певним послабленням ідеологічного тиску на неї (щоправда, зі значними коливаннями в різні роки).

Найважливіші словники цього часу:

- перекладні загальномовні: «Українсько-російський словник» за редакцією

І. Кириченка (т. 1 – 6, 1953 – 63) – найповніший до 70-х рр. словник української мови (бл. 122 000 слів), з великим ілюстративним матеріалом;

- тлумачний «Словник української мови» в 11 томах (1970 – 80) найповніший і найдокладніший на сьогодні словник української мови (понад 134 000 слів);

- термінологічні словники – переважно російсько-українські, організацію створення яких покладено 1957 р. на Словникову комісію при АН УРСР під керівництвом Й. Штокала, а з 1969 – на Комітет наукової термінології АН УРСР.

- фразеологічні, пареміографічні та подібні словники: у 1960 - 80-х рр. вийшло кілька словників;

- діалектні словники, укладання яких активізувалося з 50-х рр.;

- історичні та етимологічні словники: «Словник староукраїнської мови 14 -

15 ст.» (1977 - 78, за редакцією Л. Гумецької).

- власних назв словники – українсько-російський і російсько-український «Словник власних імен людей» (кілька видань за редакцією С. Левченка, потім
Л. Скрипник); словник-довідник «Власні імена людей» Л. Скрипник і
Н. Дзятківської (1986); «Довідник українських прізвищ» Ю. Редька (1969); «Словник українських псевдонімів і криптонімів» О. Дея (1969);

- «Словник гідронімів України» (1979);

- «Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі» (1985) та ін.;

- орфографічний, орфоепічний словники-довідники з культури мови;

- словники, що відображають системні відношення в лексиці: словники

синонімів А. Багмета, П. Деркача, фразеологічних синонімів;

- словники мови письменника: «Словник мови Шевченка».

Четвертий етап (від поч. 90-х рр.) характеризується:

по-перше, активізацією словникової роботи у зв’язку зі становленням України як самостійної держави;

по-друге, помітною відсутністю єдиних методологічних засад і навіть орфографічних принципів (можна провести певні аналогії між цим етапом і 1917 – 33).

Основні типи словників. Розрізняють два типи словників – енциклопедичні і лінгвістичні, чи філологічні. Між ними є докорінні відмінності щодо реєстру слів і тих ознак, за якими їх характеризують.

В енциклопедичному словнику, чи енциклопедії, описують не слова як одиниці лексичного складу мови, а наводять відомості про позначувані ними предмети і явища в найширшому розумінні – наукові поняття, біографічні довідки про окремих осіб, відомості про населені пункти, країни, різні події тощо. Необхідно відзначити, що до реєстру енциклопедичного словника входять іменники (загальні і власні) та іменникові словосполучення, тобто, одиниці з функцією предметних номінацій, у той час як лексикографічні праці лінгвістичного спрямування мають своїм завданням охопити слова різних частин мови: іменники (лише загальні назви, крім спеціальних випадків), прикметники, дієслова, прислівники, займенники, прийменники, сполучники, частки, вигуки. До енциклопедичних належать усі термінологічні словники-енциклопедії, біографічні словники, наприклад: «Українська радянська енциклопедія» (УРЕ), «Шевченківський словник», «Українська літературна енциклопедія» та ін.

До найбільших за обсягом належить сімнадцятитомна Українська Радянська Енциклопедія (УРЕ), видана за загальною редакцією М. Бажана упродовж 1959–1965 рр.

Першу українську енциклопедію було видано упродовж 1930–1935 рр. у Львові.

У лінгвістичних словниках наведено інформацію про слова. Вона охоплює такі аспекти, як тлумачення прямих і переносних значень, з’ясування семантичних відношень між словами (синонімічних, антонімічних), відомості про написання, вимову чи походження тощо. З метою власне мовознавчого опису приймають і послідовно витримують систему спеціальних ремарок, які розкривають граматичні, семантичні, стилістичні та інші характеристики реєстрових одиниць.

Сучасну українську лексикографію представлено двома основними типами лінгвістичних словників – двомовними і одномовними, загальномовні (лінгвістичні) словники рідше бувають багатомовними.

Двомовні словники поділяють на українсько-іншомовні та іншомовно-українські відповідно до завдань перекладу з української мови на інші мови та з інших мов на українську. За кількісним складом української лексики найповнішими є академічний шеститомний

Повністю до компетенції мовознавства належать лінгвістичні словники, а енциклопедичні – це предмет передусім окремих галузей науки чи науки в цілому, хоч у них наявні й тлумачення семантики окремих слів.

За мірою охоплення лексики лінгвістичні словники поділяють на загальномовні (уключають усю лексику мови, не вирізняючи тих чи тих її семантичних категорій) і спеціальні (подають лексику лише певного роду, певної семантичної категорії).

За розташуванням слів словники поділяють на алфавітні і гніздові. Різновидом алфавітних словників є так звані зворотні (інверсійні словники), в яких слова подають в алфавітному порядку кінцевих літер.

У гніздових словниках фіксують гнізда споріднених слів за алфавітним порядком первинного слова й усіх похідних у кожній словниковій статті.

За тим, скількох мов стосується словник, лінгвістичні словники бувають одномовні і перекладні.

Перекладні словники за призначенням в основному бувають двох типів:

загальномовні – більш чи менш повно охоплюють лексику мови, до слів

якої подають відповідники;

спеціальні, у яких перекладають лексику лише певної категорії; це найчастіше перекладні термінологічні словники. Перекладні словники здебільшого двомовні, але бувають і багатомовні.

Слова в словнику розташовують, як правило, в алфавітному порядку, рідко – за кореневими гніздами, за темами. Слово, яке пояснюють чи перекладають, називають реєстровим (заголовним). Воно виділяється іншим шрифтом, має біля себе позначки, що характеризують його з граматичного, стилістичного та інших поглядів. Реєстрове слово разом із поясненням, перекладом і т. ін. становить словникову статтю.

Основним типом лінгвістичних словників є різноаспектні одномовні лексикографічні праці. Їх поділяють на тлумачні, орфографічні, етимологічні, історичні, словники іншомовних слів, фразеологічні, термінологічні, діалектні, мови окремих письменників, словники конкретних лексичних груп (синонімів, антонімів, паронімів, омонімів), словотвірні тощо.

Нормативні утверджують сучасну літературну норму у вживанні, наголошуванні, написанні слів; сюди належать:

орфографічні словники, в яких подають нормативне написання слів; орфоепічні словники та словники наголосів, інформують про правильну літературну вимову й наголошення слів, їхніх форм. Слова та їхні форми або частини, що мають вимовні особливості, подають фонетичною транскрипцією. Словник наголосів. – К., 1959 (І вид.); 19 б4 (II вид.) та Орфоепічний словник. – К., 1984.

словники правильного мовлення, в яких звертається увага на можливі помилки у використанні слів, у вимові, наголошуванні їх;

словники скорочень тощо;

вибіркові подають певні категорії нормативної лексики без обов’язкового тлумачення лексичних значень окремих слів;

словники синонімів, антонімів, омонімів, паронімів, власних назв;

словники фразеологічні (без тлумачення значення фразеологічних одиниць), прислів’їв та приказок, крилатих слів, сталих порівнянь тощо.

Генетичні розкривають походження та розвиток значення слова (тобто його ґенезу) через його структуру, зв’язок з іншими словами; сюди належать насамперед етимологічні словники, які з’ясовують походження слів та зміни в їхньому значенні й звуковому оформленні; морфемні й словотвірні, які розглядають будову слів; а також певною мірою зворотні (інверсійні) словники, в яких слова розташовано за алфавітом кінця слова; функціональні відображають уживання окремих лексичних одиниць, можливості поєднання їх, використання в побудові висловлювань; сюди належать словники: асоціативні, частотні; епітетів, рим, мови окремих письменників.

Словники ненормативної лексики реєструють лексику, пов’язану з певними періодами функціонування мови, з окремими групами мовців; сюди належать історичні словники, які подають лексику певної історичної епохи; діалектологічні словники, що фіксують лексику якоїсь місцевості, території; словники жаргонізмів, арготизмів, дитячої лексики.

Тлумачні стосуються насамперед семантики слів. Цей словник відображає словниковий склад мови на певному етапі її розвитку. Крім тлумачення значень, стисло подано довідки правописного характеру, граматичні і стилістичні, типові поєднання цього слова з іншими, фразеологічними зворотами. Сюди належать загальномовні тлумачні словники, які охоплюють більш-менш усю лексику, а також спеціальні словники фразеологізмів та крилатих слів, в яких не лише фіксують ці категорії лексики, а й розглядають значення окремих лексичних одиниць; словники іншомовних слів, які охоплюють порівняно недавно запозичену лексику, з’ясовують походження й значення окремих запозичених слів; термінологічні словники, в яких розкривають значення термінів із певної галузі науки.

З огляду на попередню лекцію звертаю вашу увагу на такі види: словники терміносистем, затверджені у вигляді стандартів; словники термінології (універсальні енциклопедії, галузеві енциклопедії, галузеві термінологічні словники).

Перекладні словники – найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько-українськими найчастіше користуються англійсько-українськими, латинсько-українськими тощо, окрім того, ще укладають тримовні, значно рідше – чотири – семимовні.

Енциклопедично-довідкові словники фіксують терміни, подають наукові поняття. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин – назви поняття і його означення (дефініції).

Тлумачно-перекладні словники – це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення.

Кілька років тому електронні словники перевернули свідомість лінгвістів,

перекладачів, самих лексикографів та пересічних громадян, що мають справу з іноземною мовою. Електронний словник – комп'ютерна база даних, що містить особливим чином закодовані словникові статті, які дозволяють добирати потрібні слова, часто з урахуванням морфологічних форм і особливостей поєднання слів.

Укладанню тлумачного словника передує важлива підготовча робота, яка полягає в доборі реєстру з особливою увагою до таких ознак лексичних одиниць, як відповідність їх нормам сучасної літературної мови, загальновживаність, співвідношення між нормативною лексикою і такими її стилістичними категоріями, як діалектизми, вузькопрофесійні, застарілі слова тощо. Другим важливим аспектом тлумачного словника є, звичайно, інформативність значеннєвого опису, розмежування прямих і переносних значень, вичерпність граматичних і стилістичних ремарок, ідентифікація омонімії тощо. Під час тлумачення слів беруть до уваги також випадки вживання їх у складі фразеологізмів різних типів. До обов’язкових умов тлумачення слів належить використання ілюстративного матеріалу, дібраного з відповідних джерел і упорядкованого у вигляді спеціальної картотеки. У тлумачному словнику слова розташовують за алфавітом, основною одиницею опису виступає слово, яке разом з усією належною до нього інформацією утворює словникову статтю.

В орфографічних словниках наводять відомості про правильне написання слів відповідно до діючих орфографічних норм. Розташовані в алфавітному порядку, слова подають у початкових формах: іменники – у називному відмінку однини, прикметники – у формі чоловічого роду однини, дієслова – у неозначеній формі (доконаного і недоконаного виду). Для орфографічних словників української мови типовою є така інформація – відмінкові закінчення іменників.

Орфографічна інформація про прикметники полягає в наведенні закінчень жіночого і середнього роду форм на ій (-їй).

Числівники подають у називному відмінку. Крім того, наводять форми родового та інших відмінків, якщо їм властива певна правописна специфіка.

Дієслова подають у неозначеній формі з наведенням закінчень першої і другої особи однини теперішнього чи, якщо дієслово доконаного виду, майбутнього часу. До реєстру орфографічних словників уводять також власні іменники – імена та по батькові людей, назви міст, установ, країн тощо, що дає інформацію про вживання великої літери. До орфографічної інформації належать також відомості про написання слів окремо і через дефіс тощо.

Словотворчий словник допомагає з’ясувати, як утворено те чи те похідне слово, за допомогою яких словотворчих засобів, на основі якого слова, в яке словотвірне гніздо воно входить. Слова в такому словнику розміщено словотвірними гніздами (тобто сукупністю однокореневих слів, спільних за значенням; першим розміщено непохідне слово, що виступає основою для творення інших слів; кожне попереднє слово є основою для утворення наступного слова, наступних слів). У кожному наступному слові виділено твірну основу й словотворчий засіб.

В етимологічних словниках подають основні відомості про походження і генетичні зв’язки слів. Відповідний опис лексичних одиниць здійснюють на тлі загальнослов’янської етимології.

У сучасному слов’янському мовознавстві вироблено певні принципи етимологічного аналізу слів. Успадковані з праслов’янської мови слова індоєвропейського походження зіставляють зі спорідненими словами слов’янських та інших індоєвропейських мов з послідовним урахуванням установлених порівняльно-історичним мовознавством закономірних звукових відповідностей між слов’янськими і взагалі індоєвропейськими мовами та реальних можливостей семантичних змін і переходів між зіставлюваними словами.

Фразеологічні словники – це словники, в яких зібрано й розкрито значення фразеологічних одиниць. Такі словники є одномовні і двомовні. В одномовних фразеологічних словниках, які є тлумачними, розкривають значення фразеологізмів, уживаних у рідній мові, наводять їхні варіанти, іноді подають стилістичну й граматичну характеристику. Наводять зразки вживання фразеологізму в різних стилях літературної мови.

Двомовні фразеологічні словники – це перекладні словники. У них до наведених фразеологізмів однієї мови подають фразеологічні відповідники іншої.

В історичних словниках за основу взято діахронічний принцип добору і аналізу лексичного матеріалу. Вони містять слова і звороти з різних пам’яток із перекладом цих слів сучасною мовою. Реєстр укладають на базі пам’яток писемності відповідних історичних періодів мови. В історичних словниках із максимальною точністю відтворюють особливості правопису тих джерел, з яких добирають реєстр та ілюстративний матеріал.

Історичні словники дають змогу простежити розвиток семантики слів, визначити періоди їхнього активного і пасивного вживання чи ж повну втрату ними актуальності.

Місце і значення словників у житті сучасників. Словники відіграють велику роль у сучасній культурі, у них відбиваються знання, накопичені суспільством протягом століть. Вони служать цілям опису і нормалізації мови, сприяють підвищенню правильності і виразності мови його носіїв.

Особливо важливе місце посідають словники у житті сучасної людини. Чим далі рухається людство у різних сферах, тим більше з’являються нові терміни. Для прикладу достатньо тільки згадати такі слова з сучасної людської галузі як Інтернет: «сервер», «трафік», «мова запитів», «хіти», «хости» тощо. Без використання сучасного словника комп’ютерного адміністратора важко з’ясувати про що йдеться.

Особливо важливе місце посідають словники у тих професіях, де є багато

іншомовних запозичень. Для прикладу: медицина, юриспруденція, точні науки. Без знання термінології просто неможливо діяти, розуміти хід бесіди тощо.

Для професій, де слово є основним знаряддям праці (філологія, журналістика, педагогіка, письменницька та літературна діяльність, радіо і телебачення), правильне використовування слів та словосполучень, зворотів є вкрай необхідним завданням, інакше в цих сферах краще не працювати, оскільки представники цих професій є носіями мовної культури.

Словники не тільки дозволяють краще зрозуміти складні терміни та напрямки їх застосування, тлумачать значення слів інших мов, але й дозволяють дотримуватися основних законів логіки, серед яких є закон тотожності.

Тобто, знаючи точне визначення того чи іншого поняття (терміна) людина легко може порозумітися з іншою людиною, яка знає значення цього слова. І навпаки, не знаючи визначення конкретного терміну, або розгляд одного і того ж слова з використанням різних значень (різних областей використання) може призвести до непорозумінь, хибності міркування.

Також словники відіграють велике значення в систематизації та класифікації словесного розмаїття сучасної людини. Так, в перекладацькій справі одне і те ж слово може перекладатися, в залежності від ситуації, по-різному, або знання слів-синонімів робить переклад більш художнім та цікавим для сприйняття.

Без енциклопедичних словників ми довго б не могли відшукати потрібних відомостей про окремі країни, народи, про природні явища тощо. Так з допомогою енциклопедій, як загальних, так і тематичних, можна під рукою тримати велику кількість зведених відомостей, які потрібні як для загального розвитку, так і для професійної діяльності.

Так, словник мови HTML полегшує написання web-сторінок, більше того, даний словник, як і ряд інших, може бути представлений у електронному вигляді, тому можна просто використовувати цілі заготовки (шаблони) даного словника і включати їх до своєї роботи. Це економить і час, і сили людині, яка займається подібною справою.

Оскільки були згадані електронні можливості словників, які якнайбільше характеризують сучасний прогрес лексикографії, то варто зазначити, що на основі словників-перекладачів існує вже чимало спеціалізованих автоматичних програм для перекладу з однієї мови на іншу. Якщо раніше на переклад однієї сторінки спеціаліст міг затрачати від 5 до 10 хвилин (наприклад, переклад з англійської на українську мову), то комп’ютерна програма робить це за лічені секунди, а людині залишається тільки результат автоматичного перекладача для корегування.

Більшість словників (не тільки вузькоспеціалізованих для системних адміністраторів та перекладачів) переведені в електронні форми. Так, можна швидко знайти відомості по конкретному історичному персонажу, переглянути його фотографію чи навіть почути запис його голосу тощо.

Мультимедійні словники, які сьогодні все більше і більше оточують сучасну людину економлять час і місце. Сучасний комп’ютер тепер легко може вміщувати у собі не один десяток Бібліотек імені Т.Шевченка, причому пошук потрібної інформації настільки швидкий, що років 10-20 тому ці темпи видавалися б фантастикою.

Сучасна людина ніяк не може обійтися без словників. Якщо вона позбавляє себе цього джерела знань, вона одразу ж приречена бути відкинутою на задвірки мовного суржику, професійної некомпетентності, кар’єрного занепаду та деградації.

Висновки. Словник – довідкова книга, яка містить зібрання слів (чи морфем, словосполучень, ідіом і т.д.), розташованих по визначеному принципу, і яка дає відомості про їхні значення, вживання, походження, переклад на іншу мову і т.п. (лінгвістичні словники) чи інформацію про поняття і предмети, ними що позначаються, про діячів у яких-небудь областях науки, культури і т. ін.

Словники відіграють велику роль у сучасній культурі, у них відбиваються знання, накопичені суспільством протягом століть. Вони служать цілям опису і нормалізації мови, сприяють підвищенню правильності і виразності мови його носіїв.

Використовуючи різноманітні словники, людина може не тільки орієнтуватися в наукових та технічних спеціалізованих термінах, але за допомогою словників слів-синонімів збагачувати свою мову, робити її більш досконалою та цікавою для сприймання.

Для промовців, телевізійних чи радіо дикторів багатство мови – вимога номер один, без словників не обходяться навіть маститі майстри пера. Особливо велике значення відіграють «осучаснені» форми словників –електронні словники, які також є різноманітними за своєю професійною спрямованістю. Такі словники дозволяють знаходити потрібні знання за лічені секунди, що підвищує продуктивність праці.

Шкода, що в наш час, коли значення словників є настільки очевидним, так мало приділяється уваги для навчання школярів та студентів правильно користуватися різними видами словників. Це б так стало їм у пригоді, більше того – слугувало б росту їх мовної та пізнавальної культури!

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Розкрийте поняття лексикографії.

2. Принцип побудови і користування словником.

3. Охарактеризуйте види словників.

4. Історія словникарства в Україні.

5. Укладання словників з кінця XVII ст. до кінця XX ст.

6. Дайте характеристику енциклопедичних словників.

7. Дайте характеристику лінгвістичних словників.

8. Розкажіть про одномовні словники.

9. Охарактеризуйте двомовні словники.

10. Словники ненормативної лексики.

11. Тлумачні і термінологічні словники.

12. Значення словників у професійній діяльності.

 

 

ЛЕКЦІЯ 9


Дата добавления: 2015-10-24; просмотров: 1550 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
ТЕРМІНОЛОГІЯ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ| ПЕРЕКЛАД ТА РЕДАГУВАННЯ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.025 сек.)