Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Перестаючи бути засобом спілкування, мова стає мертвою.

Магічна функція (магічно-містична, або міфологічна) – як засіб створення окремих словесних формул, здатних впливати на події, долю та здоров’я людини. | ДОКУМЕНТ ЯК ОСНОВНИЙ ВИД ОФІЦІЙНО-ДІЛОВОГО СТИЛЮ | МОВНИХ НОРМ ТА ВИКОРИСТАННІ СТИЛІСТИЧНИХ ЗАСОБІВ | Стилістичне використання синтаксичних засобів. | УСНЕ ДІЛОВЕ МОВЛЕННЯ ТА КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ | ПУБЛІЧНИЙ ВИСТУП У ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ | УСПІШНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ | ТЕРМІНОЛОГІЯ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ | ЛЕКСИКОГРАФІЯ | ПЕРЕКЛАД ТА РЕДАГУВАННЯ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ |


Читайте также:
  1. Стаття 188. Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання

Мова – це система звукових, письмових знаків або символів, що служать засобом людського спілкування, мислительної діяльності, способом вираження самосвідомості.

Мовлення є сукупністю мовленнєвих дій, кожна з яких має власну мету, що випливає із загальної мети спілкування. Основу мови і мовлення становить мовленнєва діяльність, оскільки тільки в ній народжується, формується і мова, і мовлення. Очевидно, мова і мовлення співвідносяться, як модель і її реалізація.

Мовлення можна розглядати з двох боків: психофізичного та лінгвістичного. У творенні мовлення як психофізичного явища бере участь мовленнєвий апарат і центральна нервова система, яка регулює процес мовлення. Мовлення – це пізня функція головного мозку, окремі частини якого «спеціалізуються», виконуючи різні призначення; це приведення органів мовлення в рух, забезпечення розуміння свого мовлення і мовлення іншої особи. З лінгвістичного боку мовлення розглядають як діяльність мовця, який використовує засоби мови для спілкування з іншими членами певного мовленнєвого колективу або звертання до самого себе. Для цього існує мовлення зовнішнє (вголос) і внутрішнє (мовчки, «про себе»).

Є дві найважливіші ознаки для розмежування мови й мовлення: мова – щось загальне, мовлення – конкретне; мова – постійна, довговічна, мовлення – перемінне, нестійке, недовговічне.

Майже всі лінгвісти вважають мову потенцією, знанням або системою знаків, а мовлення реалізацією.

Мова – це скарб, відкладений практикою мовлення у мовців однієї спільноти, це граматична система, потенційно (віртуально) наявна в кожному мозку, точніше в мізках сукупності індивідів; адже мова не повна в кожному з них, вона існує вповні лише в колективі. Відокремлюючи мову від мовлення, ми тим самим відділяємо:

- суспільне від індивідуального,

- істотне від другорядного.

Мова – це не діяльність мовця, це готовий продукт, засвоєний індивідом; мова ніколи не передбачає попередньої рефлексії, а свідомо в ній здійснюється лише класифікаційна діяльність.

Мовлення, навпаки, являє собою індивідуальний акт волі й розуму, де слід розрізняти, по-перше, комбінації, у яких мовець застосовує мовний код, щоб висловити власну думку, по-друге, психофізичний механізм, який дозволяє йому унаявнити ці комбінації.

Мова є однією з характерних ознак сучасної нації. Словник української мови подає таке тлумачення: Мова – це сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для об’єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок. Мовлення – спілкування людей між собою за допомогою мови, мовна діяльність. Отже, мовлення – це практичне користування мовою в конкретних ситуаціях і з наперед визначеною метою, це діяльність за допомогою мови; таким чином, мова – це:

- універсальний засіб навчання і виховання людини,

- енциклопедія людського досвіду,

- першооснова нагромадження культурних цінностей,

- один із компонентів духовної культури суспільства,

- функціонуюча система, нерозривно пов’язана з усіма галузями суспільного життя.

Н. Бабич характеризує мовлення як:

- спосіб існування і вияву мови, «мова в дії»;

- вияв процесу формування думки;

- вияв одиниць мови всіх рівнів і правил їх поєднання;

- засіб вираження емоцій;

- засіб створення словесних художніх образів;

А також вона виділяє такі функції мовлення: комунікативна, пізнавальна, емотивна, естетична та функція здійснення процесів творення нових одиниць мовних підсистем.

Отже, функціонально мова характеризується як засіб, а мовлення – як процес. Таким чином, мова і мовлення взаємопов’язані. Мовлення не можливе без мови, а мова створена для того, щоб здійснювати процес мовлення. Мова – це передусім система засобів спілкування і пізнання, а мовлення – це не тільки мовні засоби, а й висловлені за їх допомогою думки, почуття, спонукання.

Виникнення мови. Історія та генеалогія мови. Мова – одна з найбільших загадок людського буття. Чому люди, на відміну від останніх видів живих істот, що мешкають на Землі, здатні спілкуватися за допомогою мови? Як з'явилася мова? Еволюціоністи впродовж багатьох років намагаються відповісти на ці питання, але доки так і не знайшли прийнятні відповіді, хоча і висунули незліченну безліч теорій; деякі ці теорії ми розглянемо... Одні еволюціоністи стверджують, що мова виникла із звуків і жестів приматів; інші вважають, що люди «винайшли» мову завдяки своєму розуму і здібності до звуконаслідування. Існує ще точка зору: люди на певному етапі еволюції якимсь чином «відкрили» для себе спілкування за допомогою мови. Проте всі ці концепції розбиваються об власні недоліки. Прибічники теорії еволюції і понині не знайшли прийнятну відповідь на питання про появу мовної комунікації. Єдина логічна модель виникнення мови – креативна модель, згідно якої мова була створена Богом.

Людська мова: чи виникла вона еволюційним шляхом з простих звуків, що видаються тваринами, чи була дана людині Богом? Учені, лінгвісти і філософи ламають голови над питанням походження мови з тих самих пір, як Дарвін висунув свою теорію еволюції. Але жодна з безлічі пропонованих ними теорій появи мови не в змозі задовільно пояснити таке унікальне явище, як людська мова.

Еволюціоністам ніяк не вдається знайти прийнятне пояснення надзвичайної різноманітності мов і їх складності. Всі згодні з тим, що мова – головна ознака, що відрізняє людей від інших біологічних видів. Наші діти опановують навики усної мови, ледве досягнувши чотирилітнього віку; якщо дитина в чотири роки не уміє говорити, то це – наслідок природженої або придбаної патології. В цілому ж дар мови властивий всім людям – і нікому з інших живих істот, що населяють Землю. Чому лише людство володіє здібністю до мовної комунікації і як ми знайшли цю здатність?

Історія мови. Мов на Землі дуже і дуже багато. За останніми підрахунками, десь близько семи тисяч. Але реально їх може бути менше. Справа в тому, що до кінця не визначені риси та ознаки мови, і тому часто під мовою розуміють діалекти або записану мову окремого дикунського селища називають мовою цього селища і далі її не досліджують, тобто під різними назвами може фігурувати одна і таж мова.

Мова – це відносно замкнута система, і вона підкорена своїм суворим правилам. Зі школи ми знаємо, що мова – це найважливіший засіб спілкування людей між собою. За допомогою мови люди спілкуються між собою, передають свої думки, почуття та бажання. За одними даними на Землі налічують понад 2500 мов, які належать різним націям, народностям і племенам (за іншими даними – до 5000; точну цифру встановити важко, тому що відмінності між різними мовами і діалектами досить умовні).


Дата добавления: 2015-10-24; просмотров: 210 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Мова є основною формою національної культури й насамперед першоосновою літератури.| У розвиток сучасної української мови вагомий внесок внесли українські письменники В.Сосюра, П.Тичина, М.Рильський та ін.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)