Фізіологічна характеристика і механізми періоду впрацьовування

№ з/п	Ознаки й особливості впрацьовування	Фізіологічні характеристики і механізми
1.	Впрацьовування.	Початковий період роботи. Поступове підвищення працездатності організму людини протягом певного періоду під час виконання будь-якої роботи, як фізичної, так і розумової.
2.	Призначення.	Адаптація організму до більш високого рівня діяльності.
3.	Фізіологічний механізм.	Формування специфічної і для даної діяльності рухової домінанти, яка забезпечує коорди-націю соматичних і вегетативних функцій, формування необхідного стереотипу рухів (за характером руху, формою, швидкістю тощо) та новий рівень функціонування вегетативних систем, які забезпечують дану діяльність.
4.	Швидкість нарос-тання впрацьову-вання.	Залежить від інтенсивності роботи. Чим інтенсивніша робота, тим швидше закінчується впрацьовування. Забезпечення повної мобілізації всіх функцій організму до роботи.
5.	Гетерохронізм у на-лагодженні сома-тичних і вегетатив-них функцій.	Впрацьовування рухового апарату проходить швидше соматичних функцій. Впрацьовування ве-гетативних функцій проходить повільно, оскільки останні мають меншу збудливість і лабіль-ність, ніж соматичні функції.
6.	Тривалість періо-ду впрацьовування.	Залежить від темпу виконуваної роботи. Повільний темп сповільнює період впрацьовування. Ступені тренованості або поганий функціональний стан збільшує тривалість впрацьовування. Тривалість періоду впрацьовування також залежить від індивідуальних особливостей, перед-стартових реакцій та метеорологічних факторів.

Механізм впрацьовування полягає в автоматизованій регуляції функцій. Посилення пропріорецептивної інформації автоматично змінює функціональний стан центрів, що забезпечують мобілізацію киснево-транспортної системи. Цей умовно-рефлекторний механізм регулює зміну фізіологічних функцій залежно від обсягу і інтенсивності виконуваної роботи.

При впрацьовуванні спостерігається зміна міжцентральних зв'язків. На початку впрацьовування виникає гальмування вегетативних функцій, які викликається негативною індукцією, що наступила (рухова домінанта гальмує вегетативні функції). Потім наступає збудження вегетативних центрів, і функціональна активність вегетативних систем підвищується (Ю.І.Данько). Матеріали власних досліджень (на легкоатлетах, футболістах) показують наочний приклад процесу впрацьовування нервово-м'язового апарату з латентного періоду рухової реакції (ЛПРР). ЛПРР до роботи – 150 м/с, після розминки – 130 м/с, у середині тренування – 115 м/с.

Процес впрацьовування зазнає ряд закономірностей: нерівномірність і неодночасність (гетерохронність). Наприклад, ЧСС на першій хвилині може досягати 85-90%, а максимального рівня ЧСС досягає на 4-5 хвилині.

Гетерохронність впрацьовування функцій свідчить про те, що найшвидше впрацьовується нервово-м'язовий апарат, а вегетативні системи – значно пізніше. Так, ЧСС уже на першій хвилині досягає майже максимальних величин, одночасно підвищується і систолічний об'єм крові. Систолічний тиск змінюється хвилеподібно, що пояснюється невідповідністю між об'ємом циркулювальної крові і розширенням судин. Впрацьовування дихальної системи відбувається значно пізніше, у зв'язку з чим виникає кисневий борг.

Період впрацьовування залежить від характеру майбутньої роботи; стану тренованості й індивідуальних особливостей спортсмена та його стану в конкретний момент. Прискоренню впрацьовування сприяє правильно організована розминка.

Стійкий стан. При фізичних навантаженнях великої та помірної потужності процес впрацьовування завершується так званим "стійким станом", при якому спостерігається стабілізація фізіологічних функцій, про яку судять за постійністю споживання кисню. Розрізняють справжній та уявний стійкий стан. Необхідно з'ясувати механізм виникнення стійкого стану.

Справжній стійкий стан настає при роботі помірної інтенсивності. Він характеризується високою узгодженістю функцій рухового апарату і вегетативних систем.

Для підтримки стійкого стану в процесі тривалої роботи необхідна мобілізація систем кровообігу й дихання. Лактат у м'язах накопичується трохи і майже не проникає в кров, що зберігає кислотно-лужну рівновагу. Тривалу підтримку споживання кисню на рівні запиту забезпечують такі механізми:

— доставка кисню здійснюється в основному за рахунок збільшення вентиляції легенів;

— при недостатній функції дихання підвищується коефіедент утилізації кисню;

— якщо дихальна функція не забезпечує належного споживання кисню, стійкий стан підтримується посиленою роботою серця.

Уявний стійкий стан – це стан, при якому функції кровообігу й дихання досягають майже граничного рівня, стабілізуються, але потреба організму в кисні не задовольняється через високу рухову активність. Такий стан виникаї при роботі великої інтенсивності. Оскільки аеробні процеси не забезпечують високоінтенсивної діяльності, то посилюються анаеробні процеси. Анаеробний розпад глікогену призводить до накопичення в м'язах молочної кислоти, а це знижує працездатність.

У процесі роботи субмаксимальної інтенсивності виникає стан, що змушує спортсмена припинення подальшого руху. Він виникає в результаті невідповідності інтенсивної м'язової роботи й діяльності киснево-транспортної системи. Нестача кисню порушує внутріклітинний обмін у ЦНС, серцевому м'язі, скелетних м'язах.

Це тимчасове зниження працездатності називається "мертвою точкою", а стан, що виникає після її подолання, - "другим диханням". При "мертвій точці" спостерігається почастішання дихання, збільшення МВЛ, поглинання кисню і виділення вуглекислого газу. Проте в крові продовжує наростати вміст вуглекислого газу. Спостерігається підвищення ЧСС (понад 200) і АТ. Збільшується артеріовенозна різниця з кисню.

Під час "другого дихання" поглинання кисню і артеріовенозна різниця знижується. Проте вентиляція легенів залишається на колишньому рівні. Це викликано необхідністю видалити з організму накопичену вуглекислоти. Поступово відновлюється кислотно-лужна рівновага.

Потовиділення сприяє виходу з "мертвої крапки", що забезпечує до того ж теплорегуляцію і виведення з організму продуктів анаеробного обміну.

Механізм виникнення "мертвої точки" не завжди зрозумілий. При роботі субмаксимальної інтенсивності вона настає через 1,5-2 хвилини після початку роботи, при роботі великої інтенсивності – через 5-6 хвилин. Отже головним чинником, що викликає цей стан, може бути висока інтенсивність роботи, при якій спостерігається невідповідність між руховою активністю і забезпечувальними системами.

Вихід з "мертвої точки" можливий тільки завдяки значному вольовому зусиллю. Довільне збільшення легеневої вентиляції сприяє подоланню цього стану. Дихання необхідно акцентувати на видиху для виведення з організму вуглекислоти. Знижувати інтенсивність руху для виходу з "мертвої точки" не рекомендується.

Досягнення високих результатів у спорті можливе тільки при збільшенні обсягу й інтенсивності фізичних навантажень. Це призводить, у свою чергу, до часового зниження працездатності – втоми.

Втома – це природний фізіологічний процес зниження працездатності, що характеризується суб'єктивними відчуттями втоми (слабкість, тяжкість у голові й у кінцівках_;та ін.). Російський фізіолог О.О.Ухтомський вважав, що втома є "природним попереджувачем втоми".

Втому треба розглядати як біологічну захисну реакцію організму при тривалій і напруженій роботі. Проблема втоми знайшла своє розкриття в численних теоріях і гіпотезах. З історії розвитку фізіології відомо декілька гуморально-локалістичних теорій втоми; виснаження енергетичних ресурсів м’язів; забруднення й отруєння продуктами обміну; задуха від нестачі кисню. Звичайно, кожна з них має сенс, але процес втоми треба розглядати у взаємодії всіх систем у цілісному організмі.

У кінці XIX століття І.М. Сєченов висунув центрально-нервову теорію втоми: "Джерело відчуття втоми поміщають звичайно в м'язи, що працюють. Я поміщаю її тільки в нервову систему".

Багато вчених пов'язують виникнення втоми з порушенням кіркової координації. Порушення кровопостачання, пригнічення активності ферментів, порушення функції ендокринних залоз, кисневе голодування, виснаження енергетичних ресурсів – усе це викликає втому. Необхідно відзначити, що діяльність залоз внутрішньої секреції не є результатом вичерпання енергетичних ресурсів, а має запобіжний характер від подальшого виснаження.

Таким чином, воно є наслідком складної взаємодії периферичних, гормональних і центрально-нервових чинників при їхньому провідному значенні. Співвідношення всіх цих чинників не однакове. Тому треба виявити її чинники втоми, які мають першорядне значення в певній руховій діяльності. Знаючи провідні чинники втоми, можна підтримати працездатність спортсмена. Таким чином, природа втоми складна, і причини ії вияву не можна вміщати в рамки якої-небудь однієї теорії. Тому втому класифікують таким чином: розумова втома, сенсорна втома, емоційна втома, фізична втома.

Фізичну втома, залежно від кількості м'язів, що беруть участь в роботі, підрозділяють на три види: локальну, регіональну, глобальну.

Характеризуючи локальну втому, необхідно чітко зрозуміти, що локальні вправи виконуються на фоні напруженої м'язової роботи (стрільба в біатлоні, штрафні кидки в баскетболі). Тому втома наступає унаслідок активної імпульсації від м'язів, що працюють. ^:

При регіональних і глобальних вправах стомленню сприяють інтенсифікація дихання, кровообігу, накопичення продуктів обміну.

Одним із чинників, що викликає втому, є порушення регуляції фізіологічних функцій. Результатом цього може бути підвищення фізіологічної вартості виконуваної роботи. Так, у лижників до кінця дистанції знижується споживання кисню.

Природа втоми залежить від специфіки м'язової діяльності, а тому її вияв треба розглядати в окрзмих видах спорту (табл. 14).

Так, у циклічних видах (ходьба, біг, ковзанярський спорт) втома виявляється в зменшенні сили відштовхування, зменшенні довжини кроку, зниженні швидкості (В.О.Фарфель). На початковому етапі виникнення втоми швидкість можна підтримати за рахунок темпу руху. Це називається прихованою або компенсованою втомою. Надалі виникає некомпенсована втома.

У біатлоні погіршується і подовжується період прицілювання (А.М.Волков, Копьєв, 1974).

Таблиця 14.

Симптоми втоми після навантажень різної величини (Д. Харре, 1971)

Показник	Середнє навантаження	Велике навантаження	Надмірне навантаження (безпосередні зміни)	Відновний період після надмірного навантаження
Колір шкіри	Легке почервоніння	Значне почервоніння	Дуже значне почерво-ніння або надмірна блі-дість	Блідість, що зберігається протягом кількох днів
Рухи	Упевнені	Збільшення помилок при виконанні, знижен-ня точності, поява нев-певненості	Значне порушення ко-ординації, в'яле вико-нання рухів, поява яв-них помилок	Порушення рухів і безсилля на наступному тренувально-му занятті
Зосередже-ність	Нормальна, кори-гуючі накази вико-нуються, повна увага під час по-яснення і показу вправ	Неуважність під час по-яснення, знижене сприй-няття при опрацюванні техніки і тактики, зни-жена здатність до дифе-ренціації	Значно знижена зосе-редженість, велика нер-возність, неуважність, дуже уповільнена ре-акція	Неуважність, нездатність виправити рухи після 24 і 48 годин відпочинку, нездат-ність зосередитись під час розумової роботи
Загальне самопочуття	Ніяких скарг, виконуються всі навантажуючи завдання	Слабкість у м'язах, знач-но утруднене дихання, зростаюче безсилля, яв-но знижена працездат-ність	Свинцевий тягар у м'я-зах, запаморочення, ну-дота	Важке засипання, неспокій-ний сон, постійний біль у м'язах і суглобах, безсилля, знижена фізична і розумова працездатність, прискорений пульс після 24 годин відпо-чинку
Готовність до досягнень	Стійка, єбажання тренуватися	Знижена активність, прагнення до тривалі-ших пауз, зниження го-товності продовжувати роботу	Бажання повного спо-кою і припинення робо-ти	Небажання тренуватися нас-тупного дня, байдужість, протидія вимогам тренера
Настрій	Піднесений, радіс-ний, бадьорий	Дещо "приглушений", але радісний, є ре-зультати у тренуванні, відповідні очікуваним, радість з приводу май-бутнього тренування	Поява сумнівів щодо цінності і смислу тре-нування, страх перед новим тренуванням	Пригніченість, безперервні сумніви щодо цінності тре-нування, пошук причин для відсутності на тренуванні

У боксерів у кінці поєдинку погіршується латентний період ударів, час реакції, точність ударів. До явних факторів, що характеризують втому належить погіршення "почуття дистанції", внаслідок чого спортсмени пропускають удари. У фехтувальників погіршується час реакції, точність рухів.

Таким чином, для розуміння природи втоми в різних видах спорту необхідний системний підхід. Треба визначити головний чинник втоми, що дасть можливість знайти спосіб підвищення працездатності.

Робота до втоми сприяє зростанню тренованості, особливо у видах вигривалості. В основі підвищення тренованості лежить механізм адаптації до підвищення навантаження. Якщо навантаження припиняється до настання втоми, розвиток тренованості припиняється. Разом з тим різко виражена втома знижує тренувальний ефект, і виникає стан перетренованрсті.

Дата добавления: 2015-09-02