Підготовка до захисної промови 3 страница

Практика засвідчує, що адвокати далеко не завжди за­ймають свою, незалежну від підзахисного, правову позицію у справі, коли є підстави вважати, що вину підзахисного не доведено. Так, з 950 вивчених кримінальних справ, вироки по яких було скасовано з причин їх необґрунтованості, за­хисники у першій інстанції лише в 28% наполягали на не-доказаності обвинувачення, в інших 72% погоджувалися з прокурором, що вину підзахисних доведено.

Отже, коли б цих 72% адвокатів зайняли принципову позицію, без сумніву, менше було б винесено судами не­правосудних вироків. Цим самим адвокати не лише би добросовісно виконали свій функціональний обов'язок, але й своєю діяльністю запобігли б допущенню судових поми-

_лок. До речі, понад 44% опитаних суддів заявило, що від прокурорів, які беруть участь у справі, вони не отримують практично жодної допомоги; що ж стосується адвокатів, то таку допомогу отримує: істотну - 34%, незначну - 53% опи­таних суддів.

Найбільш характерними помилками, яких припускаються захисники при викладенні своїх міркувань щодо кваліфіка­ції дій підзахисного, є такі:

- обґрунтування кваліфікації вчиненого тими ж дока­
зами, що й події злочину, без заглиблення у фактичну суть
кваліфікуючих ознак;

- обмеження простою вказівкою, що «дії підсудного
прямо підпадають під відповідну частину такої-то статті»;

- твердження, що «своїми діями підсудний порушив кри­
мінальний закон, а саме: таку-то його норму».

Адвокат має уникати у промові штампів прокурора, об­винувача, щоб не створювалось враження, що він ніби по­силює позицію прокурора у справі, залишаючи клієнта без захисту. З огляду на це, можна було б зробити докір навіть відомому російському адвокатові Ф. Н. Плеваку, який (ін­коли це ототожнюється з анекдотом), виступаючи у кримі­нальній справі, сказав: «Панове присяжні засідателі! Справа ясна. Прокурор у всьому цілковито правий. Всі ці злочини підсудний вчинив і сам в них зізнався. Про що тут спере­чатися? Але я звертаю вашу увагу ось на що: перед вами сидить людина, яка ЗО років відпускала вам на сповіді ва­ші гріхи. Тепер він чекає від вас: чи відпустите ви йому його гріхи? І дійсно, присяжні судді, маючи намір відпус­тити підсудному гріхи, виправдали його.

Досить повчальним є приклад розкриття мотиву злочину адвокатом П. А. Александровим у справі Віри Засулич. У своїх показаннях на досудовому слідстві вона постійно підтверджувала, що злочин вчинила з мотиву помсти. Але в судовій промові адвокат, аналізуючи мотив злочину, по­няттю «помста» зумів надати дещо іншого звучання: «Але помста, одна «помста» була б неправильним мірилом для обговорення внутрішньої сторони проступку Засулич. Помста, звичайно, керується особистими рахунками з тим, кому мститься за себе чи близьких. Але ніяких осо­бистих, виключно її інтересів не лише не було для Засулич у події з Боголюбовим, але й сам Боголюбов не був їй близь-^кою, знайомою людиною. Помста намагається нанести як більше зла супротивнику; Засулич, яка стріляла в

генерала-ад 'ютанта Трепова, зізнається, що для неї байду, жими були ті чи інші наслідки пострілу. Нарешті, помста намагається досягнути задоволення як можна дешевою ціною, помста діє потайки, як можна з меншими пожерщ. вами. В поступку Засулич, як би не обговорювати його, не можна не бачити самовідданого, але й самого нерозрахо-ваного самопожертвування. Так не жертвують собою із-за однієї вузької, егоїстичної помсти...

Питання справедливості й легальності покарання Бого-любова здавалося Засулич не розв 'язаним, а похованим на­завжди,- треба було воскресити його і поставити твердо і голосно. Принижена й ображена людська гідність Бого-любова здавались не відновлюючими, незмитими, невиправ­даними, почуття помсти - незадоволеним. Заступитися за ідею моральної честі і гідності політичного засудженого, проголосити цю ідею достатньо голосно і закликати до її визнання і запевнення,- ось ті спонукання, які керували діяли Засулич... Коли я вчиню злочин, думала Засулич, тоді замов­чуване питання про покарання Боголюбова повстане; мій злочин викличе гласний процес, і Росія, в особі своїх пред­ставників, буде поставлена в необхідність вчинити вирок не відносно мене однієї, а вчинити його, по важливості ви­падку, на виду Європи, тієї Європи, яка до цих пір любить називати нас варварською державою, в якій атрибутом уряду служить батіг».

Аналізувати «психологію злочину» - не проста справа. Ф. Н. Плевако в одній із своїх промов зауважив: «П'янить душу людську не одне вино. Оп'яняють ще і пристрасті: гнів, ворожнеча, ненависть, ревнощі, помста і багато інших, між якими бувають навіть благородні спонукання. Тому нема нічого складнішого, як аналізувати душу й серце лю­дини. Тут слід ретельно розібрати, яке почуття закорени­лось в грудях, звідки це почуття з'явилось, коли і як воно розвивалось».

Отже, однією з найважливіших рис адвоката є його вміння бути глибоким психологом.

Ф. Н. Плевако був майстром психологічного аналізу до­казів по справі, вмів розкрити суду внутрішній зміст тих чи інших явищ, не обмежувався рамками виконання безпосе­редньо функцій захисту, а висвітлював і кричущі соціальні проблеми, був рішучим, мужнім.

Ось ще один приклад того, як відомий адвокат будував свою промову (у даному разі - це докір на адресу ігумені

Митрофанії, який переріс у яскраву промову суспільного звучання):

«Подорожанин, що йде повз високих стін Владичного монастиря, ввіреного моральному керівництву цієї жінки, набожно хреститься на золоті хрести храмів і думає, що йде повз Божого будинку, а в цьому будинку ранковий дзвін піднімав ігуменю і її слуг не на молитву, а на темні справи! Замість храму-біржа; замість люду, що молиться- афе­ристи і скупщики підроблених документів; замість молит­ви - вправи в складанні вексельних текстів; замість подви­гів добра - приготування до неправдивих показань,— ось, що скривалось за стінами...

Вище, вище будуйте стіни ввірених вам общин, щоби громаді не було видно справ, які ви творите під покровом ряси і обителі!...»

Або у справі захисту люторичних селян, що повстали проти нелюдської експлуатації, адвокат говорив:

«Ми, коли з нас стягують безпідставне, хвилюємося, гу­бимо самовладання; хвилюємося гублячи або малу долю наших достатків, або що-небудь наживне, виправимо. Але у мужика рідний рубль дорого йому дістається. З відібра­ним кровним рублем у нього нерідко йде щастя і майбуття сім "і, починається вічне рабство, вічна залежність перед мироїдами й багачами. Раз розбите господарство вмирає -батрак засуджений на все життя шукати, як благодіяння, роботи у сильних і цілувати руку, що дає йому гріш за працю, яка дає сильному вигоди на сотні рублів, цілувати, як руку благодійника, і плакати, і просити нового благодіян­ня - нової кабальної праці за крихти хліба і жалюгідне лах­міття».

З «психологією злочину» тісно пов'язана характерис­тика особи підзахисного. Наведена частина промови, мож­ливо, комусь може видатися малозначимою. Проте, як стверджує В. В. Молдован, тут «відкривається широке поле Діяльності для захисника. Неможливо уявити собі криміналь­ну справу, у якій адвокату в захисній промові не довелося б говорити про особу підсудного». Навіть у кримінальній справі рецидивіста, з найжахливішого злочину, можна знай-¹¹¹ бодай і таке, що може, хоч до певної міри, змінити думку ^чи погляди суду, учасників процесу, аудиторії на підсудного.

Адвокат Е. Ю. Львова наводить такий приклад із судової ^пРактики: «Згадується справа за обвинуваченням А. у зґвал-^тУванні і замаху умисне вбивство п'ятирічної дівчинки.

А. до вчинення даного злочину відбував покарання за згвалщу-вання неповнолітньої дівчини. Пробувши на свободі 2 міс^ ці, він знову вчинив аналогічний злочин. Адвокат у захисній промові, пояснюючи причину вчинення А. сексуальних зло­чинів щодо неповнолітніх, звернула увагу суду на те, що ^ з дитинства почував себе ущербним, був значно нижчим н_а зріст від своїх ровесників, через наявність дефекту - горб_а не знайомився з дівчатами, ніколи не мав нормальних сек­суальних стосунків. В день вчинення злочину його було при­нижено, ображено жінкою, з якою він познайомився кіль­кома днями раніше, що викликало приступ некерованої сек­суальної агресії».

Завдання захисника проникнути у душу підсудного, збаг­нути його світогляд та світосприйняття, відчути пережи­вання - і все це донести до суду. При цьому захисник не просто подає певну інформацію про підсудного,- він пере­дає цю інформацію у переконливій та яскравій формі, в якій не бракує ознак щирості захисника, який співпереживає за долю підзахисного. «Закон вимагає, щоби поблажливість базувалася на обставинах справи, але з усіх обставин спра­ви, звичайно, найголовніше - сам підсудний. Тому, якщо в його житті, в його особі, навіть у слабкостях його характеру, які випливають з його темпераменту і його фізичної приро­ди, ви знайдете підстави для поблажливості чи милості,-писав А. Ф. Коні,- ви можете до судового голосу засудження приєднати голос милосердя». Характеристика особи підсуд­ного - це не що інше, як «психологія злочину». П. Сергеїч зазначав: «Психологія злочину полягає у поясненні факту відповідно особистих властивостей і душевних спонукань злочинця; обвинувач стверджує, що вказані ним спонукан­ня призвели підсудного згідно з його характером до вчинен­ня злочину; захисник доказує, що цього не було або тому, що не було цих спонукань, або тому, що підсудний за своїм характером не міг вчинити злочин, хоч би і за наявності таких спонукань, або що він вчинив його під тиском випад­кових обставин... Факти справи і відгуки свідків виясняють особисті властивості учасників драми, а з цих властивостей випливає злочинна розв'язка».

Адвокати наголошують на безсумнівній важливості ви­вчення особи підсудного.

Захищаючи Максименка, адвокат М. І. Холев, насамперед» зазначав: «Особа підсудного в процесі, обставини якого темні і заплутані, завжди є центром, що приваблює до себе

бливу увагу». Більш чітко з цього приводу висловив дум- °° ф Н. Плевако: «Все, що в житті підсудного, в його ха-ктєрі> в його вроджених гідностях і недоліках, нарешті, в Установці вчиненого ним злочину збуджує співчуття, по- % _лаЯспиве співчуття у чесному людському серці - все це має прийняти до уваги суддя, що відправляє правосуддя».

Важливо, щоб захисник не обмежився простим перелі­ченням даних про особу підсудного. Адже така поведінка сприймається з обуренням не лише аудиторією, а й судом.

Захисник має розрізняти дані про підсудного, які можна вважати як пом'якшуючі, і дані, що характеризують саме _оСОбу підсудного.

Стаття 66 КК України встановлює перелік обставин, що пом'якшують покарання. Зокрема:

1) З'явлення із зізнанням, щире каяття або активне спри­яння розкриттю злочину. З'явлення із зізнанням передбачає добровільне звернення особи до правоохоронних органів, суду або іншого державного органу; особа зізнається у вчи­неному нею злочині і висловлює готовність нести відпові­дальність. З'явлення із зізнанням може бути здійснене з будь-яких причин, але не у зв'язку з тим, що винному стало відомо про розкриття правоохоронними органами вчинено­го ним злочину. На практиці непоодинокими є випадки, коли обвинувачений сам, добровільно з'явився із зізнан­ням. Завдання захисника - пам'ятати про це.

Неоднозначно може бути розцінено учасниками процесу активне сприяння підсудного розкриттю злочину. Закон не розшифровує детально, що розуміється під терміном «актив­не сприяння». Може, тому мають місце випадки, коли про­курор не завжди визнає, що підсудний сприяв розкриттю злочину. Тому захисник має бути готовим до дискусії щодо Цього та в промові наголосити, що під активним сприянням Розкриттю злочину законодавець розуміє: у будь-якій формі надання допомоги органам правосуддя у з'ясуванні тих об­ставин злочину, які мають істотне значення для повного ^и°го розкриття. Активне сприяння розкриттю злочину може ^мати місце як під час дізнання, досудового слідства, так і при судовому розгляді. Нарешті, ознака щирого каяття також ^асто викликає різну оцінку сторін кримінального процесу, ^кщо підсудний визнає себе винним частково й у вчинено-У Щиро кається, то прокурор у промові не омине, щоб не Голосити на тому, що жодного каяття немає. Але захис­ти, який оспорює в якійсь частині обвинувачення чи пра-

. 273

вильність кваліфікації дій підсудного, має акцентувати ува­гу суду на тому, що підсудний щиро розкаявся, адже він не міг каятися у злочині, якого він не вчиняв, але в якому про­довжує звинувачувати його прокурор.

2) Добровільне відшкодування завданих збитків або усу­
нення заподіяної шкоди. Ця обставина може мати місце,
коли після вчинення злочину і до винесення судом вироку
підсудний добровільно відшкодовує вартість знищеного
або пошкодженого майна, оплачує витрати потерпілому на
лікування у зв'язку з сприченням останньому тілесних по­
шкоджень, добровільно компенсує заподіяну шкоду (примі­
ром, ремонт пошкодженого майна, передача потерпілому
замість знищеної речі такої ж). Захисник має пам'ятати про
необхідність у судовому засіданні уточнити ці обставини у
потерпілого. Інколи потерпілий дає підсудному розписку, в
якій стверджується, що дійсно підсудний добровільно від­
шкодував збитки чи усунув заподіяну шкоду. Але щоб по­
кладатися на ці обставини в захисній промові, вони мусять
бути предметом дослідження у судовому засіданні.

3) Вчинення злочину неповнолітнім. Закон відносить до
неповнолітніх осіб, яким на момент вчинення злочину не
виповнилось 18 років. Законодавець виходив із того, що до
досягнення 18-річного віку формування особистості ще не
завершилось. Емоційно-вольова сфера психіки неповноліт­
нього ще не набула стійкості, він не має належного життє­
вого досвіду, сталих соціальних орієнтирів.

Готуючись до захисної промови, захисник мусить гли­боко вивчити все, що стосується житлово-побутових умов неповнолітнього, навчання, рівня інтелекту тощо. Навіть і в такій ситуації, коли не виникає питання щодо того, чи не­повнолітній може бути суб'єктом інкримінованого йому злочину, має значення його рівень знань, рівень життєвого досвіду чи адаптації у суспільстві, тип його нервової сис­теми, особливо тоді, коли є ознаки слабовільності і легкого підпадання під вплив старших.

4) Вчинення злочину жінкою у стані вагітності.

5) Вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих,
сімейних чи інших обставин. Це збіг обставин, що негатив­
но впливають на основні сфери життя людини (особисте
або сімейне життя, професійна діяльність, освіта та ін.). Це
можуть бути значні матеріальні труднощі, хвороби під­
судного або членів його сім'ї, тяжкі побутові чи житлові
умови, жорстоке поводження батьків з дітьми, чоловіка з

дружиною, несприятлива для особи обстановка за місцем ооботи, навчання тощо. Знову ж захисник має пам'ятати, що поняття «збіг тяжких обставин» потребує доведення -це оціночне поняття. У зв'язку з цим захисник має завчасно спланувати на весь період судового слідства, що він має зробити для того, щоб у захисній промові були беззаперечні докази наявності збігу таких обставин. Це можуть бути різні документи, показання свідків і т. ін.

6) Вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність. Учинення злочину під впливом погрози як обставина, що пом'якшує покарання, коли

а) погроза пов'язувалась із заподіянням фізичної, мате­
ріальної чи моральної шкоди шляхом вчинення дій як щодо
самого винного, так і щодо близьких йому осіб;

б) погроза була реальною, тобто дійсно були підстави
побоюватись її виконання;

в) у діях винного відсутні ознаки крайньої необхідності;

г) учинив злочин, прагнучи відвернути несприятливі для
себе чи для своїх близьких наслідки, із якими пов'язувалась
погроза. Під примусом розуміються інші форми примушу­
вання винного вчинити злочин. Це - фізичне насильство,
позбавлення волі, питва тощо. І, нарешті, різні види залеж­
ності винного від інших осіб.

7) Вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальни­ми діями потерпілого. Про те, що підсудний вчинив злочин в стані сильного душевного хвилювання, тобто в стані фі­зіологічного афекту, у справі має бути проведена судово-психологічна експертиза, яка стверджує, що підсудний здат­ний усвідомлювати характер і значення своїх дій та керу­вати ними, але не в повному обсязі. Однак, встановлення медичного критерію стану сильного душевного хвилюван­ня ще не свідчить про те, що злочин вчинено саме в такому стані. Щоб визнати цю обставину такою, що пом'якшує покарання, необхідно встановити, що:

а) стан сильного душевного хвилювання у винного мав
^місце під час вчинення ним злочину;

б) даний стан був викликаний неправомірними, тобто
такими, що порушують норми права, діями (фізичним
^або психічним насильством, образою, наклепом) або амо­
ральними, тобто такими, що порушують загальнолюдську
мораль, діями (приміром, демонстративна подружня зрада,

принизливе ставлення до жінки, знущання над релігійним почуттям віруючого;)

в) злочин вчинено по відношенню саме до тієї особи, неправомірні або аморальні дії якої викликали у винного стан сильного душевного хвилювання. Отже, захисник у своїй промові має так викласти цю обставину, так логічно висвітлити її з підтвердженням достовірними доказами, щоб суд з цими доводами погодився і дії підсудного пере­кваліфікував на вчинення злочину в стані сильного душев­ного хвилювання, де це можливо, а коли такої можливості немає,- врахувати як обставину, що пом'якшує покарання.

8) Вчинення злочину з перевищенням меж крайньої не­
обхідності.

9) Виконання спеціального завдання з попередження чи
розкриття злочинної діяльності організованої групи чи зло­
чинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випад­
ках, передбачених КК.

У ч. 2 ст. 66 КК також записано, що суд при призначенні покарання може визнати такими, що його пом'якшують, й інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті. Тому в кожному конкретному випадку адвокат-захисник має визначити для себе, які обставини можуть бути таки­ми, що пом'якшують покарання.

У характеристиці підсудного, як і в усьому, необхідно мати міру, щоб не стався ефект, протилежний очікуваному. Це не значить, що про особу підсудного захисник має гово­рити стисло, мало: «стислість характеристики зовсім не є перевагою судової промови, коли з особистістю пов'язане пояснення справи».

Промови визначних ораторів свідчать, що багато з них риділяли велику увагу мистецтву викладення обставин, що пом'якшують покарання. Видатний судовий ритор С. Андрі-євський, наприклад, писав: «Візьміть хоча б два оповідання Чехова: «Зловмисник», «Біда». Герой першого селянин Григор'єв відкручував гайки, якими рейки прикріплювали до шпал. Іншими словами, навмисно пошкоджував залізнич­ну колію з явною небезпекою для пасажирів, тобто здійснив злочин, передбачений статтею 1081 Уложення. В іншому -купець Авдєєв, член ревізійної комісії збанкрутілого банку, підписував фальшиві звіти. Тобто судився за злочин, перед­бачений 1154 статтею Уложення. Чехов не юрист, але хто ж -навіть найкращий з нас - щодо цих двох звинувачених міг проголосити в суді таку яскраву і просту, таку обеззброю-

фу промову, яка позбавляє будь-якої можливості переслі­дувати цих двох злочинців, як написав про це Чехов у двох _коротеньких оповіданнях?!

А в чому ж секрет? Тільки в тому, що Чехов правдиво і художньо змалював перед читачем побутові умови і внут­рішнє я лтя цих двох, висловлюючись по-нашому, своїх клієнтів. І рішуче те саме ми повинні зробити у кожному кримінальному захисті».

Заключна частина захисної промови є обов'язковою у будь-якій промові, без неї не можна обійтися, бо оратор саме в ній підбиває підсумок і ще раз наголошує на вузло­вих моментах промови. Це та частина, яка найбільше за­пам'ятається не тільки учасникам процесу, але й слухачам. Ось чому оратор має докласти максимум старань, щоб ця частина промови була справді витвором красномовства. У кожному випадку, виходячи з особливостей справи, захис­ник на завершення промови може коротко нагадати основні моменти попередньо сказаного, але це треба так зробити, щоб воно не виглядало повторенням одного і того ж.

Для ілюстрації наведемо завершення промови адвоката Л. А. Грінфельда у справі на захист Т. В. Герасимової, що обвинувачувалась разом зі своїм чоловіком у приготуванні до вмисного вбивства.

«Скромна Тетяна Федорівна Герасимова нічого не роз­повідала про своє бойове минуле. Але вона також внесла свою частку у перемогу. Протягом чотирьох років вона була лікарем на фронті, полегшувала болі і страждання наших славних бійців (цими словами адвокат завершив ха­рактеристику особи підсудної- І. Г.). Я прошу Вас, това­риші судді, пригадайте її багатостраждальний шлях (мова йде про тероризування її чоловіком, який втягував її три­валий час до вчинення злочину, про що адвокат дуже по­ширено говорив у промові.-1. Г.), коли ви будете вирішува­ти питання про неї і її майбутнє. Пригс тте в нарадчій кімнаті про безліч безсонних ночей, які > она провела біля поранених і хворих. Пригадайте безсонні виснажливі ночі, коли її нечувано принижував і знущався над нею той, хто втягнув її в цю справу. Пригадайте глибоку драму, нею пере-житу, її зворушливу сповідь, що розкриває тайники пошар­паної, але ніжної душі. Пам 'ятайте образ чесної, правди-^вої, самовідданої трудівниці. В неї немає нікого з рідні. Та в ^неї є любима Вітчизна-Магпи, якій вона самовіддано слу-°кила, і ви, її оборонці, судіть з батьківським серцем!

Поверніть її до життя, світлого, овіяного творчим підйо­мом. Раніше вона невтомно відгукувалась на стогін і ліку­вала. Тепер ви відгукніться на її стогін і вилікуйте її від пережитого страхіття. Я прошу Вас, товариші судді, призначити їй міру покарання, не пов 'язану з позбавленням волі».

Заключна частина повинна бути короткою, чіткою, образ­ною і виразною, щоб у кожного слухача мимоволі з'явилася думка: «А й справді, більше тут нема що сказати!».

Ось як, приміром, завершив промову М. Карабчевський по захисту братів Скитських:

«Я відчуваю, що пора закінчувати, панове судді! Але я боюсь закінчувати, коли я закінчу - черга вашому вироку. Може настати те жахливе, яке ми вже переживали. Невже це насправді можливо? Суд і засудження - близькі. Але за­кон не хоче, не вимагає від вас неможливого. У подібних випадках він, навпаки, сам приходить вам на допомогу, сам береже вас. Чи вам, юристам-суддям, нагадувати мені про це? Самонадіяність завжди сліпа, сумніви ж - супутники розуму. Сказати, що в цій справі все для вас зрозуміле і не­має сумнівів, ви не можете... Я прошу для Скитських ви-правдального вироку».

Ще один приклад із промови адвоката С. Андрієвського по справі про крадіжку смарагдової брошки. (Це може слу­гувати зразком неперевершеного красномовства: мало слів, але думкам тісно).

«Отже, ви виправдаєте М- ву. Але нехай же ваше ви­правдання прислужиться й іншій службі. Нехай відділення розшуку хоча б на мить відійде від своєї прямолінійності, від поспіху, бо хоч збоку й гарно дивитися, як баский кінь стрілою мчить від Анічкина мосту до адміралтейства, але при цьому часто буває, що він калічить ні в чому не винних перехожих. Так само у цій справі відділення розшуку при­думало і М- ву. Коли вина підсудного чітко доказана, тоді ми готові віддати його в караючі руки; але коли звинува­чення базуються на одних здогадках, і причому дуже хит­ких,- наші кращі захисники, тобто судді, завжди скажуть тому, хто зазіхне на волю М - вої: руки геть! Ця жінка недоторканна! Такий вирок ви постановите спокійно і до­стойно, для підтримання віри в чистоту звичаїв, оскільки основне правило, на якому має триматися кримінальне правосуддя, завжди залишається незмінним: довіра вища підозри».

Висновки захисника мають бути послідовними, аргумен­тованими, принциповими. Якщо в результаті аналізу здобу­тих доказів захисник прийшов до переконання, що подія злочину не встановлена, в діях підсудного немає складу злочину чи не доведено його участі - він просить суд винес­ти виправдальний вирок, якщо заявлено цивільний позов, захисник також висловлює свою думку про безпідставність позовних вимог.

У разі, якщо захисник погоджується з обвинуваченням повністю, йому залишається просити суд врахувати обста­вини, що пом'якшують покарання, про звільнення підсуд­ного від відбуття покарання з випробуванням (ст. 75 КК), про виключення з обвинувачення обтяжуючих обставин, якщо вони в судовому засіданні не знайшли свого стверд­ження тощо.

На відміну від прокурора захисник не може в заключній частині називати конкретно розмір покарання, він може лише назвати вид покарання, який, з врахуванням всіх об­ставин справи та особи, найдоцільніше обрати. Проте, в літературі подаються рекомендації захисникові конкретно називати у промові вид і розмір покарання. Видається, що суть правозахисної функції захисника тим і відрізняється від функції прокурора в судовому засіданні, що він покли­каний захищати, а не домагатися для підзахисного міри по­карання. Адже може статися, що захисник, приміром, про­сив суд визначити його підзахисному три роки позбавлення волі, а суд засудив лише на два роки.

Захисник не може допустити в заключній частині про­мови альтернативного прохання. Не можна одночасно, ска­жімо, просити виправдати підсудного і пом'якшити пока­рання. Такі випадки у судовій практиці непоодинокі. Адво­кат протягом всієї промови, аналізуючи та оцінюючи Докази, стверджує, що підсудний непричетний до вчинено­го злочину, а в заключній частині раптом просить суд на всяк випадок, якщо його доводи не будуть переконливі, Щоб суд врахував усі пом'якшуючі обставини і обрав м'яке покарання. В такій позиції захисника нема ні логіки, ні по­слідовності, ні принциповості у виконанні правозахисної Функції. Цим самим захисник ніби дає зрозуміти, що в не­винуватості підсудного він сам невпевнений, але мусить так говорити, оскільки зв'язаний з позицією підзахисного. Будь-яка альтернатива у промові знижує переконливість

ВИСНОВКУ. -■. ^.^і.і./Мд^, иіі* ^

Слід зазначити: деякі адвокати вважають, що в окремих випадках надмірна прямолінійність захисника може шко­дити підзахисному, оскільки суд не врахує обставин, які можуть бути підставою для пом'якшення покарання. На це можна зауважити: в процесі промови у захисника є багато можливостей акцентувати увагу суду на існуванні певних обставин, які, безумовно, могли б пом'якшити покарання, коли б по справі було доведено вину підсудного. І цього виявиться достатньо для суду.

Коли читаєш промови видатних адвокатів, може інколи скластися помилкове враження, що цими адвокатами допу­скалася альтернатива у промові. Приміром, В. В. Молдован у навчальному посібнику на підтвердження думки про до­пустимість альтернативи наводить витяг з промови адво­ката М. Холеви у справі Максименка: «Говорити про вин­ність чи невинність будь-кого в злочині можна тільки за умови, що подія цього злочину безсумнівна. Заперечувати звинувачення в отруєнні можна лише тоді, коли смерть уявної жертви від отрути є доказаною. Тому ви, панове присяжні засідателі, зрозумієте скрутність мого станови­ща: мені доводиться заперечувати винність підсудної в зло­чині, який, на моє глибоке переконання, ніким і ніколи не був вчинений. Мені доводиться для цього здійснювати над со­бою розумове насильство - допустити отруєння, яке мною заперечується - не як факт, а як логічну посилку, як необ­хідну умову для даного судового змагання. Зробити таку тимчасову, умовну, поступку обвинуваченню для захисту уявляється цілком безпечним. Звичайно, для захисту суттє­во відхилити отруєння, досягнувши цього результату, він може вважати своє завдання виконаним. Немає смерті від отрути - немає злочину отруєння, не може бути й мови і про будь-чию винність... Не відмовляючись від жодного сло­ва мною сказаного про причину смерті, переходжу до друго­го питання - про винність підсудної, я повинен тимчасово допустити, що спірне отруєння доказане».

На думку В. В. Молдована, в цьому прикладі мова йде про альтернативу. Але таке твердження видається не ціл­ком обґрунтованим. Адвокат, промовляючи слова: «Я по­винен тимчасово допустити, що спірне отруєння доказане», зовсім не говорить про альтернативу. Швидше - це своєрід­на логічна конструкція способу доказування невинності підсудної, бо ще трохи раніше адвокат ств рджував: «Мені доводиться для цього здійснювати над сі ж> деяке розу-280

Дата добавления: 2015-08-20