Підготовка до захисної промови 1 страница

Підготовку захисника до промови в судових дебатах умовно можна поділити на етапи: збирання матеріалів, ви­вчення й аналіз матеріалів, систематизація зібраних матері­алів й письмова підготовка до промови.

Збирання матеріалів - розпочинається для захисника фактично з моменту укладання угоди на захист чи з часу винесення процесуального документа уповноваженою на Це посадовою особою про допуск захисника до участі у справі. Уже на цьому етапі захисник ретельно записує у своє досьє всю почуту, отриману інформацію від рідних й близьких підзахисного, яка може бути корисною у промові. Протягом усього періоду здійснення правозахисник.функ­цій захисник старанно готує все, що може мати важливе значення для промови. Згодом, записи у своєму досьє захис­ник робить постійно, починаючи із знайомства з матеріала­ми, які послужили підставою для затримання чи арешту ^ПіДзахисного, протягом участі у всіх процесуальних діях на Досудовому слідстві, при ознайомленні з матеріалами кри­мінальної справи у порядку ст. 218 КПК або при вивченні матеріалів справи при підготовці до судового засідання, аписи ходу судового розгляду справи.

Доцільно кожний запис, призначений для використання

у промові, завчасно виділяти умовною позначкою. Це піз­ніше полегшить збирання, «сортування» матеріалу. Дослі­джуючи докази у судовому засіданні, захисник одночасно закреслює умовні позначки, якщо той чи інший доказ не витримає перевірки, а отже, не може бути використаний у судовій промові. Ось чому стає зрозумілим, що неможливо підготувати промову за матеріалами досудового слідства: ці матеріали подекуди в судовому засіданні істотно зміню­ються. Крім того, окремі матеріали досудового слідства в судовому засіданні набувають зовсім іншого звучання, в силу інтерпретації його учасниками процесу.

Нарешті, промова - це підсумок судового слідства, адже кожен доказ досудового слідства лише тоді набуває статусу доказу, коли він був предметом дослідження в судовому засіданні. За своїм характером збирання матеріалу для про­мови спочатку виглядає як просте накопичення думок, висловів, фактів. З часом усе зібране проходить своєрідну фільтрацію через критичний аналіз, крізь всі форми й спо­соби перевірки на придатність для промови. Але це можли­ве за умови активної участі захисника в судовому засіданні, при своєчасній й ретельній підготовці до кожної процесуа­льної дії, що проводиться у судовому засіданні. Ось чому захисник має уважно у своїх записах фіксувати показання підсудних, потерпілих, свідків, експертів, огляд речових доказів, огляд і оголошення документів.

Таким чином, предметом промови захисника, виходячи з меж і завдань розгляду справи, є аналіз й оцінка перевіре­них у судовому слідстві доказів й фактичних обставин справи, які випливають із цього аналізу й оцінки, судження з питань доведеності або недоведеності події злочину й ви­нуватості обвинуваченого, характеристика особи обвинува­ченого, кримінально-правові висновки з встановлених фак­тичних обставин справи.

Аналіз матеріалів справи. Роздуми з приводу майбут­ньої промови з'являться у захисника задовго ще до початку судових дебатів. Такою є характерна особливість мислення людини: «мов шахіст, у будь-якій справі вона ніби поспі­шає робити декілька ходів наперед, підсвідомо «смакуючи» очікуваний результат. Інтенсивно цей процес відбувається в судовому засіданні, коли той чи інший доказ чи матеріал раптом набуває нового відтінку. Важливо, щоб захисник результати своїх роздумів та аналізу нотував у досьє, щоб потім час від часу повертатися до записаних ідей, переві-

ряючи їх придатність для використання у промові. Збиран-І _ня й обдумування матеріалу для промови - це взаємо-і пов'язаний процес, завдання якого полягає в тому, щоб під-: вести захисника до безпосередньої підготовки промови. <

Систематизація матеріалів. Перш ніж приступити до систематизації фактів необхідно опрацювати ту кількість матеріалу, де є спеціальні позначки для використання у промові. Доцільно цей матеріал виділити з великої кількос­ті загальних факторів. Після цього ще раз переглянути, чи позначений матеріал для промови витримав випробування й перевірку в судовому засіданні.

Наступним етапом має бути сортування чи систематиза­ція вибраного матеріалу за певним логічно послідовним принципом взаємозв'язку фактів чи подій. Різні факти, що підтверджують одну й ту ж обставину, ідею, зводяться в одне ціле. Інші факти за цим же принципом систематизу­ються, при цьому слід дотримуватися правила, щоб усі гру­пи фактів були у нерозривному логічному ланцюзі доказів. З цього приводу Р. Гарріс зауважує: «Людський розум є машина розмірковуюча, і вона легше засвоює доводи, ви­кладені у логічній послідовності, ніж така, в яких посилки й висновки пред'являються у покаліченому вигляді».

Письмова підготовка до промови. В літературі й на практиці немає єдиної думки щодо характеру письмової підготовки захисника до промови. Чи писати повністю за­хисну промову або покладатися на здатність імпровізації; якщо писати, то чи потім читати з написаного чи завчити напам'ять; повністю писати чи лише окремі розділи промови, або лише тези.

Одні вважають необхідним повністю писати текст захис­ної промови, але одночасно заперечують читання тексту у судових дебатах. Інші зазначають, що писати чи не писати промову - справа кожного захисника й залежить в основ­ному від індивідуальних особливостей оратора. Нарешті, Дехто схиляється до думки, що слід складати лише план, тези виступу. Як завжди, істина буде десь на «золотій се­редині».

Інтерес становлять поради відомих, визначних чи геніа­льних ораторів. Приміром, А. Ф. Коні наполегливо рекомен­дував: «не пишіть промови заздалегідь, не витрачайте часу, не покладайтесь на допомогу цих, створених у кабінетній тиші рядків, а вивчайте уважно матеріал, запам'ятовуйте його - і потім слідуйте пораді Фауста: «Кажи з переко-

нанням, слова й вплив на слухачів прийдуть самі собою!.» Однак деякі сучасники А. Ф. Коні припускали, що це було ним сказано «задля красного слівця» (сит §гапо заііз), адже є припущення, що інколи й А. Ф. Коні писав свої промови.

П. С. Сергеїч стоїть на такій позиції: «Знайте, читачу, що, не списавши кількох аршинів паперу, ви не скажете сильної промови у складній справі. Якщо тільки не геній, прийміть це за аксіому й готуйтесь до промови з пером у руці».

Найшвидше, при вирішенні питання про характер пись­мової підготовки захисник має виходити зі свого практичного досвіду, рівня володіння мистецтвом красномовства, індиві­дуальних можливостей. Але одночасно можна порадити початківцям в обов'язковому порядку на перших порах пи­сати захисну промову. Написана промова для захисника є своєрідним «дзеркалом, в якому він бачить помилки своїх роздумів, пишучи свої промови й маючи перед очима писа­ний текст, промовець має кращі можливості вникнути і його оцінити. Письмо є плідним засобом самоконтролю».

Існує ще один корисний бік написання промов. Як від­значав Арістотель, коли «ми пишемо, то всі джерела дово­дів, що містяться в нашому предметі й відкриті за допомо­гою знань чи за допомогою розуму й таланту, виступають перед нами й самі впадають нам в очі, оскільки в цей час увага наша напружена й всі розумові сили спрямовані на споглядання предмета».

Рекомендується початківцям-захисникам підготовлену письмову промову декілька разів прочитати вголос, це до­поможе зорієнтуватися у слабких місцях промови, які мо­жуть звучати непереконливо або сентиментально і т. ін.

Особливий результат дає читка промови й запис її на диктофон. Прослуховування запису з диктофона підкаже, що саме слід врахувати у частині дикції, темпу, сили голосу тощо.

Коли написаний текст промови добре засвоєний, можна скласти поширені тези виступу. Це дасть можливість про­голошувати промову творчо, використовувати елементи імпровізації, виробляти якості судового оратора. Читка ж з паперу письмово підготовленої промови перетворює живу мову у «наперед написаний твір на задану тему...». Промо­вець боїться відвести очі від паперу, з якого читає текст, а якщо й відірветься на мить, щоб глянути на суддю чи учас­ників процесу, то з'являється небезпека, що промовець не

знайде швидко необхідних слів у тексті промови. Досить декілька секунд (поки шукаєш у тексті місце, із якого про­довжувати промову), щоб це психологічно створило неком-фортну ситуацію - хвилювання, яке буде посилюватись пропорційно до часу пошуку необхідного абзацу у промові. Це прямий шлях до ситуації, коли навіть й обдарований адвокат може розгубитися. Усе це не залишиться непоміче­ним присутніми у залі судового засідання. А «слухачі хо­чуть бачити в ораторі свого духовного провідника, він має опанувати всю аудиторію, він є полководцем думок слуха­чів, має відкрити їм ворота науки й пізнання». Цю роль він не зможе виконати, бо хвилювання загальмує процес мислен­ня, перешкодить знаходженню влучних визначень та слів.

Користування тезами примушує й привчає захисника у складних умовах судового процесу вчитися вільно форму­лювати свої думки, оратор звикає говорити публічно. Йому не загрожує ситуація, коли в процесі промови виникне не­обхідність обмінятись якоюсь реплікою, необхідність якої може бути несподіваною.

Є ще й інші переваги судової промови за тезами. Якщо захисник виготовляє повний текст промови, то може ста­тися інколи так, що після промови прокурора мало що мо­же залишитися з написаного придатним для промови. Крім цього, у написаній промові неможливо вносити зміни й до­повнення, викликані промовами інших учасників процесу. І навпаки, всі зміни, доповнення, корективи дуже легко вносити у тези промови.

Письмово написана промова, як і тези, мають містити головні положення, а саме:

- усі найважливіші докази;

- хід думок щодо кожній ідеї промови;

- необхідні фактичні та юридичні висновки;

- у разі необхідності, суспільно-політичні висновки.

з

3. Структура промови адвоката-захисника £

Структурні елементи захисної промови. Захисна промо­ва, здебільшого, складається з таких структурних елементів: вступ, аналіз фактичних і юридичних обставин справи, ана­ліз доказів, характеристика особи підзахисного, закінчення.

Серед учених не має єдиної думки щодо питання, з яких сам елементів має складатись захисна промова. М. Л. Шіф-ман стверджує, що «захисна промова складається, звичай-

но, із вступу, викладення обставин справи, розгляду дока­зів, характеристики підсудного, аналізу складу злочину д висновку». Є. О. Матвієнко вважає, що, як правило, у кож­ній захисній промові є такі елементи: вступна частина, ана­ліз фактичних обставин справи, аналіз юридичної сторони пред'явленого обвинувачення й заключна частина. С. Б. Лю-бимов кількість структурних елементів захисної промови дещо розширює. На його думку, промова захисника вклю­чає такі розділи: вступ, аналіз доказів, мотив злочину, ква­ліфікації злочину, особи підсудного; визначення шкоди, спричиненої злочином; цивільного позову; причин та умов, що спричинили вчинення злочину; питання профілактики^ висновки.

Адвокати Е. Ю. Львова і Я. П. Зейкан схильні думати, що захисна промова має містити як мінімум такі розділи: пози­ція по справі, вступ, аналіз й оцінка доказів, характеристика особи підсудного, аналіз причин, які сприяли вчиненню злочину, питання пов'язані із застосуванням покарання або звільнення від нього; питання, пов'язані із розв'язанням цивільного позову, заключна частина промови.

Так чи інакше, треба погодитися із зауваженнями П. С. Бон­даренка: «Але ще раз підкреслюємо, що в цьому питанні рецептів не може бути. Треба уникати стандартизації. Це творчий момент. План залежить від кваліфікації захисника, від його творчих здібностей, характеру й змісту справи».

Разом з тим, видається: правильним буде стверджувати, що серед структурних елементів захисної промови є такі, що мусять бути присутніми у кожній промові. Це: аналіз й оцінка доказів, кваліфікація злочину, характеристика особи підсудного, висновки захисника. Не можна уявити захисної промови без цих складових.

Отже, напрошується висновок: до певної міри умовно можна говорити, що існують обов'язкові й альтернативні елементи захисної промови. Такий поділ зовсім не свід­чить, що альтернативний елемент у промові є другорядним. Зовсім ні. Може бути кримінальна справа, по якій головним питанням тактики захисту буде, приміром, проблема циві­льного позову у розмірі сотень тисяч гривень. Гадаємо, що завжди головним у захисній промові є принцип послі­довності.

Вступ - його завданням є підготувати суд, інших учас­ників судового процесу та присутніх до сприйняття промо­ви. Як писав польський адвокат А. Нєміровський, у вступі

ахисник «представляється своїм слухачам й намагається тримати їх симпатію, повагу, доброзичливість, намагаєть-

пробудити в них зацікавленість, готує слухачів до ґрун­товного викладу теми».

Не варто переходити до складних проблем тактики захи­сту зненацька, треба психологічно запалити у слухача вог-_нИк бажання вникнути у складні роздуми захисника над долею підзахисного. В кожному конкретному випадку ма­ють бути не стандартні, стереотипні речення, а особливі. Як відомо, Цицерону в одній із промов у звинуваченні Ка-таліни достатньо було весь вступ умістити в одне риторич­не запитання: «Як довго, Каталіно, будеш зловживати на­шим терпінням?». Цього було досить, щоб не лише розбу­дити аудиторію, а й запалити Рим ненавистю до Каталіни.

Мистецтво красномовства оратора простежується вже з перших речень вступу, який, за висловом М. Л. Шифмана, призначений бути також «словесним орнаментом» для то­го, щоб «прикрасити захисну промову, надати їй довер­шеної форми». Проте, словесна орнаментація повинна бу­ти до певних меж, щоб за нею не втрачався сам зміст.

Перші слова, які промовляє захисник,- це звернення до суду. На перший погляд, ніби всім зрозуміло, що треба звер­нутися до суду, а як саме, то кожен вирішує це по-різному. За радянської влади існувало одне звернення: «Товариші судді! «Сьогодні можна почути: «Ваша честь!», «Високий суд!», «Панове судді!», «Високопоставлений суд!», «Вель­мишановний суд!», «Шановний суд!». З існуючих варіантів необхідно обрати звернення, яке б, з огляду на конкретний склад суду, сприймалося доброзичливо. Невдале звернення до суду може до певної міри, насторожити. Найбільш не-претензійним, як видається, зверненням може бути: «Ша­новні судді! У проекті постанови Пленуму Верховного Суду з проблем участі захисту у кримінальному процесі реко­мендується звернення «Ваша честь!».

Вступ може переплітатися з суспільно-політичною харак­теристикою справи або з викладенням фактичних обставин справи. Усе залежить від досвіду захисника, від особливос­тей справи тощо. Приміром, адвокат Л. А. Ветвінський в од-^н'й із своїх промов мистецьки пов'язав у вступі суть й зав­дання правозахисної функції адвоката, дав суспільно-полі­тичну характеристику справі. Ось як це прозвучало:

«Товариші судді! Мені здається, що цілковито над-^Звичайний характер цієї справи і її, без сумніву, величезне

суспільно-історичне значення створюють для нас, висщу. паючих по цій справі в якості захисників обвинувачених прямий обов 'язок: перш за все - перед самим собою, перед суддями й, головним чином, перед схвильованою цією спра­вою громадськістю цілковито ясно і точно визначити межі об'єкт і зміст того нечувано важливого і складного зав­дання, яке нами повинно бути перед собою поставлено.

Судовий захист, як і всі інші гарантії правосуддя, явля­ють собою одне з численних завоювань людської культури, цивілізації, демократизму й гуманності, тобто тих про­гресивних основ, на які в першу чергу якраз і були спрямо­вані злочинні посягання німецько-фашистських злочинців. Отже, судовий захист сам - як одне з благодіянь людського прогресу,- є одним з об'єктів нацистських злочинів. І тим не менше... ми приходимо сюди для того, щоб дати їм са­мим можливість скористатися тим правом на захист, гарантованого в нашому законі, якого вони хотіли позба­вити все людство. В цьому — глибока своєрідність нашого завдання і нашого положення в даній справі». і Так завершив адвокат свій вступ у промові на захист ні­мецького генерала фон Чаммера на першому в Україні кри-г мінальному процесі з обвинувачення німецьких окупантів.

Інший приклад: А. Ф. Коні у стислому вступі зумів ви-■ класти й фактичну версію по справі: «Панове суді, панове присяжні засідателі!. Майже місяць тому назад, на Спась-кій вулиці, в будинку Дмитрієвського, сталася велика біда. Сімейство, єдиною підтримкою якого був Олексій Іванович Рижков, що складалось з його дружини й чотирьох дітей, раптово й негадано осиротіло. Глава цього сімейства був позбавлений життя».

Ілюстрацією ораторського мистецтва може бути вступ у промові російського адвоката Ф. Н. Плевака у справі Лю-торичних селян:

«Панове судді і панове станові представники! Докумен­ти прочитано, свідків вислухано, обвинувач сказав своє слово - м 'яке, гуманне, а тому й більш небезпечне для спра­ви, але пекуче і вирішальне запитання залишилося не під­нятим, воно виривається назовні: затикайте вуха, зажмур­те очі, затисніть мої вуста - все рівно воно проб 'ється наскрізь; воно у фактах вивченої нами справи, його віща­ють ті заведені порядки в управлінні володільця села Лю-торич, ті порядки, які я назву картиною пореформованого господарства в одній з барських садиб, де протиприродний

_ю3 іменитого російського боярина з остзейським мажо-пдомом, який з року в рік, крапля по краплі, знесилював сво­боду російського мужика і, знесиливши, заволодів нею на свою користь. Усяка чутлива душа, всяка розбуджена со­вість чує, вимагає її від мене, якщо я обійду її».

Окремі захисники вступну частину настільки тісно пе­реплітають із наступними елементами промови, що поде­куди складно розділити ці елементи. Приміром, американ­ський адвокат Лео Брентон у справі Анжели Девіс розпочав промову з характеристики А. Девіс, після чого дуже стисло виклав фактичні обставини справи. Адвокат сказав:

«... Я виступаю сьогодні перед вами в один з найважли­віших днів мого життя. Я звертаюсь до вас як до правосуддя, як представник однієї з найблагородніших професій. Я звер­таюсь до вас як чорношкірий, щоб захистити мою темно­шкіру сестру Анжелу. Ви повинні зрозуміти, що в історії нашої країни викликало появу такої жінки; ви повинні зро­зуміти, що означає бути темношкірим. Що б не говорили тут про підсудну, в одному, я гадаю, ми всі можемо пого­дитися: ця жінка, викладач коледжу, далеко не дурна... Чи вважаєте ви за можливе, щоб така жінка пішла купувати зброю з метою розбити голову судді і при цьому вказала б своє прізвище, місце проживання і залишила автограф? Ме­ні гірко, що обвинувачення насмілилося вихопити з її листів окремі рядки, епізоди, слова, в яких висловлено любов однієї людини до іншої, і розтлумачує їх як кримінальне... Непри­стойно втручатися в ці суто особисті, інтимні почуття людини,-як це дозволив собі Містер Харріс (прокурор.-1. Г.)»

У вступі, як правило, також дається суспільно-політична характеристика вчиненого злочину. Щоправда, це може бути У кримінальних справах, в яких злочини виникли з політич­них міркувань. У таких випадках адвокат значно більше ува­ги приділяє суспільно-політичній характеристиці. Це можна проілюструвати на прикладах з історії судових політичних процесів, що мали місце на території Західної України у міжвоєнний період. Ось як виглядав вступ промови С. Шу-хевича у справі про обвинувачення членів ОУН Данилишина ^и Біласа, який фактично переріс після декількох речень у суспільно-політичну характеристику злочину:

«Для ідейних людей, тим більше молодих, слово «бать- ' ^КіЩина», «отчизна»,- це могутній наказ, що регулює їх вчинки, з любов 'ю до батьківщини, до свого народу, їх по-^чУпгтя можуть дійти до надзвичайної напруги. Тому людина,

яка вчинить дію, суперечну з карним законом, це не крісло ані стіл, це не об'єкт, у якого почуттів й сумнівів немає... Чи вона діяла правильно чи ні - розсудить історія. Сьо­годні монополію має прокурор... Революціонер стає перед ділемою: національний обоє 'язок каже йому - роби так, закон каже - ні. І він переступає закон, щоби виконати те що йому наказує найвищий ідеал. А Куспись (інший підсуд-ний,- 1. Г.) в додатку бачив нашу національну війну у ро­ці 1919, бо в його селі стояв українсько-польський фронт. І ця велика традиція вирізьбила в ньому ті національні по­чуття, які велять йти до того великого ідеалу, до якого всі ми прагнемо й перестати прагнути до нього нікому з нас не вільно. І тому він вступив до ОУН. Це не «бандит», як каже прокурор. Бо ніякого революціонера невільно вважати за бандита, з якої нації він не походив би...»

Далі С. Шухевич аналізує польську суспільно-політичну пресу, оцінки, які давались вчиненому злочину. Закінчуючи суспільно-політичну характеристику вчиненого злочину, оратор робить висновки:

«Отже, сама польська література ставить високо ре­волюціонерів й не вважає їх за бандитів, як це робить про­курор. А що говорила польська преса про Данилишжа: «І три­бунал, і оглядачі польських газет, і громадськість не без здивування дивились на того сільського хлопця, який з пов­ною байдужістю дивився в очі смерті, і, не сказавши ні слова на захист свого життя, промовив лише тоді, коли треба було стати на захист свого товариша по недолі. Та риса шляхетності його душі була відома кожній, також шляхетній душі. А що риси тієї ідейності та шляхетності впливали також на поляків, яскравим свідченням того є петиція чотирьох посланих депутатів сейму, в минулому польських бойовиків, про дарування життя засудженим...»-

Даючи суспільно-політичну характеристику політичного злочину, вчиненого українськими революціонерами, адво­кати значною мірою виступали глашатаями боротьби за незалежну Україну. «Ми прагнемо до того, і я і мої коле­ги,— заявив адвокат М. Глушкевич,- щоб настала велика самостійна соборна Україна.»

Історія свідчить, що у політичних судових процесах, приміром, на Західній Україні у міжвоєнний період, прак­тично всі кримінальні справи з політичних злочинів охоп­лювали дуже велику кількість обвинувачених, від двох до 255 осіб. Адвокати здійснювали захист підсудних на солі-

парних засадах: захист свого підзахисного і за необхіднос-і - й інших, коли між підзахисними не було колізії. За цих умов структурні елементи захисних промов мали свою особливість. Усі частини промови розподілялись між ад­вокатами, з врахуванням можливостей кожного: один го­тував історію революційного руху польського й українсь­кого народу за своє визволення, інший - робив глибокий аналіз доказів й давав правову аргументацію юридичної кваліфікації злочину тощо. Зрозуміло, що кожен готував усі частини промови, але певні питання - особливо ретельно.

Підсумовуючи, слід сказати, що у будь-якому разі у зви­чайних кримінальних справах вступ до промови захисника має бути стислим, має зразу привертати увагу, коли «оратор схвильований якоюсь подією, починає промову несподівано, не приховуючи від слухача почуттів, що охопили його».

Вступ є відповідальною частиною промови адвоката, за­дає тон всій промові. Непросто знайти необхідну тональність у вступі, коли, приміром, прокурор виголосив промову ло­яльну, виважену щодо підсудного. І здавалося б, за такої ситуації важко адвокатові настроїти аудиторію, щоб його слова її захопили. В таких випадках досвідчені адвокати радять вдаватися до психологічного маневру. Слід розпоча­ти свою промову з тональності промови прокурора і посту­пово готувати слухача до думки, що не так усе правильно стверджував прокурор. Лише посіявши в душах слухачів зерно сумніву, адвокат може приступати до своєї атаки.

Ось який вступ зробив адвокат П. О. Александров по справі про обвинувачення В. Засулич:

«Панове присяжні засідателі! Я вислухав благородну, стриману промову товариша прокурора, й багато із чим з того, що сказано ним, я цілковито згідний; ми розходимо­ся лише у вельми невеликому, але однак завдання моє після промови пана прокурора не виявилось легшим».

Аналогічно розпочав свою промову адвокат Й. О. Бра-УДе у справі учня 10-го класу В. Абрамова, який звинува­чувався у вбивстві свого батька:

«Товариші судді! Без сумніву, був правий прокурор, ко-^ли сказав, що в нашій державі нікому не дозволено здійс-^нЮвати самосуд... Трудно не погодитися і з тим, що та­кий злочин, як вбивство батька, глибоко суперечить і самій ^людській природі. Цілком зрозуміло, що рідко трапляєть­ся в судовій практиці те, що викликає найбільше внутрішнє °бурення. І коли, не знаючи обвинуваченого, ні показань

свідків, ні обставин справи, чуємо, що син убив батька, ми мимоволі відчуваємо почуття глибокого обурення. Пови­нен прямо сказати, що саме такі почуття хвилювали / мене, коли я почув про цю подію...Неждано ми стали оче-видцями явища, що рідко трапляється в нашому суді, коли присутні висловлюють співчуття обвинуваченому. По­чуття симпатії до підсудного зростало у міру допиту нових свідків, одночасно зростало почуття непереборного обурення по відношенню до жертви злочину. Ось що є особ­ливою ознакою цього процесу».

М. М. Сперанський слушно наголошував, що справжнє призначення вступу в тому, що «він є введенням чи приго­туванням душі до тих понять, які оратор хоче їй внушити, чи до тих пристрастей, які хоче в ній розбудити».

У вступі оратор ніби знайомиться зі своїми слухачами, примушує їх іти за його думками.

З'ясування фактичних обставин справи, аналіз і оцін­ка доказів. Виявлення фактичних обставин справи перед­бачає висвітлення юридичної та фактичної версії справи. Обвинувачення у частині юридичної версії має своїм за­вданням довести, що всі елементи складу злочину підтвер­джуються безспірними доказами. Зокрема, встановлюється:

- подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини);

- звинувачення підсудного у вчиненні злочину, мотиви
злочину;

- обставини, що впливають на ступінь і характер від­
повідальності підсудного та такі, що характеризують його
особу; характер та розмір шкоди, заподіяної злочином, а
також розмір витрат на лікування потерпілого від злочин­
ного діяння;

- причини та умови, які сприяли вчиненню злочину.
Отже, захисник мусить проаналізувати кожну складову

юридичної версії під кутом зору її істинності та можливості оспорювання, висунувши контрверсії.

Юридична версія захисту логічно пов'язана з реальною фактичною версією захисту. Це взаємопов'язані поняття. Фактична версія має бути логічною, простою і реальною та відповідати версії юридичній. Реальність фактичної версії полягає у її правдивості, щоб суд міг повірити в її існуван­ня. Слід пам'ятати, що психологічно суд значно легше ві­рить версії обвинувачення. Рівність прав сторін у змагаль­ному процесі проголошено і закріплено в законі, але уяв­лення про адвокатів, які ніби лише думають, як вигородити

піД^сУ^дних' ^{нелегк0} викорінити з психології суддів. Це три­валий процес перебудови мислення цілого суддівського

корпусу-

Отже, пам ятаючи про це, захисник при висуненні своєї контрверсії фактичних обставин мусить мати дуже перекон­ливі докази.

П. Сергеїч наводить у своїй праці ряд слушних рекомен­дацій для захисника, який зважиться висунути свою версію фактичних обставин справи:

«Спитайте в себе, що було? Хто, що, коли, із якою ме­тою? Кожна з цих обставин може висвітлити вам той чи той бік справи.

Відокремте встановлені факти від сумнівних та від неві­домого. Не задовольняйтесь готовими поясненнями фактів. Шукайте внутрішній зв'язок подій. Не поспішайте визнава­ти факти такими, що не мають значення. Знайдіть для кож­ного факту те висвітлення й пояснення, яке є найвигіднішим для вас і для вашого супротивника. Відділіть більш значні факти справи, розташуйте їх послідовно в часі і зупинив­шись на кожному, подивіться навкруги, подивіться назад, подивіться вперед, поставте себе в становище підсудного. Змінюйте гадані умови місця й часу. Це може відкрити те, що зацікавлені люди зуміли приховати від слідчого. Шу­кайте суперечності у фактах, не узгоджуваних із Вашим розумінням справи. Візьміть до уваги те, чого не було. Те, чого не було, також може бути доказом, і доказом невід­порним».

Викладення фактичних обставин справи - це не повто­рення звинувачення, а лише тих обставин, які, на думку за­хисту, доведено в судовому засіданні. При тому це слід фор­мулювати з позиції захисту, в адвокатських термінах.

На практиці висвітлення захистом фактичних обставин справи часто перетворюється на зайву балаканину, а якщо врахувати, що у справі може брати участь багато захисни-^К1В і кожен буде повторювати сформульоване обвинува­чення, викладене в обвинувальному висновку, то виглядає 4^е так, що захист, до певної міри, ніби посилює позицію прокурора. Інша річ, коли захисник стисло викладає своє бачення фактичних обставин справи, як він їх сприймає.

Дата добавления: 2015-08-20