Підготовка до захисної промови 2 страница

Можна погодитись, що не у всіх кримінальних справах є ^е°бхідність спеціально зупинятись у своїй промові на ви­паденні встановлених фактичних обставин. І навпаки, у правах, де складне обвинувачення, яке допускає різні тлу-

мачення прокурором і захисником: коли є необхідність на­водити обставини, що усувають протиправність діяння (не­обхідна оборона, крайня необхідність) тощо, в таких випад­ках доцільно присвятити спеціальну частину промови - ви­світлення фактичних обставин.

Аналіз і оцінка доказів. Виклавши фактичні обставини по справі, захисник приступає до аналізу і оцінки зібраних і перевірених у судовому засіданні доказів. Це — основна і головна частина промови, це фундамент, на якому має три₃ матись вся будова захисної промови. Прийоми аналізу до­казів - різні. Кожен захисник у процесі практичної роботи виробляє свою методику й підходи. Водночас, наукою уза­гальнено й дано певні рекомендації щодо аналізу доказів.

П. Сергеїч сформувався низку правил, якими доцільно керуватися в цій частині промови, а саме:

«Не доводьте очевидного.

Якщо ви знайшли сильний доказ або сильне заперечен­ня, не починайте з них і не висловлюйте їх без підготовки.

Відкрийте всі посередні й ненадійні доводи.

Не пропустіть нагоди викласти сильний аргумент у ви­гляді дилеми: очевидний висновок, зроблений самими суд­дями, переконливіший, ніж готовий висновок, почутий від адвоката.

Не бійтесь погодитись з опонентом, якщо є можливість його твердження повернути проти нього або принаймні до­вести безперспективність аргументу для справи, марність такого твердження.

Якщо аргументи сильні, краще наводити їх порізно, ґрунтовно розвиваючи кожен із них.

Старайтесь підкріплювати один доказ іншим.

Не намагайтесь пояснити того, чого самі не зовсім розу­мієте. Така спроба - подарунок для процесуального про­тивника.

Не намагайтесь довести більшого, якщо можна обмежи­тись меншим.

Принцип розумної достатності важливий для адвоката, і він повинен постійно контролювати себе, щоб не перейти розумної межі.

Не допускайте суперечностей у висновках та аргу­ментах».

Одночасно П. Сергеїч рекомендує певні прийоми для ви­користання захистом при спростуванні висунутих аргументів:

«1) Узагальнені доводи розділіть на складові й розби­
вайте їх поодинці. _ч--■.

2) Заперечуючи, не виявляйте надмірного старання. -

3) Не залишайте без заперечень сильних доводів опо­
нентів.

4) Не доводьте, якщо можна заперечувати.

5) Відповідайте фактами на слова.

6) Не виступайте проти незаперечних доказів і правиль­
них думок опонента, не робіть із грішника янгола.

7) Максимально використовуйте факти, визнані опо­
нентом.

8) Якщо опонент обійшов мовчанням певну обставину,
зверніть увагу на це - у нього немає аргументів проти неї.

9) Не провокуйте неймовірного - це все одно, що вою­
вати з вітряками».

Винятково складним є аналіз, оцінка захистом показань свідків. Захисник мусить не лише винятково добре підготу­ватися до процесу допиту в судовому засіданні, а й мати гли­бокі теоретичні знання з психологічних особливостей фор­мування показань свідків. Формування показань свідків -складний, далеко ще не повно вивчений процес. Традиційно його ділять на три стадії: сприйняття, запам'ятовування й відтворення. Сприйняття є поєднанням відчуттів із розумо­вою діяльністю. Щодня органи чуття людини реагують на об'єкти, з якими вона має справу. Але кожен з нас знає, що сприймається нашими органами мало з того, що ми зустрі­чаємо, запам'ятовується лише те, на що ми звернули увагу з ти чи інших причин. Отже, процес сприйняття залежить від певних чинників - об'єктивних і суб'єктивних.

Нормальному відображенню у пам'яті людини може пере­шкоджати віддаль, недостатня освітленість, світлові і кольо­рові контрасти, розміри предметів, за якими людина спосте­рігає, погодні умови, механічні перешкоди (дерева, будин­ки). Якість сприйнятого прямо залежить від того, наскільки подія зацікавила людину, протягом якого часу вона спосте­рігала за нею.

Мають значення для якості сприйняття і суб'єктивні моменти: темперамент, інтелект, життєвий досвід, світогляд, моральні позиції, інтереси суб'єкта тощо. Має значення для якості відображення і психічний стан суб'єкта: радість, вдо­волення, гнів, обурення, страх та ін. Ось чому захисник для об'єктивної оцінки показань свідків мусить знати:

- об'єктивні умови, в яких проходило сприйняття;

- психофізіологічний стан суб'єкта в момент сприйняття;

~ СТаВЛеННЯ Суб'єкта ДО СПрИЙНЯТОЇ ПОДІЇ;,--::.

- характер власних дій суб'єкта в межах події, яку
сприймав.

Усе це захисник мусить вияснити при допиті свідків у суді.

Після сприйняття побаченого відбувається поступове переформування уявлень спостереженого. Свідок постійно роздумує, ділиться своїми думками зі знайомими, близьки­ми. Багаторазові розповіді про обставини, свідком яких він був, мимоволі доповнюються раніше сприйнятими новими деталями та обставинами. Якщо при першому відтворенні побаченого свідок зауважував певні прогалини, то з часом у процесі переформування сприйнятого такі прогалини ще­зають. (Ось де криється джерело добросовісного блуду свідка!)

У зв'язку з цим, при оцінці показань свідка захисник має враховувати:

1) скільки часу минуло з моменту сприйняття події до
допиту;

2) наскільки побачена подія була важливою для свідка.
Процес запам'ятовування сприйнятої події залежить від

багатьох, знову ж таки об'єктивних і суб'єктивних факто­рів: від властивості пам'яті суб'єкта, від сили спрямування уваги на подію, від психофізіологічного стану суб'єкта тощо.

Після запам'ятовування настає процес забування. Інтен­сивність забування встановлено експериментально: найбільш активно цей процес відбувається в перші 3-5 днів після сприй­няття події, після цього стабілізується, а після спливу 30-ти днів все, що запам'яталося, залишається фактично назавжди.

Захисникові слід пам'ятати, що показання свідків є не менш важливим джерелом доказів, ніж інші. Але ці пока­зання мають:

- об'єктивно відображати істотні для справи обставини,
необхідні для прийняття правильного рішення;

- органічно входити в систему зібраних у справі дока­
зів, підтверджуватися іншими фактичними даними;

- не суперечити здоровому глузду й матеріалам справи;

- бути одержаними відповідно до вимог процесуально­
го закону.

Для правильної побудови тактики захисту захисникові не­обхідно, насамперед для себе, з'ясувати, чи немає серед по­казань свідків,- а інколи у справі ці докази можуть бути го­ловними,- різних перекручень, а то й неправдивих показань.

Причини, за яких можуть бути у справі показання свід­ків, які не відповідають фактичним обставинам справи, різні:

- добросовісна помилка свідка. Свідок, з причин різного
об'єктивного і суб'єктивного порядку, добросовісно поми­
ляється, наполягаючи на правдивості своїх показань;

- завідомо неправдиве свідчення. Такі дії свідка завжди
суб'єктивні, цілеспрямовані. Ці показання можуть бути
особливо небезпечними для захисту, коли вони погоджені з
іншими учасниками процесу, коли ними вжито заходів до
створення видимості узгодженості цих показань з іншими
матеріалами справи.

Мета завідомо неправдивих показань свідка відома — сприяти виправданню обвинуваченого або пом'якшити його участь. Рідко коли трапляються випадки завідомо неправ­дивих свідчень, які мають на меті притягнення до кримі­нальної відповідальності невинної особи. Зрозуміло, що в та­ких випадках захисник зобов'язаний викрити неправдивість показань свідка. Але не завжди це зробити легко, най­перше, треба дошукуватися причини, чому свідок вирішив обмовити підсудного. Адже причинами можуть бути ро­динні чи товариські взаємини з потерпілим, причетність до даної справи, вплив на нього заінтересованих у результаті розгляду справи осіб, отримання свідком від них матеріаль­ного заохочення тощо.

Психологічний механізм завідомої неправди докорінно відрізняється від природи добросовісної помилки свідка. Свідок, що дає завідомо неправдиві показання, очікує пев­них результатів, наслідків, він має якусь мету, чогось прагне.

Адвокат має знати, що його спроби уточнити деталі у такого свідка змушують того вигадувати щось «на ходу», а це обов'язково рано чи пізно призведе до суперечностей у показаннях. Як правило, такі свідки відповідають дуже ко­ротко, щоб не породжувати запитань, на які вони не змо­жуть дати відповіді. Зміст відповіді свідок так формулює, Щоб не дати можливості перевірити той чи інший факт.

Можливе випадкове перекручення змісту показань свідка під час їх запису самим слідчим.

Усе це може виявити захисник у судовому засіданні, за­стосовуючи різні методичні й психологічні прийоми при Допиті свідків для встановлення правдивості чи завідомої Неправдивості показань.

У захисній промові адвокат має підвести підсумок, про­аналізувати зібрані докази, в тому числі й показання свід­ків. Готуючи матеріали аналізу та оцінки показань свідків Дл захисної промови, захисник повинен:

1) Провести текстове дослідження показань свідка. Цей
метод може бути окупним, коли захисник буде його засто­
совувати із знанням закономірностей в частині формування
показань свідка, враховуючи всі об'єктивні та суб'єктивні
обставини, які могли впливати на процес формування і від­
творення показань свідка.

Ось як повчально проаналізував показання одного зі свід­ків адвокат Я. М. Кульберг у справі Г.:

«Звернемося до показань свідка Жукової. В міру уточ­нення її показання мають ніби згасаючий характер. Допи­тана в стадії попереднього слідства Жукова показала:

«Я швидким рухом відкрила двері і побачила, що Г. ногою вдарив у живіт лежачу людину». На ставці віч-на-віч з Г. цей свідок вже говорив дещо по-іншому: «Коли, почувши стогін за дверима, я відкрила їх, то побачила Г. із занесеною над Б. но­гою».

Прошу Вас, товариші судді, згадайте ту частину пояс­нень підсудного, в якій він заявив, що змушений був пере­ступити через лежачого Б., оскільки площадка сходів дуже невелика і він не міг інакше його підняти. Ці показання під­судного, як я про це скажу дещо нижче, знаходять своє об'єктивне підтвердження в матеріалах судово-медичної експертизи. В подальших своїх показаннях свідок Жукова вказує: «Чи бив Г. ногою Б., я точно сказати не можу».

Таким чином, про удар ногою Жукова згадує лише в перших своїх показаннях. Слід мати на увазі, що показання цього свідка досить далекі від точності, яка необхідна суду для правильного вирішення справи. Жукова, приміром, стверджувала, що Б. лежав так, що ноги його були повер­нуті до сходів, а голова до дверей. Але свідок не зуміла від­повісти на питання, до яких саме дверей головою лежав Б., який загинув. З плану, долученого до матеріалів справи, вид­но, що на сходову площадку виходить двоє дверей. Жукова не пам 'ятає, на якій відстані від Б. знаходився Г. і з якої сторони від лежачого стояв підсудний. Ця частина пока­зань Жукової має велике значення. Якщо ви, товариші судді, зіставити її розповідь з планом розташування квартир, то побачите, що сходова площадка настільки маленька, що Г. фізично не міг зробити сильного розмаху ногою, щоб спри~. чинити настільки сильну травму, як розрив печінки».

2) Зіставити показання свідка зі всією сукупністю мате?]
ріалів справи.

3) Продумати аргументацію на підтведження недостовір-
_ності показань свідка з позиції процесу формування пока­
зань. Не буде зайвим нагадати закономірності сприйняття,
запам'ятовування і відтворення подій, формування показань.

4) Шляхом логічного аналізу, зіставлення декількох по­
казань того самого свідка показати очевидну завідому не­
правдивість його показань.

5) За будь-якої ситуації, що складається навколо пока­
зань свідка, захисник має дуже виважено вибирати вислов­
лювання, щоб не зачепити честь та гідність людини, яка
проходить у справі свідком.

У зв'язку з цим слід зазначити, що як у минулому, так і сьогодні у країнах Європи існувало й існує закріплене у законах право, майже необмежене право у адвоката - сво­боди слова. Як розуміється саме поняття «свободи слова»? Приміром, у Польщі у міжвоєнний період адвокат вправі був у кримінальному процесі вживати гострі вислови, які поза процесом були б явною образою честі й гідності сто­рони чи свідка, але ці слова, сказані під час розгляду справи, не тягнули за собою правових наслідків для адвоката,- го­ловним тут був критерій - чи вислів адвоката був необхід­ним, з огляду на виконання ним правозахисної функції. Від безпідставних претензій до адвоката за його слова, які були сказані ним у процесі, захищав його адвокатський імунітет. Ось чому зрозумілим стає, коли адвокат Громницький на­зиває Олександра Тальша «скаженим», Спасович Авдєєву -«істотою, ледь подібною до нерозвиненої людини», про Ольгу Пал єн адвокат Карабчевський говорить: «безалабер-ний жмуток нервів». Адвокат Лашо дозволяє собі називати потерпілого Шантьєра «мерзенним негідником, якому Бог врятував життя, але прирік до страшного покарання — усе­народного дослідження цієї справи».

Адвокат при підготовці до промови має пам'ятати про необхідність ознайомитися з певними положеннями психо­логії, застосовуючи їх у міру потреби у своїй промові. Адже, якщо логіка вивчає закони, яким повинно підкорятися мислення людини при пошуках істини, то психологія - ви­вчає закони самого процесу мислення, вивчає людські по-чуття, уявлення, думки, прагнення, бажання тощо. До пси­хології віднесені також інтереси, здібності, темперамент і характер.

У кожній кримінальній справі ми маємо справу із Психологічними моментами, які вимагають їх з'ясування,

вивчення, висвітлення у захисній промові з позицій адвока­та. Завдання останнього - проявити справжнє мистецтво красномовності. При вмілому використанні законів психо­логії адвокати досягають успіху у справі.

Для ілюстрації наведемо приклад із промови адвоката В. М. Пржевальського на захист А. П. Махаліна. Суть обвину­вачення полягала в тому, що той разом з ігуменею Митро-фанією, шляхом обману й підробки векселів, заволодів знач­ною сумою грошей потерпілих. Адвокат В. М. Пржеваль-ський, не звинувачуючи прямим текстом ігуменю у тому, що вона втягнула у свою злочинну діяльність підзахисного, шляхом глибокого психологічного аналізу намалював суду різні типи характеру свого підзахисного й ігумені. За допо­могою акцентування на окремих рисах характеру ігумені, само собою ставало зрозумілим, що безвольний, слабохарак­терний, богоуслужливий Махалін випадково потрапив на лаву підсудних.

Ось що сказав у промові адвокат В. М. Пржевальський:

«Панове присяжні засідателі! Разом з ігуменею Владич­ного Серпухівського монастиря Митрофанією, в миру баро­несою Розен, по даній справі віддано до суду серпухівського купця, захист якого я прийняв на себе. Ці дві особи настіль­ки різні між собою за походженням, суспільним станови­щем і родом діяльності, в даний час однаково чекають Ва­шого вироку... Тут, панове присяжні, повірений цивільного позивача говорив Вам, що ігуменя переступила ті заповіді, які Бог дарував своєму народові з вершин Сипаю; але не забудьте, що той же Бог простив навіть розбійника і по­дарував йому Царство Небесне. Нехай же ті справи добра, які вчинила ігуменя Митрофанія, будуть перед Вами кра­щими ходаками за неї, і за них багато чого повинно бути прощено...

Я сказав Вам, панове присяжні, що підсудний Махалін опинився серед цієї діяльності ігумені Митрофанії, на яку я Вам тільки що вказав. Мимовільно залучений до такого роду діяльності, він довірився ігумені, цілковито й безумовно. Та і як було не вірити? Вже з однієї зовнішньої сторони високий сан ігумені, знатність походження, близькість до Двору - все це не могло не впливати привабливо на таку просту людину, як Махалін, а з другого боку, сам вид діяль­ності, для якої вимагали його послуг, не міг^ також, безу­мовно, не залишитись без впливу на нього. Йому вказували на жінку, кажучи, що вона позбавлена свого майна, зганьб-

лена своїм чоловіком, вигнана зі свого будинку, і просили допомогти цій нещасній жінці; він бачив перед собою об­щини для сиріт, опікування для хворих і поранених — й для таких благих цілей просили його дріб'язкових послуг, в яких він не бачив нічого протизаконного...

Засліплений величчю сану й суспільного положення, по­давлений енергією й масою діяльності ігумені, Махалін ба­чив у всіх своїх послугах лише єдину благу ціль й довірився ігумені Митрофанії безумовно. Розглядаючи обставини даної справи, мимоволі дивуєшся цій безумовній його вірі, що доходить інколи до самозречення, його відданістю, яка не знала меж. Ніколи ніякі плани не виходили з голови Ма­халіна: уся його діяльність полягала у виконанні лише того, що йому наказували, але ніколи не виникало в нього навіть маленької тіні підозри в тому, що ігуменя могла вимагати від нього чогось протизаконного... Яке ж було розчаруван­ня Махаліна, коли йому раптом оголосили, що все ним зроблене на прохання ігумені є рядом обманів і підлогів, що надані ним послуги є злочинами... Невже дійсно можна ставити у вину людині те, що ця людина, не обдарована силою розуму, підпорядкувалася іншій енергійній і сильній розумом людині і, преклоняючись перед нею, довірилась їй цілком і безумовно?..»

Суд присяжних виправдав Махаліна, а ігуменю засудив.

Створення морально-психологічного портрету підзахис­ного — шлях до переконливого обґрунтування самого мотиву злочину.

Щоб вплинути на почуття й розум слухачів, оратор ко­ристується не тільки логічними, а й певними психологіч­ними прийомами, враховуючи психологію впливу на аудито­рію. Соціальною психологією виокремлене явище так зва­ної психічної «заразливості». Аудиторія, група слухачів -Це не просте скупчення людей. Якщо спостерігати реакцію аудиторії на промову оратора, можна помітити, що реак­ція досить одностайна, єдина. Створюється враження, на­чебто це не зібрання різних людей, із різноманітними ін­тересами, індивідуальними особливостями, а що аудиторія -єдине ціле. Установлено, що люди дуже сприйнятливі до Реакції оточення і, перебуваючи разом, підпадають під вплив настрою більшості. Людина у масі сміятиметься ^або плакатиме над тим, що не справило б на неї такого враження, якби вона була одна. Психічна «заразливість» виникає не відразу - певний загальний інтерес у різ-

них людей з'являється в міру виголошення оратором про­мови.

Оцінка показань потерпілого. По суті, оцінка показань потерпілого здійснюється за правилами й методами оцінки показань свідків. Але не слід захиснику забувати, що потер­пілий - це особа, якій злочином заподіяно моральну, фізич­ну або майнову шкоду, що правовий статус потерпілого значно відрізняється від статусу свідка - потерпілий не несе кримінальної відповідальності за відмову від давання пока­зань (ст. 49 КПК).

Піддаючи аналізу показання потерпілого, захисник по­стійно пам'ятає, що потерпілий є заінтересованою в резуль­татах розгляду справи особою, тому оцінка показань потер­пілого має відбуватися з поправкою на ці обставини. Захис­ник має пам'ятати, що потерпілий постраждав від злочину, але це зовсім не значить, що, побоюючись, щоб не пересту­пити меж адвокатської етики, адвокат не буде гостро й при­скіпливо аналізувати показання й поведінку потерпілого. Є категорії справ, у яких, власне, поведінка потерпілої була провокуючою силою, поштовхом до вчинення підсудним злочину. Особливо це стосується справ про зґвалтування або вчинення вбивства з ревнощів. Ілюстрацією такої думки може служити виступ адвоката Л. П. Фріса (якого автор особисто знав).

Степанов звинувачувався у вмисному вбивстві своєї дру­жини. У промові адвокат сказав:

«... Суть захисту - не тільки в передачі фактів. Суд знає все досконало. Нас зараз цікавлять порухи людської душі, почуття, помилки і переживання Степанова. Нам дове­деться говорити про кохання і ненависть, про жагучі рев­нощі і крижану байдужість, про дикі пориви неприборка­ного гніву, які у фатальний день і годину вклав у руки Сте­панова знаряддя смерті...

За невинними пустощами прийшла розбещеність. Про негідну поведінку Ліди знали усі, доходило навіть до погроз зганьбити її за старовинним звичаєм - вимазати дьогтем ворота перед її будинком. Всі сусіди знали, повторюю, зна­ли про це. Не знав ні про що тільки Степанов. Він, як завжди, вірив своїй дружині. Необхідно сміливо і відверто охарактеризувати поведінку Лідії Степанової. Шлюб, створений як союз двох рівноправних людей, без тіні закрі­пачення жінки. Проте свобода не означає розбещеності. Степанов просив залишитися і не кидати його і дітей. Він

^_ла її і плакав, забуваючи про гідність чоловіка, назива­ючи її при цьому лагідними і ніжними словами. Все було марно. У цю вирішальну хвилину на очі Степанову попався ніж, звичайний кухонний ніж:, що лежав на столі. Вся пе-реокита гіркота, весь біль, зневажена чоловіча гідність, зганьблене кохання, загиблі надії на повернення минулого — _все вилилось у страшному і короткому ударі ножа, який одразу все скінчив - і життя Лідії, і сімейне вогнище, і сподівання на повернення її кохання, якого так домагався Степанов...»

У промові по справі Абрамова адвокат Брауде потерпі­лого характеризує такими словами: «... протягом ряду років існував, бешкетував, хуліганив, ображав, катував всю сім 'ю. Тварина в образі людини. Тварина, я не можу підібрати іншого визначення для цього виродка. Покійний Яків Абра-мов був хамелеоном, двуликим Янусом... Двадцять років вона провела з цим недолюдком...»

Оцінка висновків експертизи. Висновки експертиз -найбільш складний вид доказів для аналізу й використання захистом у промові. Це обумовлено тим, що висновок екс­перта базується на спеціальних наукових знаннях у певній галузі науки. Але це не означає, що захисник не повинен проаналізувати висновку експерта на предмет його об'єктив­ності, повноти дослідження, компетентності експерта і т. ін. Щоправда, захисникові при цьому слід опрацювати доступ­ну літературу, спеціальний нормативний матеріал та судо­ву практику. Лише за такої умови думки захисту щодо про­ведених експертиз можуть викликати в суду інтерес й довіру.

Достовірність висновку експерта полягає в його об'єк­тивності, повноті і науковій обгрунотованості.

Вважається, що є п'ять видів висновків:

- категорично позитивні;

- позитивно ймовірні;

- негативно ймовірні;

- категорично заперечуючі;

- висновки про неможливість дати відповідь.

Ні в кого не викликає сумніву, що адвокат має вміти пра­вильно оцінити висновок експертизи, який інколи може ^відігравати вирішальну роль серед усіх доказів у справі. Приміром, коли по справі є висновок, яку дає лише припу­щення, певну ймовірність про явища чи події, то адвокат Мусить знати, що такий висновок не має тієї доказової сили, який можна було б покласти в обґрунтування вини підзахис-

ного. Але, з іншого боку, такий висновок експертизи може адвокат використати, щоб піддати сумніву обґрунтованість обвинувачення.

При вивченні самого висновку експертизи слід звертати увагу на структуру висновку, методи дослідження, чи на всі поставлені запитання дана відповідь, чи не вийшов експерт за межі своєї компетенції тощо. Якщо експертизу проведе­но на стадії досудового слідства, адвокат має з'ясувати для себе доцільність допиту експерта в судовому засіданні, для вияснення різних сумнівів або простого нерозуміння окре­мих положень й висновків експертизи. Адвокат О. І. Урусов у промові у справі Диметрієвої і Кабрубо-Карицького, ана­лізуючи докази, сказав: «Де сумнівний факт, там не може бути обвинувачення».

Визначаючи коло запитань для експерта, адвокат має виходити із принципів загальної тактики: кількість запитань має бути зведена до мінімуму, лише такі запитання, на які з великою ймовірністю буде відповідь, бажана для захисту.

Для адвоката повинно бути золотим правилом аналізу­вати всі зібрані судом докази: як ті, які на користь підзахис­ного, так і ті, які проти підсудного. Захоплення адвокатом лише виправдувальними доказами може призвести до при­крих наслідків. Може статись так, що, на думку захисника, недостатньо доказів з боку обвинувачення для засудження підсудного. Легковажачи, адвокат не дасть глибокого ана­лізу цим доказам, а зосередить свою увагу лише на доказах, що виправдовують підсудного. Тимчасом, суд може знайти, що обвинувачення підтверджено зібраними доказами, які адвокат вважав такими, що не заслуговують на його увагу.

Весь аналіз зібраних доказів має підпорядковуватися за­конам логічного мислення. Відомо, що логіку визначають як науку про закони правильного мислення або науку про закони, яким підкоряється правильне мислення.

Для практики логіка має велике значення, бо вона засте­рігає від помилок. «Логіка є великим переслідувачем тем­ного і заплутаного мислення,- писав англійський філософ Дж. Ст. Мілль,- вона розсіює туман, який ховає від нас не­уцтво...» Закони правильного мислення - це «такі закони виявлення і зв'язку думок, якого необхідно дотримуватися, щоб розвиток наших думок був правильним, послідовним і систематичним...»

Отже, аби промова була логічною, необхідно, щоб між судженнями існувала внутрішня погодженість та логічна

послідовність. Логіка виключає у наших судженнях проти­річчя. Висловлення адвоката повинні бути, в першу чергу, доказовими. Відхилення від цього правила веде до неясності промови. Адвокат не вправі розраховувати, що судді, учас­ники процесу чи аудиторія не зауважать нелогічності його висловлювань. Після кожної промови слухачі дають їй оцін­ку, в тому числі, з точки зору логічності та послідовності. Найвищою є оцінка: «Промова мала залізну логіку». Логіка у захисній промові становить основу аргументації, обумов­лює загальну побудову промови забезпечує її струнку ком­позицію.

Юридична кваліфікація злочину. Після викладення фак­тичних обставин справи й глибокого аналізу та оцінки зі­браних доказів захисник має зробити свій висновок щодо юридичної кваліфікації злочину у випадках, коли підсуд­ний повністю чи частково визнає свою вину. Якщо квалі­фікація вчиненого не оспорюється захистом, то ця тема стає другорядною. Коли захист оспорює правову кваліфі­кацію, ця частина промови має бути розгорнута у повному обсязі. Правові доводи захисника повинні бути глибоко аргументовані, а висновки - базуватися на перевірених і серйозних доказах. Стверджуючи, що обвинувачення по­милково кваліфікувало дії підсудного, що воно не відпові­дає вимогам закону, за яким звинувачують його підзахис­ного, захисник мусить розкрити зміст закону, застосування якого ним оспорюється. Одночасно потрібно проаналізу­вати всі елементи складу злочину за тим законом, за яким, на думку захисника, необхідно кваліфікувати дії підзахис­ного.

Представляючи суду свої міркування з приводу кваліфі­кації злочину, захисник має вміти знайти те особливе, що розмежовує близькі, суміжні склади злочинів: знайти те специфічне, що дає можливість переконати суд, що запро­понована захисником кваліфікація найбільше відповідає обставинам справи.

Може скластися ситуація, коли захисник не знаходить вагомих доказів на спростування обвинувачення. Якщо ж таки оспорює це обвинувачення, то захиснику залишається лише викласти у промові все те, що на користь підсудного.

Складною, з позицій етики, для адвоката є ситуація, ко­ли підсудний визнає повністю свою вину, хоча з аналізу зібраних доказів простежується, що таке визнання є нічим іншим, як самообмовою. Деякі автори рекомендують у

¹

таких ситуаціях добре зважити, чи оспорювання захисником невинуватості буде відповідати інтересам клієнта. Видаєть­ся, що при цьому треба розрізняти: чи в захисника є лише незначні сумніви в тому, що злочин вчинив його підзахис­ний, чи захист, на підставі незаперечних доказів, перекона­ний, що підсудний себе обмовляє. У першому випадку, не­серйозно було б вчиняти галас й оспорювати обвинува­чення, оскільки захисник не має у своєму розпорядженні вагомих доказів. У другому - складається ситуація, яка на­гадує виникнення колізії між правом і обов'язком адвоката. З одного боку, адвокат ніби пов'язаний із позицією підсуд­ного по справі. Це випливає з того, що підзахисний мав у взаєминах з адвокатом пріоритет на визначення, які саме і в чому полягають його інтереси під час здійснення правоза-хисної діяльності адвоката. Саме з цієї позиції, вважають окремі автори, слід замислитися, чи доцільно йти у колізію з підзахисним. Але, з другого боку, при цьому випускається з уваги одна важлива обставина: адвокат не є залежним від клієнта - він здійснює свою професійну функцію самостійно. Адвокат залежний від клієнта в аспекті того, чи дії і вчинки адвоката є в інтересах клієнта.

Отже, коли адвокат свято переконаний, що підзахисний змушений чужу вину брати на себе (приміром, із страху помсти над собою чи рідними), він має наполегливо пере­конувати підзахисного, щоб той змінив лінію поведінки у процесі, роз'яснивши йому, в тому числі, право відмови­тись від його послуг як захисника. Якщо ж підзахисний цим правом не скористається, то адвокат має принципово виконати свій обов'язок й добиватися виправдального ви­року.

Дата добавления: 2015-08-20