Читайте также:
|
Усі ці заходи допомагали мало, сказати прямо — не допома- гали зовсім: фронт розвалювався на очах. 3 вересня уряд хіба заслухав інформацію в. о. військового міністра про умови ка- пітуляції «на польському фронті». Поразку намагалися компен- сувати шляхом асигнування 400 тис. грн. «військового фонду» на представництво військовому міністру, асигнування 412 млн 700 тис. грн. «по сміті управи по ремонту армії», оголошення
«мобілізації урядовців центральних установ (крім міністрів, їх заступників, директорів департаментів та членів ради мініст ра», приєднання до постанов Гаазької конференції 1907 р. «Про закони та звичаї сухопутної війни» тощо. Політика уряду Ма- зепи, сказати прямо, була цілком шизофренічною. Наприклад, 2 та 4 вересня панове міністри затвердили відозву уряду УНР до народу, в якій запевняли, що «українське командування вживає заходів стратегічного порозуміння з Денікіним та з усіма сила ми, які активно борються проти більшовиків», але ці «заходи не мали успіху», бо «командування частин добровольчої армії заявило, що українські війська <...> з большевиками». Пожалі- лися на Денікіна і «державам світу», що їх намагалися переко-
нати в тому, що «тільки розумне стратегічне порозуміння зо всіма силами, що активно борються з большевиками, доведе до остаточної перемоги і повної ліквідації російських комуністів» 1. Одна з причин таких метань з однієї крайності до іншої — безвихідь, у яку завела вітчизняних націонал-соціалістів їхня авантюрна політика. Час було безнадійно втрачено, йшлося, власне, тільки про тривалість агонії. 22 вересня розпочався на- ступ Добровольчої та Червоної армій. 40 тисячам голих, босих і майже беззбройних українських вояків протистояло, з одного боку, щонайменше 40 тис. добре озброєних «добровольців», а з другого — понад 20 тис. червоноармійців2. Але українська армія загинула не від куль. Край її існуванню поклала епідемія тифу — в лавах залишилося від 4 до 10 тис. вояків, «у сотнях залишалося від 5 до 10 бійців, а полки доходили до 50—60 багнетів» 3. Перед українською армією, рештки якої зосереджувалися в районі Любара, залишалося два варіанти дій. Перший — продовжити збройну боротьбу. Другий — капітулювати. Останнє рішення за- лишало вибір: або капітулювати перед більшовиками, або перед
Добрармією, або перед поляками.
Дата добавления: 2015-08-17; просмотров: 63 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Хто такий Панас Феденко? | | | Уряд Мазепи, Денікін та Пілсудський |