Форми креативності.

У філософії форма виступає певною категорією, яка виражає або обумовлює зміст. Це внутрішня і зовнішня організація змісту, спосіб його існування, який має певну визначеність, стабільність та самостійність. У процесі дослідження креативності було знайдено декілька форм креативності:

Американський психолог Еліс Пол Торренс у 1974 р. стверджував, що існує наївна креативність – притаманна дітям в силу відсутності у них досвіду, якого їм не вистачає та культурна креативність, суть якої в подоланні досвіду, «у свідомому прагненні піти від стереотипів буденної свідомості, від шаблонів здорового глузду». [ 4, с. 135]

Наприклад, досить відомий сучасний американський психолог венгерського походження, професор психології, відомий за своїми дослідженнями тем щастя та креативності М. Чиксентміхай відзначає, що креативні особистості містять у собі одночасно на перший погляд взаємовиключаючі особливості: креативні особистості володіють досить підвищеною фізичною енергією, але в той же час часто знаходяться у стані спокою та відпочинку.

«Креативность — это не дар, а комплекс взаимосвязанных процессов и событий.» [11, с. 235] У своїй статті "Креативная личность: 10 парадоксальных черт творческого человека" М. Чиксентмихай пише, що «у таких людей легко поєднується грайливість і дисципліна, відповідальність і безвідповідальність», а також, що «творчі люди одночасно розумні та наївні». Він стверджує, що «творчі люди часто мають дуже високий рівень інтелекту, проте, згідно з даними деяких досліджень, після досягнення певного рівня IQ, інтелект вже перестає якимось чином взаємодіяти зі ступенем творчості.» [20, с. 210]

Відомі психологи, науковці, такі як А. Маслоу, разом з вищеназваним

М. Чиксентміхаєм виділяли інтелектуальну, художню та підприємницьку креативність, яка відображає потребу створювати новий продукт, нові послуги або організації, на які людина має право власності. Французький юрист та філософ Ж. Боден запропонував застосовувати велику (історичну) та малу (особистісну) креативність. Перша має справу з досягненнями, які зробили істотний вплив на культуру і суспільство, друга відноситься до повсякденного життя і повсякденним ситуаціям (наприклад, застосування монети для нарізки сиру, коли немає ножа).

Під комунікативною формою креативності розуміють прояв креативності при співпраці з іншими людьми в процесі творчої діяльності, здатність мотивувати творчість інших і здатність акумулювати творчий досвід інших. «У теорії нейролінгвістичного програмування (НЛП) комунікативна креативність, проблема управління креативністю в групах виділяються як пріоритетні. До найважливіших процесів підвищення комунікативної креативності в НЛП відносять координацію базових каналів комунікації і «підстроювання» (узгодження і віддзеркалювання) сенсорних модальностей, індивідуальних, когнітивних стратегій креативності та стилів мислення так, щоб вони виявилися взаємодоповнюючими, а не конфліктуючими» [4, с. 176]

Американський психолог, фахівець в галузі клінічної психології та нейропсихології Г. Гарднер у 1988 р. зробив опис семи видів інтелекту, у яких «загальна» креативність стає «спеціальною». Він розрізняє лінгвістичний інтелект, заснований на чутливості до змісту слів та ефективної вербальної пам’яті; логічно-математичний інтелект – здатність досліджувати категорії, взаємовідносини і структури шляхом маніпулювання об’єктами, символами, поняттями; просторовий інтелект – здатність сприймати і створювати зорово-просторові композиції, маніпулювати об'єктами в розумі; тілесно-кінестетичний інтелект – здатність використовувати рухові навички у спорті, виконавському мистецтві, в ручній праці; музичний інтелект – здатність виконувати, складати і сприймати емоційно музику; інтраперсональний інтелект – здатність розуміти і пізнавати власні почуття; інтерперсональний інтелект – здатність помічати і розрізняти темперамент, мотиви та наміри інших людей. Зазвичай ці види інтелекту поєднуються. Існування багатьох видів креативного процесу залежить від сфери прикладання, що доведено експериментально у багатьох дослідженнях.

Засновник гуманістичної психології А. Маслоу виділяє у креативності людей два рівні – первинний та вторинний. Первинний рівень – це мимовільна креативність, пов'язана з осяянням, натхненням, піковими переживаннями. Вторинний рівень – довільний, пов'язаний з важкою працею, тривалим навчанням, та прагненням до досконалості. «На зміну спонтанності приходить довільність; на зміну повного прийняття приходить критика; на зміну інтуїції приходить ретельне обмірковування; на зміну сміливості приходить обережність; на зміну фантазії і уяві приходить випробування реальністю. Далі йдуть порівняння, судження, оцінки, холоднокровні роздуми, відбори, відмови» [4,с. 228-229]. Креативність, при якій задіяні обидва типи процесів у правильній послідовності А. Маслоу називає «інтегрованою креативністю». Завдяки інтегрованій креативності з'являються великі твори мистецтва, філософії та науки.

Дата добавления: 2015-08-17