Матеріал до вивчення теми. Зміст курсу української мови у старшій школі визначається такими двома чинниками:

Зміст курсу української мови у старшій школі визначається такими двома чинниками: метою навчання і предметом вивчення. Мета навчання української мови у СШ полягає у розвиткові інтелектуально-креативних здібностей випускників, формуванні навичок самостійної навчальної діяльності, що закладають грунт для розвитку мовної особистості, здатної до самоосвіти. Предметом вивчення є літературна мова в її реальному функціонуванні як складова багаторівневої системи, що постійно розвивається, удосконалюється, є об’єктом пізнання й засобом оволодіння іншими предметами.

Провідним напрямом навчання у СШ є узагальнення і систематизація найважливіших відомостей з мови, засвоєних в основній школі з урахуванням їх комунікативної значущості.

Коротко проаналізуємо специфічні особливості узагальнення і систематизації найважливіших відомостей із мови в старших класах.

1. Відбір мовного матеріалу проводиться з урахуванням внутрішньорівневих, міжрівневих і міжпредметних зв’язків (не роздрібнені теоретичні відомості, а систематизовані знання про складні випадки правопису, слововживання, сполучуваності слів і т. ін.). Повторення має узагальнюючий характер.

2. Будь-який матеріал розглядається під кутом зору стилістики і культури мовлення (функціонально-стилістичний підхід). Навіть теми формулюються так: Стилістичні засоби фонетики. Стилістичні особливості значущих частин слова. Стилістичні засоби лексикології та фразеології, морфології. Стилістичні особливості простих і складних речень. Синтаксичні норми.

3. Враховуються прогалини у знаннях і навичках учнів, тому застосовується диференційований та індивідуальний підхід до навчання.

4. При відборі матеріалу враховується професійна орієнтація учнів (підбираються навчальні тексти відповідної тематики).

5. Активно стимулюється мотивація до вивчення мови, зокрема самостійного оволодіння знаннями і вміннями. Цьому сприяють новітні форми навчання.

Особливості повторення й узагальнення відомостей із фонетики і орфоепії:

- опанування адаптованих відомостей з фоностилістики;

- формування фонетико-орфоепічних умінь (розуміння всіх звуків під час аудіювання, правильна вимова звуків, нормативне наголошення слів і словоформ, комунікативно доречне інтонаційно-ритмічне оформлення мовлення);

- формування орфоепічної культури (засоби милозвучності – чергування голосних і приголосних звуків, спрощення в групах приголосних, використання паралельних форм слів (напр., алфавіт, адже, лікарський, кулінарія, Батьківщина);

- подолання явищ мовної інтерференції («акання», м’яка вимова шиплячих, роздільна вимова африкат, наголошування);

- шляхи удосконалення: свідоме засвоєння літературної норми, використання артикуляційно-зіставних і аналітико-синтетичних прийомів (напр., наголошування в укр. і рос. мовах), прийому фонетичного аудіювання, наслідування зразка, показу смислорозрізнювальної ролі звуків (казка - каска);

- систематичне роззосереджене застосування орфоепічних вправ на різних уроках і постійне виправляння помилок.

Особливості повторення й узагальнення відомостей з лексикології і фразеології:

- аналіз основних тенденцій розвитку сучасної лексичної системи з урахуванням останніх змін і різних темпів розвитку окремих її шарів (субстандартизація, маргіналізація, вульгаризація тощо);

- збагачення словника власне українською лексикою (мереживо, красень, жоржина, берегиня, часопис, ґречний і т. ін.);

- засвоєння значень запозичених слів (імідж, канцероген, ремікс, файл, істеблішмент, девальвація);

- збагачення словника учнів новими фразеологізмами, крилатими висловами, прислів’ями і приказками (і не тільки українськими);

- подолання явищ мовної інтерференції на рівні слововживання і фразеології (ужас, любий, дебошир, слідуючий, приймати участь, кидатись в очі);

- систематична словникова робота на усіх уроках мови.

Узагальнення і систематизація відомостей із морфології має практичну спрямованість:

- вивчення частин мови з точки зору їх функцій у текстах різних стилів (зал-зала, щоб-щоби-аби, брате Іване – брате Іван, давайте почнемо – є пропозиція розпочати, секретар – сектератка);

- вправляння у виборі варіанта мовного вираження у випадках можливої лексичної і граматичної синонімії (напр., варіанти вибачення); продумування системи вправ, зокрема ситуативних (напр., позначення часу, відмінювання числівників);

- подолання явищ мовної інтерференції (біль, мебель, адрес, шампунь, вермішель, так як).

Узагальнення і систематизація відомостей із синтаксису має також практичну спрямованість:

- врахування зв’язків між синтаксисом і морфологією, орфографією, лексикологією, стилістикою, риторикою;

- засвоєння синтаксичних норм української мови;

- оволодіння засобами експресивно-емоційного, книжного й розмовного синтаксису;

- виправляння граматичних помилок у писемному та усному мовленні учнів.

Лінгвістичною основою розвитку мовлення старшокласників є поглиблення знань і умінь із таких мовленнєвознавчих дисциплін, як лінгвістика тексту, стилістика, культура мовлення та риторика.

Поняття з лінгвістики тексту роззосереджено вивчаються з молодших класів, окремим розділом узагальнюються у 9 класі, а у 10-11 класах узагальнюються і поглиблюються. Так, старшокласники мають володіти такими текстовими категоріями: текст як лінгвістичне поняття, ССЦ як мінімальна одиниця тексту, структура тексту, види зв’язків між компонентами тексту, мовні засоби міжфразного зв’язку, типи мовлення і типологічні структури текстів, а також здійснювати елементарний лінгвістичний аналіз текстів різних типів, стилів, жанрів.

Учитель повинен реалізовувати текстоцентричний підхід до уроків мови, розуміти роль навчального тексту у формуванні мовної і мовленнєвої компетенції учнів, дидактичні можливості тексту (текст органічно поєднує усі змістові лінії програми), оптимально підбирати навчальні тексти для мовного аналізу.

У розвитку зв’язного мовлення велика роль належить виробленню в старшокласників мовного чуття. Це чуття допомагає учням виділяти найрізноманітніші семантичні, стилістичні, орфоепічні та інші засоби мови, сприймати й усвідомлювати їх. Все це виробляє навички добирати слова відповідно до ситуації мовлення.

З метою формування в учнів умінь уважно, стилістично диференційовано підходити до вибору мовленнєвих засобів, вироблення у старшокласників мовного чуття, пошани до правильного нормативного українського мовлення програмою передбачено повторення і поглиблення основних відомостей зі стилістики – поняття про мову й мовлення, функціональні стилі мовлення, стилістичні ресурси лексики. фразеології, морфології, синтаксису, а також передбачено формування стилістичних умінь і навичок. Тому у старших класах домінуючим у навчанні мови є функційно-стилістичний підхід.

У процесі навчання в учнів повинні бути сформовані такі стилістичні вміння: 1) виявляти мовні засоби стилістики в тексті, розпізнавати їх стилістичне забарвлення, характеризувати стилі мовлення з урахуванням норм мови; 2) замінювати слова відповідними синонімами залежно від стилю мовлення, мовленнєвої ситуації; 3) проводити стилістичний аналіз тексту (як власного, так і чужого); 4) утворювати тексти різних стилів мовлення; 5) редагувати, аналізувати і вдосконалювати висловлювання різних стилів мовлення.

У старшій школі важливо детальніше ознайомити учнів зі стилем науки: реферат, конспект, стаття, анотація, рецензія тощо. (Мотивація – подальше навчання учнів у вишах та середніх спеціальних закладах).

Особливої значущості набуває ознайомлення учнів з жанрами ділового мовлення: дорученням, протоколом, розпискою тощо. Важливо не лише познайомити учнів із зразками певних документів і вимогами до їх оформлення, а підвищити культуру ділового спілкування загалом.

Крім офіційно-ділового, важливо глибше ознайомити учнів з одним із найдієвіших, широковживаних з-поміж інших стилів – публіцистичним. Яку б професію не обрав випускник, йому необхідно вміти викласти в газетному жанрі свій досвід, критичні зауваження тощо.

Особливу роль у вихованні, розвиткові сучасних старшокласників мають тексти художнього стилю, що мають значний дидактико-виховний потенціал. Набуття учнями навичок аналітичного читання художньої літератури є показником високого оволодіння мовою. Саме в роботі з художнім текстом формується мовна, комунікативна, соціокультурна компетенції учнів, розвивається їхня емоційна сфера, відбувається духовне збагачення.

Виняткове значення для учнів старших класів має подальше ознайомлення з розмовним стилем, оскільки він забезпечує спілкування всіх громадян суспільства, надає допомогу всім верствам українського етносу в їхніх щоденних життєвих потребах.

Своєрідність опрацювання відомостей зі стилістики полягає в тому, що воно здійснюється як на спеціальних уроках, так і роззосереджено під час вивчення інших тем. Завдання вчителя-словесника полягає в тому, щоб на основі лінгвістичного мінімуму та правильно дібраного дидактичного матеріалу домогтися стійких стилістичних умінь і навичок.

Важливо, щоб цій роботі підпорядковувалася система стилістичних вправ, яка передбачає визначення стилю та його специфічних ознак, з’ясування стилістичних особливостей мовних категорій певного тексту, редагування усного і письмового висловлювання з метою його удосконалення, конструювання власного тексту певного стилю й жанру тощо.

Риторизація процесу навчання мови, введення окремого курсу риторики в школі демонструє практичне переорієнтування системи мовної освіти, коли акцент робиться саме на мовленнєвій підготовці школярів (а не на суто лінгвістичній), виробленні мовленнєвих компетенцій, набутті навичок активного мовного самовираження, впливу за допомогою слова. Пізнавальний процес загалом та на уроках риторики досягає найбільшої оптимізації, коли засвоєння навчального матеріалу передбачає активні розумові і практичні дії того, хто навчається, а вчитель і учень успішно співпрацюють. Саме це і обумовлює добір методів і організаційних форм навчання на уроках риторики. Доцільно поєднувати традиційні та інноваційні методи, бо саме їх взаємодія сприяє ефективнішому формуванню риторичних вмінь учнів. Так, традиційні пасивні методи (лекція, розповідь) дають змогу подати системно великі блоки навчального матеріалу, зразки розв’язання проблем. Проте, поєднуючи ці методи з активними та інтерактивними (навчальні ігри, «мозковий штурм», творчі вправи, імітаційні завдання, аналіз конкретних ситуацій), учитель досягає вищого рівня активності учнів, зацікавленості, підвищення мотивації навчання, що в свою чергу сприяє кращому формуванню необхідних вмінь і навичок. Усі учасники процесу взаємодіють один з одним, обмінюються інформацією, спільно вирішують проблеми, моделюють ситуації, виступають у ролі експертів, що оцінюють дії колег. Створюються комфортні умови навчання, коли кожен учень відчуває свою успішність та інтелектуальну спроможність, що сприяє оптимальному формуванню необхідних умінь і навичок, як предметних, так і загальнонавчальних, цілісному розвитку особистості учнів, вмінню взаємодіяти і працювати в атмосфері співробітництва, подоланню стереотипізації мислення.

У 10-11-х класах паралельно зі стилістикою мови і мовлення, риторикою систематизуються знання і вміння з культури мовлення, зокрема старшокласники знайомляться з двома ступенями володіння літературною мовою – правильністю, яка передбачає дотримання тим, хто говорить або пише, норм літературної мови, і комунікативною доцільністю мовлення, що означає мотивоване використання засобів мови для певної мети спілкування.

У процесі роботи з учнями над цим матеріалом необхідно звернути увагу на те, що, оцінюючи комунікативну доцільність мовлення, слід спиратися на синонімічний ряд з огляду на те, що для передачі певного значення в мові існує декілька нормативних засобів, тому завдання вчителя – навчити учнів вибрати найвдаліший із можливих. Під час оцінювання вибраного мовного засобу важливо визначити, наскільки він відповідає ситуації спілкування.

Дата добавления: 2015-08-17