Матеріал до вивчення теми

Відповідно до Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти, з урахуванням Загальноєвропейських рекомендацій до мовної освіти, завданнями освітньої галузі в старшій школі є подальший розвиток базових лексичних, граматичних, культуромовних, стилістичних, орфоепічних, правописних умінь і навичок учнів на основі узагальнення й поглиблення знань про мову як суспільне явище, вироблення комунікативних умінь і навичок ефективного спілкування в різних життєвих ситуаціях. Але найголовнішим завданням учителя української мови є формування випускника школи як мовної особистості, котра виявляє високий рівень мовної, мовленнєвої та ряду інших компетенцій.

Поняттям компетентність українська освіта оперує в значенні, запропонованому європейськими країнами. Експерти започаткованої 1997 р. у рамках Федерального статистичного департаменту Швейцарії та Національного центру освітньої статистики США і Канади програми «DеSеСо» («Визначення та відбір компетентностей: теоретичні й концептуальні засади») визначають поняття компетентність (соmpetency) як здатність успішно задовольняти індивідуальні й соціальні потреби, діяти й виконувати поставлені завдання [2].

Компетентнісний підхід тісно пов’язаний із такими підходами до навчання:

- особистісно орієнтований (оскільки потребує трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі для «всіх» на суб’єктивні надбання одного учня, що їх можна виміряти);

- діяльнісний (тому що може бути реалізований тільки в діяльності, тобто в процесі виконання конкретним учнем певного комплексу дій).

Під поняттям компетентнісний підхід розуміють спрямованість освітнього процесу на формування й розвиток ключових (базових, основних, надпредметних) і предметних компетентностей особистості. Серед визначених педагогами ключових компетентностей основними є такі: навчальна, здоров’язберігаюча, соціальна, загальнокультурна, компетентність щодо інформаційних і комунікативних технологій, громадянська, підприємницька.

Поняття компетенція сприймається як похідне, вужче від поняття компетентність. Це соціально закріплений освітній результат. Компетенція – об’єктивна категорія, суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень тощо у певній сфері діяльності людини.

Предметна компетенція – це сукупність знань, умінь та характерних рис у межах предмета, що дозволяє особистості виконувати певні дії через власне ставлення. При вивченні змістового компонента рідної (української) мови «мовна (лінгвістична) змістова лінія забезпечує мовну компетенцію школярів як одного із засобів формування мовленнєвого розвитку», а провідною є мовленнєва (комунікативна) лінія, яка передбачає формування вмінь і навичок у всіх видах мовленнєвої діяльності (аудіюванні, читанні, говорінні, письмі), тобто формування комунікативної (мовленнєвої) компетенції.

Пентилюк М. І. серед вагомих для мовної особистості компетенцій виділяє такі: мовна (знання мови); мовленнєва (володіння мовленнєвими уміннями і навичками); предметна (уміння відтворювати в свідомості мовну картину світу); прагматична (здатність до здійснення мовленнєвої діяльності, зумовленої комунікативною метою, до свідомого вибору необхідних форм, типів мовлення, врахування ознак функціонально-стильових різновидів мовлення); комунікативна (уміння спілкуватися з метою обміну інформацією); етнокультурологічна (забезпечує формування національно-мовної картини світу, оволодіння національно маркованими мовними одиницями, українським мовленнєвим етикетом) [12].

Г. Лещенко пропонує узагальнену модель, що складається з трьох компонентів [11]:

– мовна компетенція (забезпечує правильність і насиченість мовлення лексичними й граматичними формами);

– мовленнєва компетенція (дає змогу продукувати висловлювання, підтримувати розмову, відповідає за рівень адекватності висловлювань);

– лінгвокраїнознавча компетенція (інтегративна компетенція, що об’єднує знання, отримані на всіх предметах, а не тільки при вивченні мови й літератури)

Комунікативна компетенція мовців має складну багаторівневу побудову, на характер й успішність якої впливають різноманітні фактори. На нашу думку, її можна порівняти з грою в шахи. Так, правила цієї гри, що нагадують систему формальної граматики, мають низку варіантів і стратегій її проведення й призводять до того, що один із гравців обіграє супротивника, програє або закінчить гру внічию. Під час спілкування використовуються граматичні фрази, які здійснюють стратегічні цілі (висловлення прохання, відповідь на питання, переконання співрозмовника тощо). У результаті мовець може досягти мети (переконати партнера), зазнати комунікативної невдачі або досягти комунікативної мети при взаємному компромісі.

За Концепцією профільного навчання в старшій школі виділено такі основні напрями профілізації: суспільно-гуманітарний, природничо-математичний, технологічний, художньо-естетичний, спортивний. Своєрідність профільного навчання мови в старших класах полягає в розмежуванні філологічного (у межах суспільно-гуманітарного напряму) та нефілологічного профілів.

Провідна ідея концепції полягає у створенні умов для формування комунікативної компетентності випускника профільної школи, що передбачає вміння вільно, комунікативно доречно користуватися українською мовою в різних життєвих ситуаціях, насамперед у подальшому професійному спілкуванні, акумулювати в собі національні мовні традиції, комунікативну етику, поважати й шанувати мову свого народу.

Кожний із означених профілів має свої завдання, що спричиняє необхідність варіативних програм і підручників.

Філологічний профіль зорієнтований на поглиблення лінгвістичної компетенції учнів, формування в них наукового світогляду, проникнення в сутність лінгвальної дійсності, що функціонує у двох іпостасях – мові й мовленні.

Нефілологічний профіль забезпечує на основі системи знань про мову як засіб мислення і спілкування розвиток мовної особистості, яка володіє мовленнєвими уміннями й навичками з метою спілкування.

Єднає обидва профільні напрями те, що вони сприяють пізнанню учнями мовної картини світу, формують комунікативну мовленнєву, мовну, соціокультурну та діяльнісну компетенцію.

Профільне навчання в старших класах допомагає учням удосконалювати вміння й навички в усіх видах мовленнєвої діяльності й розвиватися як мовній особистості.

Зміст профільного навчання випливає із Державного стандарту мовної освіти в Україні. Базові знання мови, набуті учнями в основній школі, становлять інваріантну складову і є опорними для профільного навчання філологічного і нефілологічного напрямів.

Змістом профільного навчання української мови в старших класах є спеціальні курси і факультативи, що суттєво доповнять інваріатну його складову. Частина з них реалізується в допрофільному навчанні.

Мета курсу української мови в школах філологічного профілю полягає в підвищенні загальнолінгвістичного рівня учнів, розширенні диференційованого навчання відповідно до запитів і здібностей старшокласників, формуванні вмінь самостійно здобувати лінгвістичні знання, працювати з науковою й довідковою філологічною літературою, стимулюванні інтересу до слова, розвиткові гуманітарного мислення й мовного чуття, що спирається на філологічну компетентність.

Навчальні завдання:

• реалізація функційно-стилістичного аспекту навчання мови як пріоритетного, що вивчає мову в її суспільному використанні, стилістичну систему та її мовленнєвий потенціал;

• використання положень загального мовознавства як науки про природну людську мову в усіх її вимірах: будову, функції і розвиток, зв’язок мовознавства з філософією, історією, логікою, соціологією, етнолінгвістикою, герменевтикою, психолінгвістикою, семіотикою, інформатикою та прикладною лінгвістикою; психофізичні основи взаємозв’язку мови і мислення, розрізнення мови і мовлення, системний характер мови, мовні рівні, нормативність мови і мовлення, суспільні функції мови, розвиток мови в часі, засвоєння загальних понять за двома напрямами: усвідомлення мови як явища соціального, лінгвістичного, психологічного поняття про рідну мову, усвідомлення рідної мови;

• риторизація навчального процесу як шлях до формування філологічної компетентності;

• інтегрування знань учнів з української мови й літератури з метою усвідомленого формування мовної картини світу учнів;

• упровадження систематичних історичних коментарів, довідок, спостережень над мовою в різних стилях і жанрах мовлення, що забезпечить ґрунтовні філологічні знання;

• залучення старшокласників до систематичної пошуково-дослідницької діяльності;

• удосконалення комунікативних умінь і навичок старшокласників з метою подальшої підготовки їх до активного спілкування.

Профільне навчання учнів філологічного профілю здійснюється на основі когнітивно-комунікативного підходу, який забезпечує ґрунтовні знання мовної системи, пізнання мовних явищ у їх функціонуванні і формування комунікативних умінь і навичок. Зміст навчання полягає в поєднанні лінгвістичної освіти й вихованні комуніканта – людини, здатної й готової до спілкування в різних життєвих ситуаціях і сферах людської діяльності. Тут переважає подальша спеціалізація знань, умінь і навичок.

За умов профільного навчання філологічного напряму «мова освоюється одночасно як предмет вивчення і засіб навчання, що зумовлює своєрідність побудови змісту навчання та добір відповідних форм його реалізації» [8, с. 35]. Курс мови в класах філологічного напряму включає систему знань із загального мовознавтва, історії української мови, діалектології, етимології, стилістики, культури мовлення та риторики. Він сприяє розвиткові науково-пошукових здібностей учнів, поглиблює їхню мовленнєву підготовку.

Зміст навчального матеріалу програми для філологічного напряму (140 год./ рік) структурується таким чином.

Мовна змістова лінія представляє собою системний виклад сучасної української літературної мови з урахуванням внутрішньорівневих, міжрівневих і міжпредметних зв′язків. Провідними у вивченні мають бути семантичний і функціональний аспекти, що передбачають посилення уваги до значення і функцій мовних одиниць. Зокрема синтаксис повторюється на морфологічній основі; цілісність і системність знань і вмінь з пунктуації забезпечується широким зверненням до тексту, увагою до авторської пунктуації, складних випадків застосування пунктуаційних правил. Лінгвістична змістова лінія спрямована на формування і розвиток мовно-мислительних здібностей та умінь учнів поглиблено опрацьовувати теоретичні питання мовної структури, творчий доробок учених-лінгвістів, письменників, діячів культури та представлення їх як висококультурних мовних особистостей, аналізувати мову фольклорних і художніх творів, літературознавчих, історичних, географічних та інших текстів, виконувати завдання на мовне вправляння, творчі завдання, ознайомлювати з методикою науково-дослідницької роботи з етнолінгвістики, мовного родинознавства, лінгвокраєзнавства.

Мовленнєва (комунікативна) змістова лінія спрямована на формування і розвиток мовленнєво-мислительних здібностей та умінь: формування умінь переконувати, спростовувати чужі аргументи, обґрунтовувати власну позицію з наведенням системи аргументів; відповідно до поставленої мети здійснювати цілеспрямований пошук інформації у джерелах різного типу і критично оцінювати її достовірність; робити висновки з прочитаного або почутого; аналізувати мову окремих персонажів, промови визначних діячів минулого і сучасності, особливості мови інформаційних відеороликів та відеосюжетів; володіти основними видами публічних виступів (висловлювання, монолог, дискусія, полеміка), вичитувати, редагувати текстові зразки, конструювати виступи, діалоги і полілоги.

Соціокультурна змістова лінія є інтегративною, реалізується в системі навчальних тем з етно-, соціолінгвістики, лінгвокультурології, лінгвокраєзнавства, текстів і усних висловлювань, які віддзеркалюють національну культуру українського народу та подають кращі зразки світової культури. Провідним постає розвиток духовної сфери особистості, зокрема виховання патріотизму, моральних переконань, активізація пізнавальної діяльності учнів, відчуття прекрасного, збагачення словникового запасу, формування особистісних переконань, вигранення власного духовного світу. Соціокультурна змістова лінія спрямовується на формування умінь виконувати історико-культурологічні коментарі до національно-культурних лексем, проводити етнолінгвістичне дослідження, укладати мовні, літературно-краєзнавчі альбоми етнографічних районів України; вилучати соціокультурну інформацію з різних джерел, опановувати різні способи збору, узагальнення, систематизування лінгвокультурної інформації, працювати з центрами української культури, готувати тематичні екскурсії, зустрічі, олімпіади, вікторини, ігри, конкурси, укладати тематичний словник-тезаурус.

Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія за Державним стандартом реалізується паралельно у мовленнєвій (комунікативній) і соціокультурній змістових лініях, збагачується за рахунок прагматичної лінгвістики. Змістова лінія спрямована на формування умінь виконувати завдання на мовне вправляння (різноманітні вправи, тести, написання статей, складання конспектів, анотацій, рецензій на усні й письмові тексти, інтерв'ю, нарисів, резюме, відгадування мовних загадок, ребусів, кросвордів, участь у мовних іграх, конструювання лінгвістичних задач тощо); творчі завдання (написання творів-описів, творів-міркувань, творів-медитацій, есе, замальовок, пейзажних портретів, оповідей у народно-розмовній манері, розповідей різного типу, переказів з творчим завданням; моделювати ситуації; виконувати проблемно-пошукові завдання; брати участь у рольових іграх, в роботі у групах, у парах; складати проекти різної тематики, що продукуються із застосуванням групових форм навчання; здійснювати самостійну пошукову роботу на основі фахових філологічних та методичних журналів, передач радіо і телебачення, філологічних, лінгвістичних Інтернет-сайтів, електронних словників, довідників, Web-сторінок мовознавців й укладати власну електронну бібліотеку; брати участь в учнівських конференціях, пресконференціях, Інтернет-конференціях; конкурсах, громадсько-політичних заходах, організації свят рідної мови, мовних вікторин, у роботі наукових гуртків та проблемних груп філологічного профілю, готувати реферати, дидактичні матеріали за дорученням учителя, здійснювати мовну консультативну допомогу учням середніх класів. Учням пропонуються також завдання творчого характеру для самоаналізу і самооцінювання та для підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання з української мови.

З метою виконання пошуково-дослідницьких, творчих завдань учень поетапно планує, а потім здійснює, коректує, конкретизує, моделює, прогнозує власну діяльність, добирає переконливі аргументи чи спростовує наявні для доведення власної думки, уміє застосовувати набуті уміння в різних життєвих і навчальних ситуаціях спілкування, доцільно користується комунікативними стратегіями та стратегіями співпраці.

Навчання української мови забезпечує реалізацію як внутрішньопредметних (міжрівневих), так і міжпредметних зв'язків, створює передумови для усвідомлення художньої літератури як мистецтва слова, закладає основи, важливі для опанування іноземних мов та інших шкільних предметів гуманітарного та негуманітарного циклу. Важливою складовою шкільного курсу виступає лінгвістичний аналіз тексту.

Зміст програми з рідної мови для суспільно-гуманітарного напряму (історичного, правового, філософського профілю); філологічного напряму (профілю – іноземної філології, історико-філологічного); художньо-естетичного напряму (академічний рівень, 70 год. / рік) передбачає поглиблення мовної і мовленнєвої компетенцій учнів 10-11 класів, зокрема узагальнення, систематизацію знань і вмінь зі стилістики мови й мовлення, культури мовлення, розвиток комунікативних, оргдіяльнісних і вдосконалення правописних умінь і навичок. Оскільки їх зміст становлять лінгвістичні дисципліни, предметом вивчення яких є мовлення, то ознайомлення з ними проводиться на основі об’єднання мовленнєвої і мовної змістових ліній.

Стилістика розглядає різновиди мови, зумовлені сферою і метою спілкування, а також мовні засоби, що мають додаткове стилістичне забарвлення. У зв’язку з цим існують два основні напрями в сучасній методиці стилістики: стилістика мови (практична), яка вивчає стилістичне забарвлення мовних засобів, і стилістика мовлення (функціональна), що вивчає структуру стилю. Культуру ж мовлення цікавить те, як той, хто говорить або пише, користується мовленням для певної мети спілкування, тобто якісною оцінкою текстів (висловлювань).

У старшій школі передбачається дати учням системне уявлення про ці предмети хоча б у загальних рисах, бо навчального часу для цього обмаль. Спочатку передбачається, починаючи з 10-го класу, дещо поглибити і розширити знання школярів про виражальні засоби української мови. Учні ознайомляться зі стилістичними властивостями і синонімічними зв’язками слів, словосполучень, граматичних форм, синтаксичних конструкцій. Так, в 10-му класі розпочнеться послідовне ознайомлення зі стилістичними можливостями звукової системи мови, лексичними, фразеологічними, словотворчими засобами стилістики, в 11-му – морфологічними засобами стилістики, стилістикою простих і складних речень, з різними способами передачі чужого мовлення. Одержані на більш високому рівні уявлення про стилістичне забарвлення мови, зображувально-виражальні засоби, а також оволодіння учнями відповідними вміннями і навичками дадуть змогу на наступному етапі ефективніше засвоїти матеріал про окремі функціональні стилі мовлення, що має чітко виражене практичне спрямування. Тому уроки повинні будуватися передусім на аналізі мовного матеріалу, на навчанні старшокласників створювати висловлювання різних жанрів, удосконалювати текст у стилістичному аспекті, сприяючи виразності мовлення, дотриманню норм української літературної мови.

У 10-11-х класах паралельно зі стилістикою мови і мовлення систематизуються знання і вміння з культури мовлення, зокрема старшокласники знайомляться з двома ступенями володіння літературною мовою – правильністю, яка передбачає дотримання тим, хто говорить або пише, норм літературної мови, і комунікативною доцільністю мовлення, що означає мотивоване використання засобів мови для певної мети спілкування.

У процесі роботи з учнями над цим матеріалом необхідно звернути увагу на те, що, оцінюючи комунікативну доцільність мовлення, слід спиратися на синонімічний ряд з огляду на те, що для передачі певного значення в мові існує декілька нормативних засобів, тому завдання вчителя – навчити учнів вибрати найвдаліший із можливих. Під час оцінювання вибраного мовного засобу важливо визначити, наскільки він відповідає ситуації спілкування.

На цьому етапі також проводиться робота над удосконаленням умінь і навичок дотримуватися норм літературної мови у процесі створення усних і письмових висловлювань, будувати їх з урахуванням вимог до мовлення, додержувати правил українського мовленнєвого етикету.

Поряд із засвоєнням старшокласниками матеріалу про стилістику мови і мовлення, культуру мовлення, передбачається розвиток і вдосконалення вмінь і навичок сприймати почуте і прочитане, відтворювати і створювати усні та письмові висловлювання різних типів, стилів, жанрів; удосконалювати їхні вміння говорити і писати по суті, аргументовано і переконливо викладати свої думки, дискутувати, відстоювати свої погляди, використовуючи різні способи аргументації, вести діалог з різними співрозмовниками, зокрема по телефону, в Інтернеті тощо, дотримуючись культури спілкування і правил мовленнєвого етикету, що сприятиме підготовці старшокласників до успішного спілкування і в процесі навчання, і майбутньої трудової діяльності. З цією метою передбачено ознайомлення з особливостями публічного виступу, його різновидами, побудовою і мовним оформленням висловлювань різних типів, стилів, жанрів; зі способами встановлення контакту зі слухачами, з культурою мовлення, правилами спілкування в процесі виступу (підготовленого і непідготовленого) тощо.

На заняттях у профільних класах доцільно використовувати такі методи та організаційні форми роботи з учнями:

- настановчі, оглядові лекції, семінари-дискусії, колоквіуми;

- поглиблене опрацювання теоретичних питань мовної структури (реферати, наукові доповіді);

- самостійне вивчення навчальної літератури, робота з довідниковими джерелами, в т. ч. філологічними Інтернет-ресурсами;

- вивчення творчого доробку вчених-лінгвістів, письменників, діячів культури та представлення їх як висококультурних мовних особистостей;

- завдання на мовне вправляння (різноманітні вправи, тести, написання статей, складання конспектів, анотацій, рецензій на усні й письмові тексти, інтерв'ю, нарисів, резюме, відгадування мовних загадок, ребусів, кросвордів, участь у мовних іграх, конструювання лінгвістичних задач тощо);

- завдання дослідницько-пошукового характеру; завдання, спрямовані на розвиток комунікативно-мовленнєвих умінь учнівського самоконтролю, творчі завдання (написання творів-описів, творів-міркувань, творів-медитацій, есе, замальовок, пейзажних портретів, оповідей у народно-розмовній манері, розповідей різного типу, переказів з творчим завданням, аналіз промов визначних діячів минулого і сучасності, проведення корекції та редагування текстових зразків, трансформації тексту, конструювання діалогів і полілогів, дискусій, підготовка настінної преси, творчих робіт тощо);

- моделювання ситуацій; виконання проблемно-пошукових завдань (засвоєння системи термінів, проведення дослідження на основі шкільних підручників з різних навчальних предметів), інтерактивні та імітаційні ігри; тренінги розвитку; роботу в групах, у парах; складання проектів різної тематики, що продукуються із застосуванням групових форм навчання;

- організація самостійної роботи учнів над аналізом мови фольклорних і художніх творів, літературознавчих, історичних, географічних та інших текстів, відеороликів, відеосюжетів, статей у фахових журналах "Дивослово", "Урок української", "Українська мова і література в школі", передач радіо і телебачення з погляду експресивності і стилістичної забарвленості;

- підготовка повідомлень, доповідей на лінгвістичні, морально-етичні, суспільні теми, виступів у науковому стилі та їх оцінкою;

- створення колективних творчих проектів, широке застосування інтерактивних методів навчання, оптимальне поєднання фронтальної, групової, індивідуальної форм організації, розігрування діалогів на основі вивчених творів;

- проведення пошукових досліджень, участь у наукових конференціях, предметних олімпіадах.

Мета вивчення курсу української мови в школах нефілологічного профілю полягає в узагальненні й систематизації знань, набутих учнями у процесі вивчення основного курсу української мови, а також їх поглибленні відповідно до вимог, що ставляться перед абітурієнтами і студентами середніх та вищих навчальних закладів нефілологічного профілю, піднесенні культури мовлення учнів, насамперед через удосконалення вмінь ефективного оперування мовними й мовленнєвими знаннями, зокрема стилістичними, текстотворчими, дискурсними, риторичними.

Навчальні завдання:

• виховання в учнів почуття національної свідомості, що значною мірою сприяє підвищенню мотивації вивчення української мови;

• забезпечення високого рівня володіння державною мовою в професійному дискурсі;

• формування мовної, мовленнєвої, предметної, прагматичної, соціокультурної компетентності учнів на основі свідомого опанування мовної і мовленнєвої теорії;

• корекція грамотності старшокласників;

• збагачення словникового запасу учнів термінологічною лексикою та фразеологією;

• удосконалення мовленнєвих умінь і навичок, що забезпечать подальший розвиток комунікативної компетентності учнів.

Профільне навчання в нефілогічних класах зорієнтоване на практичне оволодіння українською мовою, оскільки вона є засобом навчання, набуття знань, умінь і навичок з усіх шкільних дисциплін. Зміст навчання української мови в класах цього профілю включає насамперед роботу над усним і писемним мовленням учнів, збагаченням їхнього лексико-фразеологічного запасу, аналізом текстів різних типів і стилів та побудовою власних висловлювань діалогічної і монологічної структури.

У профільному навчанні нефілологічного напряму переважає комунікативно-діяльнісний підхід, що передбачає підготовку учнів до повсякденної мовленнєвої діяльності. Це впливає і на зміст навчання: перевага надається подальшому вдосконаленню умінь і навичок практичного користування мовою, розвиткові усіх видів комунікативної компетенції – мовленнєої, мовної, соціокультурної та діяльнісної (стратегічної).

Зміст програми для профільного навчання учнів технологічного, природничо-математичного, спортивного напрямів, суспільно-гуманітарного напряму (економічний профіль) (рівень стандарту, 35 год/рік) диференційовано за взаємопов’язаними змістовими лініями: мовленнєвою, мовною, соціокультурною, діяльнісною.

Мовленнєва змістова лінія передбачає засвоєння учнями профільних класів мовленнєвознавчих понять, на основі яких формуються вміння й навички в різних видах мовленнєвої діяльності – аудіюванні, читанні, говорінні, письмі. Орфографічно-пунктуаційний практикум передбачає систематичне, розосереджене удосконалення правописної грамотності учнів.

Мовна змістова лінія орієнтує на удосконалення знань мовної системи – інструментарію формування мовної, мовленнєвої, комунікативної компетентностей учнів профільної школи.

Соціокультурна змістова лінія ґрунтується на розумінні мови як носія культурних цінностей, основи професійного становлення людини, засобу формування мовної картини світу.

Діяльнісна змістова лінія визначає найважливіші загальнонавчальні вміння й навички, що забезпечують інтелектуальну, пізнавальну, творчу діяльність учнів профільних класів.

З метою урахування потреб учнів профільної школи в удосконаленні особистісних мовотворчих якостей та підготовці до професійної діяльності програмою передбачено засвоєння відомостей з практичної стилістики, культури мовлення, основ риторики, елементів комунікативної лінгвістики. Ці відомості спрямовані на поглиблення знань про мовні норми, вивчення мови в реальних процесах спілкування, стилістичні особливості мовних одиниць, риторичні поняття та їх доречне застосування в усному й писемному мовленні старшокласників.

Вивчення мови як профільного предмета і визначення ступеня її представленості як окремого навчального предмета в профілях різних спеціалізацій урегульовано за рахунок наявності програм різних рівнів (стандарту, академічного, профільного) для загальноосвітніх навчальних закладів. Вивчення української мови у 10-11 класах загальноосвітніх навчальних закладів здійснюватиметься за програмами, затвердженими Міністерством (наказ від 28.10.2010 N 1021) (див. список літератури у кінці посібника).

Навчання рідної мови у старшій школі здійснюється за підручниками, затвердженими або рекомендованими Міністерством освіти і науки України (див. список літератури у кінці посібника).

У старшій школі дуже важливо врахувати нахили, здібності учнів і створювати умови для навчання за обраним профілем. Здійснюється така підготовка у формі реалізації курсів за вибором і факультативів, поглибленого вивчення окремих предметів, зокрема української мови, на диференційованій основі.

Програми курсів за вибором і факультативів, схвалених Міністерством, уміщено у книзі «Збірник курсів за вибором і факультативів з української мови / за загальною редакцією Таранік-Ткачук К. В. – К.: Грамота, 2011».

Курси за вибором в старших класах мають забезпечити індивідуальні інтереси кожного учня: поглиблене та розширене вивчення профільних предметів, формування індивідуальної освітньої траєкторії школярів, орієнтацію на усвідомлений та відповідальний вибір майбутньої професії. (Список таких курсів подано у кінці посібника).

Учні різного віку мають неоднаковий рівень знань, умінь і навичок, особливостей пам’яті, мислення, почуттів і поведінки, тому для успішної організації навчання мови вчителеві необхідно знати і вміло враховувати вікові психологічні особливості дітей, зокрема школярів 10-11 класів.

Як відомо, старший шкільний вік охоплює період 15-17 років. У старшокласників розвиваються всі види і властивості уваги. Переважає довільна увага, розширюється обсяг уваги і вдосконалюється здатність переключення і розподілу її. Чергування легких і важких завдань необхідне для підтримання працездатності учнів. У цей період розвитку зростає вибірковість їхньої уваги, збільшується післядовільна увага, стає більш організованою. Досить часто в цьому віці зустрічається суперечність між стійкістю й нестійкістю уваги. Тому вчитель, навчаючи учнів стилістики, повинен будувати систему вправ таким чином, аби зацікавити учнів, привернути їхню увагу. А для того, щоб утримати її на вивченні окремої теми, не переключатися часто із одного завдання на інше, а чергувати їх залежно від складності поставленої мети.

У школярів 10-11 класів істотно змінюється процес розвитку пам’яті: переважає довільна пам’ять. Цей вид пам’яті найбільш продуктивний, коли філолог під час вивчення стилістичних тем на уроках української мови зазначатиме, на що учні повинні скерувати своє запам’ятовування (наприклад, вживання епітетів, порівнянь у художньому стилі мовлення); що осмислити у виучуваному матеріалі (наприклад, використання штампів в офіційно-діловому стилі мовлення як необхідного компонента, що не характерно для інших стилів), тобто використовувати активну пізнавальну діяльність учнів. Для старшокласників характерне прагнення до обґрунтованості висновків через узагальнення фактів, виявлення основного і загального. Для формування стилістичних умінь і навичок доцільно на уроках української мови надавати перевагу методам аналізу, синтезу, самостійної роботи, скеровуючи дії учнів відповідно до теми і мети уроку.

У дітей віком 15-17 років розвивається творча і репродуктивна уява. Переробка уявлень пам’яті в процесі репродуктивної уяви підпорядковується меті завдання, посилюється самоконтроль.

Отже, перед вчителем-словесником, який формує у старшокласників стилістичні, риторичні та культоромовні вміння і навички, постає завдання не лише організувати навчальний процес на уроці, а й правильно зорієнтувати пам’ять учнів, зосередити їхню увагу, спрямувати уяву, вольові здібності. Виконання цього завдання вимагає від учителя-словесника правильного, доречного вибору матеріалу, зацікавленої подачі теорії, чергування методів і прийомів її засвоєння на практиці та редагування виконаних учнями завдань.

---

Дата добавления: 2015-08-17