Культурно-освітня політика гетьмана

Що ж до розвитку культури і освіти за часів І.Самойловича, то, на жаль, знову ж таки через бідність джерел і довготривалу незацікавленість до його особистості ми знаємо про ці аспекти внутрішньої політики гетьмана досить мало, але, попри все, дещо нам все таки відомо.

Лише події, що відбувались у 1685-1686 рр., висвітлені досить добре. Цим подіям передували постійні втручання Московської держави у культурно-релігійне життя українців, з метою перепідпорядкування Української православної церкви московському патріархові задля отримання вагомого важелю впливу в цьому регіоні [81].

Тому за часів правління І.Самойловича Українська православна церква втрачає свою незалежність. Церква була відновлена після 24-річного періоду відсутності вищого керівництва митрополії, єрусалимським патріархом Феофаном у 1620 році і проіснувала в складі Константинопольського патріархату до поч. 80-их рр. 17 ст. Виходячи з усіх цих реалій, цей процес поглинення Москвою української православної церкви рано чи пізно все ж таки мав би відбутися, просто на часи гетьманування І.Самойловича, коли в українському суспільстві настала відносна політична стабілізація, автоматично наступив цей «вдалий» момент.

Восени 1684 року Московський патріарх звернувся до гетьмана з пропозицією обрати Київського митрополита, який би дав згоду, щоб Київська митрополія була залежна не від Константинопольського, а від Московського патріарха. На цю посаду гетьман порадив обрати луцького єпископа князя Гедеона Четвертинського (небіж єпископа Юрій Четвертинський був зятем І.Самойловича – чоловіком його молодшої дочки Анастасії) [82]. Вибори відбулися в Києві у день Петра і Павла – 29 червня 1685 року в храмі Св. Софії. Окрім духовенства, на вибори прибули гетьманські посланці – генеральний осавул Іван Мазепа і полковники: чернігівський – Василь Борковський, ніжинський – Яків Жураховський, переяславський – Леонтій Полуботок і київський – Григорій Коровченко. Як і передбачалося, митрополитом обрано Гедеона Четвертинського.

20 липня 1685 року Самойлович надіслав патріарху Московському і всія Русі Йоакиму, царям Івану і Петру Олексійовичам листи з повідомленням про церковний собор у Києві та вибори митрополита Гедеона Четвертинського і прохання затвердити «права і вольності духовного чину» в Україні. Царська грамота підтверджувала всі привілеї Київської митрополії. Посвячення Гедеона Четвертинського в сан митрополита Київського відбулося 8 листопада 1685 року в московському Успенському соборі в присутності вищого духовенства і двох царів Івана і Петра Олексійовичів [83].Того ж дня у Константинополь було відправлено посольство на чолі з дяком Микитою Алексєєвим та полковником Іваном Лисицею з грамотами до патріарха Діонісія і проханням визнати підпорядкування Київської митрополії Московському патріархові. Патріарх спочатку відтягував своє рішення, але під натиском турецького султана все ж таки дав свою згоду і на початку 1686 року розіслав соборну грамоту із закликом до всіх віруючих і священнослужителів Київської митрополії визнати Гедеона митрополитом і підкоритися його авторитетові духовного пастиря. Таким чином, Київська митрополія канонічно увійшла до Московського патріархату [84].Ця залежність тривала понад три сотні років.

Таким чином, І.Самойлович виходячи з того, що тогочасна Гетьманщина була досить залежною від тогочасної московської влади і безпосередньо самого царя, гетьман був змушений прийняти це рішення. Спочатку І.Самойлович не охоче йшов на ці авантюри, побоюючись засудження людьми таких дій гетьмана, але згодом зрозумівши, що боятися нема чого, пішов на цей крок. Гетьман автоматично отримав у найвищій церковні структурі «свою» людину (свого ж свата) і тим самим поступово посилював свої впливи у державі, на що вже просто не могла не реагувати гетьманська старшина.

Як людина віруюча, Іван Самойлович був відомий своєю прихильністю до православної церкви, котрій допомагав матеріально. У Глухові на його кошти було споруджено кам'яну Успенську церкву. На кошти гетьмана в Густинському монастирі (поблизу Прилук на Чернігівщині) у 1672—1676 роках в стилі українського бароко збудована головна Троїцька церква. За завданням Київської археографічної комісії Тарас Шевченко в 1846 році відвідав Густинський монастир і знайшов на стіні цієї церкви портрет гетьмана Івана Самойловича як "ктитора" – особи, що за власний кошт зводила цей храм [85].

Загалом сам Іван Самойлович активно фінансував будівництво храмів, відкриття нових освітніх закладів (шкіл, духовних семінарій і ін.), за сприяння гетьмана в світ виходили твори образотворчого мистецтва, писались нові книжки, зокрема й поетичні, серед яких було кілька панегіриків, присвячених самому гетьману. Саме за його часів Києво-Могилянська академія зазнає одного з найвищих піднесень у своїй історії [86].

Отже, вплив І.Самойловича на розвиток культури і освіти на Лівобережжі був досить значним, конкретно це проявляється в плані: будівництва храмів, відкриття нових шкіл і інших освітніх закладів, сприянню у виданні нових літературних праць і мистецьких творів і ін. Мали місце і негативні моменти в політиці гетьмана, коли було проведено досить сумнівний собор 1685-1686 рр., на якому українська православна церква спочатку перейшла під юрисдикцію Москви, а згодом, через кількадесят років, втратила останні риси хоч якоїсь автономності на понад, як 200 років.

Дата добавления: 2015-08-17