Зовнішньополітичні стосунки гетьмана Івана Самойловича з Річчю Посполитою

Із приходом до влади у 1672 р. гетьман І.Самойлович вирішує у своїх зовнішньополітичних інтересах орієнтуватись в основному на Московську державу як на найбільш оптимальний варіант у здійсненні своїх зовнішньополітичних амбіцій, насамперед стосовно Речі Посполитої.

Щодо Речі Посполитою, то гетьман прекрасно розумів, що ця країна була найслабшою з-поміж Московської держави і Туреччини, і тому за допомоги Москви і Стамбула він неодноразово намагався послабити цю країну через серйозні територіальні претензії, які мав до неї. Гетьман І.Самойлович вважав, що Польща незаконно заволоділа Правобережною Україною у 1663- 1667 рр. і тому вона має негайно повернути ці землі Лівобережному гетьману. У 1672 році на Правобережжя вторглися турецькі війська при підтримці гетьмана П.Дорошенко, завоювавши Південну Київщину і Брацлавщину, після чого поляки були змушені укласти невигідний для себе Бучацький мир 1672р., тим самим зобов’язавшись відмовитись від претензій на ці території [62].

Тим часом гетьман І.Самойлович зі згоди царя починає готуватися до військових дій. У 1674р. при підтримці російських військ на чолі з воєводою Г.Ромадановським вирушив на Правобережжя з метою закріпитися там і приєднати усі ці землі включно з тим, що ще контролювала Польща, до складу Гетьманщини через політичну ослабленість останньої. Звідси випливає те, що гетьман у своїй зовнішній політиці намагався використати московського царя в своїх цілях, а саме він неодноразово наполягав у зверненнях до останнього, що потрібно неодмінно об’єднати Правобережжя і Лівобережжя під спільним началом гетьмана І.Самойловича і московського царя [63]. На що цар спочатку неохоче пішов, але згодом відмовив гетьману, через погіршення відносин з Річчю Посполитою.

Після того, як у 1674р. гетьманом Правобережжя і Лівобережної України обрали І.Самойловича, він почав активно роздумувати над своїми намірами про розширення території Гетьманщини на захід. А саме гетьман зажадав скористатися слабкістю Польщі і піти на нею війною з метою приєднання до Гетьманщини Полісся, також Волині, Галичини, Підляшшя, Холмщини, тобто всіх тих територій, які заселяли українці. Але коли про це дізнався цар, він негайно наказав І.Самойловичу відмовитись від цієї ідеї через можливі негативні наслідки.

Також варто зазначити про те, що гетьману вдалось у своїй зовнішній політиці усунути конкурента на гетьманську булаву, а саме мова йде про пропольського гетьмана М.Ханенка, який боровся з іншим гетьманом П.Дорошенком. Спочатку І.Самойлович активно підтримував його у боротьбі з цим гетьманом, а згодом, коли поляки відмовились підтримувати М.Ханенка у цій боротьбі з П.Дорошенком, гетьман І.Самойлович завдяки своєму ораторському хисту і дипломатії перетягнув його на свій бік, за що М.Ханенко визнав останнього гетьманом і наказав усім своїм полкам перейти на бік І.Самойловича [64].Після цього гетьмана чекала довга, але, на жаль, безрезультатна боротьба за збереження влади на Правобережжі, яка велася з турками, татарами і пропольськими силами і яка, як вже було сказано, завершилась фіаско.

Гетьман й надалі не полишав надій об’єднання усіх українських земель воєдино. Останньою краплею, що зруйнували ці плани гетьмана, стали події 1686р. Після блискавичної перемоги поляків під Віднем у 1683р. в Москві дедалі частіше починають говорити про примирення з Варшавою. У 1686р. Московську державу прийняли в антитурецьку «Священну лігу», і тому Москві потрібно було неодмінно налагодити хороші дипломатичні зв’язки з Польщею задля спільної боротьби з Туреччиною. Дізнавшись про наміри царя підписати новий мирний договір з Польщею, бо дія Андрусівського перемир’я завершилась у середині 1680 року, І.Самойлович відреагував на це вкрай негативно, бо вкотре переконався у недотриманні царем свого слова у захисті Гетьманщини та її політичних інтересів [65] і вирішив без згоди царя направити до польського короля Яна Собеського листа з вимогами повернути йому Правобережжя. Після чого король переслав цього листа московському царю і за що І.Самойловича ледь не позбавили влади, звинувативши у самоуправстві і цілеспрямованому зриві перемовин [66].

Тим самим поступово наростали суперечності між політикою гетьмана і російськими можновладцями. Представники Російської держави, знехтувавши порадами гетьмана щодо взаємовідносин з Річчю Посполитою, уклали з нею 21 квітня 1686 року Московський договір про "Вічний мир", за умовами якого ці держави вступали у військовий союз проти Туреччини і Кримського ханства з безпосереднім залученням лівобережних і запорозьких козаків у цій війні, а також підтверджували вже існуючий поділ між ними України й встановлення державного кордону по Дніпру.

Гетьман Іван Самойлович вбачав у цьому договорі цілком справедливо шкоду інтересам українського народу і відверто висловлював невдоволення діями Москви і конкретно цим договором, який роз'єднував Україну на десятиліття. Гетьман вважав цю війну безглуздою і нікому непотрібною, окрім як Польщі, за що в майбутньому буде визнаний московським царем, як єдиний винуватець у зриві цього походу і за що по тому гетьмана позбавлять гетьманської булави й усіх матеріальних здобутків і запроторять на вічне заслання до Сибіру.

Таким чином, гетьману І.Самойловичу у власній зовнішні політиці не вдалося досягнути бажаної мети у відносинах з Річчю Посполитою. Спочатку гетьману тимчасово вдалося об’єднати Правобережну і Лівобережну Україну і змістити усіх політичних суперників, але закріпити за собою Правобережну Україну і підготувати всі умови за для приєднання в майбутньому решти українських земель так і не вдалося, і саме ці об’єднавчі настрої гетьмана стануть у майбутньому однією з причин його політичного усунення від посади гетьмана [67].

Отже, у цьому розділі «Зовнішня політика гетьмана І. Самойловича» було подано основні моменти зовнішньополітичної діяльності гетьмана у трьох напрямках за принципом хронології, а саме: відносини з Московською державою, де до цього підпункту було додано стосунки з гетьманом П.Дорошенком. через спільні проблемні і хронологічні рамки, відносини з Туреччиною і Кримським ханством і відносини з Річчю Посполитою по суті на протязі усього періоду гетьманування І.Самойловича.

У цьому розділі було виділено основні зовнішньополітичні моменти і події, які відбулися за часів гетьманування І.Самойловича (1672-1687) і до яких гетьман мав безпосередню причетність. Також було висвітлено ставлення гетьмана до цих всіх вищесказаних подій і явищ, його основні зовнішньополітичні бачення і інтереси, які намагався реалізувати на протязі всієї політичної кар’єри.

Дата добавления: 2015-08-17