Процес Ольги Грабарь 1882 Г.

Ухватившись за факт перехода в православіє села Гниличок, збаражского повіта, где о. І. Наумович був парохом, австрійскі власти арестовали єго, руско-народного предводителя, славного А. Й. Добрянского,. єго дочку Ольгу Грабарь, і цілий ряд видних руских народних діятелей і селян, і устроїли во Львові, в 1882 г., шумний політичний процес, ізвістний під назвою „процес Ольги Грабарь” о головну державну ізміну (гохферрат), а засудили тілько за возможне нарушенє публичного спокою о. Наумовича і єще кількох обвиненних на кількамісячний арест. В Австро-Угрії була така судебна практика, що, єсли когось не було возможно засудити за державну ізміну, то засуджували єго на кількамісячний арест за то, що будто єго діятельність могла нарушити публичний спокій. А о тім, що австрійскі власти самі, своїм постоянним нарушенєм конституційних законів монархії, таки справді нарушуют публичний спокій, не вільно було ні писати, ні говорити.

А. Й. Добрянского освободили, но приказали єму покинути раз навсегда руску землю, і він на вигнаню (в Інсбруку) так і умер в 1901 г., і відти тілько єго тіло було перевезене в рідні Карпати. Так само мусів также виїхати о. І. Наумович і, виїхавши в Росію, там, як православний протоієрей, писав і видавав поучительні книжки для народа до своєї смерти в 1891 г. Впрочім, по процесі переселилось много наших видних інтелігентів в Росію, чим руске движенє также було в гдеякій мірі ослаблене. Власти заточили также в Рим навсегда і митрополита Іосифа Сембратовича, василіянскі монастирі в Галичині дали єзуїтам на зреформоване в латинскім дусі, а во всіх школах взялись учити і воспитувати нашу молодіж на українско-самостійницкій лад (скорше нелад). Старе духовенство оставалось єще руским, но в духовні семинарії уже руских не принимали. Наконец, в 1894 г., власти закрили руске студенческе о-во „Академическій Кружокъ”, щоби руске движенє в краю лишити притока (доплива) молодих сил. Дійшло до того, що по 1895 г. руске движенє в краю могло держатись тілько нашими старшими діятелями, а по їх смерти оно мало цілком упасти. Но і старші діятелі — по більшій части люди зависимі і запуганні пере-слідованями, раболіпні (невольничі) „старорусини” (з німецка: „альтрутени”), в своїй політиці підчинялись властям предержащим і вели єї в дусі того своєго „альтрутенства”, значит, покірної услужливости правительству. Они, правда, в душі і сердці оставались рускими і ісповідували єдинство Руси, но навні того не виявляли, Росії і єї культури не знали, говорили і писали мішанним, єще дозволенним „язичієм” і своєю ультралояльностю показували, що їх політичні і національно-культурні стремленя і потреби простираются тілько до ріки Збруча і города Сокаля.

Дата добавления: 2015-08-10