ВЕСНА НАРОДІВ” 1848 г.

Ціле 19-те столітє пройшло в приготованях до тої схватки на жизнь чи смерть, головно під впливом національного самосознаня і самопочутя народів. Від Наполєоновских воєн, на єго початку, національні інтереси поодиноких народів все брали верх над всіми іншими во всіх державах і їх відношенях. Особливо в Австро-Угрії, від революції 1848 г., відомої під назвою „весна народів”, націоналізм дістав первенствующе значене. Знесенє панщини, обявлене повної свободи і рівноправія всіх націй в імперії, підписане конституції імп. Фердинандом, в Кромерижі, куда утік із революційного Відня, і засіданя там першого парлямента, откритє першого общеславянского зїзда в Празі 2 червня 1848 г. — все то цілковито змінило положенє в імперії і відношенє до неї поодиноких народів.

Но та їх „весняна” радість була дуже коротка. Вступившій на престол того ж года 18-літній Франц-Іосиф, слухаючи найблизших совітників-абсолютистів і опасаючись відорваня Угорщини, где Людвиг Кошут підняв возстанє, начав скоро відбирати раз уже данні свободи і рівноправіє. В Варшаві, публично цілуючи в руку руского імператора Николая І., Франц Іосиф просив єго дати воєнну поміч на подавленє мадярского возстаня. Літом 1849 г. руска армія, під начальством ген. Паскевича, перейшла через Галичину в Угрію і возстановила там австрійску власть, совершенно даром. Росія нічого за ту услугу від Австрії не дістала і не просила. Но Австрія уже в кілька літ пізнійше, підчас кримскої войни 1853—4 гг., коли войска кількох європейских держав майже весь год добували на Криму кріпость Севастополь, виставила свою армію в Галичині против Росії, щоби тою угрозою відтягнути рускі сили від Крима, і тим — як принято в рускій історії писати — „удивила весь мірь своей неблагодарностью”.

Дата добавления: 2015-08-10