Син угро-руского священника, незвичайно даровитий, пламенний патріот, вірний Руси і Австро-Угрії, А. Й. Добрянскій вскорі заняв пост (уряд) рівний міністерскому, в 1849 г. був уповномоченним посередником межи австрійским правительством і рускою армією ген. Паскевича, і за свої великі заслуги дістав від Франца Іосифа дворянство (шляхетство) з титулом „Сачуров”, а затим став депутатом угорского сойма і наконец членом палати господ. В своїй записці, поданній імп. Фердинанду в 1848 г., в своїх парляментских бесідах і газетних статях, він сформулував і розвив проект такої конституції, котраби, основуючись на территоріяльно-національній системі, давала всім націям на їх рідній землі, однаково повні свободи і права, з застереженєм, однако, рівноправія і національних меньшинств на данній территорії, і відповідним поділом імперії. Отже так мали би бути поділені на части: Буковина на руску і румунску, Галичина на руску і польску, Чехія на чешску і німецку, Угорщина з Семиградією на угорску, словацку, руску, хорватску і т. д., причім виділені національні части все мали составляти осібну цілість, все і всюда з повною автономією, осібними сеймами, краєвими язиками як урядовими, но з відповідним управненєм для язика данного меньшинства. Той проект Добрянского був не лиш реально легкій для осуществленя, но і приктично і на ділі уже введений в житє в Швейцарії. Тому і хватались за него поодинокі народи, в Австро-Угрії, особливо славянскі.
„РОЗДІЛЯЙ І ВЛАСТВУЙ!”
Та під впливом своїх німецких совітчиків-міністрів і зі взгляда на династичні, шляхетско-магнацкі, клерикальні і др. под. інтереси, Франц Іосиф, весь час своєго предовгого, бо 68-літного царствованя держався цілком противної політичної системи, відомої під латинскою назвою: „дівіде ет імпера”, т. є. розділяй і властвуй (володій), значит: використуй суперечности, распрі і борьбу межи народами, давай перевагу одному над другим, щоби обох тим способом ослабити і тим легче над обома держати свою верховну власть.
В дусі тої системи в імперії перше всего введено дуалізм (двойственність, двоякість) осібного, відрубного правленя в обох єї половинах, іменно в австрійскій і угорскій, причім перевагу все мала австрійска над угорскою. Від того дуалізма і пійшла назва: двуєдина імперія. Притім, як би нарочно, переведено той поділ так, що поодинокі нації сплошною масою находились і в одній і другій половині, підлягаючи в одній таким, а в другій іншим законам, адміністрації, політичним експериментам і прочим,,благодатям”, як нпр., русини, румуни, словаки, серби і др.
Як-би того єще було мало, в каждій половині з осібна все давалась перевага одній нації над другими, хотя були будто би цілком рівноправні, отже така система практиковалась в Буковині, в Галичині, в Чехії, в Істрії і Дальмації, в Стирії і Каринтії і т. д. Так само в угорскій половині Пановали угри (мадяри) над всіми прочими. Таким способом одні мали все держати за чуб других, а всі разом і поодиноко вічно ждати милостей і рішеня всяких спорів із Відня. По волі і хитрости Відня гдекуда і гдеколи перевага мінялась і переходила на іншу чи нову группу або сторону. В Буковині, нпр., вибились румуни із-під німців і взяли верх над русинами, в Галичині українствующі самостійники на то, щоби тормозити і задавити руске національне движенє, а якійсь час даже дальматинскі самостійники мали підривати сербске національне движенє.
Послі того як уже раз в 1848 г., народи імперії дістали всі свободи і рівноуправненє, а пізнійше їх лишились, при постоянім рості у сих народів самосознаня, в період демократизма і лібералізма, така політична система підривала устої імперії і утрудняла єї положене навні в єї відношених з заграницею і вообще була самоубійственна. Австро-Угрія держалась єї до самої всемірної войни і своєго розпада і завернути від неї ніяк не змогла, бо правительство єї що до тої системи находилось якби в якімсь самообмані. Перше всего правительство такої великої, довговічної і могучої держави як Австро-Угрія все мало в своїх руках великанскі средства, способи і возможности проводити в житє і дійствіє, єсли хотіло, хотьби і цілком безсмисленну і явно вредну політику, а відь оно все таки нею добивалось гдеяких успіхів, так, що внішнє здавалось, що все в державі в порядку. Таж упослідженні народи откритих бунтів не піднимали, бо все держали їх в їжових рукавицях перемогаючі їх народи. Таж правительственна адміністраційна машина дійствувала ісправно. Таж виривающіся на поверхність всякі самостійники аж горіли патріотичним завзятєм прислужитись імперії: наші українофіли відорвати від Росії Малоросію, а полудневі завоювати Сербію і т. д. Таж гдеякі реформи, хоть з опізненєм і кусочками, все таки переводились. А голоси чи писаня о тім, що в імперії майже всі народи незадоволені, що вся та система веде єї до пропасти, що назрівают і грядут такі ураганні собитія, як зъудар славянского міра з германским, віроятно на терені імперії, і що покривдженне єї славянске населене може в своїй лояльности захитатись і т. п., хотя і піднимались і появлялись, но розголоса ні увзглядненя не находили, бо заглушувались і душились карами, конфіскаціями, террором. Даже єсли такі опозиційно-критичні погляди, мисли і предостереженя висказувались лиш научно і чисто теоретично, они відгомона в державі не мали і одобреня чи уваги на верхах не удостоювались.
Дата добавления: 2015-08-10; просмотров: 68 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| ВЕСНА НАРОДІВ” 1848 г. | | | ЛИЧНІСТЬ ФРАНЦА ІОСИФА І ЄГО ПОЛІТИКА |