Китайска стіна

Опасаючись національно-культурного єдинства своїх руских з рускими в Росії, австро-угорскі власти намогались всевозможними способами і средствами відділяти — відгороджувати одних від других китайскою стіною. Всякі рускі виданя із Росії в Австро-Угрію не допускались, єсли ж они якимсь чудом все таки сюда проникали, то ті що їх читали і у себе держали, уже тим самим були під підозрінєм. Рускі путешественники (туристи) і учені, єсли остановлювались хотьби тілько проїздом через Геличину і Буковину, часто відставлялись під жандармским конвоєм назад до границі, іногда даже як,,шпіони”. Переписка відси наших з рускими в Росії, виписуванє сюда із Росії газет і журналів, держанє у себе бібліотеки із російских видань і т. і. потягали за собою підозрінь в шпіонстві і головній державній ізміні (здрада,,,гох-феррат”), караємих по австрійским законам висілицею (повішенєм). Із осторожности наші учені виписували для себе чисто научні книги із Росії через Германію (Лейпціґ-Липск) посредством німецких книгарень або чешских учених. Бували случаі, що даже якійсь польскій книгарник попадав у властей під підозрінє за то, що виписав собі якісь рускі книжки із Варшави. Наших селян власти старались не перепускати на російску сторону на добрі полеві зароботки в Бесарабії, Подолі і Волині, на богослуженя в Почаєвску Лавру і т. д. Які в тім взгляді, у австрійских властей бували дикі і просто дивацкі помисли, свідчит той факт, що они довгій час запрещали нам щонибудь печатати т. зв. „гражданкою” (нинішним руским світским письмом), бо гражданкою від Петра Великого печатались книжки в Росії, а лиш позволили печатати церковно-славянскою кирилицею, а то в один час (около 1860 г.) пробували даже єї замінити латинкою, но на тім постидно зрізались. Но все то було даремне: рускій народ в двуєдиній імперії считав себе національно і культурно єдиним з остальним руским народом і то єдинство проявлялось у него все живо і ярко. Та хотя ми і здорово мислящі посторонні очевидці положеня і відношень считали таку політику відокремленя і відрізаня Галицкої Руси від остальної безумною, то австрійске правительство считало єї дуже мудрою, бо она давала єму в руки такі вигоди: рускій народ в Австро-Угрії був від великої і богатої общерускої культури відтятий, а своєї містцевої культури не має і може і не буде мати, бо перше всего єї витворити скоро невозможно, а по друге він для єї витвореня не буде мати ні средств, ні способів, ні сил, — о то уже адміністраційна машина добре старалась — а остаючись малокультурним, той народ не зможе мати ні претензії на всі гражданскі права, ні на рівноправність з другими висококультурними народами в імперії. І заступатись за него нікто не зможе, бо то і не рускій, а цілком іншій народ єще не розвитий, не означенний, що до своєї національности, єще на дуже низкій ступени культури, без літературного язика, без письменности, без інтелігенції, даже без найменьшого понятя і спосібности управляти хотьби самим собою. І єсли вчитуватись та вдумуватись в викрутаси і затії тої австрійскої політики за все 19-те столітє, до самої войни, то можно видіти, що штучно она переводилась і піддержувалась з гдеяким успіхом. Та ж відомо, що пізнійше, за більше чим 40 літ досить широкого розмаха украінофільского движеня, єго сторонники, всеодно, остались таки без літературного язика, без прочної правописи, без літератури, словом, без культури, бо і то, що они в тім взгляді сфабрикували, на стілько убоге, невисоке і слабе, що претензій на признанє повноправія у предержащих властей і вообще сильнійших міра сего не могло мати. Но руске єдинство ішло у нас своїм путем, укріплялось і проявлялось по своєму, як і о скілько то було возможно.

Дата добавления: 2015-08-10