Організаційно-економічні основи сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів

Термін „кооператив” походить з латини і означає співробітництво. Кооперація – система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів. Функціонуючи як інтеграційний зв’язок між окремими господарствами, кооператив не може мати власних інтересів поза інтересами тих, заради кого він створювався; не може діяти в напрямках, які невигідні цим суб’єктам, повністю їм належить і контролюється ними, дозволяючи його членам одержувати додаткові переваги.

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив – кооператив, який утворюється шляхом об’єднання фізичних та (або) юридичних осіб для надання послуг членам кооперативу з метою підвищення ефективності їх господарської діяльності.

Виникнення кооперації в її сучасному розумінні пов’язано зі становленням капіталістичних відносин, що призвело до істотного погіршення соціально-економічного стану більшої частини населення, зростанню агресивності ринкового середовища у зв’язку з виникненням конкуренції. Це змусило сільськогосподарських товаровиробників шукати механізм самодопомоги й самозахисту проти тиску ринку шляхом спільного здійснення окремих господарських функцій, а також спільного використання ресурсів.

Світовий досвід розвитку кооперативного руху – це Франція, США, Канада, Швеція.

Історичний досвід свідчить, що кооперація традиційно є способом виживання дрібних ринкових суб’єктів, тобто надає можливість виходу із критичної й кризової ситуації. З іншого боку, кооперація виконує не тільки антикризові функції, а має істотне значення в умовах нормально функціонуючої ринкової економіки.

Усім сільськогосподарським товаровиробникам притаманні загальні проблеми, пов’язані із специфікою сільськогосподарського виробництва. Рішення цих проблем багато в чому залежить від природнокліматичних умов регіону, обмеженості кредитних та інвестиційних можливостей, становища на ринку сільськогосподарської продукції й матеріально-технічних ресурсів. У нинішніх умовах певний вплив на ефективність виробництва продукції та позицію її виробників на ринку мають соціальні передумови. Серед них слід зазначити такі:

Ø роз’єднаність товаровиробників;

Ø різний рівень освіти й культури;

Ø відсутність мотивації до колективних дій, а швидше недовіра один до одного.

Якщо розглядати сільське господарство у контексті невід’ємного зв’язку цього процесу з іншими сферами господарювання, то виникають проблеми економічного характеру, а саме:

Ø пошук ринків збуту;

Ø реалізація продукції;

Ø придбання матеріально-технічних ресурсів;

Ø відсутність або низька ефективність використання техніки;

Ø відсутність або недостатня потужність складських приміщень;

Ø обслуговування виробничого процесу (зоотехнічне, ветеринарне, агрономічне та ін.);

Ø переробка продукції.

Подолати проблеми соціального та економічного характеру можна наступним чином:

Ø досягти таких розмірів підприємства, які дозволять утримувати власні спеціалізовані служби. Цей варіант вимагає величезної концентрації капіталу, що є досить проблематичним;

Ø пошук можливостей через використання послуг посередників, які надають допомогу сільськогосподарським товаровиробникам у питаннях реалізації сільськогосподарської продукції. Цей варіант передбачає ситуацію, в якій посередник буде вимагати від товаровиробника винагороду за свою працю, або намагатиметься купити продукцію якомога дешевше, а продати, на свою користь, дорожче;

Ø створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів з метою посилення власної позиції на ринку.

Перевагами кооперації у аграрному маркетингу:

Ø кооперативи згруповують продукцію сільськогосподарських виробників, сприяючи модернізації виробництва та інтеграції сільського господарства в агропромисловій сфері;

Ø завдяки кооперативам сільськогосподарські виробники можуть простежити, що відбувається з продукцією від часу виходу з виробництва до моменту споживання, мати інформацію про розмір маржі різних посередників, а також вимоги, що ставляться до продукції переробниками або торговими структурами;

Ø завдяки кооперації забезпечуються також функції переробки та збуту в регіонах з несприятливими або складними природними умовами, від яких відмовились приватні підприємства.

Недоліками кооперації є:

Ø складність заснування та функціонування великих промислових чи комерційних підприємств (зокрема міжнародного, регіонального рівня);

Ø можливості самофінансування обмежені, тобто вільних коштів у кооперативів практично не залишається;

Ø механізм прийняття рішень є недостатньо гнучким з огляду на існування двох органів управління (правління та дирекції).

Кожен член обслуговуючого кооперативу самостійно веде своє господарство і через кооператив виконує ті види діяльності, які будуть мати більш ефективні результати при роботі спільно з іншими членами, ніж окремо. Це, наприклад, зберігання, переробка або реалізація продукції власного господарства; придбання засобів виробництва, необхідних члену для свого власного господарства; використання у власному господарстві техніки, яку він не може придбати індивідуально.

Головними організаційними принципами кооперативу є:

Ø демократичне управління і контроль за принципом „один член – один голос”;

Ø добровільність членства;

Ø відкритість (потенційна доступність) членства;

Ø рівні права членів у користуванні послугами та управлінні кооперативом;

Ø робота представницьких органів кооперативу (правління, ревізійної комісії) на громадських засадах;

Ø дотримання членами вимог Статуту та правил внутрішнього розпорядку кооперативу.

Дата добавления: 2015-07-16