Класифікація та суть основних моделей проникнення і розвитку на закордонні ринки

Існуючі моделі проникнення і розвитку на ринку можуть бути поділені на три основні групи (рис. 4.4.) [34, с.1].

Рис. 4.4. Основні моделі проникнення і розвитку на ринку

Розгорнута класифікація існуючих моделей проникнення на закордонні ринки представлена у табл. 4.5.

Таблиця 4.5.

Розгорнута класифікація існуючих моделей проникнення на закордонні ринки [11]

Експорт	Співробітництво	Інвестиції
Непрямий	Прямий	Спільне під-приємництво	Дочірні компанії
Торгові	Виробничі
Торговий дім	Споживач	Альянс	Контрактне СП		Придбання
Експортний агент	Імпортер	Ліцензія			Створення нового підприєсмтва
Пігібекінг	Дистриб’ютор	Франчайзинг			Злиття
		Управлінський контракт
		Виробництво продукції за контрактом

Експорт (export)являє собою найменш ризикований спосіб міжнародного розвитку компанії. Непрямий експорт (indirect export) має місце у випадку, коли фірма реалізує свою продукцію на зовнішньому ринку за допомогою іншої компанії, розташованої в країні походження фірми. Уся маркетингова діяльність може в даному випадку здійснюватися експортними чи торговими домами, агентами з експорту або реалізовуватися у формі “пігібекінг”. Остання форма непрямого експорту полягає в тому, що компанія-експортер реалізує свою продукцію на зовнішньому ринку, використовуючи для цього торгову мережу іншого виробника. Фірми, які співпрацюють у рамках цієї форми, мають, як правило, комплементарні продукти, що не є прямими конкурентами.

Прямий експорт (direct export) має місце, коли фірма безпосередньо бере участь у збуті своєї продукції за кордоном, тобто збирає ринкову інформацію, встановлює контакти, займається транспортуванням і оформленням необхідної документації. Прямий експорт здійснюється через агентів, дистриб’юторів, працівників відділу збуту самої компанії. Використання прямого експорту дає більший контроль над процесом, дозволяє одержувати більш повну інформацію про закордонний ринок. Разом з тим, ця форма вимагає великих (у порівнянні з непрямим експортом) витрат.

Ліцензійні угоди (licensing agreements)– контракти, згідно яким ліцензіар надає ліцензіатові право використання технології або “ноу-хау” за визначену фінансову винагороду. Предметом міжнародних ліцензійних угод звичайно виступають:

- патенти на винаходи;

- копирайт на книги, фільми, телепродукцію, комп'ютерні програми;

- торгові марки, тобто слова і символи, що ідентифікують визначені товари і послуги;

- “ноу-хау”, що включає виробничі процеси, процедури управління якістю і тому подібне.

Крім цього, у рамках ліцензійної угоди може надаватися комерційна інформація, технічне і маркетингове навчання, право використання дослідницьких підрозділів ліцензіара, постачання необхідного устаткування і т.д. Умови платежу за ліцензійними угодами можуть бути різними.

Наприклад, якщо країна, у якій знаходиться ліцензіат, характеризується високим політичним ризиком, то звичайно використовується передоплата. Якщо політичне середовище стабільне, платіж може бути оформлений у видгляді роялті, що розраховується як визначений відсоток від обсягу реалізації продукції ліцензіата.

На відміну від експорту, ліцензійна угода припускає контроль за виробництвом і розподілом продукції з боку ліцензіата. Ліцензіар, який уникає інвестування у створення виробництва і системи збуту, має можливість проникнути на ринки, експортні операції на який ускладнені через певні перешкоди або взагалі неможливі. Одним з недоліків ліцензійних угод є те, що ліцензіар втрачає контроль над діяльністю ліцензіата і передає в його руки право впливати на престиж і ім'я компанії.

Франчайзинг (franchising)– особливий тип ліцензійної угоди, при якому франчайзі працює, використовуючи ім'я франчайзера. Франчайзер надає не тільки торгову марку і ноу-хау, але і надає фінансову підтримку, допомогу в управлінні, спільно виконує рекламну діяльність. Підприємство франчайзі розглядається громадськістю як один з підрозділів єдиної великої компанії. Платіж по франчайзинговій угоді може містити в собі первісний внесок і роялті.

Франчайзингові угоди найбільш поширені у сфері послуг. Вважається, що країна, в якій знаходяться фрайчанзі, отримує значні вигоди, оскільки у рамках даних угод франчайзер, крім всього іншого, передає навички і прийоми роботи. Франчайзер, у свою чергу, одержує доступ до ринку і зберігає значний контроль над створеним підприємством при мінімумі витрат.

Управлінські контракти (management contracts) – угода, при якій контроль над поточною діяльністю підприємства або її частиною передається в руки іншої компанії за визначену винагороду.

Компанія, що приймає на себе обов'язок керувати діяльністю підприємства, що є предметом управлінського контракту, може виконувати наступні функції:

- загальне управління;

- фінансове управління;

- управління персоналом;

- управління виробництвом або маркетингом.

Повноваження компанії обмежуються поточною діяльністю підприємства і не поширюються на рішення стосовно інвестицій і визначення стратегії.

Управлінські контракти, як правило, доповнюються іншими формами міжнародної діяльності: ліцензійними угодами, організацією спільних підприємств або контрактів “під ключ”. Недолік цієї форми полягає в тому, що вона не дозволяє довгострокової присутності на закордонному ринку. Управлінські контракти найбільш поширені в таких галузях, як готельний бізнес, транспорт, сільське господарство, видобуток корисних копалин.

Контракти “під ключ” (turn-key contracts). Компанія, яка уклала таку угоду, зобов'язується створити готове до експлуатації виробництво або об'єкт інфраструктури, тобто розробити дизайн об'єкта, надати необхідну технологію, закупити устаткування, збудувати приміщення, встановити і підготувати устаткування до експлуатації. Платіж за угодою може здійснюватись у формі продукції створеного підприємства.

Багато країн, що розвиваються, використовують проекти “під ключ” для створення нафтопереробних підприємств. В Індонезії у 80-х роках за допомогою таких фірм, як “British Petroleum” (Великобританія), “Foster Willer” (США), “Mitsui” і “Mitsubisi” (Японія), були побудовані вісім заводів з виробництва нафтопродуктів.

Виробництво продукції за контрактом (contract manufacturing). Відповідно до угоди про виробництво продукції одна компанія (принципал) дає замовлення на виробництво продукції іншій фірмі (агенту), обумовлюючи при цьому характеристики продукції, що випускається. Як правило, збут виготовленої продукції здійснюється принципалом. Частиною угоди може бути також надання агенту “ноу-хау” і необхідного устаткування, що дозволяє гарантувати якість робіт. Виробництво продукції за контрактом широко поширено в таких галузях, як швейна промисловість і виробництво електроніки.

Спільне підприємництво (joint venture). Спільне підприємство має на меті спільне володіння активами, несення ризиків і розпорядження прибутком утвореної фірми двома чи більш сторонами. Розподіл права власності на підприємство може визначатися розміром фінансового внеску учасників, а також наданою виробничою й управлінською технологією, доступом до ринків збуту продукції. Спільне підприємство як форма міжнародної діяльності дозволяє компанії одержати наступні переваги:

- доступ до “закритих” ринків;

- розвиток технології і зміцнення ринкової позиції в умовах нестачі ресурсів;

- доступ до каналів розподілу, технології, постачальників сировини;

- реалізацію глобальної стратегії в умовах скорочення життєвого циклу продукції;

- зменшення числа конкурентів.

Існує особливий вид спільних підприємств – контрактне спільне підприємство (contractual joint venture), у рамках якого не відбувається з’єднання капіталу з утворенням окремої компанії. Сторони стають партнерами для реалізації певного проекту, спільно здійснюючи інвестиції, ризикуючи і розпоряджаючись отриманим прибутком.

Можна виділити три типи іноземних прямих інвестицій, що ведуть до створення власного підрозділу або спільного підприємства.

1. Інвестиції, пов'язані з маркетингом. При таких інвестиціях компанія прагне замінити експорт продукції у визначену країну виробництвом товару усередині цієї країни.

2. Інвестиції, пов'язані з витратами. Компанія намагається використовувати низьку вартість праці та/або інших ресурсів у визначеній країні.

3. Інвестиції, пов'язані з доступом до корисних копалин. Багато компаній одержують право на видобуток корисних копалин на території іншої держави за умови будівництва видобувного підприємства.

Власні підрозділи (wholly owned subsidiaries). Створення закордонного підрозділу, що є власністю компанії, пов’язане із бажанням її менеджерів одержати безпосередній контроль над процесом виробництва зважаючи на певні маркетингові причини або для захисту технології.

Власні підрозділи можуть створюватися шляхом інвестування у будівництво нового заводу, за допомогою придбання чи злиття.

Стратегічні альянси (strategic alliances). Вступ в альянси (угоди) властивий як глобальним, так і меншим за розмірами компаніям, що намагаються встановити свою конкурентну позицію. Стратегічні альянси створюються з метою спільного несення ризиків, пов'язаних з інноваціями, створення нових можливостей для розвитку, використання навичок і знань кожного з учасників.

Дата добавления: 2015-11-16