Читайте также:
|
9.1 Захист загальних інтересів 103. У справі Мюллера та інших, що стосувалася Швейцарії, Суд у травні 1988 р. вирішив, що конфіскація картин, які були виставлені художником, та накладання на художника й інших позивачів штрафу за непристойні публікації були таким обмеженням права на свободу висловлювань, яке є „необхідним у демократичному суспільстві“ і тому не порушили статтю 10. 104. Підкресливши, що свобода висловлювань передбачає також і свободу художнього самовираження, навіть якщо відповідні твори „ображують, шокують або непокоять“, Суд знайшов, що „за таких обставин“ (до вистави був вільний доступ, не бралася плата за вхід, не було вікових обмежень) та „враховуючи певну свободу“, що існує при визначенні, наскільки відповідні картини суперечать моралі, рішення влад про конфіскацію та накладання штрафу можна вважати необхідним для захисту моралі. Що стосується саме конфіскаційного заходу, Суд знайшов, що він не був непропорційним, оскільки конфіскували картини не назавжди, а тільки на період неокресленої тривалості і власник картин мав можливість домагатися скасування або перегляду наказу про конфіскацію, якщо конфісковані предмети вже не представлятимуть небезпеки або якщо інші, м’якші заходи виявляться достатніми для захисту суспільної моралі.[52]
105. У жовтні 1992 р. Суд розглядав справу Опен Дор Канселлінг Лтд. та Дублін Велл Вумен і вирішив, що мало місце порушення статті 10, джерелом якого було обмеження на повідомлення компаніями-позивачами вагітним жінкам інформації про місцерозташування та спосіб зв’язатись із британськими кліниками, де робляться аборти. 106. Компанії-позивачі скаржилися, серед іншого, на те, що це обмеження було невиправданим втручанням в їх право розповсюджувати інформацію, що його гарантує стаття 10. Всупереч тому, що цей захід був „передбачений законом“ і мав легітимну мету захистити мораль, одним з аспектів якої в Ірландії вважається охорона ще не народженого життя, Суд зробив висновок, що накладене обмеження було непропорційним.[53]
107. У грудні 1992 р. у справі Хаджианастассіу, яка стосувалася засудження позивача за розкриття військових секретів та відхилення його апеляції як необгрунтованої, хоча він не отримав письмового пояснення у п’ятиденний термін, чому його засуджено, Суд вирішив, що порушення статті 10 не було. [54]
108. У справі Хорхерр проти Австрії (серпень 1993 р.) Суд розглядав позов стосовно арешту і затримання позивача після того, як він відмовився припинити розповсюдження равликів та сховати плакати, які розповсюджував і виставляв на військовому параді. Суд знайшов, що це втручання було „передбачене законом“ і що §2 статті 10 (запобігання безладдю) дає легітимні підстави вважати, що це втручання „було необхідним у демократичному суспільстві“. (Європейський Суд, рішення в справі О.Хорхерра від 25 серпня 1993р., серія А, т. 266-В, §§ 30-34.). 109. У рішенні від вересня 1994 р. у справі Інституту Отто Премінгера Суд визнав, що австрійські судові рішення, що наказували вилучити та конфіскувати фільм В.Шройтера „Дас Лібесконціл“, не були порушенням статті 10. Вжиті заходи були спрямовані на захист права громадян не бути ображеними у своїх релігійних переконаннях через публічне висловлення чиїхось поглядів. З точки зору Суду, за таких обставин та враховуючи широку свободу, що нею користуються австрійські влади, ні вилучення, ні конфіскація не є непропорційними тій меті, яка переслідувалась.[55]
110. У квітні 1995 р. Суд знайшов, що статтю 10 порушено у справі П’єрмона, що стосувалася вислання із Французької Полінезії із забороною туди повертатись та заборони в’їзду в Нову Каледонію німецькому членові Європейського Парламенту. Суд ухвалив, що „не був знайдений баланс між суспільним інтересом, з одного боку, який вимагає запобігання безладам та підтримки територіальної цілісності, та забезпеченням свободи висловлювань, з другого боку “.[56]
111. У вересні 1995 р. Суд вирішив, що стаття 10 порушувалась у справі Фогт, яка стосувалася звільнення вчительки внаслідок її політичної діяльності в Німецькій Комуністичній Партії (НКП). Суд визнав різницю між цією справою і справами Глазенапа та Козьєка, дійшовши висновку, що звільнення було втручанням у свободу висловлювань. Враховуючи жорсткість санкції та поведінку позивача у виконанні своїх професійних обов’язків, Суд визнав, що вжитий захід був непропорційним легітимній меті, яка переслідувалась. Отже, це втручання не може розглядатись як необхідне у демократичному суспільстві.[57]
112. У листопаді 1997 р. Суд знайшов, що не було порушення статті 10 у справі Зана проти Туреччини. Суд визнав, що засудження колишнього майора за висловлення в інтерв’ю своєї підтримки терористичним актам може бути виправданим із точки зору статті 10, §2. Суд вважав, що в даному випадку втручання публічних влад було спрямоване на те, щоб гарантувати національну та суспільну безпеку. Оскільки позивач не відмежувався з достатньою ясністю від актів насильства в південно-східній Туреччині, то вирок можна було вважати пропорційним легітимній меті, що переслідувалась, і відповідним „крайній суспільній необхідності“.[58]
113. У листопаді 1997 р. Суд вирішив, що було порушення статті 10 у справі, яка стосувалася засудження призовника за ображення армії в листі, який він надіслав до своїх офіцерів. Суд почав з того, що нагадав певні принципи, запроваджені в його практику, в тому числі те, що „дія статті 10 не припиняється за дверима військової казарми“[59]
і що законодавчі принципи, спрямовані на запобігання підриву військової дисципліни, не можуть використатись національними владами „з метою перешкодити висловленню думок, навіть якщо вони спрямовані проти армії як інституту“.[60]
Відповідний лист дійсно містив різкі та невитримані зауваження щодо збройних сил. Разом з тим, Суд відзначив, що „ці зауваження були зроблені в контексті загальних міркувань, в яких критикувалися військове життя та армія як інститут“.[61]Лист не був спрямований ні особисто проти одержувача, ні проти будь-якої іншої людини. На цьому тлі втручання в свободу висловлювань із точки зору §2 статті 10 не може бути виправданим. 114. У вересні 1989 р. Комісія оголосила неприйнятним позов щодо звільнення лікаря з католицького госпіталю внаслідок зроблених ним висловлювань про припустимість абортів. Позивач стверджував, що мало місце порушення свободи висловлювань, яку гарантує стаття 10.[62]
115. У жовтні 1991 р. та січні 1993 р. Комісія розглядала два позови стосовно засудження позивачів за прокат або продаж непристойних відеофільмів. Комісія дійшла до висновку, що втручання виправдовувалося захистом моралі і було необхідним у демократичному суспільстві.[63]
116. У жовтні 1992 р. Комісія оголосила, що не було порушення статті 10 у справі щодо обмежень, накладених на діяльність лікаря за рекламування в пресі своєї приватної медичної практики, і що вони не були непропорційними легітимній меті захистити здоров’я пацієнтів, а також права інших осіб, а саме – права інших лікарів.[64]
117. У 1995 р. Комісія оголосила прийнятними декілька позовів стосовно різних актів насильства (вбивство, образа, погрози та залякування) проти журналістів.[65]
118. У звіті від квітня 1995 р. Комісія одноголосно ствердила, що є порушенням статті 10 засудження за порушення громадського порядку політичного лідера мусульманської меншини західної Фракії за те, що протягом виборчої кампанії він роздавав листівки, де мусульманське населення регіону було названо турецьким. Комісія відзначила, яку роль грає свобода висловлювань для представників цього народу, і зробила висновок, що це втручання не було ні пропорційним меті, що переслідувалась, ні виправданим із точки зору статті 10. Суд, до якого було передано справу, свою думку не висловив, оскільки врахував, що позивач не вичерпав усі можливості для захисту, котрі мав у своїй країні.[66]
119. У липні 1996 р. Комісія знайшла, що статтю 10 порушено у справі стосовно засудження призовника за образу армії після його образливого листа до своїх офіцерів. Комісія вирішила, що це втручання в свободу висловлювань непропорційне легітимній меті підтримати порядок і тому не є необхідним у демократичному суспільстві.[67]
120. У вересні 1996 р. Комісія визнала, що переслідування за порушення виборчого законодавства після розповсюдження позивачами під час виборчої кампанії брошур, де визначалась позиція різних кандидатів щодо абортів та експериментів над людським ембріоном, було порушенням статті 10. Комісія вирішила, що „... індивідуальна свобода висловлювань як ключова умова існування демократичного суспільства має невід’ємно пов’язуватися із вільною виборчою системою і не може обмежуватися без переконливого обгрунтування“.[68]
121. У лютому 1997 р. Комісія одноголосно ухвалила рішення, що статтю 10 порушено у справі, де позивач був засуджений за участь у публікації листівок, які критикували політику місцевих влад, спрямовану проти робітників, зокрема курдського походження. Оскільки листівки не були розповсюджені й оскільки вони не містили закликів до насильства, то засудження не може бути виправданим у світлі §2 статті 10.[69]
122. У квітні 1997 р. Комісія визнала, що не мало місця порушення статті 10 у справі Яса проти Туреччини, оскільки не знайшла досить чіткого зв’язку між продажем певних газет, кульовим пораненням позивача – продавця газет – під час озбройного нападу і смертю його близького родича при наступному нападі. При відсутності чітко встановленого причинно-наслідкового зв’язку Комісія була неспроможна встановити факт втручання в свободу висловлювань, яка гарантується позивачеві.[70]
123. В іншому випадку Комісія дійшла думки, що демонстрації, внаслідок яких було заарештовано позивачів у справі Х.Стіль та інші проти Об’єднаного Королівства, мусять розглядатись як вираження їх незгоди з певними діями, отже, вони підпадають під статтю 10. З метою встановити, наскільки необхідним було накладене на свободу висловлювань позивачів обмеження, Комісія розглянула факти і знайшла, що стосовно перших двох позивачів порушення статті 10 не було, бо фізична перешкода законним діям – у даному випадку полювання на куріпок та будування шосе – може виправдати зроблені владами кроки. Разом з тим, у випадку останніх трьох позивачів Комісія знайшла, що вжиті владами заходи проти їх мирної демонстрації на конференції, що була присвячена бойовим вертольотам, суперечили статті 10.[71]
124. У справі М.Ахмед та інші Комісія знайшла, що обмеження на політичну діяльність місцевих урядових чиновників, безперечно, можуть бути спрямованими на захист прав інших осіб, але не можуть вважатися необхідними в демократичному суспільстві. На думку Комісії, широка сфера дії обмежень, їх вплив на свободу висловлювань позивача та брак гнучкості в їх використанні тотожні порушенню статті 10.[72]
125. У вересні 1997 р. Комісія ствердила, що засудження позивача за сепаратистську пропаганду в своїй промові суперечить статті 10. Комісія визнала позов прийнятним.[73]
126. У жовтні 1997 р. Комісія оголосила прийнятним позов щодо засудження двох колишніх членів парламенту від демократичної партії, що її розпустив Конституційний Суд, за належність до сепаратистського угрупування ПКК.[74]
9.2. Захист інших особистих прав 127. У вересні 1994 р. Суд визнав порушення статті 10 у справі журналіста Джерсілда, який був засуджений датськими місцевими судами за те, що взяв у групи молодих людей інтерв’ю, під час якого вони робили расистські зауваження. З точки зору Суду, об’єктивною метою інтерв’ю не могла бути пропаганда расистських ідей та поглядів: „...методи об’єктивного та зваженого репортажу можуть широко змінюватися, залежно, серед іншого, від того, про який засіб інформації йде мова. Ні наш Суд, ні національні суди не повинні брати на себе вибір репортажної техніки, він належить журналістам“. (п.31). 128. На думку Суду, „покарання журналіста за участь у розповсюдженні тверджень, що зроблені в інтерв’ю іншою особою, серйозно зменшуватиме внесок преси в обговорювання справ суспільного значення і може бути рекомендовано тільки при наявності виключно вагомих причин це застосувати“.[75]
129. У листопаді 1996 р. Суд вирішив, що відмова Британського Управління з класифікації фільмів дати реєстраційне посвідчення відеофільму „Віжнз ов Екстазі“, який був знятий позивачем за власним сценарієм та який Комісія визнала богохульним, не була порушенням статті 10. На думку Суду, в таких випадках „державні влади в принципі знаходяться в кращому становищі, ніж міжнародний суддя, щоб точно визначити зміст цих вимог стосовно прав інших осіб...“[76]
130. Комісія в лютому 1995 р. оголосила позов неприйнятним і знайшла, що заборона противникові абортів роздавати листівки поблизу від клінік, де аборти практикуються, була необхідною для захисту прав інших осіб.[77]
131. У багатьох випадках Комісія звертала увагу на важливість захисту репутації та прав інших осіб. Комісія зважувала інтереси, яких торкнулися, аналізувала стан потерпілого та обставини, за яких позивачами робились образливі зауваження.[78]
132. У квітні 1997 р. Комісія оголосила неприйнятним позов стосовно заборони поліцейському повторювати вираз „нацистська журналістика“, який він використав стосовно газети, що опублікувала про нього статтю.[79]
9.3.Підтримка авторитету та неупередженості судових органів 133. У січні 1996 р. Комісія дійшла думки, що судовий наказ компанії Бі-Бі-Сі передати фільми, зняті під час заворушень, адвокатам для використання в їх захисній діяльності не порушував статтю 10. Спочатку Комісія підкреслила різни цю між цією справою і справою Гудвіна. останній інформація, що запитувалась, була конфіденційною, а у цій справі вона стосувалася лише запису подій, що відбувались у публічному місці, з яким не пов’язані поняття секретності або конфіденційності. Далі, дати свідчення є звичайним громадським обов’язком в демократичному суспільстві, і виконувати його необхідно для підтримки авторитету та неупередженості судових органів, враховуючи, що в цьому немає жодного ризику для журналістів.[80]
134. У квітні 1997 р. Комісія висловила думку, що дисциплінарне стягнення, накладене Наглядовою Адвокатською Колегією внаслідок зауважень, які позивач зробив під час прес-конференції про затримання свого клієнта, не суперечило статті 10.[81]
З точки зору Комісії, адвокат як посередник між суспільством і судами у своїх висловлюваннях мусить проявляти певну стриманість. Наглядова Адвокатська Колегія та місцеві суди краще, ніж інші, можуть оцінити необхідні обмеження на свободу висловлювань адвокатів. У цьому випадку стягнення було накладене, власне, не за висловлювання позивачем своєї думки, а за роздмухування проблеми і за те, що він не дотримувався прийнятих у його країні процедур, що надають можливість критикувати судову систему. Крім того, він висловлював свій погляд у такий час, коли справа його клієнта мала розглядатися судом, що могло стати причиною тиску на суддів і підірвати незалежність суду.
______________
[1]Європейський Суд, рішення у справі Гроппера Радіо АГ та інших від 28 березня 1990 р., серія А, т. 173.
[2] Європейський Суд, рішення у справі Аутроник АГ від 22 травня 1990 р., серія А, т. 178.).
[3]№ 18033/91, Кейбл М’юзік Юроп Лтд. проти Нідерландів, рішення від 29 листопада 1993 р., не опубліковане; № 21472/93, КСА проти Нідерландів, рішення D.R. 76, с. 129.).
[4]Європейський Суд, рішення у справі Інформаціонсферайн Лентіа та інших від 24 листопада 1993 р., серія А, т. 276, §§32-33 та 38-42.).
[5] Європейський Суд, рішення у справі Радіо АВС від 20 жовтня 1997 р., Збірник рішень та судової практики, 1997, не опублікований, §37.
[6] № 3071/67, Х. проти Швеції, рішення від 7 лютого 1968 р., збір рішень 26, с. 71.
[7] № 4515/70, Ск. та Асоціація Z проти Об’єднаного Королівства, рішення від 12 липня 1971 р., щорічник 14, с. 538.
[8](№ 6452/74, Саккі проти Італії (Телебьєлла), рішення від
12 березня 1976 р.,D.R. 5, с. 43.).
[9]№ 8266/78, Х. проти Об’єднаного Королівства (Радіо Керолайн), рішення від 4 грудня 1978 р.,D.R. 16, с. 190.
[10]№ 10405/83, Х. та інші проти Бельгії (Радіо Скорпіо), рішення від 5 березня 1986 р., не опубліковане.
[11] № 10746/84, Ферайн Альтернатівз Локалрадіо Берн та Ферайн Радіо Дрейекланд Базель проти Швейцарії, рішення від 16 жовтня 1986 р.,D.R. 49, с. 126.).
[12] № 13920/88, Недерландзе Омроепрограма Штіхтінг проти Нідерландів, рішення від 11 липня 1991 р.,D.R. 71, с. 126..
[13] № 16956/90, Дюмарше проти Франції, рішення від 2 вересня 1992 р., не опубліковане; див. також: № 26335/95, Ферайнігінг Радіо 100 та інші проти Нідерландів, рішення від 27 червня 1996 р., не опубліковане.
[14] № 17505/90, Нідаль проти Швеції, рішення від 11 січня 1993р., не опубліковане.
[15] № 18424/91, Рода Корсетс Унгдомсфорбунд та інші проти Швеції, рішення від 15 січня 1993 р., не опубліковане.
[16] № 18353/91, М.Н.проти Іспанії, рішення від 7 липня 1993 р., не опубліковане.
[17] № 16844/90, Недерландзе Омроепрограмма Штіхтінг проти Нідерландів, рішення від 13 жовтня 1993 р., не опубліковане.
[18]№ 18714/91, Брінд та інші проти Об’єднаного Королівства, рішення від 9 травня 1994 р.,D.R. 77, с. 42; № 18759/91, МакЛофлін проти Об’єднаного Королівства, рішення від 9 травня 1994 р., не опубліковане. Згідно з попереднім рішенням, Комісія визнала неприйнятним позов стосовно заборони голові Шінн Фейн в’їхати в Британію за запрошенням багатьох парламентарів та журналістів: № 28979/95 та № 30343/96, Г. Адамс та Т. Бенн проти Об’єднаного Королівства, рішення від 13 січня 1997 р.,D.R. 88, с. 137.
[19] № 30262/96, Сосьєте Насьйональ де Программ Франс 2 проти Франції, рішення від 15 січня 1997 р., не опубліковане.
[20] № 27388/95, Н. Граузо проти Польщі, рішення від 9 квітня 1997 р., не опубліковане.
№ 25685/94, М.Б.І.А.С. проти Туреччини, рішення від 21 жовтня 1997 р., не опубліковане.
[22]Європейський Суд, рішення у справі Телесистем Тіроль Кабельтелевізіон від 9 червня 1997 р., Збірник рішень та судової практики, 1997-111.
[23] № 10799/84, Радіо 24 АГ, С., В., та А. проти Швейцарії, рішення від 17 травня 1984 р.,D.R. 37, с. 236.
[24] № 13252/87, Гемайнде Ротентурм проти Швейцарії, рішення від 14 грудня 1988 р., R. 59, с. 251.
[25]№ 13253/87, Ебнер проти Швейцарії, рішення № 10799/84, Радіо 24 АГ, С., В. та А. проти Швейцарії, рішення від 17 травня 1984 р., З.Р. 37, с. 236., від 6 червня 1991 р., не опубліковане.
[26]№ 18033/91, Кейбл М’юзік Юроп Лтд. проти Нідерландів, рішення від 29 листопада 1993 р., не опубліковане; № 21472/93, К.С.А. проти Нідерландів, рішення від 11 січня 1994 р., DR. 76, с. 129.
[27] Див. зокрема: № 10248/83, Аебі проти Швейцарії, рішення від 5 березня 1985 р., D.R.. 41, с. 141; № 17713/91, Шиндервольф проти Федеративної Республіки Німеччини, рішення від 2 вересня 1992 р., не опубліковане; № 25183/94, Л.Шарц проти Люксембурга, рішення від 12 квітня 1996 р., не опубліковане; № 0401/96, Я. ВанДер Аувера проти Бельгії, рішення від 21 травня 1997 р., не опубліковане.
[28] № 10799/84, Радіо 24 АГ, С., В. та А. проти Швейцарії, рішення ід 17 травня 1984 р., D.R. 37, с. 236.
[29] № 25987/94, А.В. Хінс та П.Б. Хугенхольц проти Нідерландів, рішення від 7 березня 1996 р., D.R. 84, с. 135.
[30] Див.: № 9297/81, Асоціація Х. проти Швеції, рішення від 1березня 1982 р.,D.R. 28, с. 204; № 12439/86, Санберг проти Швеції, рішення від 15 жовтня 1987 р., не опубліковане; № 23550/94, Асосіасьон мондіаль пур л’еколь інструман де пе проти Швейцарії, рішення від 24 лютого 1995 р., не опубліковане; № 25060/94, Я.Хайдер проти Австрії, рішення від 18 жовтня 1995 р.,D.R. 83, с. 66. Див. також № 28079/95, Л. де Анжеліс проти Італії, рішення від 17 січня 1997 р., не опубліковане.
[31] № 4515/70, Ск. та Асоціація Z. проти Об’єднаного Королівства, рішення від 12 липня 1971 р., щорічник 14, с. 538.
[32] № 24744/94, Р.Дж. Хаггетт проти Об’єднаного Королівства, рішення від 28 червня 1995 р., D.R. 82, с. 98.
[33]Європейський Суд, рішення у справі Ліндера від 26 березня 1987 р., серія А, т. 116.
[34]Європейський Суд, рішення у справі Гаскіна від 7 липня 1989р., серія А, т. 160.
[35]№ 11553/85 та № 11658/85, Г.М.Т. Ходжсон, Д. Вулф продакшнз лтд., Національний Союз журналістів і Четвертий Канал Телевіжн Компані лтд. проти Об’єднаного Королівства, рішення від 9 березня 1987 р.,R. 51, с. 136.
[36]№ 23868/94 та № 23869/94, А. Лойрш та Нувель Асосіасьон дю Кур’єр проти Швейцарії, рішення від 24 лютого 1995р., D.R. 80, с. 162.
[37]№ 26633/95, Е. Бадер проти Австрії, рішення від 15 травня 1996 р., не опубліковане; № 27881/95, Е. Нурмінен та інші проти Фінляндії, рішення від 26 лютого 1997 р., не опубліковане.
[38] № 14967/89, А.М.Гуерра та інші проти Італії, звіт від 29 червня 1996 р. (не опублікований), § 49. Справа розглядатиметься Судом.
[39] № 32849/96, акціонерне товариство Групо Інтерпрес проти Іспанії, рішення від 7 квітня 1997 р.,D.R. 89, с. 150.
[40] Європейський Суд, рішення у справі Маркт Інтерн Ферлаг ГмбХ та Клауса Бірманна від 20 листопада 1989 р., серія А, т. 165, §26.[41]Європейський Суд, рішення у справі Касадо Кока від 24 лютого 1994 р., серія А, т. 285, §§35-37 та 51-57. Це рішення підтримане Комісією, див. № 21554/93, Й. проти Німеччини, рішення від 31 серпня 1994 р., не опубліковане.
[42] Європейський Суд, рішення у справі Якубовського від 23 червня 1994 р., серія А, т. 291-А, §§27-30.
[43] № 8266/78, Х. проти Об’єднаного Королівства /Радіо Керолайн/, рішення від 4 грудня 1978 р., D.R. 16, с. 190.
[44] № 7805/77, Х. та Церква Сайєнтології проти Швеції, рішення від 5 травня 1979 р.,D.R. 16, с. 68.
[45]
№ 9664/82, Інгемар Ліл’снберг проти Швеції, рішення від 1 березня 1983 р., не опубліковане.
[46] № 10267/83, Жан Олександр та інші проти Франції, рішення від 10 грудня 1987 р.,D.R. 54, с. 5.
[47] № 17006/90, Х. проти Федеративної Республіки Німеччини, рішення від 2 липня 1990 р., не опубліковане..
[48] № 14622/89, Хемпфінг проти Федеративної Республіки Німеччини, рішення від 7 березня 1991 р., D.R. 69, с. 272., № 18424/91, Рода Корсетс Унгдомсфорбунд та інші проти Швеції, рішення від 15 січня 1993 р., не опубліковане.
[50] № 16844/90, Недерландзе Омроепрограмма Штіхтінг проти Нідерландів, рішення від 13 жовтня 1993 р., не опубліковане.
[51] № 24662/96, звіт від 8 квітня 1997 р., М.Ф. Леідо та Ж. Ізорні проти Франції (не опублікований), §63. Подробиці цієї справи див. вище, у §40.
[52]Європейський Суд, рішення у справі Мюллера та інших від 24 травня 1988 р., серія А, т. 133.
[53] Європейський Суд, рішення у справі Опен Дор Канселлінг Лтд. та Дублін Велл Вумен від 29 жовтня 1992 р., серія А, т. 246.
[54] Європейський Суд, рішення у справі Хаджианастассіу від 16 грудня 1992 р., серія А, т. 252.
[55]Європейський Суд, рішення у справі Інституту Отто Премінгера від 20 вересня 1994 р., серія А, т. 295.
[56]Європейський Суд, рішення у справі П’єрмона від 27 квітня 1995 р., серія А, т. 314, §77.>
[57] Європейський Суд, рішення у справі Фогт від 26 вересня 1995р., серія А, т. 323.
[58] Європейський Суд, рішення у справі Зана від 25 листопада 1997 р., Збірник рішень та судової практики, 1997, поки не опублікований).
[59] Європейський Суд, рішення у справі Грігоріадеса від 25 листопада 1997 р., Збірник рішень та судової практики, 1997, §45.
[60] Там же.
[61] Там же.
[62] № 12242/86, Роммельфангер проти Федеративної Республіки Німеччини, рішення від 6 вересня 1989 р., D.R. 62, с. 151.
[63]№ 16564/90, В. і К. проти Швейцарії, рішення від 8 квітня 1991 р., не опубліковане і № 17116/90, С. проти Швеції, рішення від 14 січня 1993 р., не опубліковане.
[64] № 16632/90, Р. Колман проти Об’єднаного Королівства, звіт від 19 жовтня 1992 р., серія А, т. 258-Д, с. 112; пізніше рішення підтвердив Суд, див. рішення від 28 червня 1993 р., серія А, т. 258-Д.
[65] Див. № 22492/93, С.К. проти Туреччини, рішення від 9 січня 1995 р. (не опубліковане); № 22495/93, Е. Яса проти Туреччини, рішення від 3 квітня 1995 р. (не опубліковане) та № 23144/93, Г.Ерсоз та інші проти Туреччини, рішення від 20 жовтня 1995 р. не опубліковане. Про погрози профспілковим діячам див. також № 22947/93 та № 22948/93, Н. Аккоч проти Туреччини, рішення від 11 жовтня 1994 р., D.R. 79, с. 108.
[66] № 18877/91, С. Ахмет проти Греції, звіт від 4 квітня 1995 р. (не опублікований/. Див.: Європейський Суд, рішення у справі Ахмета Садіка від 15 листопада 1996 р., Збірник рішень та судової практики 1996-У (поки не опублікований).[67]
№ 24348/94, П. Грігоріадес проти Греції, звіт від 25 червня 1996 р. (не опублікований); справа розглядатиметься Судом.
[68] № 24839/94, П. Боуман проти Об’єднаного Королівства, звіт від 12 вересня 1996 р. (не опублікований), §46; справа має розглядатися Судом.
[69] № 22678/93, Інкаль проти Туреччини, звіт від 25 лютого 1997 р. (не опублікований); справа має розглядатися Судом.
[70] № 22495/93, Е. Яса проти Туреччини, звіт від 8 квітня 1997 р. (не опублікований) справа має розглядатися Судом.
[71] № 24838/94, Х. Стіль, Р. Луш, А. Нідхем, Д.Полден та К. Кол проти Об’єднаного Королівства, звіт від 9 квітня 1997 р., не опублікований; справа має розглядатися Судом.
[72] № 22954/93, М. Ахмед, Д. Перрін, Р. Бентлі та Д.Дж. Броу проти Об’єднаного Королівства, звіт від 29 травня 1997 р. (не опублікований); справа має розглядатися Судом.
[73] № 25658/94, С. Асланташ проти Туреччини, рішення від 15 вересня 1997 р. не опубліковане.
[74] № 29900-3/96, С. Садак, Л. Зана, Х. Дік та О. Доган, рішення від 24 жовтня 1997 р., не опубліковане. Див. також № 25143/94 та № 27098/95, С. Юрттас проти Туреччини, рішення від 27 жовтня 1997 р., не опубліковане.
[75] Європейський Суд, рішення у справі Джерсілда від 23 вересня 1994 р., серія А, т. 298, §35.
[76] Див.: Європейський Суд, рішення у справі Вінгроува від 25 листопада 1996 р., Збірник рішень та судової практики 1996-У, §58. Див. рішення Комісії про прийнятність: Звіт про рішення 76, С. 26.
[77] № 22838/93, Х.Я. Ван ден Дюнген проти Нідерландів, рішення від 22 лютого 1995 р., Звіт про рішення 80, с. 147.
[78] Див. зокрема № 19363/92, Г. Хірманн проти Австрії, рішення від 6 квітня 1995 р., не опубліковане; № 20571/92, Г.Ф. проти Швейцарії, рішення від 18 жовтня 1995 р., не опубліковане;
№ 25063/94, Х. Тріфлінгер проти Німеччини, рішення від 6 вересня 1995 р., не опубліковане; № 29364/95, Д.П. проти Румунії, рішення від 4 вересня 1996 р., не опубліковане; № 25716/94, Я.М. Яновський проти Польщі, рішення від 27 листопада 1996 р., не опубліковане; № 31477/96, Х.Р. Лопес-Фандо Райнауд і Е.Пардо Унануа проти Іспанії, рішення від 15 січня 1997 р., не опубліковане; № 26601/95, Х.-К. Лейнінген-Вестербург проти Австрії, рішення від 20 січня 1997 р., Звіт про рішення 88, с. 85; № 29473/95, Л. Грех та А. Монтанаро проти Мальти, рішення від 21 січня 1997 р., не опубліковане.
[79] № 24773/94, А. Вабл проти Австрії, рішення від 10 квітня 1997 р., не опубліковане.
[80] № 25798/94, Британська Віщувальна Корпорація проти Об’єднаного Королівства, рішення від 18 січня 1996 р., Звіт про рішення 84, с. 129.
[81]№ 25405/94, А.Шопфер проти Швейцарії, звіт від 9 квітня 1997 р., не опублікований; справа має розглядатися Судом.
Дата добавления: 2015-11-16; просмотров: 64 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Свобода висловлювань і кабельна передача інформації | | | Награждение участников. |