C. Коментар до застосування статті 10

1. Стаття 10 Європейської Конвенції про права людини (далі — Конвенція) присвячена свободі висловлювань та інформації. Конвенція підписана 4 листопада 1950 р., набула чинності 3 вересня 1953 р. і була ратифікована всіма державами — членами Ради Європи.

Стаття 10 «1.Кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування радіо-, теле- або кінопідприємств. 2.Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або покарання, які встановлені законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для захисту здоров’я і моралі, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету й неупередженості правосуддя». Європейський Суд та Європейська Комісія з прав людини (далі — Суд і Комісія) створили значну кількість прецедентів у застосуванні цієї статті[1]. Суд окреслив свободу висловлювань як «одну з необхідних умов для прогресу демократичних суспільств і для розвитку кожної особи».[2]

3. Згідно з Конвецією, свобода висловлювань та інформації беззастережна. Держава може на законній підставі обмежувати цю свободу (незалежно від того, як висловлювались погляди та ідеї або передавалась інформація), але тільки за умовами, що викладені у статті 10, параграф 2. У цьому контексті варто звернути увагу на зв’язок між третім реченням параграфа 1 («ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування радіо-, теле- або кінопідприємств») і параграфом 2. Суд визначив, що мета третього речення:

«пояснити, що державам дозволяється при допомозі ліцензійної системи регулювати спосіб розповсюдження інформації на своїх територіях, зокрема в його технічному аспекті? Технічний аспект, безперечно, важливий, але надання або ненадання ліцензії може також залежити від інших міркувань, зокрема таких, як характер та мета діяльності майбутньої станції, її потенційна аудиторія в національному, регіональному або місцевому масштабах, права і потреби певної аудиторії та обов’язки, що випливають з міжнародного законодавства. Це може вести до такого втручання, цілі якого будуть законні з точки зору третього речення параграфа 1, навіть якщо вони не відповідають жодній з цілей, що їх передбачає параграф 2. Разом з тим, доречність такого втручання треба оцінювати у світлі інших вимог параграфа 2»[3].

4. Якщо умови, викладені в другому параграфі, не задовольняються, обмеження свободи висловлювань та інформації є порушенням Конвенції. Випадки законних обмежень мають бути окреслені в законі[4] і припускаються тільки тоді, коли розглядаються як необхідні в демократичному суспільстві.

5. Обмеження свободи висловлювань та інформації, які припускаються згідно з параграфом 2 статті 10, групуються в три категорії:

• Обмеження, мета яких захистити інтереси суспільства (національну безпеку, територіальну цілісність, громадську безпеку), запобігти безладдю або злочинам, захистити здоров’я або мораль;

• Обмеження, що мають на меті захистити інші права особи (захистити добре ім’я або права інших осіб, відвернути розкриття конфіденційної інформації);

• Обмеження, що необхідні для збереження авторитету або неупередженості судових органів.

6. Цей перелік може видатися дуже довгим, але треба відзначити, що будь-яке обмеження прийнятне тільки тоді, коли воно передбачене законом і необхідне «в демократичному суспільстві». Суд багаторазово підкреслював важливість перевірки чи необхідне втручання в контексті європейського нагляду.

7. Суд обгрунтовано вирішив, що:

«держави-члени Ради Європи користуються певною свободою при визначенні, наскільки необхідне втручання, але ця свобода підлягає європейському нагляду, масштаби якого в різних випадках змінюються. Коли відбувається втручання в здійснення прав та свобод, що гарантуються параграфом 1 статті 10, нагляд повинен бути суворим, оскільки відповідні права мають велику важливість; їх важливість підкреслювалася Судом багато разів. Необхідність їх обмеження мусить бути переконливо обгрунтована».5

8. Нещодавно Суд підтвердив цю позицію, ухваливши, що «...національна свобода при визначенні обмежується інтересами демократичного суспільства в галузі забезпечення і підтримки свободи преси». 6

Дата добавления: 2015-11-16