Регулювання права власності

Стаття 10 Конвенції обмежує гарантії свободи виявлення поглядів свободою від „втручання державної влади“. У статті 19 МПГПП немає відповідного положення. При обговоренні статті 19 Пакту, що тільки готувався, така думка обговорювалася, але в кінцевому підсумку була відхилена після того, як деякі делегації висловили стурбованість тим, що контроль над пресою з боку приватних груп може являти таку ж загрозу свободі преси, як і втручання з боку держави³⁶. Як зазначено у Загальному коментарі Комітету з прав людини до статті 19, „у зв’язку з розвитком сучасних засобів масової інформації необхідно вжити ефективних заходів для запобігання контролю над пресою, який втручався б у здійснення права на свободу висловлювань таким чином, яким не передбачено у параграфі 3 статті 19“³⁷.

Європейський Суд та Комісія вважають, що різні статті Конвенції накладають на держави, що підписали Конвенцію, зобов’язання діяти, не просто втримуватися від втручання³⁸. Стосовно свободи преси Комісія заявила, що право на інформацію та власну думку може створити ситуацію, коли держава буде неспроможна виконати своє зобов’язання щодо захисту від надто високої концентрації преси³⁹.

У резолюції 1974 року Комітет Міністрів рекомендував державам-учасницям Конвенції перевірити, як держави надають допомогу пресі, включаючи субсидії різним газетам⁴⁰. 1978 року Парламентська Асамблея Ради Європи закликала держави прийняти закони, що обмежують монополії та об’єднання преси, а також визнала необхідність державних субсидій, щоб фінансово підтримати газети, і рекомендувала, щоб вибіркову допомогу в будь-якій формі здійснювали тільки незалежні органи⁴¹.

1982 року Комітет Міністрів заявив, що „обов’язок держави — попереджати посягання на свободу виявлення поглядів та інформації і проводити політику, спрямовану на стимулювання різноманітності засобів масової інформації та багатоманітності джерел інформації, забезпечуючи таким чином плюралізм ідей та думок“⁴².

Підтримку інтерпретації статті 10 у тому сенсі, що вона накладає активні зобов’язання на державу, можна також знайти в кінцевій доповіді щодо Конвенції на Севільському колоквіумі 1985 року: ԭ. Поняття „необхідний у демократичному суспільстві“ є не лише основним у нагляді за діяльністю державних органів щодо захисту від посягань та втручання щодо здійснення права на свободу виявлення поглядів та інформації, але також має на увазі обов’язок держав-учасниць забезпечувати плюралізм та виправляти нерівність“.

Комітет Міністрів та Парламентська Асамблея продовжують наполягати на тому, щоб держави вживали позитивних заходів для забезпечення плюралізму преси, але в той же час намагалися не впливати на зміст публікацій та не ставили виділення державної допомоги в залежність від редакційної політики⁴³.

Дата добавления: 2015-11-16