Сфера і межі обмежень

Головною метою ст. 10 є, звичайно, захист права на свободу висловлювань. Щоб гарантувати цю свободу, Суд створив тест суворого тлумачення будь-якого з обмежень, згаданих у п.2 ст. 10. У справі Санді Таймс (1) 1979 року Суд стверджував що: " Суворе тлумачення означає, що ніякі інші критерії крім тих, які згадані в пункті винятків, не можуть бути підставою обмежень, і ці критерії, у свою чергу, повинні розумітися таким чином, щоб мова не поширювалась поза межі звичайного значення. У випадку пункту винятку... принцип суворого тлумачення зустрічає певні труднощі через широке значення самого пункту. Тим не менше той пункт накладає на владу деякі ясно визначені обов’язки..." [§§ 194-195].

Іншими словами, Суд впровадив юридичний стандарт, згідно з яким в будь-якій справі де постає питання допустимої сфери втручання в свободу слова, свобода індивіда повинна бути пропорційно сприятливо збалансована з вимогами держави щодо охорони його інтересів. Приймаючи рішення в такій справі, органи Конвенції найперше перевіряють, чи втручання здійснювалося у "випадку, передбаченому правом". Тільки в разі позитивного розв’язання цього питання, далі визначається, чи втручання можна визнати "необхідним в демократичному суспільстві" для однієї з цілей, зазначених у ст. 10.

Вирішуючи справу Санді Таймс (1), Суд окреслив (а потім повторив, при нагоді, у інших випадках, як, наприклад, у британській справі Мелоун, 1984) необхідні характерні риси національних законів (як писаних, так і неписаних, встановлених конституцією, законом або розпорядженням виконавчої влади) у будь-якій сфері, а це означає також і там, де йдеться про інтереси національної безпеки або громадського порядку. Національне право повинно дотримуватися також двох головних вимог: " По-перше, право повинно бути відповідно доступним: громадянин повинний бути спроможним мати вказівку, відповідну до обставин, щодо юридичних норм у даній справі. По-друге, норма не може бути розцінена як "право", якщо її не сформульовано з достатньою точністю, з тим щоб дозволити громадянину регулювати свою поведінку: він повинний бути спроможний у цих обставинах, знати наслідки, які дана дія може потягти за собою" [§49].

Це означає, що повідомлення про зміст норми (досяжність) і точність (передбачуваність) потрібні для дотримання законності в ступені, в якому вони розумні й відповідні в даних обставинах. У згадуваній справі Mелоун Суд сказав, що фраза "випадок, передбачений правом" означає, що " це стосується не лише національного права, як такого, але також і якості закону, вимагаючи його сумісності з верховенством права, про що явно згадано у преамбулі Конвенції....ця фраза, таким чином, має на увазі... що у національному праві повинна бути міра юридичного захисту проти довільного втручання органів влади в права гарантовані ч.1 цієї норми....Особливо там, де виконавча влада здійснюється в таємниці, ризики свавільності – очевидні..." [§ 67].

В будь-якому випадку, стверджував Суд у справі Mелоун і в шведській справі Ліндер(1987), у справах адміністрації, пов’язаних з національною безпекою і боротьбою з організованою злочинністю, в яких пункт передбачуваності не може бути точно таким же самим з огляду на ефективність охорони національної безпеки і поліцейських операцій, право, тим не менше, повинно бути достатньо ясним. Така ясність права повинна досягатися таким чином, аби кожний громадянин міг бачити, в яких обставинах і на яких підставах влада має право втручатися в його права і свободи, які захищаються Конвенцією. У справі Ліндер Суд сказав, що: " У оцінці того, чи критерій передбачуваності задоволений, можуть бути також взяті до уваги інструкції і адміністративна практика, які не мають статусу матеріального права, настільки, щоб ті, кого це стосується, достатнім чином розуміли їхній зміст" [§ 51].

У справі Ліндер Суд відповідав на наступне запитання: чи використання інформації, що зберігається в таємному реєстрі поліції безпеки, при оцінці придатності людини для зайняття посади, важливої для національної безпеки, становило порушення права заявника на повагу його приватного життя. Суд дав на це запитання таку відповідь: " Там, де виконання закону складається із таємних заходів, недоступних для дослідження зацікавленими особами або суспільством в цілому, закон безпосередньо, на противагу супутній адміністративній практиці, повинен з достатньою чіткістю вказати сферу поширення свободи, визнану відповідною владою, з огляду на законність мети застосування даних заходів, що застосовуються з цього питання для того, щоб забезпечити адекватний захист особі від свавільного втручання" [§ 50].

Дата добавления: 2015-11-16