Обмеження реклами

Стаття 10 захищає і комерційну інформацію, хоча Суд дає урядам ширші можливості щодо обмеження комерційної інформації, ніж інших форм висловлення. Суд у справі „Маркт Інтерн“ розглянув обмеження на комерційну інформацію, накладені німецькими судами для усунення нечесної конкуренції⁹⁶. „Маркт Інтерн“, журнал для споживачів, опублікував матеріал про суперечку хімічної лабораторії з поштовою фірмою. Німецькі суди постановили, що ця інформація створила хибне враження і саме тим сприяла нечесній конкуренції. Більшістю голосів (10 до 9) Європейський Суд підтримав рішення німецького суду і відхилив аргументи тих, хто виступав за більший захист комерційної інформації.

В іншій справі Суд постановив, що висловлення не повинні сприйматися як комерційна реклама, якщо його завдання — інформування суспільства з питань, що викликають у нього законний інтерес⁹⁷. У цій справі німецькі суди видали й ухвалили постанову проти ветеринара на тій підставі, що інформація, яку він дав журналістові про свою особисту практику та про проблеми організації більш компетентних нічних ветеринарних служб, порушила заборону на рекламу працівників „вільних професій“. Суд зробив висновок, що рекламна інформація, яку доктор Бартольд міг отримати, була вторинною стосовно „джерела інформації, яке випустило її у світ“, і що заборона німецьких судів на будь-яке висловлення, що має якесь рекламне спрямування, була видана з метою обмежити можливість працівників „вільних професій“ брати участь у публічних дебатах на теми, що впливають на життя суспільства, а також щоб завадити пресі у її виконанні завдання постачальника інформації та суспільного охоронця⁹⁸.

Висновки

Скарги, які були подані до Європейського Суду та Комісії, безперечно, створили певну кількість прецедентів, що захищають свободу преси⁹⁹. Ці органи постійно звертали увагу на життєво важливу роль преси — служити суспільним сторожем і передавати інформацію та ідеї з питань, які цікавлять суспільство; у 5-6 справах, розглянутих Судом, що були обнародувані журналістами та газетами (за винятком справи „Маркт Інтерн“, що стосується комерційної реклами), усі обмеження свободи преси були визнані несумісними із статтею 10.

Зокрема, Суд постановив, що: 1) особа не повинна доводити істинність оціночних суджень і не може бути визнана винною в наклепі лише за висловлення власної думки щодо питань, які викликають суспільний інтерес, якщо ці висловлювання не грунтуються на хибних відомостях, не були зловмисними або висловлені в особливо обурливій формі; 2) політики, уряд та урядові органи повинні приймати більший обсяг критики на свою адресу, ніж приватні особи; 3) ні національна безпека, ні конфіденційність не можуть виправдати приховування інформації, яка вже була опублікована раніше; 4) право отримання інформації, яка викликає законний суспільний інтерес, має перевагу над інтересами збереження таємниці судочинства; 5) попередні обмеження, особливо проти преси, повинні прийматися з особливою обережністю та 6) висловлювання, яке водночас інформує про справи суспільної важливості та рекламує якийсь продукт або послугу, підпадає під повний захист статті 10, якщо його початкова мета не є комерційною.

Інші органи Ради також зробили певні кроки для забезпечення свободи преси. Рада Міністрів та Парламентська Асамблея оголосили, що держави-члени Ради Європи зобов’язані сприяти плюралізму преси, і закликали їх вжити таких заходів, як впровадження законів, що обмежують концентрацію власності на засоби масової інформації. Також вони сприяли державам у проведенні „відкритої інформаційної політики у державному секторі“.

Практика Європейського Суду, що стосується свободи преси, розвивається повільно, чимало питань ще не з’ясовано. Зростає кількість справ за участю преси, включаючи конфіденційність журналістських джерел інформації та питання плюралізму преси. Можна сподіватися, що Суд та Комісія вирішуватимуть ці та майбутні справи саме у відповідності до їх сильних, принципових тверджень на підтримку видатної ролі преси у демократичному суспільстві.

___________

1) The Committee of Ministers, the political and executive arm of the Council of Europe, is composed of one representative, usually the Minister for Foreign Affairs, of each of the member states. The Parliamentary Assembly, which submits recommendations to the Committee of Ministers, is composed of representatives appointed or elected by the parliaments of the member states.

2) See the Preamble to the Single European Act (OJ 1987, L 1); and Article F of Title I of the Maastricht Treaty on European Union [1992] 1 CMLR 719.

3) See, e.g., SPUC v. Grogan and Others, Case C-159/90 [1991] 3 CMLR 849.

4) As of 15 Jan. 1993 the 25 parties to the ECHR were: Austria, Belgium, Bulgaria, Cyprus, Denmark, Finland, France, Germany, Greece, Hungary, Iceland, Ireland, Italy, Liechtenstein, Luxembourg, Malta, Netherlands, Norway, San Marino, Spain, Sweden, Portugal, Switzerland, Turkey and the United Kingdom. Poland is the only member of the Council of Europe which is not a party to the ECHR. Until its dissolution on 31 Dec. 1992, the Czech and Slovac Federal Republic was a member of the Council of Europe as well as a party to the ECHR, but the Council decided that the newly-formed Czech and Slovac republics, which currently have observer status, must apply for membership and may not automatically assume the CSFR’s seat and treaty obligations.

5) See D McGoldrick, The Human Rights Committee (Oxford: Clarendon Press, 1991).

6) Stephen Schmidt case, Inter-American Court of Human Rights, Advisory Opinion OC-5/85 of 13 Nov. 1985.

7) E.g., DPP v. Mootoocarpen, Supreme Court of Mauritius, Judgement of 21 Dec. 1988, in (1989) Law Reports of the Commonwealth (Const.), 768, citing The Sunday Times case, infra note 9. See A Lester, „Freedom of Expression“ in R Macdonald, F Matcher and H Petzold (eds). The European System for the Protection of Human Rights (The Hague, 1993).

8) See Appendix B for the full text of Art. 10.

9) The Sunday Times v. the UK, Judgement of 26 April 1979, Series A no. 30, para 65.

10) The Observer and Guardian v. the UK (Spycatcher case). Judgement of 26 Nov. 1991, Series A no. 216, para. 59(a); The Sunday Times (II), Judgement of 26 Nov. 1991, Series A no. 217 (companion Spycatcher case).

11) Sunday Times case, supra note 9 at para 49.

12) Handyside v. the UK, Judgement of 7 Dec. 1976, Series A no. 24, paras. 48-50; Sunday Times, id. at para. 62.

13) Sunday Times case, supra note 9 at para. 63.

14) Id. at paras. 65-66.

15) Spycatcher case, supra note 10 at para. 65. See also Open Door Counselling, Well Woman Centre and Others v. Ireland, Judgement of 29 Oct. 1992, Series A no. 246.

16) E.g., Markx v. Belgium, Judgement of 13 June 1979, Series A no. 32; Dudgeon v. UK, Judgement of 22 Oct. 1981, Series A no. 45.

17) Sunday Times case, supra note 9 at para. 59.

18) Sunday Times case, supra note 10 at para. 59(c).

19) See, e.g., Muller v. Switzerland, Judgement of 24 May 1988, Series A no. 133, paras 33-35.

20) Handyside case, supra note 12 at para. 48; Sunday Times case, supra note 9 at paras. 79-81.

21) See, e.g., Castells v. Spain, Judgement of 23 April 1992, Series A no. 236 at para. 43; Thorgeirson v Iceland, Judgement of 25 June 1992, Series A no. 239, para. 63.

22) Lingens v. Austria, Judgement of 8 July 1986, Series A no. 103, para. 42; Spycatcher case, supra note 10 at para. 59.

23) Sunday Times case, supra note 9 at para. 65; Spycatcher case, supra note 10 at para. 59(b).

24) Id.

25) Lingens case, supra note 22 at para. 45.

26) Sunday Times case, supra note 9 at para. 65; Barfod v. Denmark, Judgement of 22 Feb. 1989, Series A no. 149.

27) Lingens case, supra note 22 at para. 42; Oberschlick v. Austria, Judgement of 23 May 1991, Series A no. 204, paras. 57-61.

28) Castells case, supra note 21 at para. 43.

29) Castells case, supra note 22 at para. 44.

30) The five press cases in which the Court ruled a restriction incompatible with Article 10 are Lingens, Oberschlick, Spycatcher, Sunday Times, and Thorgeirson (infra note 60). The one press case in which the Court upheld a restriction is Markt Intern, (infra note 35), which involved commercial speech.

31) Barthold v. FRG, Judgement of 25 March 1985, Series A no. 90, para. 58. See also Castells case, supra note 21 at para. 43.

32) Handyside case, supra note 12 at para. 49; Lingens case, supra note 22 at para. 41.

33) Geillustreerde Pers v. the Netherlands, Commission Report of 6 July 1976, 8 D&R 5 (1976), App. No. 5178/71.

34) Muller case, supra note 19.

35) Markt Intern Verlag Gmbh v. FRG, Judgement of 20 Nov. 1989, Series A no. 165.

36) See UN Doc. A/500, para. 35. See also G Malinverni, „Freedom of Information in the European Convention on Human Rights and in the International Covenant on Civil and Political Rights“, 4 Human Rights Law Journal (1983), 443, 451; D McGoldrick, supra note 5, 459-79.

37) Adopted by the HRC at its 461st meeting on July 1983, UN Doc. A/38/40, 109.

38) See Marckx case, supra note 16; Plattform Arzte fur das Leben v. Austria, Judgement of 21 June 1988, Series A. no. 139.

39) Geillustreerde Pers case, supra note 33.

40) Resolution (74) 43.

41) Recommendation 834 (1978).

42) Committee of Ministers, Declaration on the Freedom of Expression and Information, 29 April 1982.

43) See generally D Voorhoof, „From Government Regulation to Market Regulation: The Press in a New Environment“, (University of Ghent, Dec. 1992).

44) The following analysis in drawn from an article by the author first published in the Interights Bulletin, Vol. 7, Issue 1 (1992).

45) Lingens case, supra note 22 at para. 42.

46) Id.

47) Id. at para. 46.

48) Oberschlick case, supra note 27.

49) Id. at para. 13.

50) Id. at para. 16.

51) Id. at para. 63.

52) Id. at para. 59.

53) Two other judges dissented on the ground that publication in the form of a criminal complaint could create the impression that a criminal action had actually been initiated by a public prosecutor.

54) Oberschlick case, supra note 27 at para. 61.

55) Schwabe v. Austria, Judgement of 28 Aug. 1992, Series A no. 242-B.

56) Id. at para. 34.

57) Id. at para. 32.

58) Castells case, supra note 21 at para. 42.

59) Id. at para. 47.

60) Thorgeirson case, supra note 21.

61) Id. at para. 64.

62) Barfod case, supra note 26.

63) Id. at para. 31.

64) Van Oosterwijck v. Belgium, App. No. 7654/77, Report of 1 March 1979.

65) X v. FRG, App. No. 5339/72, CD 43, 156; X v. FRG, App. No. 1307/61, CD 9, 53.

66) See G Malinverni, supra note 36 at 448 (citing Resolution 26/1974 of the Committee of Ministers).

67) Castells case, supra note 21.

68) Id. at para. 46.

69) Leander v. Sweden, Judgement of 26 March 1987, Series A no. 116, para. 74.

70) Gaskin v. UK, Judgement of 7 July 1989, Series A no. 160.

71) Rec. No. R(81) 19, adopted by the Committee of Ministers on 25 Nov. 1981 at the 340th meeting of the Ministers’ Deputies.

72) Adopted on 29 April 1982 at the Committee’s 70th session.

73) See S Weber, „Environmental Information and the European Convention on Human Rights“, 12 Human Rights Law Journal (May 1991) 177, 184.

74) Axen case, Report of 14 Dec 1981, B.57.

75.) Id.

76) See, e.g., Le Compte, Van Leuven and De Meyere case, Judgement of 23 June 1981, para. 43. See also P van Dijk and G J H van Hoof, Theory and Practice of the European Convention on Human Rights (Kluwer, 2nd ed., 1990), 325-328.

77) The Sunday Times case, supra note 9 at para. 59.

78) Weber v. Switzerland, Judgement of 22 May 1990, Series A no. 177.

79) Id. at para. 51.

80) Id. at para. 52.

81) See Spycatcher case, supra note 10, also discussion in Section 10.

82) Sunday Times case, supra note 9.

83) Id. at para. 64.

84) Id. at para. 65.

85) Spycatcher case, supra note 10 at para. 60.

86) Id., at para. 65.

87) Application No. 15890/89, decision on admissibility issued 8 Sept. 1992.

88) X v. Italy, Application No. 6741/74.

89) Glimmerveen v. Netherlands, Application Nos. D 8348/78 and 8406/78. See also X v. FRG, Application No. 92351/81; T v. Belgium, Application No. 9777/82; Felderer v. Sweden, Application No. 11001/84.

90) M A v. Italy, Application No. 117/81; J.R.T. and the W.G. Party v. Canada, Application No. 104/1981.

91) Handyside case, supra note 12.

92) Muller case, supra note 19.

93) 5 EHRR 123 (1983).

94) Application No. 17439/90.

95) Open Door Counselling case, supra note 15 at para. 67.

96) Markt Intern case, supra note 35 at para. 33.

97) Barthold case, supra note 31 at para. 58.

98) Id.

99) See A Lester, supra note 7, text accompanying nn. 121-122.

СВІП 99/01, 99/ 02 http://khpg.org.index.php?id=923166885, http://khpg.org.index.php?id=928438100

Дата добавления: 2015-11-16