Види дитячого травматизму та перша медична допомога

Травма – це ушкодження органів і тканин з порушеннями анатомічних структур і фізіологічних функцій під впливом різних діючих факторів – механічних, температурних, хімічних тощо.

Розрізняють також відкриті травми, коли порушена цілісність шкіри або слизових оболонок, та закриті – коли їхня цілісність збережена. Крім того, вони бувають різні за ступенем тяжкості, локалізацією, площею ураження. Основними ускладненнями при травмах є травматичний шок і гостра крововтрата.

Закриті ушкодження. До закритих ушкоджень відносять забиті місця, розтягнення зв'язок, вивихи та переломи.

Найчастішим закритим пошкодженням у дітей є забите місце.При цьому під шкірою в м'язах травмуються кровоносні судини, із яких кров просочується в тканини. На місці забиття з'являється припухлість, біль, крововилив (синюшно-червона пляма, яка поступово змінює свій колір на синьо-багровий, зелений і жовтий).

Забиття бувають невеликі та великі, які ушкоджують внутрішні органи, наприклад, мозок, серце, живіт. При підозрі на травму внутрішніх органів потрібна термінова госпіталізація.

При неускладненому забитті відразу прикладають холодні компреси або накладають тугу пов'язку, забезпечуючи спокій забитим тканинам. Холод зменшує біль, запобігає розвитку набряку, зменшує об'єм внутрішнього крововиливу. Забитій нозі або руці надають підвищеного положення. Через 2 дні можна робити теплі ванни, зігріваючі компреси, масаж.

При забитті голови може виникнути крововилив у мозкову тканину, струс мозку ( мікроскопічні зміни в структурі нервових клітин). При струсі мозку дитина скаржиться на головний біль і запаморочення, шум у вухах, загальну слабкість; у неї спостерігається різка блідість обличчя, може трапитися блювання та втрата свідомості. У дітей грудного віку спостерігаються сонливість, млявість, іноді, навпаки, збудження, блідість шкіри, пітливість, підвищена чутливість до світла та шуму. Ці симптоми звичайно минають на 3-4 добу. Особливо уважно треба стежити за дітьми віком до 7 років. У багатьох із них відразу ж після травми не можна виявити характерну клінічну картину струсу мозку, вона може з'явитися через 3-4 год. Дитина після травми продовжує грати, самостійно йде додому, і лише через деякий час з'являються блювання, блідість шкіри, в'ялість, головний біль. У старших дітей часто буває непритомність (до 1 год.), головний біль, запаморочення, повторне блювання, порушення пам’яті.

При перших ознаках струсу мозку дитині необхідно забезпечити повний спокій, надати її тілу горизонтального положення, голову повернути в бік (для запобігання проникненню блювотних мас у дихальні шляхи), на голову покласти холодний компрес, до ніг – грілки і доставити її в лікувальний заклад.

Хворій дитині треба неухильно дотримуватися режиму дня: сон не менше 10 год., перебування на свіжому повітрі не менше 3 год. З харчового раціону вилучити продукти, що збуджують нервову систему (міцний чай, кава, гострі страви), заборонити дитині перегляд вечірніх телевізійних передач, бо мерехтіння на екрані сприяє перезбудженню, неспроможністю заснути, нічним страхам тощо. Не рекомендують займатися також рухливими спортивними іграми.

Розтягнення і розриви зв'язок виникають при різких рухах, невдалих стрибках та поворотах. При цьому характерними симптомами є сильний біль, порушення рухів, крововиливи в м'які тканини, нерідко в порожнину суглоба, набряк, припухлість суглоба. Розтягнення зв'язок найчастіше трапляється в плечовому та колінному суглобах, в пальцях та зап'ястях.

При наданні першої допомогинеобхідно накласти щільну охолоджувальну пов'язку, забезпечити нерухомість ушкодженого суглоба; доставити потерпілого в найближчий травмпункт, щоб переконатись у відсутності серйозніших ушкоджень (вивих або перелом).

Розриви м'язів та їх оболонок бувають внаслідок прямого удару в ту ділянку, де м'яз покритий фасцією або розриви виникають через сильне скорочення м'яза (гра в теніс, волейбол, футбол, стрибки, підняття важкого, падіння і т. п.). При повному розриві м'яза відбувається розходження його частин, що скоротилися. Найчастіше бувають розриви двоголового м'яза плеча, чотириголового м'яза стегна, гомілкового м'яза, сухожилля п’ятки.

При цьому спостерігається біль, крововилив, набряк, різке обмеження рухів. При повному розриві м'яза у ділянці ушкодження, який посилюється при обмацуванні, визначається поперечний дефект м'яза у вигляді щілини. Перша допомога полягає у накладанні щільної холодної пов’язки,забезпеченні нерухомості ушкодженої кінцівки (при необхідності накласти тимчасову шину). Після цього необхідно викликати невідкладну медичну допомогу.

Вивих – це повне зміщення суглобних кінців кісток із розривом сухожильної капсули, зв'язок, близько розташованих нервів і кровоносних судин.

Вивихи в більшості випадків – наслідок непрямої травми (падіння з упором на кінцівку), а також сильного раптового скорочення м'язів (кидання каменя, різкі рухи).

Характерними симптомами вивихів єсильний біль, деформація травмованого суглоба (порівняно зі здоровою кінцівкою), вимушене положення кінцівки, зміни напрямку її осі й довжини (часто укорочення, рідше подовження), відсутність і різке хворобливе обмеження рухів у суглобі.

Перша допомога: накласти фіксуючу щільну пов'язку або транспортну шину (при відкритих вивихах у першу чергу накласти стерильну пов'язку); при сильному болі дати болезаспокійливі ліки; викликати невідкладну медичну допомогу.

Перелом полягає у повному порушенні цілісності кістки внаслідок дії зовнішньої сили або патологічного процесу (запалення, пухлина). Переломи часто супроводжуються травмою нервових стовбурів, великих кровоносних судин та внутрішніх органів уламками кісток. Це може викликати шок або параліч кінцівок, зовнішню (при відкритих переломах) або внутрішню (при закритих переломах) кровотечу. Розрізняють також повні та неповні (тріщини) переломи. При повних переломах виникає небезпека виникнення інфекції.

Характерними симптомами переломів є біль, деформація, порушення функції, ненормальна рухливість, укорочення кінцівки і кістковий хрускіт. При закритих переломах у ділянці ушкодження – сильний набряк, при відкритих – зяюча рана, у якій видніються кісткові уламки. Кровотеча з рани найчастіше венозна. Переломи кісток в основному супроводжуються шоком внаслідок болю та втрати крові. Через кілька годин після травми може розвинутися інтоксикація через усмоктування продуктів розпаду травмованих тканин, що може ускладнитися порушенням функції нирок, підвищенням температури тіла до 37-38°С.

Загальні принципи першої допомоги при переломах: 1) негайно викликати невідкладну медичну допомогу, 2) до приїзду допомоги накласти тимчасову шину, 3) при необхідності дати болезаспокійливі ліки, 4) на закритий перелом накласти холодний компрес.

Якщо викликати швидку допомогу не можна, а життя потерпілого під загрозою, на місці забезпечити нерухомість травмованої кінцівки і лише після цього транспортувати потерпілого у лікарню. Якщо шину накласти неможливо, потрібно легко витягнути ушкоджену кінцівку й утримувати місце перелому руками. Переносити і перевозити потерпілого варто після прийому ліків, які заспокоюють біль.

Відкриті ушкодження. Рани – механічні порушення цілісності шкіри або слизових оболонок і прилеглих м'яких тканин. Рани бувають колоті, рвані, різані, вкушені, забиті, операційні, вогнепальні тощо.

Перша допомога при відкритому ушкодженні полягає у первинній обробці ураженої ділянки – очистити ушкоджене місце, обмити шкіру, поголити навколо рани волосся, накласти асептичну пов'язку. У разі кровотечі з рани притиснути кровоточиві судини або у самій рані (якщо вона не дуже велика), вище від рани (при артеріальній кровотечі) або нижче від рани (при венозній кровотечі). Тугу пов'язку або джут вище від ділянки ушкодження можна накладати не більше ніж на 2 год. (взимку – 1-1,5 год.). Обов'язково позначити час накладання пов'язки, бо через 1,5-2 год. може виникнути змертвіння тканин. Якщо рана гнійна, забезпечити вихід гною назовні. Ділянки нагноєння промивають антибактеріальними препаратами, після чого рану тампонують і перев'язують. Дитині треба забезпечити максимальний спокій, давати теплий чай, захищати від холоду.

У період нагноєння рани часто робити перев'язки, які сприяють витіканню гнійного вмісту та відшаруванню змертвілих тканин. Під час лікування гнійних ран слід забезпечити відплив гною назовні. Це роблять за допомогою дренування рани. З цією метою використовують капілярний дренаж – смужку марлі (один кінець якої перебуває в рані, а другий виводять назовні під пов'язкою).

Садна, тріщини та різані ранине проявляються великою кровотечею, тому їх достатньо обробити дезінфікуючим засобом і перев'язати стерильним бинтом або заклеїти бактерицидним пластиром.

Через відкриті ушкодження в організм може проникати різноманітна інфекція. Особливо небезпечний правець–судомне скорочення м'язів, викликане бактеріальною інтоксикацією. Якщо травмована дитина не була прищеплена проти правцю, їй вводять протиправцеву сироватку. Дитина з ранами повинна бути під наглядом лікаря.

Кровотеча – витікання крові з ушкоджених судин. Розрізняють артеріальну, венозну і капілярну кровотечі. При артеріальній кровотечіяскраво-червоного кольору кров пульсує, б'ючи струменем. У разі капілярної кровотечікров просочується з тканин, наче з губки. З ураженої веникров пливе безупинно, має темно-вишневий колір. Якщо кровотеча зовнішня, кров витікає на поверхню тіла, рани, якщо внутрішня – всередину.

Наслідком як внутрішньої, так і зовнішньої раптової крововтрати є гостре недокрів'я. Його ознаки: шкіра та слизові оболонки бліднуть, руки й ноги холонуть, в очах темніє, з'являються нудота й блювання, артеріальний тиск знижується, порушуються функції дихальної та серцево-судинної систем, хворий непритомніє. Пульс ледве промацується.

Чим менша дитина, то більша небезпека кровотечі. У немовлят втрата 50 мл крові вже є загрозливою. Особливо небезпечні внутрішні кровотечі. У разі пізньої їх діагностики хворий може загинути від гіпоксії (недостатнього постачання кисню тканинам). За найменшої підозри на внутрішню кровотечу треба негайно звернутися до лікаря!

Кровотечу необхідно якнайшвидше зупинити. Іноді це вдається зробити, максимально зігнувши кінцівку у відповідному суглобі. Так, якщо поранена підключична артерія, руки згинають у ліктьових суглобах, відводять назад і в такому положенні фіксують. Якщо кровотеча зі стегнової артерії, зігнуту в колінному і кульшовому суглобах ногу прив'язують до тулуба. Коли ж травмовано судини гомілки і стопи, під коліно підкладають валик з марлі, вати чи іншого матеріалу, згинають ногу в коліні й закріплюють у такому положенні. Для зупинки кровотечі на передпліччі й кисті руку згинають у лікті й фіксують передпліччя разом із плечовою кісткою. Кровотечу з кінцівки можна зменшити, піднявши її вище від рівня серця. Зупинити кровотечу тимчасово можна шляхом притиснення пальцем артерії, що кровоточить, до прилеглої кістки. Якщо поранено голову, притискують скроневу, потиличну й сонні артерії. Кровотечі з рани на руці зупиняють, притиснувши підключичну, пахвову, плечову, ліктьову, променеву артерії. У разі ушкодження судин ніг притискують стегнову артерію в пахвинній ділянці або посередині стегна, підколінну, передню або задню великогомілкову.

Надійним способом тимчасової зупинки кровотечі є стискання кінцівки вище від місця поранення (між серцем і раною) за допомогою джгута. Джгут може бути гумовий або з підручного матеріалу (гумова трубка, ремінь, мотузок, хустка тощо).

Ділянку, на яку накладають джгут, накривають тканиною, піднімають кінцівку вгору для відпливу крові. Джгут розтягують і 2-3 рази обвивають ним кінцівку до зникнення пульсу на периферичних артеріях. Кінець джгута закріплюють. Під джгут кладуть записку, у якій вказують час (годину і хвилини) та дату накладання. Понад 1 год. джгут тримати не можна, оскільки можуть змертвіти м'які тканини. Через годину, якщо кровотеча не припинилася, джгут на 1-2 хв. ослаблюють, щоб кров надійшла до тканин, а потім знову затягують.

Якщо немає джгута, роблять закрутку. Для цього кінцівку й судини стискують круговою пов'язкою з будь-якої підручної тканини, під вузлик кладуть паличку і закручують її доти, поки не зупиниться кров. Паличку у цьому положенні закріплюють і залишають записку, коли було накладено джгут-закрутку. Дітям раннього віку досить накласти тугу пов'язку.

Легенева кровотечадуже небезпечна для життя дитини. У разі легеневої кровотечі кров світла. Як правило, з'являється кашель із виділенням згустків крові чи з домішками її в харкотинні. Масивну легеневу кровотечу розрізняють за виділенням крові у вигляді пінистого яскраво-червоного струменя. Важливо заспокоїти хворого, заборонити йому рухатися і розмовляти, надати підвищеного положення в ліжку. Якщо відомо, з якої легені почалася кровотеча, на цей бік кладуть міхур з льодом, обгорнений пелюшкою. На голову треба покласти компрес з води температури 18-20°С, періодично змінюючи після нагрівання. Одночасно зробити збуджувальне обгортання ніг із застосуванням води температури 20°С на 2 год. Кашель під час кровотечі намагатися стримувати, оскільки він посилює кровотечу.

Шлункова кровотечасупроводжується позивом до блювання або блюванням. Виділяється темна, бура кров із домішками залишків їжі, зі згустками або така, що за виглядом нагадує кавову гущу. Хворому треба забезпечити повний спокій, надати горизонтального положення в ліжку. Він повинен не рухатися, навіть не розмовляти. Прикладати холод на верхню частину живота або давати ковтати маленькі шматочки льоду. Одночасно робити збуджувальне обгортання литок.

У разі кишкової кровотечі з прямої кишки виділяється чиста кров або разом із випорожненнями. Хворого потрібно покласти на низьку подушку. На живіт – міхур з льодом (дітям старшого віку) чи холодний компрес (дітям молодшого віку).

Носові кровотечінайчастіше спостерігаються у дітей та молодих людей. Під час носової кровотечі дитину саджають, голову тримають прямо або нахиляють уперед, щоб запобігти затіканню крові у носоглотку. У ніздрі вводять ватні тампони, змочені розчином перекису водню. На перенісся кладуть холодний компрес або лід, загорнений у носову хусточку. Невелику кровотечу можна зупинити, притиснувши пальцем крило носа.

Опіки можуть бути викликані полум'ям, кип'ятком, парою, різними хімічними речовинами – кислотами, лугами, деякими ліками (йод, нашатирний спирт та ін.), електричним струмом, радіоактивними речовинами, сонячними променями.

Розрізняють 4 ступені опіків. Опік 1-го ступеня характеризується набряком та почервонінням шкіри. При опіку 2-го ступеня утворюються одно камерний або багатокамерні пухирі різного розміру. 3-ій ступінь змертвінням всієї товщі шкіри та суміжних тканин.. Обвуглювання свідчить про 4-ий ступінь опіку.

При термічних опіках необхідно, перш за все, загасити вогонь. Для цього в теплу пору року облити потерпілого, що горить, холодною водою або загорнути у ковдру, покривало, килим, а потім звільнити його від тліючого чи обгорілого одягу. Рекомендується не знімати цей одяг, а розрізати по швах, щоб не дотикатися до опаленої поверхні тіла. Білизну, що прилипла до тіла, обережно зрізають ножицями. Якщо ділянка обпеченої поверхні 1-го ступеня обмежена, то після того, як її звільнено від обгорілого одягу, протягом 20-30 хв. тримати цю ділянку в холодній воді чи під проточною водою, а потім змазати вазеліном, маслом чи олією і накласти суху асептичну пов'язку. У випадку сонячного опіку 1-2-го ступеня рекомендується змазати шкіру 60-70% розчином спирту, одеколоном, 1-2%-им розчином калію перманганату й після цього накласти суху пов'язку. Деякі автори рекомендують обпечену поверхню відразу помістити під струмінь холодної проточної води на 15-20 хв., а після цього накласти марлеві серветки, змочені 2-3%-ним розчином калію перманганату, і закріпити їх бинтовою пов'язкою. При великих і глибоких опіках не рекомендується змазувати обпечену поверхню вазеліном чи жиром, бо вони значно утруднюють первинну обробку опіку. При опіках 2-го та 3-го ступеня на обпечену поверхню накладають суху асептичну пов'язку чи марлеву стерильну серветку, змочену спиртом і закріплену бинтом. Іноді корисно зросити обпечену поверхню 0,5%-ним розчином новокаїну, а потім накласти суху асептичну пов'язку. Забороняється в порядку подання першої медичної допомоги потерпілим розрізувати пухирі та робити різні промивання. При великих ураженнях тіла потерпілого загортають у стерильне або чисте простирало, а зверху вкривають теплою ковдрою і терміново транспортують до найближчого лікувального закладу. По дорозі треба давати потерпілому якомога більше теплого питва (чай, кава, молоко, мінеральна вода).

При хімічних опіках треба відразу добре обмивати (протягом 10-15 хв.) обпалені ділянки струменем води. Якщо опік був спричинений кислотою чи лугом, то після обмивання водою обпечені ділянки зрошують чи змочують нейтралізаторами: при опіках кислотами – 2%-ним розчином соди, лугом – 2%-ним розчином оцтової чи лимонної кислоти. Після цього накладають суху асептичну пов'язку.

Ушкоджені очі негайно промити протягом 10-15 хв. струменем чистої води (під краном або лити воду на око з чистого глечика, графина, кухля). Після цього необхідно направити потерпілого до лікаря-окуліста. Якщо в око попало чорнило, уламки грифеля і т.п., що може викликати особливо тяжкі опіки, треба насамперед спробувати видалити їх вологим ватним чи марлевим тампоном, після чого добре промити очі 3%-ним розчином таніну або міцним настоєм чаю і також направити до лікаря-окуліста. При хімічних опіках стравоходу і шлункав перші години після опіку треба промивати шлунок великою кількістю води, а якщо такої можливості немає, то потерпілому дають усередину молоко або соняшникову олію. Після цього потерпілого треба направити до найближчого лікувального закладу.

Профілактика опіків у дитячих колективахполягає у суворому дотриманню правил протипожежної безпеки.

Відмороження настає при тривалому впливі холоду на кінцівки або ділянки тіла. Під дією холоду спочатку порушується кровообіг шкіри, а потім і тканин, що знаходяться глибше, із наступним змертвінням їх. Визначити глибину ушкодження відразу після відмороження важко. Ступінь відмороження можна встановити через 12-24 годин.

Характерними симптомами при відмороженні є блідо-синювата холодна шкіра, відсутність або різке зниження реакції на дотик та біль, виникнення сильного болю при розтиранні чи зігріванні відмороженої кінцівки.

Через 12-24 години можна визначити ступінь відмороження: при І ступенішкіра багряна або синювата, пальці набряклі; при II ступеніутворюються пухирі з кров'янистим вмістом; при III ступені – післярозтину пухирів видно поранену поверхню з темними змертвілими ділянками; при IV ступені– відморожені повністю пальці або ділянки кінцівок – вони чорного кольору, спочатку набряклі, потім піддаються муміфікації (висиханню).

Перш за все потерпілого необхідно внести чи завести до теплого приміщення, зняти взуття та рукавички. Відморожену кінцівку спочатку розтирають сухою тканиною, потім занурюють у посудину з теплою водою (32-34°С). Протягом 10 хвилин температуру поступово доводять до 40-45°С. Коли біль, який виникає при відігріванні, швидко проходить, пальці набувають звичайного або трохи набряклого вигляду, їх чутливість відновлюється. Після нагрівання кінцівку потерпілого витріть насухо, протріть 33%-ним розчином спирту і надягніть на неї сухі випрасувані шкарпетки, а зверху – вовняні шкарпетки (або рукавички, коли відморожені руки). Якщо відігрівання посилює біль, пальці залишаються блідими і холодними, – це ознака глибокого відмороження, і потерпілого варто направити в травматологічне або гнійно-хірургічне відділення.

Загальне переохолодження (гіпотермія) виникає внаслідок тривалого впливу низьких температур, коли організм уже не може виконувати функції терморегуляції.

Особливо схильні до швидкого загального охолодження маленькі діти та літні люди, люди з серцево-судинними хворобами, особи, які в минулому перенесли відмороження чи переохолодження, і, нарешті, люди, що довго перебувають на холоді.

При неглибокому загальному охолодженні (температура тіла 31-35°С) спостерігаються остуда, збудження, шкіра бліда й холодна, дихання часте, пульс рідкий, артеріальний тиск знижений. Можливе порушення свідомості аж до повної її втрати. При глибокому загальному охолодженні (менше 30°С) свідомість відсутня, дихання дуже порушене (можливе його припинення), відзначається порушення ритму серцевої діяльності (дуже рідкий пульс або навпаки – безладне тріпотіння серцевого м'яза).

При гіпотермії необхідно швидко обмежити або зупинити подальшу втрату тепла – зняти мокрий одяг, не давати рукам торкатися тулуба (подальші втрати тепла), укрити потерпілого ковдрою або пледом, обкласти грілками, напоїти гарячим чаєм, при можливості помістити у теплу ванну. Початкова температура води у ванні – 30-32°С. Протягом наступних 10 хвилин воду треба поступово довести до 40°С та підтримувати 30-40 хвилин. Не розтирати потерпілого снігом! Не зігрівати його занадто швидко, можуть виникнути зсуви серцевої діяльності й змертвіння відморожених ділянок! При виникненні загрози для життя викликати невідкладну медичну допомогу.

Загальне перегрівання організму може спричинити тепловий чи сонячний удар. Тепловий удар являє собою стан, зумовлений перегріванням організму внаслідок тривалого впливу високої температури зовнішнього середовища.Причинами цього може бути висока температура повітря, занадто теплий одяг, фізичне навантаження та нестача води в організмі.

Діти віком до 7 років мають підвищену чутливість до підвищення температури довкілля. Особливо це характерно для дітей віком до 1-го року, які легко перегріваються навіть за хмарної, але спекотливої погоди.

Тепловий удар супроводжується в'ялістю, швидкою втомою, запамороченням, головним болем, сонливістю. Обличчя червоніє, хода стає хиткою, дихання утруднюється, температура тіла підвищується до 40°С. Якщо не усунути причини перегрівання, настає тепловий удар: хворий непритомніє, падає, обличчя стає блідим, синюшним, шкіра холоднішає, вкривається потом, пульс ниткоподібний (малий, прискорений, його дуже важко промацати).

Прямі сонячні промені можуть спричинити сонячний удар:почервоніння обличчя, сильний головний біль. Потім з'являються нудота, запаморочення, потемніння в очах і, нарешті, блювання. Хворий непритомніє, з'являється задишка, погіршується серцева діяльність. У дітей раннього віку після перебування на сонці температура може підвищуватися, але в той же час вони дуже бліді.

При загальному перегріванні організму необхідно вивести дитину у затінок і забезпечити доступ свіжого повітря, на голову та на пахви та підколінні ямки, де проходять великі судини, покласти холодні компреси, напоїти холодною водою. Якщо можливо, облити дитину холодною водою або обгорнути вологим простирадлом. Корисні прохолодний душ або ванна. Якщо хворий непритомний, дати понюхати ватку, змочену розчином аміаку, поставити клізму з холодної води. Після виходу зі стану непритомності напоїти холодною водою. Необхідно стежити, щоб голова була у підвищеному положенні. Під час блювання повернути голову набік, аби блювотні маси не потрапили в дихальні шляхи. У випадку припинення дихання та серцебиття, треба негайно викликати невідкладну медичну допомогу та почати робити штучну вентиляцію легенів та закритий масаж серця.

Щоб уникнути теплового та сонячного удару, в спеку слід надягати дитині панамку або хустку та легкий світлий одяг, який не перешкоджає випаровуванню поту. Важливо дотримувати питного режиму. Замість води корисно давати підсолоджений або підкислений холодний чай, підсолену воду. У спеку віддавати перевагу овочевим стравам і кисломолочним продуктам.

Укуси отруйних комах. Бджоли та оси є порівняно малотоксичними комахами, проте навіть їх одиничні укуси можуть завдати значної шкоди здоров'ю дитини і навіть призвести до смерті (при підвищеній чутливості до отрути комах). Укуси цих комах супроводжуються болем, почервонінням та набряком. Однак іноді настає тяжка загальна реакцію організму – сип по всьому тілу, набряк обличчя і шиї, набряк гортані і спазм дрібних бронхів, які супроводжуються тяжким відчуттям нестачі повітря, посинінням шкіри обличчя і губів, вираженою стурбованістю потерпілого. Найчастіше це трапляється при укусі потерпілого в голову або шию. Найнебезпечніші укуси в порожнині рота.

Особливо небезпечні множинні укуси.Укус п'яти бджіл може викликати тяжке отруєння, укус декількох сотень цих комах – смертельне отруєння. При укусі в кровоносну судину отрута діє вмить. У осіб із підвищеною чутливістю до отрути комах, а також при множинних укусах може розвинутися тяжке ускладнення, при якому виникає відчуття стиснення в грудях, різкого жару в усьому тілі, запаморочення, свербіж шкіри. У тяжких випадках хворий непритомніє, різко знижується артеріальний тиск. Кінцівки стають холодними, пульс не виявляється, зіниці розширені, не реагують на світло. З'являються судоми, мимовільно виділяються сеча й кал.

Укуси отруйних змій. На території нашої країни найчастіше зустрічаються змії з роду гадюк, отрута яких має швидку, але не дуже сильну дію. Майже половина всіх укусів гадюк не супроводжуються симптомами отруєння. Якщо протягом однієї години на місці укусу не виникає набряк шкіри і прилеглих тканин, то можна вважати, що укус не отруйний. У багатьох випадках після укусу гадюки розвивається запалення з набряком і крововиливом, збільшуються лімфатичні залози. Отруєння супроводжується запамороченням, головним болем, нудотою, блюванням, проносом, носовою кровотечею, різким прискоренням пульсу і падінням кров'яного тиску до гранично низьких значень. Дуже часто спостерігається картина шоку, зумовлена надмірним страхом потерпілого.

У випадку отруєння необхідно, перш за все, заспокоїти потерпілого та негайно викликати невідкладну медичну допомогу, щоб забезпечити введення протиотрути не пізніш як через дві години після укусу. Видалити отруту з місця укусу за допомогою кровососної банки, поставленої на місце поранення після 3-4 уколів товстою голкою. Для запобігання поширенню отрути з місця укусу негайно накласти джгут вище місця укусу. При цьому затягувати джгут можна лише з такою силою, щоб зберігався пульс на периферичній артерії. Джгут накладають на одну годину. Кожні 10 хвилин його варто майже зовсім розпускати і накладати знову. Місце укусу прикрийте серветкою, змоченою розчином перекису водню.

Укушену кінцівку бажано знерухоміти та охолодити міхуром з льодом, щоб зменшити біль та глибше проникнення отрути.

Укус скаженою твариною може спричинити захворювання на сказ. Основним джерелом вірусу сказу є хворі лисиці, вовки, собаки, коти. Зараження людини та тварин відбувається у разі попадання слини на ушкоджену шкіру або слизові оболонки, а також під час укусу хворою твариною. З рани вірус потрапляє в центральну нервову систему, а звідти поширюється нервовими стовбурами по всьому організмові. Інкубаційний період триває від 8 до 90 діб (частіше 20-30 діб). Коротка інкубація спостерігається у разі укусів голови, обличчя, кистей, довга – ніг.

Симптомами сказу є неспокій, пригнічення, людина прагне усамітнитися. У ділянці укусу з'являються неприємні відчуття, біль. Виникають страх, нерідко галюцинації. Через 1-3 доби починається період збудження. Наростають неспокій, судоми дихальних і глоткових м'язів. Спроба зробити ковток супроводжується спазмом м'язів. Пізніше розвивається страх від споглядання та плюскіт води. Нестерпні судоми спотворюють обличчя. Воно синіє. У стадії збудження температура тіла підвищується до 40-41°С. Згодом розвивається параліч, судоми ослаблюються, хворий заспокоюється. Він починає їсти та пити воду.

Смерть настає від паралічу м'язів серця або дихального центра. Сказ не лікується/ Відомі лише окремі випадки одужання. Але пацієнта треба якомога швидше доставити до медичного закладу для проведення специфічного лікування. Вакцинацію проводять обов'язково в тому разі, коли точно встановлено, що укусила скажена тварина, а також тоді, коли вона зникла. Імунітет розвивається через 14-16 діб після щеплення, тому його треба робити негайно після укусу або попадання слини від підозрілої на сказ тварини.

Сторонні тіла. Маленькі діти часто заштовхують у рот і ніс невеликі предмети – ґудзики, камінці, насіння, монети тощо, які звідти потрібно негайно видалити, щоб запобігти удушенню.

У дитини перших років життя стороннє тіло з носового ходу може вийняти лише лікар. Дитині віком після 3 років треба затиснути один носовий хід і попросити висякатися. Тверді та гладенькі предмети не намагатися витягувати пінцетом, оскільки вони можуть проштовхнутися ще глибше. Пінцетом можна витягати шматочки тканини, паперу та інші м'які предмети.

Сторонні тіла (горіхи, цукерки, насіння, а також цвяхи, монети, шпильки) можуть потрапити також у горло, трахею та бронхи, що р аптово викликає приступ задишки. Малюк синіє і починає сильно кашляти. Може бути свистяче дихання.

Якщо стороннє тіло потрапило у дихальні шляхи немовляти, його беруть за ноги і перевертають головою вниз, трусять і стукають по спині між лопатками. Дитину віком понад 1 рік кладуть на зігнуте коліно, низько опустивши голову, а долонею, складеною човником, постукують по спині у напрямку до голови. Якщо стороннє тіло не вийшло, дитину негайно транспортують у лікарню в положенні сидячи. Забороняють будь-які різкі рухи, бо стороннє тіло може опуститися нижче.

Якщо стороннє тіло затрималося в стравоході, у дитини з'являються слинотеча, гикавка, блювання. Вона збуджена та перелякана. У такому разі треба дати їй скоринку черствого хліба з невеликою кількістю води. Невеликих розмірів стороннє тіло, що має гладеньку поверхню, вільно пересувається по травному каналу та виходить з калом (треба простежити).

Якщо предмет гострий (цвях, голка), він може поранити стінку стравоходу, шлунка, кишечника, застряти в них. Тому обов'язково треба провести рентгенівське дослідження.

Якщо стороннє тіло в шлунку, скарг звичайно не буває. У разі проникнення його в кишечник з'являються біль у животі та блювання. Проривання стінки кишечника супроводжується гострим болем у животі та підвищенням температури тіла. Якщо стороннє тіло локалізується у шлунку або кишечнику, годувати дитину треба грубою їжею (сирі овочі та фрукти, сухарі, каші зі злакових, квашена капуста). Не можна давати дитині проносних засобів.

Дуже часто в око потрапляютьпіщинки, комахи тощо. При цьому з’являється сльозотеча та біль у оці. Дитина починає терти очі, що посилює подразнення. У цьому разі треба ретельно вимити руки, відтягнути нижню повіку та кінчиком бинта спробувати видалити стороннє тіло. Якщо піщинка потрапила під верхню повіку, потрібно потягнути за вії вниз, загнути край повіки вгору. Закапати в око переварену воду, попросити дитину, щоб покліпала. Коли ж і це не допомагає, негайно звернутися до лікаря.

Утоплення настає внаслідок потрапляння води в дихальні шляхи та заповнення нею легенів, що призводить до зупинки дихання.

Потерпілий потребує негайної реанімації(оживлення). Для цього його, перш за все, роздягають, щоб одяг не заважав диханню. Рот та ніс очищають хусточкою від піску та мулу, перевіряють пальцями, введеними в рот, прохідність дихальних шляхів.

Для виведення води з верхніх дихальних шляхів і шлунка потерпілого кладуть животом на зігнуту у коліні ногу і сильно натискають між лопатками. При цьому треба стежити, щоб рот та ніс не були закриті. Робити все треба швидко.

Після виведення води негайно приступити до штучної вентиляції легенів і непрямого масажу серця.

Після видалення води дихання може відновитися без штучної вентиляції. Якщо цього не сталося, починають штучну вентиляцію легенів.

Штучну вентиляцію легенів проводити безперервно до відновлення самостійного дихання. Щоб не западав язик, його приколюють до щоки шпилькою.

Дитину кладуть на спину на тверду основу, під шию підкладають валик і закидають голову. Ніс щільно затискують пальцями. Притиснувши свій рот до губ дитини, вдувають повітря в її легені. Потім відхиляються, щоб вона зробила пасивний видих. Дітям рекомендують вдувати повітря 20 разів за 1 хв. з такою силою, як у разі надування іграшкової кульки. Новонародженому роблять короткі вдування 30 разів за 1 хв. Якщо дитина почала дихати, вентиляцію припиняють.

Потрібно пам'ятати, що об'єм дитячих легень значно менший, ніж у дорослого, і за 1 раз можна вдихнути тільки 300-400 мл повітря.

Про те, що проводять штучну вентиляцію легенів правильно, свідчить роздування грудної клітки під час вдиху та її повільний спад під час видиху. Якщо повітря потрапляє у шлунок, то під час вдування піднімається верхня частина живота, а не грудна клітка.

Якщо ж відкрити рот не вдається, штучне дихання здійснюють через ніс. Нижню щелепу дитини щільно притискають до верхньої, закриваючи рот. Губами охоплюють ніс хворого і роблять видих. Дітям раннього віку повітря вдувають, охоплюючи губами рот та ніс. Одночасно із штучною вентиляцією легенів проводять непрямий масаж серця.

Починають масаж серця з різкого, проте не сильного, удару кулаком під лівий сосок навскоси в напрямку знизу вгору. Після удару треба вислухати серцеві поштовхи вухом, оскільки, промацуючи пульс, можна помилково прийняти пульсацію судин власних пальців за пульс дитини. За потреби зробити удар повторно 3-4 рази, щоразу перевіряючи наявність тонів серця.

У разі неефективності такого прийому треба починати непрямий масаж серця з 4-5 натискувань на груднину на 1-2 см вище від мечоподібного відростка. Натискування повинні бути енергійними. Частота їх залежить від віку дитини: для дітей першого року життя – 100-110 натискувань за 1 хв., старших – 70-80.

Натискувати на груднину треба так, щоб вона угиналася у новонародженого на 1-1,5 см, у дітей віком від 3 міс. до 2 років – на 1,5-2 см, від 2 до 5 років – на 2,5 см, від 5 до 15 років – на 3-4 см.

Не варто натискувати на ребра і мечоподібний відросток, бо при цьому можна спричинити їх перелом і відламками ушкодити внутрішні органи.

Дітям віком до 3 міс. масаж роблять великим пальцем, від 3 міс. до 3 років – 2 пальцями від 3 до 9 років – усією долонею, дітям, що старші за 9 років, – 2 руками, покладеними хрест-навхрест одна на одну.

Про ефективність непрямого масажу свідчать поява пульсу на великих артеріях, відновлення рефлексів, звуження зіниць, підвищення артеріального тиску.

Коли припиняється серцева діяльність, зупиняється й дихання. Тому потрібно по черзі проводити закритий масаж серця та штучну вентиляцію легенів. Якщо реанімує одна людина, то починати штучну вентиляцію потрібно з 5 видихів, а тоді 15 разів натиснути на груднину Потім чергувати 2 дихальні рухи та 15 натискувань на груднину. Якщо є помічник, то один робить штучну вентиляцію легенів, а другий – непрямий масаж серця так, щоб на 1 дихальний рух припадало 5 натискувань на груднину.

Після відновлення дихання потерпілого треба зігріти – розтерти тіло щіткою або жорстким рушником, змоченим горілкою, обкладати грілками або пляшками з гарячою водою.

Якщо потерпілий непритомний, але пульс і дихання збереглися, його потрібно покласти, розстібнути одяг і дати понюхати ватку, змочену розчином аміаку. Потім розтирати тіло, робити масаж кінцівок у напрямку від периферії до центру. Коли ж потерпілий при пам'яті, треба його заспокоїти, перевдягнути в сухий одяг, зробити інтенсивний масаж, напоїти гарячим чаєм або кавою.

Дата добавления: 2015-11-16