Хвороби серця та судин, їх профілактика

Природжені пороки серця складають численну групу аномалій будови клапанів серця, перегородок між камерами серця або великих судин, які відходять від серця. Ці аномалії спричиняють порушення кровообігу. Вони виникають за несприятливих умов розвитку ембріона (хвороби матері, її неповноцінне харчування, вживання нею деяких ліків, алкоголю, куріння, опромінення іонізуючою радіацією тощо).

Характерним симптомом природженого пороку серця є шум у серці в перші роки життя дитини. Якщо дефект незначний, то дитина розвивається задовільно. У разі тяжких дефектів у дитини спостерігається синюшне забарвлення губ, слизової оболонки ротової порожнини, пальців. З'являються задишка, відчуття тиску в ділянці серця, запаморочення, головний біль, миготіння в очах, шум у вухах. Часто спостерігається носова кровотеча. Діти погано ростуть, відстають у фізичному розвитку, нерідко у них кінцеві фаланги пальців набувають вигляду барабанних паличок (через хронічну нестачу кисню). У дітей грудного віку з природженим пороком серця можуть бути утруднення під час годування (часті перерви під час ссання, відмова від грудей).

Профілактика пороків серця полягає у своєчасному лікуванні ангіни, скарлатини, ендокардиту, ревматизму, інфекційного артриту тощо.

Дитині з вадами серця шкідливі як немотивоване обмеження рухомості, так і надмірна фізична активність. У всіх випадках дитина повинна займатися лікувальною фізкультурою. Хворому протипоказані вправи, коли доводиться затримувати дихання, наприклад, плавання під водою, стрибки у воду. Дитина повинна багато часу проводити на свіжому повітрі незалежно від пори року. Категорично забороняють носити тісний одяг та взуття, тугі паски, бо вони утруднюють кровообіг.

Хвора дитина повинна вживати їжу, багату на вітаміни та калій, але з обмеженою кількістю солі та рідини. Новонароджені з тяжкими пороками серця не можуть ссати груди, тому їх годують з пляшечки або ложкою. Особливу увагу слід приділяти профілактиці бактеріальних та вірусних захворювань.

Міокардит – запалення серцевого м'яза. У дітей ця хвороба часто спостерігається при ревматизмі, а інколи виникає як ускладнення гострих інфекційних хвороб – дифтерії, скарлатини, грипу, ангіни, сепсису тощо.

Перші ознаки його можуть виникнути на тлі гострої респіраторної інфекції. Симптоми інтоксикації: різка слабкість, швидка втомлюваність, підвищена пітливість, головний біль, запаморочення, зниження апетиту, нудота, іноді блювання, біль у м'язах та у ділянці серця, синюшність губ та носогубного трикутника, задишка у разі фізичного навантаження, перебої в роботі серця, серцебиття.

У разі тяжкого перебігу міокардиту у дитини виникає задуха у стані спокою, збільшується печінка, з'являються набряки на кінцівках. Нерідко міокардит набуває затяжного, хронічного перебігу.

Годувати дитину треба тільки свіжою їжею, невеликими порціями. Не можна давати жирні м'ясо та рибу, м'ясні і рибні бульйони, соління, спеції та продукти, що спричинюють бродіння у кишках та здуття живота (боби, горох, капусту). Кількість солі в раціоні обмежити.

Хворі на міокардит змушені тривалий час перебувають у ліжку, що призводить до ослаблення серцевого м’яза. Тому повернення до попереднього режиму повинно бути поступовим, під контролем загального стану, частоти пульсу та дихання.

Велике значення має настрій дитини. Читання книжок, дружні розмови відвертають увагу від хвороби, створюють добре емоційне тло.

У розпорядку дня дитини, яка одужує, обов'язково мають бути прогулянки. Що більше дитина буває на свіжому повітрі, то кращий сон. Під час прогулянки дитину треба оберігати від контакту з хворими, уникати поїздок у громадському транспорті.

Заняття фізкультурою поновлювати поступово. Заборонити вправи, що вимагають емоційного та фізичного напруження (змагання, біг на дистанції тощо). Через 3-4 тижні після одужання відновлюють гартувальні процедури, їх проводять обережно.

Профілактичні заходиспрямовані на підвищення захисних сил організму, запобігання простудним захворюванням.

Ревматизм – системне запальне захворювання сполучної тканини переважно серця та суглобів, що виникає у спадково схильних до нього осіб. Уражає в основному дітей та осіб молодого віку. Найчастіше на ревматизм хворіють діти у віці 6-15 років.

Згідно з класифікацією ревматизм поділяють на дві фази – активну і неактивну. Тривалість активної фази становить 10-12 місяців від початку клінічних проявів. Неактивна фаза характеризується залишковими змінами (порок серця тощо).

У типових випадках перша атака ревматизму починається через 2-3 тижні після перенесеної ангіни або іншої носоглоткової інфекції. З перших днів захворювання спостерігаються зміни з боку серця (глухі серцеві тони, аритмія тощо), виникає загальна слабкість, нерідко буває висока температура тіла, з'являється припухлість і болючість великих і середніх суглобів. Шкіра над суглобами стає червоною та болючою у разі дотику. Через 2-3 дні зменшується або зникає ураження одного суглоба і захворює інший. У результаті лікування хвороба суглобів швидко і безслідно зникає.

Ревматизм спричинює цілу низку запальних захворювань серця – міокардит, ендокардит, перикардит.

Міокардит являє собою ураження серцевого м’яза і при ревматизмі у дітей зустрічається дуже часто – у 80-100% випадків. Ревматичний міокардит характеризується болем в серці, підвищеною втомлюваністю. Об'єктивно спостерігаються блідість шкіри, задишка, тахікардія (прискорене серцебиття), непостійні порушення ритму серця, зниження артеріального тиску, температура в межах 37-38⁰С. Закінчується міокардит виникненням кардіосклерозу (утворення сполучної тканини замість загиблих м’язових волокон) або видужанням.

Ревматичний ендокардит спостерігається у 50-55% хворих і практично завжди поєднується з міокардитом. Характерними скаргами є підвищена втомлюваність, знижена працездатність, головний біль, серцебиття. На початку захворювання часто буває висока (до 39-40°С) температура тіла, яка пізніше коливається у межах 37-38⁰С. Іноді температура тіла нормальна. У хворого бліда шкіра синюшні губи, помірна або слабка задишка.

Перикардит – запалення навколосерцевої сумки, яке може бути гострим та хронічним. Ознаками хвороби є біль у зоні серця, постійна задишка та синюшність.

Особливістю ревматизму в дитячому віці є також ураження нервової системи під назвою малої хореї, що розвивається у 11-13% ревматичних дітей. Починається хвороба поступово. Розвивається швидка втомлюваність, дратівливість, поганий сон, плаксивість. Змінюється характер письма, ходи. Через 2-3 тижні розвиваються гіперкінези (гримаси, мимовільні рухи тіла та кінцівок), м'язова в’ялість, порушується координація рухів. При різко виражених гіперкінезах, які можуть спричинитися емоційним та фізичним напруженням, хворі не можуть стояти, ходити, вживати їжу. При цьому може порушитися мовлення. Під час сну гіперкінези повністю зникають або зменшуються. Крім типових, у дітей нині часто зустрічаються стерті форми хореї, коли гіперкінези та низький тонус м’язів виражені нечітко. Спостерігається посіпування окремих м'язів обличчя (моргання або жувальні рухи язиком) чи окремих м'язів кінцівок або тулуба. У типових випадках хорея триває 2-3 міс., часто бувають рецидиви.

Профілактика ревматизмуполягає у запобіганню захворювання на ревматизм ще здорової дитини шляхом підвищення імунітету, лікування ангіни та інших хвороб горла (тонзиліт, фарингіт).

Анемія (недокрів'я)– патологічний стан, що характеризується зниженням кількості еритроцитів та гемоглобіну в крові. Розвивається внаслідок крововтрати, порушення процесів утворення гемоглобіну та еритроцитів, а також підвищеного руйнування еритроцитів. Причиною анемії можуть бути інфекція, глистяна інвазія, інтоксикація, опромінення тощо.

У дітей найчастіше буває залізодефіцитна анемія. Зменшення кількості заліза в організмі дитини, а також порушення його всмоктування спостерігаються у разі споживання бідних на залізо продуктів харчування, зміни мікрофлори кишечнику (дисбактеріоз), захворювань органів травлення, що супроводжуються проносом. Анемія часто спостерігається також у дітей, хворих на рахіт.

Основними симптомами анемії є втрата апетиту, в'ялість, нестійкий настрій дитини, плаксивість, блідість шкіри та слизових оболонок ротової порожнини, затримка фізичного розвитку. Шкіра набуває воскоподібного відтінку, вушні раковини стають блідими та "прозорими". Дитина скаржиться на мерзлякуватість, втому, задишку під час фізичного навантаження, прискорене серцебиття, головний біль, мерехтіння в очах, шум у вухах. У разі недокрів'я тяжкого ступеня обличчя стає блідо-сірим, ніс загострюється. Можуть приєднатися такі симптоми, як гарячка, криваве блювання, водянка, непритомність.

Важливу роль у своєчасному виявленні анемії і попередження її тяжких форм відіграє огляд дітей педіатром у суворо визначені строки (диспансерне спостереження), регулярне проведення загального аналізу крові (перший раз – у три місяці, потім у рік, далі – кожен рік, при необхідності – частіше).

Хворі на залізодефіцитну анемію передусім повинні мати повноцінне харчування, яке має бути багатим на солі заліза та інші мінеральні речовини. Догляд за хворою дитиною полягає у дотриманні основних правил гігієни, правильній організації розпорядку дня, харчування та сну.

Дата добавления: 2015-11-16