Читайте также:
|
Державні фінанси є основою економічного життя держави, розвитку її економіки, зростання матеріального добробуту населення. Наявність державних фінансів зумовлена необхідністю розподілу і перерозподілу ВВП між верствами населення, підприємницькими структурами і окремими територіями. Маючи об’єктивний характер, їх функціонування значною мірою залежить від суб’єктивних дій політичних сил, які знаходяться при владі і домагаються забезпечення власних економічних інтересів.
В умовах демократії державні фінанси є основою економічної стабільності в державі і рівня життя громадян. Державні фінанси – центральна ланка фінансової системи країни, через яку здійснюється вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток країни.
Державні фінанси – це економічна категорія, що відображає сукупність відносин, пов’язаних зі створенням, розподілом і використанням фондів фінансових ресурсів держави, створених з метою фінансування виконання покладених на неї функцій по виробництву суспільно необхідних благ.
Об’єктом фінансових відносин є ВВП, тобто вартість товарів і послуг, виготовлених суб’єктами економічних відносин у сфері матеріального і нематеріального виробництва за певний період часу. А суб’єктами фінансових відносин виступають: держава; юридичні особи; фізичні особи.
Форми мобілізації ресурсів можуть бути різні. Так, держава мобілізує фінансові ресурси для своїх потреб у формі податків, зборів і платежів. Витрачаються ці ресурси через асигнування на різні заходи загальнодержавного значення, тобто оборону, утворення органів влади і управління, забезпечення громадського порядку, збереження навколишнього середовища, надання громадянам безплатних послуг у сфері освіти, медичної допомоги, оволодіння професією, а також грошових виплат у формі допомоги.
Головне призначення державних фінансів – сприяти через різноманітні фінансові інституції успішному економічному і соціальному розвитку держави, забезпеченню прав і свобод людини. Досягають цього через методи і форми мобілізації фінансових ресурсів в розпорядження держави та використання їх на цілі розвитку економіки, забезпечення соціальних гарантій населення, утримання армії, органів усіх ланок влади.
Необхідність державних фінансів зумовлена тим, що за будь-якого типу економічних відносин основним призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути задоволені через ринковий механізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кожним громадянином у зв’язку з відповідними об’єктивними причинами. До них слід віднести: структурну перебудову економіки, боротьбу з монополізмом, захист навколишнього середовища, захист тих громадян, які з’являються на ринку в ролі споживачів (інваліди, діти, престарілі), проведення фундаментальних наукових досліджень, загальну освіту, підготовку кадрів, соціальне забезпечення і страхування, охорону здоров’я тощо.
Державні фінанси містять різноманітні фінансові інституції, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність. Державні фінанси включають бюджети різних рівнів, централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення, фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності, державний кредит, державне особисте і майнове страхування (рис. 1).
      |
Рис. 1. Склад і структура державних фінансів України.
Усі ланки державних фінансів мають власну сферу функціонування, однак вони тісно пов’язані між собою. Основу державних фінансів становлять фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності.
До зведеного бюджету України входять: Державний бюджет України та місцеві бюджети (бюджет АРК, обласні, міські, районні, селищні, сільські). Всього в Україні налічується понад 12 тис. бюджетів. За допомогою бюджетів перерозподіляється майже половина валового внутрішнього продукту України. Головним джерелом доходів бюджетів є податки і обов’язкові збори, а також неподаткові надходження (доходи від зовнішньоекономічної діяльності, доходи від конфіскованого майна та контрабанди, штрафи тощо). Використовуються бюджетні кошти на розвиток народного господарства, соціально-культурні заходи, оборону, управління, створення державних резервів.
Державному бюджету належить центральне місце в системі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави. За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове становище держави. Проте, бюджет – дуже складна економічна категорія, до якої не можна підходити однозначно, як і використовувати його показники без детального аналізу структури бюджетної системи держави.
Централізовані та децентралізовані фонди України цільового призначення – це фонди грошових коштів, які мають цільове призначення і знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади (позабюджетні фонди органів місцевого самоврядування). В систему державних цільових фондів України входить біля 20 фондів. Найбільшими з них є: Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; Фонд соціального страхування на випадок безробіття; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; Державний інноваційний фонд; Фонд соціального захисту інвалідів; Фонд охорони навколишнього природного середовища. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте специфіка їх полягає в тому, що ці фонди мають суто цільове призначення і на інші цілі не використовуються. По суті, перелічені фонди є новою складовою частиною фінансової системи України, яка перебуває на стадії становлення.
Державний кредит являє собою заборгованість держави перед своїми громадянами і господарськими структурами. Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Великий борг дає підстави для висновку, що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Він лягає тягарем на видаткову частину бюджету, оскільки вимагає витрат на обслуговування боргу. Найважливішими формами державного кредиту є державні позики, грошово-речові лотереї, використання частини вкладів населення в ощадних установах.
Державне майнове і особисте страхування є одним з методів створення страхових фондів для збереження майна громадян і господарських структур. Держава виступає страховиком і розпорядником страхових фондів.
Переважна більшість вітчизняних вчених і практиків визнають, що фінансам притаманні дві основні функції:
- розподільча;
- контрольна.
Розподільча функція є головною і проявляється в процесі розподілу валового внутрішнього продукту у вигляді утворення фондів грошових коштів та використання їх за цільовим призначенням.
Об’єктами розподілу виступають:
1/ валовий внутрішній продукт, тобто вартість вироблених в суспільстві благ за певний період часу (переважно за рік);
2/ національне багатство, тобто сукупність створених та нагромаджених благ, якими володіє суспільство, а також природні ресурси, залучені в економічний оборот. Національне багатство залучається у розподільчі процеси лише у виняткових випадках (війни, катастрофи, стихійні лиха тощо).
Контрольна функція фінансів зумовлюється об’єктивно притаманною їм здатністю кількісно відображати рух фінансових потоків і забезпечувати контроль за дотриманням пропорцій в розподілі валового вн6утрішнього продукту, правильністю формування, розподілу, і використання фінансових ресурсів держави і суб’єктів господарювання. Контрольна функція фінансів на практиці реалізується в діяльності осіб, що проводять фінансовий контроль. В Україні до органів, що здійснюють фінансовий контроль, належать: Міністерство фінансів, Державна казначейська служба України, Державна фінансова інспекція України, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Пенсійний фонд, Рахункова палата та інші.
Для впливу на процеси суспільного відтворення держава використовує певний господарський механізм, склад і структура якого визначаються рівнем розвитку економіки, відносинами власності, історичними та національними особливостями.
Важливою складовою господарського механізму є фінансовий механізм.
Фінансовий механізм - це сукупність конкретних фінансових форм, методів та важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, тобто здійснюються розподільчі і перерозподільчі відносини, утворюються доходи суб’єктів господарювання та централізовані і децентралізовані фонди грошових коштів (рис.1).
Процес розподілу і перерозподілу виробленого в суспільстві валового внутрішнього Рис. 1. Склад фінансового механізму держави.
продукту починається, в першу чергу, із застосування такого фінансового методу як фінансове планування.
Фінансове планування - це діяльність по складанню планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому. У фінансовому плануванні важливим є застосування принципів наукового обґрунтування показників плану і забезпечення їх стабільності, а також використання прогресивних норм і нормативів із залученням електронно-обчислювальної техніки.
При виконанні фінансових планів виникає потреба в оперативному управлінні як діяльності, пов’язаній із необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів.
Як при складанні фінансових планів, так і при їх виконанні, а також по закінченні певних періодів проводиться фінансовий контроль, спрямований на перевірку правильності вартісного розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту, а також цільового витрачання коштів із відповідних фондів. Фінансовий контроль є необхідною умовою безперебійного і поступового розвитку економіки. Він може бути державним і громадським, попереднім, поточним і наступним та здійснюватися документальними методами (ревізії і перевірки) і натуральними методами (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний запуск сировини у виробництво тощо).
Фінансове забезпечення - це формування цільових грошових фондів у достатньому розмірі та їх ефективне використання.
Основними елементами фінансового забезпечення суб’єктів господарської діяльності є:
- самофінансування (відшкодування витрат по основній діяльності та її розвитку за рахунок власних джерел);
- кредитування (надання коштів на принципах поворотності, платності, строковості і забезпеченості);
- бюджетне фінансування (надання коштів з бюджету на безповоротних засадах);
- оренда (передача майна у користування на певний строк і за певну плату);
- інвестування (вкладання коштів в ті чи інші об’єкти з метою отримання прибутку або соціального ефекту).
Фінансове регулювання - це метод фінансового впливу, пов’язаний із регулюванням економічних процесів.
Основними елементами фінансового регулювання є:
- оподаткування (вилучення частини доходів підприємств і населення до бюджету та державних цільових фондів);
- бюджетні трансферти (дотації, субсидії, субвенції).
Для зацікавлення суб’єктів господарювання в досягненні кращих результатів використовуються фінансові стимули. До них належать:
- заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку;
- бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (в тому числі дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки);
- спеціальні фінансові пільги (пільги по податках та можливість проведення прискореної амортизації).
У фінансових важелях важливе місце займають фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання за виконання взятих зобов’язань. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені.
Штраф - це міра матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Застосовується, як правило, в твердій грошовій сумі.
Пеня застосовується при несвоєчасному виконанні грошових зобов’язань і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється у відсотках від суми простроченого платежу.
Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його відповідне нормативно-правове забезпечення, яке представлене, в першу чергу, Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими актами. Закони приймаються Верховною Радою України, є обов’язковими до виконання і мають вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативних актів. Велике значення в регламентації фінансових відносин мають Господарський кодекс України, Бюджетний кодекс України тощо.
Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі діючих законів. До таких документів належать: Укази Президента України, Декрети, Постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України тощо.
Стан державних фінансів визначає велика сукупність факторів об’єктивного та суб’єктивного характеру.
Умовно їх можна згрупувати у три найбільші групи:
1. Чинники об’єктивно-економічного характеру. До них відносяться: такі об’єктивні реалії та можливості що визначають загальні параметри державних фінансів – обсяги валового внутрішнього продукту створюваного в державі, пропорції його розподілу, структурні параметри економіки тощо.
2. Фактори соціального характеру. Вони визначають та суттєво впливають на особливість об’ємно-структурних параметрів державних фінансів у кожній країні. Розподіл доходів серед населення, рівень бідності, розвинутість мережі установ соціально-культурної сфери, демографічна ситуація тощо.
3. Суспільно-політичні обставини. Політика та державні фінанси є тісно пов’язаними сферами – оскільки саме в політичних механізмах відбувається прийняття рішень щодо управління державними фінансами. Тому такі чинники, як політична система країни рівень демократичності суспільства, характер взаємодії уряду та парламенту мають дуже істотний вплив на функціонування державних фінансів. Як показує світова практика, у державах, де політичний механізм є недосконалим, а демократія - декларативною, управління державними фінансами характеризується зловживаннями та є недостатньо ефективним.
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 370 | Нарушение авторских прав