Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Тема 7. Управління бюджетною системою



Читайте также:
  1. Аналіз оцінки системи управління розподілом готової продукції підприємства
  2. Апарат захисту та управління АЗУВУ200Б
  3. Апаратура захисту і управління авіаційних генераторів
  4. Апаратура управління та захисту електричних мереж, металізація та заземлення
  5. Блок регулювання захисту та управління 2438-140.
  6. Блок регулювання захисту, та управління 2438-140.
  7. Вибір систем управління запасами

 

Головною метою бюджетної політики є створення державою необхідних економічних, правових та організаційних засад формування оптимального розподілу між різними ланками бюджетної системи для ефективного її розвитку, спрямованого на економічне зростання та підвищення життєвого рівня населення.

Проблеми та пріоритети:

1. Створення ефективної системи управління і регулювання бюджетними ресурсами, що вбачається у застосуванні механізму обліку всіх зобов'язань, здійснюваних центральними і місцевими органами влади при виконанні покладених на них функцій, виробленні критеріїв фінансування зобов'язань, прийнятих у попередні роки.

Необхідною умовою цього має бути інвентаризація програм, що здійснюються за рахунок бюджетних коштів і проведення відповідних розрахунків щодо потреби та можливостей у фінансових ресурсах для їх виконання.

З урахуванням цього необхідно визначити програми, що втратили свої соціальне значення в умовах ринкової економіки і підлягають виключенню з бюджетного фінансування та такі, що мають перспективне значення.

При цьому особливу увагу слід приділити питанням оптимізації мережі бюджетних установ, пошук альтернативних державному фінансуванню шляхів постачання суспільних благ.

2. Забезпечення ефективного функціонування податкової системи, мобілізації бюджетних доходів в обсягах, визначених
відповідно до вимог податкового законодавства.

Слід виходити з того, що податкова система повинна сприяти форму­ванню ринкового середовища і створенню сприятливих умов для господа­рювання і водночас забезпечувати стабільне надходження грошових ресур­сів до бюджетів усіх рівнів для виконання функцій, покладених на державні та місцеві органи влади.

На загальнодержавному рівні треба здійснити такі заходи законодавчого характеру, які б сприяли розвитку усіх підприємств незалежно від форм власності та забезпечували здійснення ефективного контролю за виконанням ними зобов'язань перед бюджетом, створенню умов, спрямованих на скорочення тіньового сектора економіки. Одночас­но потрібен надійний захист прав платників податків, суттєве зниження штрафних санкцій, надання можливостей платникам податків самостійно виправляти помилки, допущені при обрахуванні податків.

Необхідно накласти мораторій як на списання боргів, так і на надання пільг платникам податків. Різні соціальні групи повинні одержувати со­ціальну допомогу не у формі податкових пільг, а шляхом отримання бю­джетних трансфертів. Збільшення доходів бюджету вимагає вжиття невід­кладних заходів правового та організаційного характеру з метою надання сталого характеру надходженням до бюджету від використання майна, що залишилося у власності держави у вигляді корпоративних прав.

Треба також вирішувати питання подальшого спрощення системи опо­даткування, насамперед суб'єктів малого та середнього бізнесу, інтеграції бухгалтерського і податкового обліку. Удосконалюючи систему оподатку­вання, необхідно здійснювати заходи щодо її інтеграції до європейського економічного простору.

3. Формування системи бюджетних видатків, орієнтованої на стимулювання економічного зростання, а саме визначення обсягу видатків виходячи з необхідності забезпечення реалізації пріоритетів економічної і соціальної політики; створен­ня умов для інвестиційної та інноваційної діяльності; орієнтації бю­джетних видатків на досягнення кінцевих соціально-економічних результатів.

4. Здійснення структурних реформ у соціальній сфері. При за­
безпеченні доступності всіх громадян до отримання базових соціальних послуг, насамперед в освіті та охороні здоров'я, необхідно добитись скорочення соціальної нерівності шляхом перерозподілу соціальних витрат на користь малозабезпечених верств населення, слід досягти підвищення ефективності використання бюджетних коштів шляхом скорочення та/або ліквідації малоефективних і неефективних витрат, підвищення рівня оптимізації видатків у бюджетній сфері.

Одним із напрямків цієї роботи є упорядкування системи соціальних пільг і виплат, розробка програми їх реформування, удосконалення системи адресної соціальної підтримки населення, відмова від відомчого характеру, надання пільг та заміна їх грошовими формами соціальної підтримки.

5. Удосконалення бюджетного процесу – процедури і взаємодія органів

6. Подальше реформування міжбюджетних відносин з метою
досягнення взаємного розуміння і згоди у питаннях розподілу фінансових ресурсів між рівнями бюджетної системи та адміністративно-територіальними утвореннями, створення належних умов для ефективного використання центральними та місцевими органами виконавчої влади покладених на них функцій.

Розмежуванню видів видатків між бюджетами різних рівнів повинно передувати чітке розмежування власності, предметів ведення і повноважень між центральними органами державної влади і органами влади Автономної Республіки Крим, областей, м. Київ і м. Севастополь, а також останніми та районами і містами. Упорядкування взаємовідносин центру і місцевих органів з питань власності закладе фундамент реальної економічної і фінансової самостійності територіальних утворень. Одночасно, з метою забезпечення реальної самостійності бюджетів треба законодавчо визначити джерела формування доходів відповідних рівнів бюджетної системи.

Система міжбюджетних відносин повинна базуватись на оцінці мінімально необхідних потреб населення. Цьому мають сприяти гарантовані мінімальні державні стандарти, які, зокрема, визначали б обов'язковий мінімальний рівень бюджетних видатків по відповідних територіях. Слід мати на увазі, що розрахунок величини бюджетної забезпеченості можливо визначити тільки на основі вартісних обрахунків послуг, які надаються державою відповідно до законів. Це вимагає відповідного коригування не лише бюджетного, а й галузевого законодавства, яке регламентує надання послуг за рахунок бюджету в галузях освіти, культури, охорони здоров‘я, і соціального забезпечення, житлово-комунального господарства тощо. Невирішення цих питань означатиме, що спроби запровадження нормативів бюджетної забезпеченості приречені на невдачу.

7. Забезпечення ефективного управління державною заборгова­ністю, що передбачає зниження боргового тягаря, скорочення видатків на його погашення та обслуговування, оптимізацію ризи­ків, пов'язаних із структурою державного боргу.

Бюджетна політика на місцевому рівні - це офіційно визначені органом місцевого самоврядування цілі та напрямки розвитку бюджетних відносин і методи їх реалізації на місцевому рівні.

Місцеву бюджетну політику можна поділити на регіональну та політику конкретних органів місцевого самоврядування. Процес формування бюджетної політики передує процесу складання місцевих бюджетів та узгоджується з планами економічного й соціального розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Фактично основним документом, що визначає бюджетну політику на місцевому рівні, є програма економічного та соціального розвитку адміністративно-територіальної одиниці.

Європейська хартія місцевого самоврядування передбачає його відокремленість від державної влади, повну незалежність і самостійність у здійсненні покладених на нього функцій у межах своєї компетенції.

Першою та найважливішою є перманентна нестача фінансових ресурсів у місцевих органів влади. Недостатність фінансових ресурсів на місцевому рівні не дозволяє вирішувати найболючіші життєві проблеми населення. Друга важлива причина полягає у надмірній централізації як коштів, так і управлінських рішень взагалі

Важливо, щоб за рахунок власних податкових джерел поточного бюджету місцеві органи влади могли фінансувати 60 - 80% своїх потреб. У цьому разі їх залежність від рішень вищих органів відносно дохідної частини місцевих бюджетів буде мінімальною.

Особливої уваги заслуговує чинна система місцевих податків і зборів. Такий висновок обґрунтовується як питомою вагою цих податківі зборів у доходах місцевих бюджетів, частка яких коливається від 2 до б%, так і обмеженим переліком об'єктів оподаткування, неприйнятністю більше з переліку місцевих податків і зборів для всіх територіальних громад.

Перелік місцевих податків і зборів закріплюється в законодавчому порядку, що є, на нашу думку, більш правильним, ніж довільне встановлення їх органами місцевого самоврядування, що пропонується деякими представниками владних структур на місцях. Тому раціонально здійснити аналіз усіх можливих пропозицій на рівні обласних, міських і сільських рад та законодавчо закріпити розширений перелік місцевих податків і зборів, що забезпечить кращі можливості вибору конкретних їх видів для кожної окрем території. Наприклад, поряд з наданням права обласним радам устанонлі місцеву символіку, доцільним вбачається надати право справляти місцевий збір за право використання місцевої символіки.

Бюджетний процес - регламентована нормами права діяльність, пов'язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Організація бюджетного процесу в Україні регламентується Бюджетним кодексом України, рішеннями Верховної Ради та місцевих рад народних де­путатів та їх виконавчих органів.

Процедура, за якою відбувається бюджетний процес, визначається бю­джетним регламентом.

Бюджетний регламент - документ, в якому визначаються порядок, терміни складання, розгляду та затвердження бюджету, а також організація його виконання.

Управління бюджетним процесом є предметом бюджет­ного менеджменту включає:

■ бюджетне планування:

♦ стратегічне бюджетне планування - формулювання бю­
джетної концепції (основні показники бюджетного прогнозу
на період до 2007 р. наведені в Додатку А до розділу «Бю­
джетне планування в Україні»);

♦ середньострокове бюджетне планування - формування бюджетних програм за окремими напрямами та чітко визна­ченими цілями, які розраховані на декілька років;

♦ поточне бюджетне планування - складання, розгляд та за­
твердження Державного бюджету, місцевих бюджетів, кошто­
рисне планування доходів і видатків бюджетних установ та організацій;

■ організація виконання бюджету - дії, пов'язані з касовим ви­
конанням дохідної та видаткової частин кожного із бюджетів, що
входять до Зведеного бюджету України. На даний час в Україні за­
стосовується казначейська форма касового виконання бюджету;

■ обпік виконання бюджету - заходи, що забезпечують систему
управління бюджетним процесом достовірною інформацією. Облі­
кові операції з виконання бюджету проводяться органами Держав­
ного казначейства України. Відповідно до принципу «єдності каси»
всі надходження зараховуються на єдиний казначейський рахунок,
з нього ж проводиться фінансування бюджетних видатків;

■ фінансовий контроль за виконанням бюджету - система орга­
нізації та здійснення контрольних заходів, спрямованих на повний
комплекс або окремі процеси фінансово-господарської діяльності
суб'єктів господарювання, пов'язаної з використанням бюджетних
коштів (попередній контроль проводять органи управління та під­
приємства, установи; внутрішній фінансовий контроль проводять
бюджетні установи самостійно щодо цільового, ефективного ви­
користання бюджетних коштів; поточний контроль здійснюється в
процесі виконання бюджету органами державної влади та управлін­
ня і спеціалізованими службами фінансового контролю). В країнах
розвиненої демократії контроль здійснюється також громадянами у
прямій формі (можливість ознайомлення з показниками бюджету)
та опосередкованій формі (при порушеннях в бюджетному процесі
у депутатів не має шансів на переобрання).

відповідальність органів за порушення бюджетного регламенту:

♦ виконавчої влади - за неякісний проект бюджету або несвоє­
часно представлений проект;

♦ законодавчої впади - за порушення встановлених термінів
розгляду та затвердження бюджету;

♦ Міністерства фінансів - за нецільове використання бюджет­
них коштів.

Стадіями бюджетного процесу є:

1) складання проектів бюджетів;

2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України,
рішень про місцеві бюджети;

3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до
закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття
рішення щодо нього.

Аналізуючи окремі стадії бюджетного процесу в Україні (підготовка проекту бюджету, розгляд та ухвалення проекту бюджету Верховною Ра-

упродовж 1991 - 2004 рр., можна констатувати факт невід­повідності термінів прийняття бюджету Верховною Радою в перші роки незалежності України. Навіть у разі формального своєчасного першого подання проекту терміни розгляду та прийняття бюджету розтягувалися поза межі дозволеного

Учасниками бюджетного процесу є органи та посадові особи, які наді­лені бюджетними повноваженнями.

Бюджетними повноваженнями визнаються права і обов'язки учасників бюджетних правовідносин.

Для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бю­джету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.

Бюджетне асигнування - повноваження, надане розпоряднику бюд­жетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджет­ного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.

Бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджет­ного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бю­джетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бю­джетних коштів нижчого рівня.

Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), нада­ються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.

Бюджетна установа не має права здійснювати позичання або надавати ча рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам.

Головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які отримують повноваження шляхом встановлення (поджетних призначень.

Розпорядник коштів II ступеня - бюджетні установи в особі їх керів-ників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань т.і здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл виділених асигнувань для переказу розпоряд­никам III ступеня та безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам або одержувачам, діяльність яких координується через них.

Розпорядник коштів III ступеня - бюджетні установи в особі їх ке­рівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань ті ідійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку іони очолюють, і на розподіл виділених асигнувань безпосередньо підпо­рядкованим їм одержувачам.

Бюджетне прогнозування - це процес складання прогнозу доходів і видатків бюджетів на майбутні періоди, що базується на еконо­мічних і специфічних припущеннях у галузі фінансової політики.

Серед етапів бюджетного процесу має сенс окремо виділити три перші етапи (складання, розгляд, затвердження бюджету), які є завданнями бю­джетного планування. Остання стадія бюджетного процесу - виконання бюджету - має свої складові (виконання бюджету за доходами, видатками, облік доходів та видатків, звітність щодо виконання бюджету, контроль за виконанням бюджету).

Перші три стадії бюджетного процесу складають бюджетне планування. Бюджетне планування являє собою комплекс організаційно-технічних, методичних заходів із визначення доходів та видатків бюджетів у процесі їх складання, розгляду та затвердження.

У процесі бюджетного планування виконуються такі завдання:

■ визначення реального розміру доходів, що підлягають мобілізації в
бюджетному періоді. Забезпечення реальності показників доходів
відповідає принципам побудови бюджетної системи - самостійність
та єдність, що проявляється у взаємозв'язках між різними рівнями
виконавчої влади (контрольні цифри доходів - вниз, та проектні
розрахунки - до вищестоящих органів);

■ обґрунтованість та визначення розмірів бюджетних видатків за
кожним напрямком відповідає принципу науковості бюджетного
планування;

■ збалансованість бюджетних показників.

Бюджетним кодексом встановлені єдині правила упорядкування про­ектів бюджетів в Україні і передбачене введення рівномірного планування бюджетів усіх рівнів. Перехід до нормативного планування бюджетів само­врядування передбачає застосування нормативу бюджетної забезпеченості жителів при визначенні централізованих надходжень до місцевих бюджетів. Тобто формування місцевих бюджетів відбувається не на суб'єктивній, а на формульній основі. Принцип субсидіарності в міжбюджетних розрахунках, що підкріплює нормативне планування, полягає у прагненні максимально наблизити надання суспільних послуг до місця їх безпосереднього спожи­вання при розподілі видатків між різними ланками бюджетної системи.

Якісний рівень бюджетного планування залежить від таких чинників:

■ чіткість формулювання цілей і завдань, які держава має вирішувати
щодо формування надходжень бюджетної системи та розподілу бю­
джетних ресурсів;

■ розмежування повноважень між ланками бюджетної системи, від­
повідності делегування повноважень від одного бюджету іншому
рівню їх фінансового забезпечення;

■ достовірність інформації, що використовується при розрахунках
показників бюджету;

■ методи бюджетного планування, що застосовуються.

З метою врахування лише достовірної інформації доцільно проводити поточний аналіз факторів, що впливають на доходи бюджетної системи, а саме: аналіз недоїмки по платежах до бюджету та заходів щодо її ліквіда­ції; аналіз надходження податків та зборів у розрізі структур, що здійсню­ють їх адміністрування; аналіз взаємних розрахунків між бюджетами, аналіз повноти зарахування до бюджету відсотків, що сплачуються установами банків за користування тимчасово вільними залишками бюджетних коштів; аналіз обґрунтування рішень про звільнення від оподаткування суб'єктів господарювання тощо.

При складанні бюджетних показників можливо використовувати будь-яку комбінацію методів планування.

Метод прямого рахунку (постатейний метод) передбачає обчис­лення показників в бюджеті, виходячи з реальних потреб і показників у розрізі окремих статей доходів та видатків по кожному підприємству, орга­нізації, установі, громадянину.

Аналітичний метод передбачає обчислення планових показників на основі визначення впливу на них різноманітних чинників, засновується на моделюванні бюджетних показників. Довгостроковий прогноз будь-якого типу доходів зробити доволі складно. Якщо джерело доходу чутливо реагує на зовнішні зміни, аналітик має уважно відстежувати зміни економічного середовища, нормативні зміни в адмініструванні податків тощо.

Нормативний метод базується на використанні норм та нормативів, встановлених по відношенню як до детальних, так і до узагальнюючих по­казників та є основним при розрахунку видатків на поточне утримування бюджетних установ. Нормування видатків застосовується з метою однакового задоволення потреб споріднених установ та цільового використання бюджетних коштів. При складанні кошторису бюджетної установи чи ор­ганізації застосовується саме нормативний метод бюджетного планування. Загальна сума видатків бюджетної установи визначається як добуток роз­рахункових одиниць і норми видатків. Розрахункові одиниці, що застосову­ються при нормативному бюджетному плануванні, визначаються, виходячи з даних про мережу та контингент бюджетних установ відповідного про­філю, які затверджуються міністерствами, держадміністраціями на кінець планового року. Наприклад, один вихованець дошкільної установи, один учень, один клас, одне лікарняне ліжко тощо. Норма видатків - величина витрат на одну розрахункову одиницю, що затверджується відповідними установами. Балансовий метод є головним методом бюджетного планування. Най­частіше використовуються три варіанти збалансування бюджету:

■ зменшення видатків;

■ збільшення доходів;

■ встановлення джерел покриття дефіциту бюджету.

Надходження та видатки складають єдиний баланс відповідного бю­джету. Фінансовий баланс є порівнянням доходів та видатків бюджету. Зба­лансування бюджету - найвідповідальніший етап формування бюджету.

При визначенні прогнозного обсягу доходів необхідно враховувати стан адміністрування податків і зборів, оскільки адміністрування практич­но ніколи не буває ефективним на 100%, навіть за найкращої організації мобілізації податків можлива недоїмка. Якщо доходи перевищують видатки, то формується профіцит, якщо видатки перевищують доходи, то виникає дефіцит. Державний бюджет може прийматись з дефіцитом при визначенні джерел його фінансування. Бюджет Автономної Республіки Крим (АРК) та міські бюджети можуть прийматись з дефіцитом виключно в частині бюдже­ту розвитку. Кошти, що мобілізуються як профіцит бюджету, мають викорис­товуватись виключно на погашення державного боргу.

Програмно-цільовий метод передбачає визначення видатків бюджету відповідно до запланованих бюджетних програм. При цьому кожна бюджет­на програма має чіткі цілі завдання, комплекс заходів, реалізація яких є обов'язковою протягом декількох років, а також показники результативності. Відповідальність за досягнення запланованих результатів покладається на від­повідального виконавця бюджетної програми. Витрачання бюджетних коштів пов'язується з досягненням соціально значущих результатів.

Бюджетна програма - систематизований перелік заходів, спрямованих па досягнення єдиної мети і завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій. Програма може включати в себе підпрограми і проекти. Система кодування бюджетної програми наведена в розділі «Бюджетна класифікація».

Підпрограма - складова програми, спрямована на виконання частини програми, містить проекти або сукупність споріднених напрямів діяльності, чітко визначені завдання, що вимірюються показниками результативності.

Проект - сукупність напрямів діяльності в підпрограмі; він має строки початку та завершення, може включати стратегії, перелік різних видів діяль­ності, вимірюється за допомогою детальних показників результативності.

Здійснення видатків на основі бюджетних програм передбачає визна­чення їх конкретних відповідальних виконавців.

Відповідальним виконавцем бюджетної програми є визначена головним розпорядником бюджетних коштів за письмовим погодженням з Мінфіном на стадії складання проекту Державного бюджету на наступний рік юридична особа, що має окремий рахунок та бухгалтерський баланс.

Відповідальний виконавець бюджетної програми забезпечує виконання однієї або ряду бюджетних програм та несе відповідальність за їх виконання.

Функціональна класифікація видатків бюджету застосовується виключ­но в аналітичних і статистичних документах. Прив'язка коду конкретної бюджетної програми до відповідного коду функціональної класифікації видатків бюджету використовується, зокрема, з метою складання Зведеного бюджету, здійснення макроекономічного аналізу, формування державної політики у сферах економіки, проведення міжнародних порівнянь видатків за функціями.

Складовими елементами бюджетної програми є:

■ мета бюджетної програми;

■ завдання бюджетної програми;

■ напрями діяльності;

■ виконавець бюджетної програми;

■ результативні показники.

Мета бюджетної програми - законодавчо визначені основні цілі, яких необхідно досягти у результаті виконання конкретної бюджетної програми. Мета відображає загальний кінцевий результат, на досягнення якого спря­мована бюджетна програма. Мета програми мусить обов'язково узгоджуватись із місією відповідального виконавця бюджетної програми. Інколи мета програми може виявитись складнішою і не піддаватись кількісному виміру. В такому випадку як результат можливо розглядати:

■ спроможність ефективно виконувати покладені функції;

■ безпосередній продукт (товари чи послуги);

■ корисність кінцевого продукту для суспільства або окремих катего­рій населення;

■ кількість або категорію населення - одержувачів кінцевого продукту;

■ зміни, до яких може привести реалізація бюджетної програми.

Завдання бюджетної програми - конкретні цілі, яких необхідно досягти у результаті виконання бюджетної програми протягом відповідного бюджетного періоду і оцінити які можна за допомогою результативних показників. Завдання бюджетної програми мають відповідати спеціальним вимогам:

■ орієнтованість на результат;

■ визначення очікуваних результатів у кількісних вимірах;

■ визначеність термінів виконання завдання;

■ конкретність та реалістичність.

Напрями діяльності - конкретні дії, спрямовані на виконання завдань бюджетної програми, з визначенням напрямів витрачання бюджетних ко­штів. Напрями діяльності повинні відповідати завданням і функціям голов­ного розпорядника бюджетних коштів. Визначення напрямів діяльності за­безпечує реалізацію бюджетної програми у межах коштів, виділених на цю мету. Напрями бюджетної програми відображають:

■ основний вид діяльності головного розпорядника бюджетних кош­тів і його головне призначення;

■ цілі, що їх намагається досягнути у своїй діяльності головний роз­порядник бюджетних коштів;

■ шляхи, якими він намагається це зробити (заходи).

Відображення видатків за бюджетною програмою в розрізі напрямів її реалізації сприяє прийняттю більш раціональних рішень щодо необхідності та доцільності здійснення тих чи інших видатків за рахунок коштів Держав­ного бюджету. Напрями діяльності вказують на дії, що мають забезпечити досягнення мети в результаті виконання головним розпорядником певної бюджетної програми. Напрям діяльності не є різновидом витрат за еконо­мічною класифікацією видатків бюджету. Розподіл програмних видатків за економічною природою здійснення операцій не описує напрямів діяльності. Напрям діяльності може об'єднувати кілька економічних категорій витрат для досягнення певного результату.

Виконавець бюджетної програми - юридична особа, яка безпосеред­ньо несе відповідальність за виконання програми і забезпечує виконання однієї або кількох бюджетних програм у системі головного розпорядника бюджетних коштів. Відповідальними виконавцями можуть бути:

■ головні розпорядники бюджетних коштів, коли виконання бюджет­
них програм забезпечується апаратом головного розпорядника;

■ розпорядники коштів нижчого рівня та одержувачі коштів бюджету,
які виконують бюджетні програми в системі головного розпорядника.

Результативні показники - кількісні та якісні показники, які харак­теризують результати виконання бюджетної програми і підтверджуються статистичною, бухгалтерською та іншою звітністю і які дають можливість здійснити оцінку використання коштів на виконання бюджетної програми.

Застосування результативних показників дає змогу чітко показати ефектииність використання бюджетних коштів, співвідношення досяг­нутих результатів і витрат, тривалість виконання бюджетної програми, її необхідність і відповідність визначеній меті, а також порівняти результати виконання бюджетних програм у динаміці за роками та між головними розпорядниками бюджетних коштів, визначити найефективніші бюджетні програми при розподілі бюджетних коштів.

Застосування результативних показників сприяє якісному та кількісному аналізу стану виконання бюджетної програми в частині фінансового забезпечення реалізації її заходів та ефективності виконання.

Результативні показники поділяються на такі групи:

показники витрат або вхідних ресурсів - визначають обсяги та структуру ресурсів, що забезпечують виконання бюджетної програми (наприклад, кількість установ, кількість обладнання, кількість штатних одиниць);

показники обсягу робіт - показують обсяг робіт, який має бути виконаний у процесі реалізації програми, тобто результат, який необхідно досягти (наприклад, кількість хворих, яких планується обслужити; довжина площа шляху, який планується збудувати або відремонтувати);

показники продукту (обсяг виконаних робіт) - використовуються для оцінки досягнення поставлених цілей. Показником продукту є, зокре­ма, кількість користувачів товарами (роботами, послугами), виробленими в процесі виконання бюджетної програми (наприклад, кількість студентів, кількість відвідувачів музеїв, кількість вилікованих хворих);

показники ефективності (рентабельності) - визначаються як відношення кількості вироблених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) до їх вартості у грошовому або людському вимірі (витрати ресурсів на одини цю показника продукту) (наприклад, кількість учнів на одного викладача, вартість підготовки одного студента);

показники якості (або отримані ефекти від виконання програми) -відображають якість вироблених товарів (виконаних робіт, наданих по­слуг). Вони показують користь від здійснення заходів бюджетної програми (наприклад, зниження захворюваності у порівнянні з минулим періодом).

Показники результативності потрібно визначати для кожної програми окремо, керуючись при цьому такими вимогами:

■ показники мають бути переконливими і стосуватись головних зав­дань бюджетної програми на рік, бути вагомими для керівними
у процесі розробки рішень і управління програмою, показувати
вплив різних напрямів на ефективність виконання завдань і пріоритетів програми;

■ показники результативності мають бути чітким, однозначними;

■ показники мають бути послідовними і стосуватися безпосередньо
питання, яке вони оцінюють;

■ показники повинні бути вимірними, для того щоб можлино було
проводити порівняння протягом року.

Застосування показників результативності сприяє якісному та кількіс­ному аналізу стану виконання бюджетної програми в частині фінансового забезпечення реалізації її заходів та ефективності виконання.

 

 


Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 95 | Нарушение авторских прав






mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.025 сек.)