Читайте также:
|
Відповідно до демократичних ідеалів суб’єктом верховних прав у суспільстві є народ. Тому будь-яка бюджетна ініціатива в демократичній державі повинна виходити від народу, його представників і покликана реалізовувати інтереси громадян. Це стосується і сфери державних фінансів у цілому – їх функціонування головною і єдиною метою повинне бути направлене на задоволення потреб суспільства.
На практиці ці принципи реалізуються за допомогою демократичного механізму різноманітними методами. В першу чергу, шляхом голосування громадян на виборах, у парламенті формується репрезентативний склад депутатів, які представляють наявні у суспільстві інтереси. Крім цього, вплив на прийняття фінансових рішень з боку суспільства відбувається також за допомогою формування виконавчої гілки влади, окремі із посад у якій є виборними. Діяльність партій, лобістських груп, різноманітних громадських організацій є ще одним засобом постійного впливу на уряд і законодавчий орган з метою проведення бажаних змін у фінансовій політиці. А загалом демократія виступає моделлю управління державними фінансами і прийняття фінансових рішень.
Однак демократія не єдиний спосіб вирішення питань, що стоять перед суспільством. Для прикладу диктаторська або авторитарна модель теж є одним із методів управління фінансами. Як одна, так і інша мають свої переваги і недоліки. За певних умов диктатура може бути більш ефективним способом управління фінансами. Перевагами авторитарного управління фінансами є стабільність фінансової політики, єдність, цілісність, стратегічна виваженість рішень, швидкість реагування, своєчасність прийняття бюджету тощо. Адже рішення за умов авторитаризму приймається однією або вузьким колом осіб. Головний же недолік полягає у неврахуванні суспільних інтересів, що може призвести до її невідповідності реальним суспільним потребам. Крім цього безконтрольність диктаторського управління дозволяє використовувати фінансові важелі не на благо народу, а для збагачення вузького кола осіб шляхом несправедливого перерозподілу ресурсів.
Певні потенційні недоліки притаманні і демократичній моделі прийняття фінансових рішень. Виникає закономірне питання: чи здатне суспільство в цілому, як сукупність великої кількості громадян з різноманітними інтересами, особливим баченням оптимальних напрямків і обсягів державної діяльності, досягнути раціональності у прийнятті фінансової політики? Демократія й дійсно іноді є неефективним засобом управління фінансами та потребує значних зусиль по стабілізації і раціоналізації. На основі аналізу практики функціонування державних фінансів, зокрема в Україні, можна виділити наступні недоліки демократичної моделі управління державними фінансами:
- несвоєчасність прийняття рішень (наприклад невчасне затвердження бюджету, недостатня швидкість реагування на зміну економічних умов у випадку кризи), адже демократичний метод потребує погодження позицій багатьох сторін – парламенту, уряду, партій;
- демократія сприяє незбалансованості державних фінансів та виникненню дефіцитів;
- складним є утримання допустимих меж державної активності, та контроль за масштабами перерозподілу, раціональними обсягами видатків та структурою державних витрат. Вони є політично зумовленими на догоду різних суспільних прошарків;
- нестабільність фінансової політики внаслідок політичних криз, частої зміни урядів тощо.
Однак у загальному, демократичний метод є більш прогресивним. Адже він (особливо розглянутий на перспективу, у стратегічному вимірі) забезпечує кращі умови для подальшого розвитку суспільства. Демократичній моделі прийняття колективних рішень притаманна гнучкість врахування соціальних пріоритетів, вона володіє потужним апаратом самовдосконалення та коригування відповідно до умов, що швидко змінюються, відповідає динамічним процесам суспільного прогресу.
У ході виборів та голосування відбувається виявлення уподобань індивідів щодо напрямків державної діяльності, розмірів і видів державних благ, обсягів податкових вилучень, розподілу податкового тягаря в суспільстві. Хоча і не існує прямої залежності між обсягами отримуваних благ та рівнем оподаткування особи, є цілком очевидним, що вимога виборця розширювати державний сектор сприятиме зростанню податкового тягаря. Тому припускається, що індивід здатний оцінювати таку взаємозалежність і формує для себе уявлення про найбільш відповідний своїм потребам та майновому становищу рівень державної активності. Звичайно, якщо вдається уникати сплати повної вартості отримуваних благ, цілком раціональною є підтримка максимального обсягу державного сектора. Тому, наприклад, незаможні виборці, що вносять незначні податки і можуть розраховувати на отримання державної допомоги гарантовано підтримуватимуть зростання бюджетних витрат.
Роль альтернативних фінансових програм виконують передвиборні програми кандидатів у депутати (якщо йдеться про вибори до парламенту) чи претендентів на посади у виконавчій гілці влади (від мера міста до президента). На вибір голосуючого окрім економічних діє значна кількість чинників: ідеологічні уподобання, релігійні переконання, групова належність, персоналії політиків та інші. Але, як показує практика демократичних країн, головні відмінності передвиборних програм лежать саме у сфері оподаткування та бюджетних витрат. Тому цілком реалістичним є погляд, що в такий спосіб відбувається виявлення панівних фінансових інтересів у суспільстві.
Факторами, що обмежують раціональність виборця є недоліки інформованості: можливість спотворення інформації, її недоступність. Також має місце фактор невизначеності - мізерно мала можливість впливу окремого виборця на результат виборів. Особливо це стосується умов представницької демократії, де результат голосування безпосередньо не відображає переваг конкретного індивіда. Однак негативний вплив невизначеності зменшується, коли колективний вибір розглядати неперервним процесом, на наступних етапах якого суб’єкти вибору можуть виправити свої попередні помилки.
Вже сам факт участі у голосуванні стає об’єктом свідомого вибору для особи. Громадянин приймає рішення порівнюючи вигоди та затрати пов’язані з цим кроком. Бажання вплинути на рішення, усвідомлення важливості виконання свого громадянського обов'язку сприяють участі у голосуванні. Оскільки потрібно понести цілком реальні витрати, а вигоди від голосування є невідчутними, іноді цілком раціональною є свідома відмова від виконання свого громадянського обов'язку. Це явище отримало в економічній науці назву ефекту “раціонального незнання (ігнорування).
Окрім виборців, учасниками процесу суспільного вибору виступають партії, групи спеціальних інтересів, лобі, представники у парламенті та бюрократія.
Найбільш ефективне втілення інтересів виборців відбувається за активного посередництва партій. Партійна система відіграє виняткову роль для державних фінансів. Партії виступають своєрідними “торговцями” передвиборними фінансовими проектами на політичному ринку, де покупцями є виборці. Головною метою партій є оволодіння владою і максимізація впливовості. Намагаючись завоювати підтримку максимального числа голосів, вони формують свою поведінку, виходячи з наявних в суспільстві інтересів, прагнучи зробити такі пропозиції, які забезпечують найбільші шанси на перемогу. Таким чином переслідуючи власні інтереси, партії допомагають виявляти суспільні настрої та потреби і сприяти їх втіленню.
Процес реалізації суспільного вибору продовжується у парламенті. В ідеалі, діяльність депутатів повинна бути спрямована на те, щоб повністю виконувати передвиборні обіцянки. Це викликано і необхідністю їх майбутнього переобрання. Однак на їх поведінку впливають особисті переконання, суб’єктивне бачення ситуації. Обрані особи мають власні міркування з приводу розмірів колективного сектора, джерел ресурсів для нього і, що найбільш важливо, з приводу конкретних статей державних видатків (не говорячи про випадки голосування з корисливих міркувань).
Важливі ефекти для державних фінансів має діяльність груп організованих інтересів – лобі. Використовуючи свої владні повноваження уряд може створювати деякі переваги та умови сприяння для певних видів діяльності, навіть окремих суб’єктів ринку. Таке коригування ринкової діяльності суперечить ліберальним ідеалам. Отримання надприбутків завдяки держаному регулюванню використання ресурсів та ведення підприємницької діяльності під “політичним прикриттям” відоме під назвою економічної ренти. Уряд може створювати рентні умови для певних груп шляхом встановлення прав власності на отримання вигоди від окремих видів діяльності, шляхом заснування ексклюзивних ліцензій, дозволів, обмежень. Намагання проштовхнути через демократичні процедури прийняття рішень програми, які сприяли б отриманню економічної ренти є основною метою груп організованих інтересів. Діяльність лобі відображається і на бюджетній політиці. Одним із об’єктів їх уваги виступають субсидії та податкові пільги, збільшення державних витрат на певні програми.
Одним із перших дослідників проблем діяльності організованих груп був М. Олсон. Він дійшов висновку, що найбільш успішно діють малі, але добре організовані та згуртовані групи інтересів. У них частка прибутків, яка при розподілі припадає на одного члена є більшою, ніж у великих угрупованнях. Це виступає значним стимулом для згуртованості, а низька численність групи не приводить до падіння її ефективності. “На практиці дійсно виявляється, що організовані інтереси малих груп перемагають неорганізовані та незахищені інтереси великих груп. Відносно мала група чи галузь може досягнути податкових чи тарифних пільг за рахунок мільйонів споживачів чи платників податків і всупереч правилу більшості” – зазначає М. Олсон. За своєю суттю діяльність груп організованих інтересів має непродуктивний характер, адже відбувається просте перекладання тягаря по фінансуванню отриманих за рахунок держави надприбутків на решту членів суспільства. Як правило, чим більшою є кількість громадян, серед яких розподіляється податковий тягар, тим менш примітне це явище для окремого платника.
Значну роль у постачанні державних благ та ефективності використання суспільних ресурсів відіграє бюрократія. Основною проблемою, яку породжує бюрократичний апарат є збільшення обсягів державних витрат і зростання затрат на виробництво суспільних благ. Специфіка результатів діяльності бюрократичного апарату полягає в тому, що продукти їх діяльності часто не піддаються кількісному виміру.
Бюрократія може завищувати розміри бюджету двома шляхами. По-перше, вона може переконувати у необхідності збільшення постачання власної продукції. По-друге, вона здатна завищувати суми вкладень, потрібних для випуску даної кількості благ, шляхом використання неефективної технології виробництва. Адже бюрократія більше переймається не ефективністю власної діяльності, а розмірами бюджету, що знаходиться у віданні чиновників.
Тема 5. Фінансове прогнозування та планування
Фінансове планування – це діяльність по складанню планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їхніх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому, спрямована на досягнення поставлених цілей і вирішення певних завдань. В процесі фінансового планування кожен суб'єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви росту фінансових ресурсів та напрямки їх ефективного використання. За допомогою фінансового планування здійснюється економічне обґрунтування фінансових рішень та вибір їх альтернативних варіантів.
Основні завдання фінансового планування визначаються фінансовою політикою. Серед них можна виокремити такі:
- втілення розроблених стратегічних завдань у форму конкретних фінансових показників;
- забезпечення відтворювального процесу необхідними джерелами фінансування;
- виявлення внутрішніх резервів збільшення доходів і їх мобілізація;
- обґрунтування найбільш вигідних напрямків інвестиційної політики;
- контроль за оптимальним формуванням та ефективним використанням фінансових ресурсів тощо.
Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність держави, суб’єктів господарювання та інших учасників суспільного життя.
Суб’єктами фінансового планування виступають окремі підприємства, установи, організації, відомства, фінансові органи, органи державного управління на місцевому рівні тощо.
Фінансове планування ґрунтується на таких принципах:
- наукової обґрунтованості, згідно з яким розрахунок планових показників повинен базуватися на основі певних методик з урахуванням передового досвіду, використанням засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого з них;
- комплексності, який полягає у єдності фінансової політики, єдиній методології фінансових розрахунків;
- безперервності, який передбачає взаємозв'язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів;
- стабільності, що означає незмінність показників фінансових планів;
- оптимальності, який потребує найбільш раціонального використання усіх фінансових ресурсів.
Результатом фінансового планування є розрахунок фінансових показників, які відображають формування, розподіл і використання фінансових ресурсів та втілюються у спеціальному документі – фінансовому плані. Особливістю фінансового плану є те, що він складається виключно у грошовій формі.
Фінансове планування включає:
- фінансове прогнозування (перспективне планування) – дослідження та розробка на довготермінову перспективу ймовірних шляхів розвитку фінансів суб’єктів господарювання і держави, які забезпечують їхнє стабільне фінансове положення у майбутньому (перспективні фінансові плани складають на період, більший одного року);
- поточне фінансове планування – процес визначення майбутніх доходів та напрямів використання фінансових ресурсів суб’єктів економічної діяльності, що має на меті реалізацію їх фінансової стратегії в більш короткостроковому періоді (поточні фінансові плани складають на один рік);
- оперативне фінансове планування – процес синхронізації у часі грошових надходжень і витрат з метою реалізації поточних фінансових планів і конкретизації їх показників (оперативні фінансові плани складають на термін до одного року: квартал, місяць).
При визначенні фінансових показників використовують відповідні методи планування:
o Метод коефіцієнтів передбачає розповсюдження встановлених раніше тенденцій на майбутній період або перенесення вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об'єктів. Цей метод надзвичайно простий в застосуванні, але він має і суттєвий недолік: разом з коефіцієнтом на наступний період механічно переносяться всі негативні явища, які мали місце в попередньому періоді. Внутрішні резерви, як правило, не вишукуються. Метод коефіцієнтів використовують при індексації основних засобів, дооцінці товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з інфляцією, плануванні прибутку, величини власних оборотних активів тощо.
o Нормативний метод у фінансовому плануванні передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів (нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрат у бюджетних установах тощо). Нормативний метод є більш ефективним за умови, що норми і нормативи відповідають наступним вимогам: вони мають бути науково обґрунтованими, прогресивними (тобто орієнтованими на кращий досвід) і стабільними.
o Балансовий метод передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття та узгодженість усіх розділів фінансового плану, в результаті чого досягається збалансованість плану.
o Метод математичного моделювання дозволяє з певною ймовірністю визначити динаміку показників залежно від зміни факторів, які впливають на розвиток фінансових процесів у майбутньому.
o Розрахунково-аналітичний метод передбачає розрахунок планових показників шляхом корегування фінансових показників базового періоду на зміни, що передбачаються в плановому періоді, та визначення впливу різних факторів на ці показники.
 |  |
 | |
 | |
 |
Рис. 2. Етапи і методи фінансового планування
Фінансові плани складають, як правило, усі суб’єкти господарювання. При цьому форма фінансового плану, склад його показників відображають специфіку відповідної ланки фінансової системи, до якої належить господарюючий суб’єкт.
При виконанні фінансових планів виникає потреба в оперативному управлінні як діяльності, пов'язаній із необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів.
Об'єктами фінансового управління виступають фінансові відносини, централізовані і децентралізовані фінансові ресурси усіх ланок фінансової системи. Найважливіші об'єкти управління – це фінанси підприємств, організацій і установ, фінанси домогосподарств, загальнодержавні фінанси.
Суб'єктами фінансового управління є держава в особі законодавчих і виконавчих органів (у тому числі фінансових), а також фінансові служби підприємств, організацій і установ.
Сукупність усіх організаційних структур, які здійснюють управління фінансами, утворює фінансовий апарат. Тобто, управління фінансами – це система методів і форм організації фінансових відносин, які застосовує фінансовий апарат для ефективного формування, розподілу і використання фінансових ресурсів суб’єктів економічної діяльності з метою досягнення поставлених цілей та запланованих результатів.
Тема 6. Система фінансового контролю в Україні
Фінансовий контроль є важливою функцією держави, що забезпечує умови нормального функціонування фінансової системи. Ринкові умови не відміняють необхідності систематичного контролю фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій, установ усіх форм власності, вжиття заходів із попередження й ліквідації недоліків. Фінансовий контроль об'єктивно властивий і ринковій економіці, він використовується всіма розвинутими країнами в тій мірі, в якій диктується економічними і політичними завданнями.
Існування фінансового контролю зумовлюється об'єктивним характером фінансів. Становлення і розвиток фінансів були одночасно становленням і розвитком фінансового контролю. Виходячи з функцій, що виконують фінанси, їх можна розглядати як інструмент розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту і створення на цій основі грошових доходів і грошових фондів. Однак грошові доходи і грошові фонди створюються і використовуються не автоматично, а під впливом складних економічних відносин. Цим і обумовлена об'єктивна необхідність фінансового контролю як одного з елементів управління фінансами (поряд з фінансовим плануванням і прогнозуванням, обліком, а також фінансуванням).
Фінансовий контроль як функція управління фінансами — це специфічна діяльність, що реалізується через систему спостереження і перевірки законності і ефективності процесів створення і використання грошових доходів і грошових фондів з метою оцінки обгрунтованості прийнятих управлінських рішень і результатів їх виконання для досягнення пропорційності і збалансованості розвитку економіки. Таке визначення фінансового контролю дозволяє виявити специфічне місце фінансового контролю серед інших видів контролю як з точки, зору безпосереднього об'єкта контролю — центролізованих і децентролізованих грошових фондів, що виступають у формі фінансових ресурсів, — відповідності їх формування і використання обмежуючим параметрам фінансового і економічного розвитку, так і безпосередньої мети здійснення фінансового контролю — сприяння успішній реалізації фінансової політики, ефективному використанню фінансових ресурсів.
Практичне здійснення фінансового контролю ґрунтується на використанні фінансів як економічної категорії, що є вираженням пізнання і практичного застосування закономірностей суспільного розвитку. Участь фінансів у всіх стадіях відтворювального циклу визначає необхідність і значення фінансового контролю в процесі відтворення як важливого інструменту дотримання пропорцій в економіці і досягнення її збалансованості, з урахуванням відносної самостійності руху фінансових ресурсів і матеріальних цінностей, що породжує між ними певні протиріччя.
Фінансовий контроль є важливим знаряддям дотримання всіх основних пропорцій у розширеному відтворенні. Будь-яке порушення в параметрах формування і використання фондів фінансових ресурсів, незалежно від ступеня порушення, впливає в тій чи іншій мірі на пропорції відтворення. Саме тому правомірно при визначенні суті фінансового контролю вказувати на пряму залежність збереження встановлених пропорцій від проведення фінансового контролю за формуванням і використанням різних фондів фінансових ресурсів.
Величина фондів фінансових ресурсів, створення вартісних пропорцій, досягнення збалансованості залежать від багатьох причин. Здійснення фінансового контролю не обмежується констатацією обсягу таких фондів порівняно з планами чи прогнозами. Він включає в себе аналіз їх обґрунтованості, що зумовлює необхідність дослідження всіх причин і факторів, що впливають на величину фінансових ресурсів. Ця обставина, у свою чергу, виводить фінансовий контроль за рамки тільки контролю за обґрунтованістю формування і використання фондів фінансових ресурсів.
Здійснення фінансового контролю дозволяє на основі систематичного простежування і перевірки руху фондів фінансових ресурсів вирішувати також завдання раціонального використання матеріальних і трудових ресурсів, опосередкованих через вартісну оцінку. Фінансовий контроль, крім того, враховуючи взаємозв'язок явищ, виступає як дійовий фактор підвищення ефективності суспільного виробництва. Наприклад, сплата платежів до бюджету у формі податків чи неподаткових платежів торкається питань укріплення комерційного розрахунку, підвищення фінансової дисципліни і т.ін.
Характеризуючи фінансовий контроль як систему спостереження і перевірки процесів створення і використання фінансових ресурсів, важливо виділити характерні риси його як системи. Системі фінансового контролю властива цілеспрямованість, яка проявляється в тому, що всі види і форми контролю слугують загальній меті — сприянню успішній реалізації фінансової політики, ефективному використанню фінансових ресурсів.
Характерним для фінансового контролю як системи є його динамізм. Фінансовий контроль знаходиться в процесі постійного розвитку і вдосконалення. Зміст фінансового контролю, його спрямованість змінюються залежно від рівня розвитку суспільства. Так, розширення господарських прав підприємств, їх самостійності у здійсненні фінансової діяльності, поява різних організаційно-правових форм підприємництва значно збагачують зміст фінансового контролю, зумовлюють швидкий розвиток такого його виду, як незалежний фінансовий контроль. Із впровадженням комп'ютерної техніки з'являються такі нові його види, як дистанційний контроль, комп'ютерний, робото-технічний контроль тощо. Разом з тим фінансовий контроль як система зберігає в певних межах свою внутрішню структуру, властиві йому форми і методи незалежно від оточуючого середовища.
Така риса системи фінансового контролю, як цілісність (емерджетність), означає, що всі його елементи в сумі ще не складають системи. Системі фінансового контролю в цілому властиві такі риси, яких немає в кожного складового елементу. Наприклад, наявність об'єкта і суб'єкта контролю ще не означає функціонування системи фінансового контролю. Тільки їх взаємодія в процесі контролю породжує нову рису системи — цілеспрямовану контрольну діяльність.
Важливо виділити ще одну характерну рису фінансового контролю як системи. В певному розумінні він є інформаційною системою, що включає збір, обробку, зберігання і передачу контролюючої інформації. Пріоритетним завданням нині стає модифікація інформаційного забезпечення фінансового контролю шляхом удосконалення законодавчих та нормативно-правових актів, на основі яких забезпечується здійснення фінансового контролю. Роль найважливіших норм фінансового контролю відіграють: Конституція України, яка має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії; нормативно-правові акти з фінансових питань, що приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, а саме:
- закони, постанови та інші акти Верховної Ради України, зокрема засади внутрішньої і зовнішньої фінансової політики, загальнодержавні програми фінансово-економічного розвитку;
- укази та розпорядження Президента України з фінансових питань, що видаються на виконання законів України;
- постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України з фінансових питань;
- нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Ефективне функціонування фінансового контролю досягається за умови забезпечення його необхідними фактичними даними. Подальший розвиток контролю у фінансовій сфері значною мірою пов'язаний з удосконаленням насамперед тих масивів фактичних даних, отримання яких досягається завдяки проведенню державної політики у сфері обліку і статистики.
Поліпшення інформаційного забезпечення фінансового контролю є необхідною умовою досягнення його позитивного впливу на соціально-економічний розвиток держави. Подальше вдосконалення фінансового контролю повинно йти шляхом надання інформації про найімовірніший стан об'єкта контролю в майбутньому.
Роль фінансового контролю в забезпеченні створення, раціонального розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту, дотриманні пропорційності розвитку економіки, відшуканні додаткових резервів економічного зростання, здійсненні режиму економії надзвичайно велика. Широка сфера здійснення фінансового контролю дозволяє суттєво впливати на весь процес розширеного відтворення, стежити за дотриманням фінансової безпеки держави, досягненням фінансової самодостатності секторів і галузей економіки, збалансованістю державного та місцевих бюджетів, захищеністю ключових фінансово-економічних інтересів громадян та іншими цільовими орієнтирами і параметрами розвитку суспільства. Раціональна організація та ефективне функціонування фінансового контролю сприяє забезпеченню національних економічних інтересів, поліпшенню керованості фінансової сфери, розвитку ринкової економіки.
Фінансовий контроль — це важлива функція управління фінансами. З одного боку, він є засобом поєднання функцій фінансового планування і прогнозування, фінансового обліку та статистики, з іншого — передумовою здійснення функцій фінансового аналізу та регулювання. Це дозволяє фінансовому контролю відігравати інтегруючу роль, недооцінка якої значно знижує ефективність управління фінансами.
Фінансовий контроль слід розглядати як багатоаспектну систему спостереження і перевірки законності, доцільності, раціональності процесів формування і використання фінансових ресурсів на всіх рівнях управління для оцінки ефективності прийнятих управлінських рішень і досягнення на цій основі економічного зростання.
Виходячи з цього головною метою фінансового контролю є сприяння зміцненню фінансового становища держави, економічному зростанню шляхом стеження за досягненням цільових орієнтирів та перевірки дотримання обмежуючих параметрів фінансового і економічного розвитку.
Призначення фінансового контролю, що випливає з головної мети його здійснення, полягає у:
- перевірці законності і ефективності використання фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні держави і концентруються в державному і місцевих бюджетах;
- встановленні доцільності і раціональності використання фінансових ресурсів, зосереджених в державному секторі економіки;
- визначенні законності і обґрунтованості витрачання бюджетних коштів суб'єктами господарювання;
- виявленні достовірності і повноти мобілізації коштів до бюджетної системи і позабюджетних фондів;
- перевірці захищеності фінансових інтересів громадян. Досягнення поставленої мети та вирішення завдань, що витікають із призначення фінансового контролю, забезпечуються на основі дотримання низки ключових принципів організації та здійснення фінансового контролю, найважливішими з яких є принципи:
- системності контролю, що передбачає визначення системи контролю як сукупності взаємопов'язаних між собою елементів (суб'єктів і об'єктів контролю, методів контролю тощо);
- повноті охоплення об'єктів контролем, яка досягається завдяки суцільному простежуванню або вибірковій перевірці певних сегментів підконтрольних об'єктів;
- превентивності контрольних дій, завдяки чому досягається завчасне здійснення контролю з метою запобігання виникненню суттєвих відхилень фактичного здійснення фінансової діяльності від встановлених норм;
- самодостатності системи контролю, що передбачає наявність такого складу елементів контролюючої системи, який забезпечує ефективність її функціонування і розвитку;
- ефективності, що передбачає пристосування системи контролю до фінансової діяльності суб'єктів господарювання і залежить від повноти виконання контролюючими суб'єктами таких основних вимог:
а) контроль має здійснюватися безперервно, регулярно, систематично;
б) бути своєчасним за терміном здійснення і повним в охопленні суб'єктів контролю;
в) бути оперативним, дійовим, гласним та різнобічним;
- принцип відповідальності, який передбачає відповідальність контролюючих суб'єктів за ефективність функціонування системи фінансового контролю та відповідальність господарюючих суб'єктів за наслідки контролю.
Важливе значення при здійсненні фінансового контролю має дотримання принципів законності, об'єктивності, поєднання державних і регіональних інтересів.
Розвиток людського суспільства зумовив інтеграційні процеси у фінансовому контролі. Нині існує цілий ряд міжнародних організацій, які працюють над розробкою єдиних вимог до фінансового контролю У цьому зв'язку актуальними є рішення, прийняті міжнародною організацією вищих органів, де сформульовано принципи контролю взагалі, в тому числі вони певною мірою стосуються фінансового контролю. До найважливіших з них слід віднести:
- незалежність фінансового контролю як невід'ємний атрибут демократії і обов'язковий елемент управління державними фінансовими ресурсами;
- законодавче закріплення незалежності органів фінансового контролю;
- визначення необхідності здійснення попереднього контролю і контролю за фактичними результатами;
- наявність внутрішнього і зовнішнього контролю як обов'язкової умови існування фінансового контролю;
- гласність та відкритість контрольних органів з обов'язковою вимогою дотримання комерційної та іншої таємниці, що захищається законом.
Розкриття призначення і ролі фінансового контролю вимагає його чіткої класифікації. Фінансовий контроль слід класифікувати за трьома напрямами: видами, формами і методами його здійснення. Вид контролю — це складова частина, що виражає (частково) зміст цілого і в той же час відрізняється від інших частин конкретними носіями контрольних функцій (суб'єктами), об'єктами контролю, що, у свою чергу, визначає і відмінності в методах здійснення контрольних дій.
Фінансовий контроль слід поділити на два види в залежності від характеру взаємовідносин суб'єкта і об'єкта контролю: внутрішній і зовнішній. Внутрішнім називається такий контроль, коли суб'єкт і об'єкт входять до однієї системи, а зовнішнім — такий, коли контроль здійснюється суб'єктом, що не входить до тієї ж системи, що і об'єкт.
Внутрішній фінансовий контроль — це самоконтроль, який здійснюють організації, підприємства, установи за власною фінансовою діяльністю та фінансовою діяльністю підрозділів, що входять до їх складу. Він є складовою частиною управління організацією і тому проводиться за її розсудом, на основі рішень даної організації.
Заходи фінансового контролю, що здійснюються зовнішніми органами, звичайно охоплюють всю систему державних органів і тому можуть розглядатися як макрозаходи. Обидва види контролю доповнюють один одного, і між ними встановлюється тісний симбіотичний зв'язок.
Щодо класифікації видів фінансового контролю, то вони залежать також від контролюючих суб'єктів. В залежності від акцентування уваги на контролюючих суб'єктах слід виділяти такі види фінансового контролю: державний, муніципальний, незалежний.
Державний фінансовий контроль здійснюється від імені держави з використанням державних повноважень. Суб'єктами державного фінансового контролю є органи державної влади, які у визначеному законодавством порядку утворюють контрольні органи, сукупність яких складає інфраструктуру державного фінансового контролю.
Об'єктами державного фінансового контролю є фінансові відносини між гілками державної влади та в структурі кожної з них, фінансові відносини зі сферами громадянського суспільства та місцевого самоврядування щодо створення, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів з метою задоволення соціально-економічних потреб держави.
Реалізація положень Закону України "Про місцеве самоврядування" зумовлює появу в Україні принципово нових суб'єктів фінансового контролю, якими стають органи місцевого самоврядування. Об'єктами муніципального фінансового контролю є фінансові відносини між окремими рівнями та суб'єктами місцевого самоврядування і сферами державної влади і громадянського суспільства, що стосуються формування і використання фінансових ресурсів для задоволення соціально-економічних потреб територіальних громад і окремих регіонів.
Становлення в Україні громадянського суспільства, тобто сфери, яку представляють відносно незалежні від органів державної влади та місцевого самоврядування громадяни та утворювані ними організації, обумовлюватиме розвиток незалежного фінансового контролю, який здійснюватиметься шляхом створення спеціальних контролюючих інститутів, метою функціонування яких є захист фінансових інтересів членів громадянського суспільства. Об'єктами незалежного фінансового контролю є акумулювання та використання фінансових ресурсів громадян та їх об'єднань з метою розв'язання власних фінансових проблем без втручання органів державної влади і місцевого самоврядування.
Виходячи з поділу контролюючих суб'єктів на ініціаторів та виконавців, можна виділити такі види фінансового контролю, як:
- прямий (безпосередній), який виконують його ініціатори;
- представницький (опосередкований), тобто контроль, делегований ініціаторами іншим суб'єктам, які відіграють роль його виконавців.
В залежності від ступеня охоплення контрольованого об'єкта можна виділити такі види фінансового контролю, як комплексний, тобто такий, якому підлягають всі аспекти діяльності підконтрольного об'єкта, і тематичний, тобто такий, що зосереджується лише на окремих аспектах діяльності.
Залежно від ступеня охоплення об'єктів фінансовим контролем можна виділяти такі його види, як повний і частковий, суцільний і вибірковий. Повний фінансовий контроль характеризується загальним глибоким вивченням фінансової сторони діяльності організації, максимально можливим застосуванням різних методів контролю. Частковий контроль проводиться з певного кола питань шляхом ознайомлення на місці з окремими напрямами фінансової діяльності.
Суцільний контроль передбачає вивчення всіх первинних документів і записів у формах аналітичного і синтетичного обліку. При вибірковому контролі перевіряються всі документи в окремі періоди протягом року або перевіряється частина документів, але за весь звітний період,
Залежно від джерел інформації і методики виконання контрольних дій фінансовий контроль можна поділити на документальний і фактичний. Цей поділ носить деякою мірою умовний характер, тому що в основу такого розмежування покладено лише різні джерела даних, що використовуються при здійсненні контрольних дій. Так, джерелами інформації для документального контролю е первинні документи, бухгалтерська, статистична звітності, нормативна й інша документація. Фактичний контроль базується на вивченні фактичного стану об'єктів, що перевіряються, за даними їх перевірки в натурі, а тому він не може бути всеохоплюючим через безперервний характер фінансово-господарських операцій.
Залежно від місця здійснення фінансового контролю його можна поділити на такі види, як контроль на місцях, коли суб'єкт виконує контрольні дії безпосередньо на підконтрольному об'єкті, і дистанційний контроль, коли суб'єкт контролює віддалений від нього об'єкт за допомогою інформації, одержуваної через засоби зв'язку.
Важливою ознакою класифікації фінансового контролю є форма його здійснення. Під формами фінансового контролю слід розуміти окремі сторони виявлення змісту фінансового контролю залежно від часу здійснення контрольних дій. Формами фінансового контролю є попередній (превентивний), поточний і наступний (ретроспективний). Критерії розмежування цих форм визначаються зіставленням часу здійснення контрольних дій з процесами формування і використання фондів фінансових ресурсів. Разом з тим вони знаходяться у тісному взаємозв'язку, відображаючи тим самим безперервний характер контролю. В умовах переходу до ринкових відносин все важливішу роль відіграє попередній (превентивний) контроль, який здійснюється до проведення фінансових операцій. Попередній контроль є найефективнішою формою фінансового контролю, оскільки вона дає змогу запобігти виникненню недоліків, перевитрат і витрат фінансових ресурсів, порушенню законодавства.
Поточний фінансовий контроль є органічною частиною процесу оперативного фінансового управління і регулювання фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій, установ. Він проводиться в короткі проміжки часу — в процесі здійснення фінансово-господарських операцій.
Наступний (ретроспективний) фінансовий контроль здійснюється після виконання фінансових операцій за певні минулі періоди часу шляхом вивчення даних обліку і звітності, планової, нормативної документації, контролю підлягає і фактичний стан справ.
Попередній (превентивний), поточний і наступний (ретроспективний) фінансовий контроль взаємопов'язані і доповнюють один одного. Попередній контроль забезпечує перевірку проектів бюджетів, фінансових планів, кошторисів і т.п. Поточний контроль допомагає своєчасно виявити недоліки і порушення в процесі фінансово-господарської діяльності і своєчасно їх ліквідувати. Наступний контроль виявляє недоліки, які не виявлені попереднім і поточним контролем. Тільки застосування всіх указаних форм фінансового контролю в їх єдності і взаємозв'язку робить фінансовий контроль систематичним, підвищує його ефективність.
Важливою ознакою класифікації фінансового контролю є метод контролю. До методів фінансового контролю відносяться конкретні способи (прийоми), що застосовуються при здійсненні контрольних функцій. Методами фінансового контролю є ревізія, тематична перевірка, обстеження, безперервне відстежування фінансової діяльності.
Ревізія є методом контролю всієї фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації за певний період часу з метою встановлення законності здійснюваних операцій,, їх доцільності і ефективності, правильності обліку і достовірності облікових і звітних даних.
Тематична перевірка здійснюється з певного кола питань чи однієї теми шляхом ознайомлення на місці з окремими сторонами фінансово-господарської діяльності. Такі перевірки можуть проводитися наскрізним методом за ознакою однотипності операцій чи за ознакою взаємозв'язку між різними суб'єктами контролю і мають сильний контрольний вплив.
Обстеження являє собою ознайомлення на місці з окремими ділянками фінансової діяльності, в процесі якого виявляються її позитивні і негативні сторони. Характерним для обстеження є використання прийомів співставлення фактичного стану справ з нормативним, логічного аналізу різних факторів і обставин здійснення окремих фінансових операцій і дій посадових осіб.
Відстежування фінансової діяльності господарюючих суб'єктів має відбуватися у формі моніторингу, який передбачає постійне здійснення фінансового контролю суб'єктів господарювання.
Використання всієї сукупності видів, форм і методів контролю має надзвичайно велике значення для ефективного функціонування системи фінансового контролю в цілому.
Система державного фінансового контролю в Україні, яка створюється і вдосконалюється з урахуванням сучасних тенденцій економічного розвитку, сприяє поліпшенню керованості фінансової сфери, розвитку ринкових відносин і економічному зростанню. Система державного фінансового контролю складається з таких елементів: суб'єкт контролю (хто контролює); об'єкт контролю (кого контролюють); предмет контролю (що контролюють), принципи контролю; методи контролю; процес контролю; прийняття рішень за результатами контролю.
При створенні різних систем контролю визначальним критерієм є об'єкт контролю. Включення до системи контролю об'єкта означає, що система повинна бути унікальною і створюватися для кожного конкретного об'єкта контролю. Надзвичайно важливим є також чітке визначення ролі і місця суб'єкта контролю. Роль суб'єкта контролю визначається тим, що об'єкт управління, що не знаходиться під контролем суб'єкта; управління, стає некерованим і досягнення поставлених завдань практично стає неможливим. Суб'єкти контролю не є раз і назавжди даними, оскільки предмет їх діяльності — об'єкти контролю знаходяться в постійній динаміці.
Суб'єктами державного фінансового контролю є органи державної влади, яка відповідно до конституційних положень поділяється на законодавчу, виконавчу, судову. Визначне місце серед гілок влади як контролюючих суб'єктів належить законодавчій владі як ініціатору чи виконавцю державного фінансового контролю.
Суб'єктом фінансового контролю у сфері законодавчої влади є Верховна Рада України, яка виконує контрольні функції відповідно до конституційне визначених повноважень. Пріоритетною має стати роль Верховної Ради як ініціатора та безпосереднього виконавця тих контрольних функцій, делегування яких не є доцільним з огляду на можливість втрати контролю за певними частинами фінансової сфери.
Суб'єктами фінансового контролю, який безпосередньо здійснюється Верховною Радою і який відповідно до Конституції України називається парламентським, є:
- парламент у складі народних депутатів України;
- Голова Верховної Ради України та його заступники;
- голови та члени комітетів Верховної Ради України;
- голови та члени тимчасових спеціальних комісій;
- народні депутати України;
- уповноважений Верховної Ради з прав людини. Парламентським органом, мета діяльності якого полягає у здійсненні виключно фінансового контролю, є Рахункова палата.
Діяльність Рахункової палати була започаткована прийняттям Верховною Радою України Закону України від 11 липня 1996 року "Про Рахункову палату Верховної Ради України". Основними завданнями Рахункової палати є:
- організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини державного бюджету, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням;
- здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних, кредитних і фінансових ресурсів;
- контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
- контроль за дотриманням законності щодо надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у державному бюджеті;
- контроль за законністю і своєчасністю руху коштів державного бюджету та коштів позабюджетних фондів в установах Національного банку України та уповноважених банках;
- аналіз встановлених відхилень від показників державного бюджету та підготовка пропозицій щодо їх усунення, і вдосконалення бюджетного процесу в цілому;
- регулярні інформування Верховної Ради України, її комітетів про хід виконання державного бюджету та стан погашення внутрішнього та зовнішнього боргу, про результати здійснення інших контрольних функцій.
Реалізація економічної стратегії держави потребує підвищення контрольного потенціалу органів виконавчої влади, яким належить ключова роль у здійсненні державного фінансового контролю. У зв'язку з розгалуженістю виконавчої влади зростає важливість тих її органів, на які покладаються обов'язки, що безпосередньо стосуються проведення фінансового контролю.
Найважливішу роль серед них відіграють контролюючі органи, створювані у складі Міністерства фінансів України.
Пріоритетне місце серед них належить Державній фінансовій інспекції України. Головним її завданням є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Що стосується контрольної діяльності Міністерства фінансів, то воно повинно посилити профілактичну (превентивну) спрямованість державного фінансового контролю. Це пов'язано із поглибленим аналізом і розробкою дохідних і витратних статей бюджету на стадії планування і прогнозування, необхідності впровадження конкурентного функціонально-вартісного підходу.
Як вже зазначалося, важливим елементом системи контролю є об'єкт контролю. У сфері державних фінансів об'єктом контролю виступають процеси формування і використання фінансових ресурсів державного сектору.
Зміна контролюючої системи під впливом сучасних соціально-економічних трансформацій безпосереднім чином торкнулася об'єктів державного фінансового контролю у напрямі їх суттєвого ускладнення. Становлення ринкових відносин в Україні супроводжується появою підприємств різних форм власності, зміною джерел фінансових ресурсів, їх складу та структури, принципів їх використання, а також принципів кредитування, ціноутворення, грошових розрахунків. В цих умовах з'явилося багато нових об'єктів державного фінансового контролю, які потребують належної уваги з боку держави.
Разом з тим запровадження принципово нових економічних відносин суттєво обмежує вплив державного фінансового контролю на соціально-економічні процеси, а також і на підконтрольні об'єкти порівняно з тим, яким він був за умов адміністративно-командної економіки. Так, розвиток ринкових відносин суттєво обмежує охоплення державним фінансовим контролем таких підконтрольних об'єктів, як процеси формування і використання фінансових ресурсів підприємств, організацій недержавної форми власності. Держава не втручається у формування доходів і їх розподіл та витрачання на приватизованих підприємствах чи інших нових економічних утвореннях.
Суттєве значення для підвищення ефективності контролюючої системи має встановлення предметної області державного фінансового контролю, адекватної сучасним вимогам. Предметом державного фінансового контролю має бути:
- забезпечення стабілізації економіки і досягнення економічного зростання;
- забезпечення сталості економічного розвитку державного сектору економіки;
- досягнення збалансованості державного і місцевих бюджетів;
- захист фінансових інтересів громадян України. Важливу роль у забезпеченні дійового фінансового контролю відіграє методика контролю, яка являє собою сукупність методів контролю, що використовуються у певному конкретному випадку. Необхідно правильно вибирати методичний інструментарій контролю, враховувати його адекватність предмету контролю, об'єктивність, надійність, орієнтацію на комплексність, оперативність і якість контролю.
Наступним елементом системи державного фінансового контролю є процес контролю. Процес контролю — це діяльність суб'єктів контролю, спрямована на гарантоване досягнення найефективнішими засобами поставленої мети шляхом реалізації певних завдань контролю і застосування відповідних принципів, методів контролю.
Існують різні підходи до виділення стадій процесу контролю, наприклад, а) встановлення параметрів, норм функціонування, оцінка відхилень від встановлених параметрів і норм; б) встановлення стандартів контролю, оцінка його ефективності; в) встановлення параметрів, норм функціонування, збір даних про фактичний результат виконання, порівняння і оцінка фактичного і очікуваного результатів виконання, розробка і здійснення коригуючих дій.
Для подальшого розвитку і вдосконалення системи державного фінансового контролю слід передбачити:
- прийняття низки законодавчих і нормативно-правових актів, що регулюватимуть організаційну побудову системи державного фінансового контролю, її функціонування і розвиток;
- забезпечення ефективного формування і використання фінансових ресурсів державного сектору економіки і досягнення на цій основі економічного зростання;
- формування координаційних інститутів у складі системи державного фінансового контролю для встановлення ефективної взаємодії між суб'єктами контролю, що запобігатиме виникненню неконтрольованих частин фінансової сфери, а також паралелізму і дублювання при здійсненні контролю.
- чітке окреслення підконтрольних об'єктів та забезпечення повного їх охоплення контролем;
- розроблення і затвердження державних стандартів, що врегульовують здійснення фінансового контролю в різних секторах економіки;
- урізноманітнення форм, видів фінансового контролю, впровадження новітніх методик здійснення фінансового контролю.
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 89 | Нарушение авторских прав