Читайте также:
|
Еріх Марія Ремарк
Я перервався у написанні свого щоденника і пішов обідати. Пообідавши, потрібно було виконувати умову спору – постригтись. Взявши машинку, я став перед дзеркалом подивився ще раз на свою стрижку, помилувався і почав стригти. Неохота було прощаватись зі своєю красою, але що робити коли інакше просто нецікаво. Я дивився на себе і дивувався, як я до такого дійшов. Коли волосся на голові не залишилось я себе не впізнавав. Дурна привичка постійно поправляти волосся не покидала мене навіть тоді, коли я був і без волосся. Але я знав, що з часом я звикну до нової стрижки, тому і не переймався.
Ну потрібно було думати перед тим як спорити, але дороги назад вже не було.
І тут дзвінок від незайманої:
- Привіт, малиш.
- Привіт.
- А ти зараз де?
- Та вдома сиджу.
- А давай я зараз під’їду до тебе? Хочу з тобою поговорити.
- Ну…якщо ти хочеш, то треба робити те чого хочеш. Давай, я чекаю. До зустрічі.
- Давай. Цьом.
Риба сама плила в сітку. Чекаючи її, я швиденько збігав в магазин і купив шапку. Вона мені пасувала. Було смішно, що цілу зиму незалежно від погоди я ходив без шапки, а тут на тобі. Але то все дурниці. Я чекав зустрічі з нею.
Коли ми зустрілися, то я навіть її не поцілував. І відразу почав:
- Ну то який твій вибір. Я чи він?
- Макс, а давай не будемо?
- Ні будемо, ти повинна мені сказати тут і зараз я чи він? (Ясно, що він)
- Ну, малиш, я не можу його лишити, тим більше його зараз немає поруч. Як ти це собі уявляєш?
- То значить він.
Після цих слів, я просто розвернувся і пішов геть, не слухаючи, що вона там говорила мені в спину. До того часу поки я заходив в будинок вона сіла в таксі, в якому вона приїхала і яке чекало, щоб відвезти її додому. Обідилася…
Я розумів, що роблю все неправильно, але водночас розумів, що так треба. Вона не питала мене чого я в шапці. І не знала, що через неї я постригся налисо, але це поки що.
Прийшовши додому, я продовжив писати свій щоденник, бо часу залишалось досить мало.
Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 105 | Нарушение авторских прав