|
Читайте также: |
Н.Некрасов
Ранком в мене був чудовий настрій. Приготувавши собі сніданок, я пішов у спортзал, щоб підтримати форму. Дорогою мене застав телефонний дзвінок від Володі:
- Здоров,
- Привіт…
- Ну? Вже програв чи як?
- Ну якщо я не помиляюсь, то в мене ще є час до завтра.
- Та я знаю, просто нагадую.
- Ну справа майже готова.
- Ну тоді до завтра.
- Давай.
Після розмови в голові була лишень одна думка: «Перемога вже близько». Прийшов час зустрічі. І тут від Юлі приходить повідомлення: «Вибач, але я не прийду».
Ну блять…шо сталось? Оце так поворот подій. Не думаючи, я набираю її номер і телефоную, і тут відповідає, якийсь чоловічий голос. А з боку чути голос Юлі і її крики: «Петя, віддай я тобі сказала»:
- Так, я слухаю.
- Привіт, а поклич мені Юлю.
- А це хто?
- Це Максим.
- Який Ще Максим?
- Не твоя справа, віддай телефон Юлі.
- Що ти сказав? Я, взагалі то, її хлопець.
- Ну я радий за тебе, але я хочу з нею поговорити.
- Слухай пацан не напрягай мене, а то буде погано.
- Так-так, я злякався. Може скажеш де ви і там поговоримо?
- Скажу…ми в кафе, в центрі.
- Як називається кафе?
Пробурмотівши мені назву, я вирішив направитись туди, хоч битись я не мав наміру. Взагалі битись за дівчину – це тупо. Воно ніколи не дає бажаних результатів, тільки головні болі. Але коли я прямував до них, то не мав поняття, що буду робити. Але знав одне: якщо нічого не зроблю, то нічого не отримаю. Моя доля була в моїх руках. Перевагою було те, що мені було легко говорити в людних місцях на публіці і це треба було використати.
Прийшовши туди, я побачив Юлю і її, так званого, хлопця. Підійшовши до них з грізним і сердитим обличчям я просто привітався, але за столик не сідав. І тут він спитав Юлю:
- То може поясниш хто це такий?
- Я той з ким вона проводила час коли ти був далеко, - з гордістю відповів я, не давши сказати Юлі ні слова.
- Що ти сказав? Ти була з цим козлом? То може я вже тут зайвий?
- Та Петя заспокойся, я все поясню.
- А не треба йому нічого пояснювати, скажи правду. – кожне моє слово звучало все голосніше й голосніше, щоб інші відвідувачі звернули увагу, я знав, що це буде мішати Петі висловлювати свою думку, і цим користався.
- Ну так ми спілкувались, проводили час разом.
- Ти з ним цілувалась?!
- Ну…
- Так ми цілувались і що тут такого? (і скоро я її ще й трахну)
- Та я зараз тебе вб’ю…
- Ой та невже…невже ти дійсно готовий заради неї вбити?
- Так, готовий.
- А я…а я не готовий заради неї вбити, але я готовий заради неї померти і хай вона вирішує, що я шляхетнішим: забрати життя заради іншої людини чи віддати його, - і тут я беру ніж зі столу і передаю його в руки Петру, – ну бери, доведи, що ти готовий вбити, за свої слова треба відповідати.
В цей час в думці була лишень одна думка: «Не дай боже, щоб дійсно вдарив мене тим ножиком». Але коли він взяв ніж у руки, то вони почали в нього трястись. Слабак… в цей час я підняв руки у верх, поставив їх за шию і сказав: «Що слабо?». Він нічого не відповів, просто дивився. Всі відвідувачі дивились на нас, для них це було як якесь кіно, офіціанти мовчали. А Юля сиділа, мов під гіпнозом і не могла промовити ні слова.
Простоявши так десь 30 секунд і подразнивши його ще трохи, я промовив: «Я так і думав, не люблю пустослів’я», знаючи, що Юля його просто ненавидить. Я підійшов до своєї жертви, взяв її за руку і ми мовчки вийшли з кафе. Петя не міг відійти від шоку. Він не біг за нами і не робив ніяких спроб нас зупинити. Він просто сів і спостерігав. І поки він аналізував, що ж то сталося таке, ми з Юлею були вже в мене вдома, де вона нарешті почала говорити:
- Ти дійсно був готовий заради мене померти?
- Ти ж сама все бачила на свої очі. (Ні, не готовий)
- Я кохаю тебе, Макс.
- І я тебе кохаю.
Після цих слів ми не лягли спати, ми кохались. Вона дійсно була незайманою, але незважаючи на відсутність досвіду у неї, секс був чудовий. Ця мить була приємною для нас обох. В мене в голові була одна думка: «Перемога» і це мене тішило. Не знаю про що думала вона, але це мене не цікавило. Я зробив те, що хотів.
Після сексу ми пішли в душ, я вийшов звідти швидше, щоб забрати собі трофей – трусики. І передав їй її одяг у ванну кімнату. Не знаю, що вона в цю мить подумала, але мені було байдуже. Я розумів, що поступаю дуже жорстоко, але люди не міняються. Така моя порода.
Коли вона вийшла, вже одягнена, то від хвилювання забула, що вона без трусиків і просто спитала:
- А ми що ще кудись їдемо?
- Не ми, а ти.
- Не зрозуміла, - перелякано промовила вона.
- Ти їдеш додому, бо до мене зараз повинні приїхати батьки, а секс мені сподобався.
Вона зрозуміла, що я її використав, але до останньої миті, коли я викликав таксі, сподівалась, що це якийсь жарт, але життя жорстоке. Коли вона виходила, то почала плакати і називати мене різними словами, але мені то пофік, я переміг. Зачинивши за нею двері, я не знав куди вона піде дальше: чи повернеться до свого Петі, чи залишиться сама…не знаю, але знаю одне, що сьогодні я буду спати спокійно. Хаха…
Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 49 | Нарушение авторских прав