Якщо любиш – відпусти! Якщо повернеться – твоє, якщо ні – ніколи твоїм не було!!!

http://doctor-andrej.livejournal.com/978.html

Я заснув, пишучи цей щоденник. Прокинувшись, пішов на пари. Там звичайно, всі були в шоці від моєї стрижки, але то не основне. На парах я перекинувся декількома повідомленнями з Юлею і домився про зустріч, на якій я хотів розповісти, чому я лисий.

День пролетів досить швидко. Люди ходили як спутані по місто, чи то на них так впливала весна, чи мені просто здавалось - я не міг зрозуміти. Коли я підійшов в кафе, де ми домовились про зустріч, то вона була з подругою. Бля… це було хріново, але на щастя подруга швиденько встала і залишила нас на одинці. Розмова почалась з питання:

- Макс, а чо ти в шапці, знімай її?

- Та ні краще не треба.

- А чому?

- Бо я постригся налисо.

- Як? Чому? Ти шо гониш собі?

- Та ні, не гоню…просто програв спор і постригся. – знаючи її наступне питання я почав вагатись чи відповідати правду чи ні, але я був змушений сказати правду.

- А що за спор?

- Тобі сказати чесно чи збрехати?

- Ні краще кажи правду.

- Я цим не горджусь і розумію, що зробив найбільшу помилку в своєму житті, але правда в тому, що я поспорив, що пересплю з тобою до 8 березня і програв. – після цих слів в неї на очах з’явилися сльози. Я розумів, що їй зараз дуже боляче, але життя жорстоке.

- Що? Як ти міг? Та ти…ти…ти не людина – ти, просто звір.

- Ну вибач, Юль, я розумію, що зробив помилку, але всі ми помиляємось.

- Як так? Та ми б і так не переспали, про що ти тільки думав. Я маю хлопця і протягом року з ним не спала, а тут тобі такому хорошенькому за два тижні дам. – вона довго плакала і пояснювала, що ми і так не переспали б, хоча я не казав, що ти б мені дала. Я добре все пам’ятав і всі почуті мною фрази в кафе. То були лишень відмазки, які вона внушала собі, а не мені, бо почувалась використаною.

- Блін…ціле життя я завдавав людям болі і ось прийшов час розплати я втратив ту, яку по-справжньому покохав. Я дійсно закохався в тебе. І не кажу це для того, щоб почути це у відповідь, я просто хочу, щоб ти це знала. – цими словами я починав повертати собі довіру.

- Якби ти мене дійсно покохав, ти б так не вчинив.

- Як так? Я міг збрехати і все це було б залишилось в таємниці, але я не хочу більше тебе обманювати. А коли я спорив, то не усвідомлював наскільки ти важлива для мене.

Подальша наша розмова зайшло в глухий кут. Пробачення від неї я так і не добився. Моїм єдиним шансом був щоденник, на який я і розраховував. Їй дійсно було дуже боляче. Вона плакала, як мала дитина в якої забрали іграшку, а в неї забрали її почуття честі. Прийшовши додому я відразу взявся за свій порятунок, за щоденник, який був майже дописаний.

Дата добавления: 2015-07-10