Читайте также:
|
Р.Л. Стівенсон
Дописавши його я зрозумів, що тільки він зможе мене спасти. Але виникла проблема. Юля не піднімала трубки і не відписувала на повідомлення. В голові була лишень одна думка: «Як передати цей клятий щоденник?».
І тут я згадав про її подругу, з якою я сьогодні познайомився в кафе. Не думаючи, я почав її шукати в контактах. А після того як знайшов, випросив зустріч, на якій я хотів дати їй щоденник, щоб та передала його Юлі.
Наступного дня перед тим як ми мали зустрітись, вона мені прислала СМС: «Макс, вибач, але ми не зустрінемось. Забудь». Бля…видно Юля заборонила. Часу залишалось все менше й менше, а результат був нульовим.
Знаючи адрес Юлі, я вирішив вечором взяти таксі і поїхати до неї. подзвонивши в дзвінок, двері відкрила її сестра і сказала, що її немає вдома, але вона була там. Увірвавшись у ту кляту квартиру, знайшовши її кімнату, я побачив її. Всю заплакану і бліду. Перші слова, які вона сказали, прозвучали дуже тихо:
- Пішов геть…
- Юля, вибач, я ідіот, вибач.
- Пішов геть! Ти зробив мені дуже боляче.
- Я не хотів, я просто не хотів більше тобі брехати, тому і розповів правду.
- Я тебе ненавиджу. Геть.
- Я кохаю тебе, якби дивно це не звучало – це правда. Те що я накоїв змінити вже не можливо, але я дуже хочу, щоб ти була моєю…а зараз я піду.
Ніхто не біг за мною. Я просто взяв, розвернувся і пішов до дверей, але свідомо залишив свою сумку де був щоденник. Я знав, що її цікавість заставить туди заглянути. А заголовок: «Розвод Незайманої» заставить її його прочитати. План був ідеальним, ще краще як передати його подрузі.
Тепер лишень залишилось трішки почекати, а часу в мене було до 22 березня. Встигну, ще 8 днів є.
Ненавиджу чекати…
Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 168 | Нарушение авторских прав