Національність.

Українка.

Ось яку історію повідала мені жителька села Вуликі Будки - Ганна Мусіївна Миколенко 1936 р. н.

«Я харашо помню той случай, - так розпочала свою розповідь Ганна Мусіївна. – Случилось це собитіє зімой на Трьох святих, тоїсть 12 лютого. Заїхало в двір двоє саней, 7 чоловік у теплому добротному одязі зайшли у хату. Сани залишили в дворі, коней поставили на громадську конюшню. Перед цим вони побували у старости, показали йому документи. Представилися поліцаями й сказали, шо їдуть кудись за завданням німецької окупаціонної влади. Попросили організувать ночівлю. Їх відрядили до нас.

Зайшли в хату. Один став перед іконами, почав молитися. Іван (брат) і я сиділи на печі. Батько в той час був дома – прийшов поранений з фронту. Мати зварила їсти, посідали вечеряти. Вони попросили ще й соняхів. Об 11 год. Вечора заходить Овсійко (поліцай) у хату, сідає до столу. З’ясувалося, що його не було дома, коли приїжджі приходили до старости з документами. Один з прибулих розсердився: «Чого ви не довіряєте одне одному?». Овсійко залишив хату й пішов наводить довідки в с. Вовківці, де розполагалась поліцейська комендатура. Там вияснив, що у відрядження німецька влада нікого не направляла.

Повечерявши, всі полягали спать. Ми у другій хаті, вони – в передній. У каждого пістолєт у постелі. Десь у час ночі у двері постукали. Батько схватився до вікна – хата оточена поліцаями й угорцями (їх називали мадярами). Знадвору кричать: «Мусій Іванович, відкривай двері!» батько хотів так і зробить, но ті, що в хаті, кричать: «Повернись!».

«Біда, попали ми в перепльот: з хати не випускають, один ще й ударив, а ті будуть стрілять», - сказав батько, зайшовши до нас. Через нєкоторе время бачим, що горимо, та Рибалко (староста) погасив. Прибулі з хати так і не виходили, а знадвору почали стрілять по вікнах, стінах і навіть кидать гранати. «Пан чи пропав», - закричав батько й вибив двері. Мати схопила Івана на руки, мене за руку й ми вибігли на вулицю. Залуцький (поліцай) закричав: «Сімя, не стріляйте!». За нами кинувся один з прибулих, то його зразу застрелили на порозі. Ми, босі, голі, - до сусідів».

Ганна Мусіївна стверджує, що тоді двом таки вдалося втекти, «попадали, ніби мертві».

Пригадала вона ще один випадок після війни. «Жінки мочили коноплі на купальні річки Хмелівка. До них підійшли голова сільради і ще один чоловік – у білому піджаку, військових штанах. Був вроді з тих, хто тоді втік. Сказав, шо робе у КДБ. Дехто говорить, що лише один утік, решту вбили поліцаї». Ганна Мусіївна ще згадала, що після того випадку назбирали на подвірї більше відра гільз, а на городі знайшли кілька гранат.

«Після войни останки тих людей перепоховали в братській могилі, шо находиться біля пам’ятника Невідомому солдату. Його одкрили у 1957. Тут лежать тіла солдатів, розстріляних у нашому селі. Хто то був – до сіх пор невідомо. Можливо, партизани. Тут же лежать і тіла кількох воїнів із с. Вощилиха: молодшого сержанта Никифорова П. К., рядових Подколзина В. А., Гридисова І. Ф., Параніна М. Г., Супруна А. Ф., Герасимова Г. П».

Дата добавления: 2015-07-10