Читайте также: |
|
Морфологічні норми – уживання морфем: найперший, а не самий перший; протягом, а не на протязі року.
Ключові поняття:
Морфологія (від грец. „вчення про форми”) – це система граматичних значень і матеріальних засобів їх вираження для позначення в мові різних зв’язків між явищами дійсності та найзагальніших властивостей буття. Морфологією також називається розділ граматики, який вивчає ці засоби. Морфологія включає у себе такі розділи, як „словотвір” та „частини мови”. Морфологія вивчає слова як частини мови.
Іменник — самостійна змінна частина мови, що називає предмет і відповідає на питання хто? що?
Збірні іменники — іменники, що позначають сукупність однакових чи подібних предметів, які сприймаються як одне ціле.
Віддієслівні іменники — іменники, утворені від дієслів за допомогою суфіксів.
Число — граматична категорія іменників на позначення одного предмета (однина) і позначення сукупності предметів (множина).
Рід — граматична категорія на позначення чоловічого, жіночого, середнього, подвійного роду.
Відмінок — граматична категорія, що служить для вираження зв'язку позначуваних іменниками понять з іншими поняттями (предметів, ознак, процесів).
Прикметники - це слова, що вказують на ознаку предмета і відповідають на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє?
Якісні прикметники називають ознаки, властиві предметові більшою або меншою мірою: широкий — ширший — найширший.
Відносні прикметники називають ознаки предмета за його відношенням до інших предметів, дій, обставин: телефонна розмова, договірне зобов'язання.
Присвійні прикметники вказують на приналежність предмета людині (рідше — тварині) і відповідають на питання чий? чия? чиє?: батькова ферма, материне прохання.
Ступінь порівняння — порівняльна величина, що характеризує розмір, інтенсивність чого-небудь.
Вищий ступінь порівняння якісних прикметників означає, що в одному предметі є більше певної ознаки, ніж в іншому: воля дорожча за життя.
Найвищий ступінь порівняння вказує на найвищу міру вияву ознаки предмета:
• найбільший, найвищий;
• більш високий, найбільш високий.
Увага! Пам'ятка:
Однією з особливостей української мови, що різнить її від російської, є те, що вона зберегла для звертання спеціальний кличний відмінок іменника (рос. — звательный падеж), наприклад: Шановний Іване Петровичу! Дорогий ювіляре! Норма української мови вимагає, щоб обидва слова — ім’я та по батькові — мали однаковий вигляд (або Павло Павлович — або Павле Павловичу).
Клична форма імен утворюється за такою схемою: (ім'я береться у початковій формі, повне, за словником):
Закінчення -а — на -о: Марина – Марино; Ганна — Ганно, Микола — Миколо.
Закінчення -я — на -є: Лілія – Ліліє; Надія — Надіє.
Закінчення –й, м’який приголосний – на - ю: Валерій — Валерію; Андрій – Андрію; Василь — Василю.
Закінчення на твердий приголосний та -о- на -е: Богдан — Богдане; Петро – Петре; Ігор – Ігоре, але Олег — Олегу; Михайло — Михайле.
У звертаннях, що складаються із загальної назви та імені, форму кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім’я: колего Степане; пані Катерино; товаришу Віталію. У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка набуває загальна назва: друже Максименко, колего Іваничук, товаришу Гончар. У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка має як перше слово, так і друге, хоч друге слово може мати й форму називного відмінка. Таке використання частіше трапляється в усному розмовному мовленні: добродію вчителю (вчитель), пане ректоре (ректор) [Юносова В.О. Варіантність відмінкових закінчень іменників у сучасній українській літературній мові. – К.: Знання України, 2003. – 126 с].
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 76 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Правила переносу слів | | | Запам’ятайте! |