Терміни та їх місце в професійному молвенні

Наукові поняття визначаються спеціальними словами – термінами (термін - від латин. terminus – кордон, межа, кінець), які складають основу наукової мови. Термін – це слово або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позначає усталене словосполучення чи спеціальне поняття.

Терміни поділяються на загальновживані (модуль, кредит, авангард, ідея, гіпотеза, формула) і вузькоспеціальні, уживані в певній галузі науки (режим рекуперативного гальмування,алгоритм діагностування, знаменник, дільник, чисельник, суфікс, префікс).

Поширеним у сучасному житті є спілкування між фахівцем і нефахівцем. Прикладами цього є науково-попу­лярні видання з різних галузей науки, передачі по радіо й телебаченню, інструкції з експлуатації різних приладів і пристроїв тощо. Їх мовлення адаптоване до сприйняття непідготовленим читачем (слухачем); у ній переважають загальнонаукові терміни, а вузькоспеціальні пояснюються.

У мовленні професійного спілкування виразно простежу­ється стійка тенденція до інтернаціоналізації, що пов'яза­но з міжнародним характером наукових знань. Інтернаціо­налізація виявляється у формуванні термінології з ура­хуванням міжмовної узгодженості змісту і обсягу основних понять. Інтернаціональними вважають терміни, які вжи­ваються не менше, ніж у трьох неспоріднених мовах і мають греко-латинську основу. Для розвитку міжнародної співпраці і професійного спілкування важливо, щоб термі­ни в різних мовах мали однакове значення. У науковій сфері інтернаціональний характер мають також системи правил, які формують єдине на певному етапі розвитку науки уявлення про членування предметів, що забезпечує взаєморозуміння вчених з різних країн і відкриває можли­вість до міжнародного визнання результатів їх досліджень у межах певної галузі.

Як невичерпне джерело термінології розглядав загальнонародну мову І. Огієнко. Він твердив, що народна мова «ховає в собі силу найрізніших мовних перлин, часом навіть на означення тонких духовних переживань чи най­різніших термінів». У праці «Походження великодних виразів» вчений переконливо довів наявність тісного взає­мозв'язку книжної і народної традицій у термінотворенні. Основними способами творення термінів у сучасній

українській мові є:

— спеціалізація використання загальновживаних слів, які наповнювалися специфічними значеннями, зумовленими появою нових понять: сторона (трикутника), коло (геометрична фігура), біль (медичний термін), вина (правничий термін), злочин (правничий термін), часопис, дієслово, прикметник, особа, відмінок, наголос, речення, правопис,

— термінологічна деривація, тобто використання засо­бів словотвору, характерних для української мови (опромі­нення, водогін, кровообіг, провідність, термостійкість, мікроорганізм, гіперфункція);

— запозичення з подальшою фонетичною і граматич­ною адаптацією слів-термінів іншомовного походження (функція, апперцепція, конвеєр, конвенція, орфографія, тембр, резонатор, казуїстика).

До термінів ставляться такі вимоги, як однозначність, дефінітивність, відсутність експресивно-оцінних нашару­вань, стилістична нейтральність.

Сучасна українська термінологія активно поповнюєть­ся новими одиницями — переважно запозиченнями з англійської мови, наприклад: файл, курсор, байт, інтерфейс, демпінг, маркетинг, мене­джер, трас, тощо. Одним із продуктивних способів засвоєння таких запозичень є поєднання їх з власне мовними або давно запозиченими термінами, тобто утворення словосполучень, наприклад: демпінгові ціни, клірингові розрахунки, маркетинговий аналіз, круглий лот тощо. Понад 70% термінів у різних терміносистемах — це словосполучення.

Кількість термінів у мові постійно зростає, а в деяких галузях науки навіть випереджає зростання загальновжи­ваних слів української літературної мови. Це пов'язано з інтенсивним розвитком науково-технічних знань, появою нових дисциплін. Отже, термінологія безпосередньо зале­жить від галузі науки, у якій використовується, та її розвитку. Водночас розвиток галузевих термінологій впливає на розбудову наукового стилю української мови загалом.

З огляду на сферу використання, терміни поділяють на загальнонаукові, міжгалузеві та вузькогалузеві.

Загальнонаукові терміни. Такими термінами послуго­вуються в усіх галузях знань. Вони позначають логіко-філософські категорії, що мають гносеологічну (пізнавальну) універсальність, та нові категорії і поняття, які виникли внаслідок інформатизації науки і суспільства, інтеграцій процесів у різних галузях знань: елемент, функція, гіпотеза, інформація, система, програма, структура, діапазон, документ, справа, закон тощо. Загальнонаукові терміни є основою пошуку засобів теоретизації науки, уні­версалізації наукових засобів і професійної мови загалом. Використання загальновживаних термінів може створюва­ти деякі незручності, оскільки в них найчастіше виникає полісемія. У мові окремих галузей знань вони зазнають конкретизації переважно шляхом поєднання з прикметни­ком: система — центральна нервова система (біол.), амальгамна система (хім.), екологічна система (еколог.), електродинамічна система (техн.), томографічна система (мед.), державна система (політ.), граматична система (лінгв.), кредитна система (фін.), кріпосницька система (іст.), мажоритарна система (юр.), мажорно-мінорна система (муз.), реєстраційна система (соціол.), система нервюр (архіт.), теософська система (рел.), господарсько-правова система (ек., юр.) та ін. Характерною ознакою загальнонаукових термінів є схиль­ність до утворення антонімічних пар: абстрактне і кон­кретне, необхідність і випадок, можливість і дійсність, причина і наслідок, еволюція і революція та ін.

Міжгалузеві терміни. Виникнення цих термінів пов'я­зане з інтеграційними процесами в розвитку сучасної науки й появою міждисциплінарних комплексів. До міжгалузевих термінів належать назви узагальнених, базових понять, спільних для певного комплексу наук або для більшості наук, які належать до цього комплексу. Ці поняття часто виступають основою для формування більш конкретних видових понять та термінів на їх позначення: звук (вет., мед.) — амфоричний звук, везикулярний звук, легеневий звук, перкуторний звук, глухий звук; звуковипромінювач, звукозаписний (техн., фіз.); звуковий (подраз­ник), звукосприйняття (біол.), звукоізоляція (техн., мед.).

Вузькоспеціальні терміни. Ці терміни позначають спе­цифічні для кожної галузі поняття, категорії. У них відоб­ражується специфіка професійної діяльності, зокрема: самостійна сфера діяльності (назви наукових дис­циплін, галузей техніки, технології виробництва, найме­нування досліджуваних проблем); об'єкт діяльності (наукова праця, наукова творчість), мова (мово­знавство), література (літературознавство), мистецтво (мистецтвознавство), віруси (вірусологія), енергія сонця (геліоенергетика) тощо); суб ' єкт діяльності (мово­знавство — мовознавець, літературознавство — літерату­рознавець, мистецтвознавство — мистецтвознавець); засоби діяльності знаряддя діяльності (датчики, мікропроцесори, термінали, модулятори, лазери тощо); процеси діяльності (радіолокація, проектування, конструювання, діагностика тощо); методи діяльності (численні методи алгебри, численні методи аналі­зу тощо); виміри (виміри геометричних величин, виміри тиску, температурні виміри, біологічні і біомедичні вимі­ри); продукти діяльності (широке коло різного роду результатів діяльності). Одні й ті самі терміни можуть одночасно належати до двох груп, наприклад бути засобом діяльності і результатом діяльності. Серед спе­ціальних термінів виділяють технічні, фізичні, правничі, економічні та ін.

Розмежовувати загальнонаукові та вузькоспеціальні терміни часом буває складно. Напри­клад, слова доказ, справа, дія, засідання вживаються в багатьох сферах професійної діяльності, але в законодав­чому тексті вони набувають специфічного змісту.

Отже, засвоєння термінології відповідної галузі знання є одним із перших кроків в оволодінні професійним мовленням [10].

Дата добавления: 2015-10-21