Микола, як міг, заспокоював кохану, запевняв, що скоро мати з сестрою перебісяться і дозволять заслати сватів. Галя мусіла вірити, бо вже носила під серцем його дитя.

Та настав перший чорний вечір, за ним наступні один за одним... Чорні вечори Галининої біди: Микола не приходив до неї.

Уникав її удень. Жити на одній вулиці і випадково не зустрітися – майже неймовірно. Галя зрозуміла: Якилина з дочкою доконали Миколу.

А мати допитувалася, звідки у дочки море сліз... Призналась найріднішій людині, та у відповідь почула не слова розради, а образи та категоричне: „Йди з дому, мені байстрюка не треба!..”

Кинулась Галя до дядини... Та ще місяців два тому, наче жартома, сказала їй:”Давай поможу... Бо як не візьме тебе Микола, сама прибіжиш, та може бути запізно...”

Була дядина відомою в селі майстринею по «випадках».

Її, кажуть, міліціонер визивав до сільради – хтось доніс про її

Діяльність. Богу дякувати, ніхто з її пацієнтів не помер, доказів

Не було. Не порушувала, мовляв, закону про заборону абортів. Помагає жінкам – так, лікує травами різні жіночі хвороби.

Строк вагітності був великий, мабуть, за три місяці.

Уздріла в тазику закривавлене крихітне рученя, стиснуте в кулачок... а в кривавому місиві щось опукле... ’’Голівка!!’’–кольнуло в серце, і Галя, яка щойно терпіла пекельні муки, зімліла.

Вернулась додому через три дні. Була байдужою до всього: до материного бурчання про те, що люди все знають, у селі ж бо живемо; до шептання матері з батьком – мало не за її спиною – про одне і те ж: про її подальшу долю. А їй було байдуже до всього. Згаслий погляд, бліді, запалі щоки... Робила якусь хатню роботу, казали мама не виходити за ворота – не виходила. Зобачене кривавіття в дядиному тазику так і стояло в неї перед очима...

Микола прислав - таки сватів. Якилина сама не прийшла, відрядила брата з сусідою Катериною.

Було весілля, забрав Микола молоду дружину додому, в невістки до Якилини і її ще незаміжньої тоді дочки Маньки. Попознущались обидві вони над Галею!.. Чекала Галя – не могла дочекатись, коли Манька, нарешті, вийде заміж та піде до чоловіка жити. Трапилось Маньці (може, молитвами Галі) непогане заміжжя: за роботящого парубка пішла. Матері у Степана не було, померла рік тому. Єдиною господинею йшла

Манька в нову хату чоловіка. На перших порах наче подобрішала. Збулась її заповітна мрія бути повноправною господинею в домі. І хата – лялька, чоловік – золоті руки, сам вікна, двері робив, та ж гарні – ні в кого в селі таких немає. Тільки хазяйнуй у такій хаті, а Маньці хазяйновитості не бракує.

Заміжня Манька не часто появлялась у хаті матері. Якилина одна “гризла” Галю. Але коли сина не було дома. При ньому не особливо насідала, Микола міг заступитись за дружину, вирячити на матір очиська, процідити крізь зуби:

Дата добавления: 2015-10-16