Раз-два. Раз-два. Раз-два. Лівою! Лівою.

Дуня – довгоногий, тонконогий журавлик...

Лівою! Лівою!.. Здається, що коліно лівої ноги дівчинки вище здіймається під довгенькою спідничкою, аніж коліно правої. Лівою, лівою, босий журавлику, по ще не дуже прогрітій весняним сонцем землі...

А серед перших в натовпі людей, що спостерігають за колоною дітей,– Матвій з Якилининою Манею на руках – аби краще розглянула видовище. Поруч – Якилина, тримає Матвія під руку, тулиться до нього – а на зло осудливим поглядам з натовпу, вона їх на собі шкірою відчуває...

Якилинина донька в нових, червоних черевичках. Виміняла обновку для Мані у сусідки Катерини. Чоловік тієї прислав посилку з Москви – одяг для їхніх двох хлопчиків і дівчинки. Не вернувся з війни додому, до сім`ї, залишився жити в Москві з медсестрою зі шпиталю, в якому лікувався від поранення. Хлопців бачив перед війною, навгад прикинув, на скільки вони підросли. А дівчинка народилась через півроку, як батько пішов на фронт. Тож для хлопців одежа та взуття підходили, а дівчинці було то замале, то завелике... Катерина вимінювала за дитячу одежинку якийсь кусень для дітвори. Ось і цього разу – за червоненькі черевички, які були завеликими її доні, Якилина дала горщик борошна… Взяла для своєї: Мані були якраз. А як плакала маленька Антонінка, як тулила до грудей татів подарунок! Могла б Катерина зважити на те, бо і справді: велике – не мале, підросли б ніжки у власної дитини до тих черевичків... Але ж у хаті ні шматочка хліба!

Господня кара...

Чи то думала, чи то шептала, згадуючи минуле, недужа Якилина.

А Матвія вона вбила. У сварці. Донесли їй, що той завіз своїй дочці чотири мішки пшениці із тих, які отримав на трудодні.

Відштовхнув жінку, коли та, лементуючи, ледве очей йому не

Видряпала. А вона схопила до рук металевого совка для вибирання попелу з грубки, якого недавно приніс із кузні, вдарила чоловіка по голові, коли той присів навпочіпки біля розчинених дверець топки з цигаркою, як це робив завжди...

Не думала, що вб`є насмерть... У злості, з образи... Лежить

Та лежить... Холонути почав...

Додумалась повісити вже мертвого чоловіка – зачепила мотузку за гак у сволокові. Колись за той гак чіпляли вервечки лозинових колисок її дітей...

Лежить тепер Якилина, ніг не відчуває зовсім, ворушить тільки лівою рукою. Але не підійме її, щоб хоч сльози витерти.

Лише до підборіддя дотягнеться напівзакляклими пальцями.

Галі вона не хотіла в невістки. Як вони з Манькою сварили

Миколу, як чорно обмовляли в його очах дівчину! Манька навіть у клубі привселюдно обізвала Галю… і сказала, що ніколи не буде вона за її братом.

Дата добавления: 2015-10-16