Галя була старшенькою в багатодітній родині. В голодному

Сорок сьомому їй було десять років. Дивувались люди, бачачи це

Рожевощоке, повненьке дівча. Це ж чим її годують окремо від братиків та сестричок?

Од чого, Галю, в тебе такі червоні щічки?– запитували.

Од картопельки,– щиро посміхалась дівчинка.

А та ж картопелька в ту весну гнилою була...

Навіки запам`ятались дітворі тих часів біло-сині, тверді, наче гумові, картопляники. Але саме вони рятували село від голоду. Вчасно згадали люди про кагати з картоплею, закладені восени сорок четвертого та так і залишені… Німці, відступаючи, прихопили з собою всіх колгоспних коней, окрім пари шкап. Ними небагато землі зореш. А скородити жінки та підлітки–основна робоча сила колгоспу – виходили з власними коровами. В такий спосіб – аби хоч трохи зернових посіяти. За рік-другий, думали, зогнила та картопля…

Хтось першим, кого вже дуже притиснув голод, потай уночі пішов до старих кагатів...

Голова колгоспу дозволив людям брати картоплю. Поставив кількох, щоб зняли шар землі та соломи, скинули верхній – геть перегнилої смердячої картоплі. Далі були на диво сухі бульби, правда, сірі, трохи поморщені.

Картоплини розламували – з-під огрубілої шкірки сипався сухий крохмаль. Майже без запаху. В деяких бульбах під сірою шкіркою була тягуча біла речовина, вже з неприємним запахом. Не гребували ніякою: ні з сухим, ні з вологим крохмалем. Пекли картопляники, на них і вижили в голодні весну та літо сорок сьомого.

Гарненька дівчинка Галя виросла та стала красунею. Невисока, повненька, якою була з дитинства, але коли йшла, гордо закинувши голівку, наче товста руса коса відтягувала її назад, здавалась стрункою, граціозною. Заздрісні казали про неї, що носа дере. Неправда, дівчина віталась зі старшими, киваючи голівкою, немов кланялась, посміхалась, її карі очі блищали: в кожному стрічному бачила хорошу людину.

Щира, мила дівчина для людей, а щодо хлопців – не один зітхав за Галею. Та недовго... Їй лише шістнадцять виповнилося, а вже була вона в сердечному полоні Миколи, Якилининого сина – старшого за дівчину років на шість. Його однолітки всі поодружувались. Пащекуваті мати і сестра не давали парубкові оженитись. Як тільки скаже, бувало, Микола, що йому подобається котрась із сільських дівчат, мати та сестра так спаплюжать в очах Миколи дівчину! Знав Микола, що буде так і з Галею, тому потай зустрічався з нею. А ще придумав на біду: якщо завагітніє від нього Галя, рідні змиряться з його вибором… Не захочуть, щоб байстрям росло його дитя у них на очах – живуть же з родиною його обраниці на одній вулиці.

Дата добавления: 2015-10-16