Цитьте, мамо!..

А то ще лякав, що на Цілину виїдуть, покинуть матір одну

В хаті...

На Цілину Микола з Галею не поїхали, а оселю на іншому кутку придбали. Стару, та з великим городом гарного чорнозему. Хату за рік побудували нову і зажили собі в мирі та любові. Вже в новій хаті Галя народила Миколку. Якилина приходила, бавила онучка, коли невістка йшла на роботу в ланку, встигала, як сина не було дома, повчити уму-розуму невістку, сказати їй, що вона нечупара і що її рідна мати не привчила до роботи... Як кажуть, знаходила ямки на найрівнішому місці. Бо була Галя і до роботи беручкою, і чистоту в домі тримала. Тепер, у своїй хаті, вона легко переносила свекрушині прискіпування. Полементує – і піде собі додому. А з нею залишаться найрідніші люди – чоловік та синочок.

Інколи Якилина йшла до дочки, інколи ночувала в неї, але щоб

Жити разом – мови не могло бути. І не зять був би проти, а дочка. Не терпіла Манька нікого в хаті, як верталась з ферми, самперед брала до рук ганчірку і гайда шукати невидимий пил на меблях, на підвіконнях... Степан знав, що в такий час краще не виходити з майстерні, не йти до хати… З нього, як каже жінка, той порох і сиплеться... Будуючи нового хліва, Степан, чи не найпершим у селі, побудував літню кухню. Піч сам вимурував з плитою під комином. Коли появились газові балони, і плиту поставив у літній кухні. Та ще старий диван... От і може чоловік цілий день не заходити до хати, а коли Манька дуже вже розрепетується за оту чистоту, можна й заночувати тут.

Якилина старіла. Дорослій дочці ні в чому не перечила. Була певна, що та завжди права, перейняла її науку... Але старість... То калоші забуде скинути під порогом веранди і переступить поріг взута, то ще щось подібне по старечій забудькуватості втне...

Манька, як стримається і не нагримає на матір, то буде бурчати. Ні, краще вже в своїй хаті віка доживати. Може, і померла б в рідній хаті, якби не розбив параліч. Дивувались люди: начебто дужа молодиця, не скаржилась на здоров`я, і раптом отаке...

Хвору матір Микола забрав до себе, сама попросилась до нього.

Степан ніколи не перечив жінці. Була вона доброю господинею: і в хаті лад, і обід смачний, і сорочка випрана...

Натерпівся козак за рік, який прожив у домі сам після смерті матері. А щодо характеру... Так у покійних мами, царство їм небесне, був не кращим. Бувало, через якусь дрібничку таку бучу зірвуть у хаті – хоч образи винось...

А вже як уміла Манька копійку заощадити! Начеб, і в хаті у них все є, і одяг на обох не гірший, аніж на людях, а поклали на

Ощадкнижку аж сто п`ятдесят тисяч карбованців. Ніхто б у селі не здогадався про таку нечувану для селянина суму, якби

Дата добавления: 2015-10-16