Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Балтійський край

Читайте также:
  1. Балтійський край

Тривала боротьба Росії з Польщею і Швецією за вихід до Балтійсь­кого моря призвела до появи у складі імперії естонських, латвійських і фінляндських земель. Зберігаючи тут права і привілеї балтонімецької та шведської знаті, російська влада певний час використовувала їх як своєрід­ний зразок для модернізації імперії.

Естонці. Естонські етнічні землі, що від XVII ст. перебували в складі шведських провінцій Естляндія (Північна Естонія) та Ліфляндія (Південна Естонія), Росія завоювала в роки Північної війни (1700-1721). Утворені тут Естляндська та Ліфляндська губернії набули автономного статусу. Місцеве самоуправління та суд залишались у віданні станових рицарських і міських інституцій. Гарантувалися збереження лютеранської віри й церковної органі­зації, статус німецької мови як урядової. Балтійські німці, які творили родову верхівку, становили майже 1 % населення провінцій, міські верхні та середні верстви - трохи більше ніж 6%. Більшість естонського й латиського (прожи­вали в Ліфляндській губернії) селянства залежали від німецьких поміщиків. Від 1804 р. Олександр І обрав балтійські провінції як полігон для випробу­вань проектів ліквідації кріпосного права (див. розділ 1). У 1816 та 1819 р. в Естляндській і Ліфляндській губерніях кріпосне право було скасовано й ес­тонські та латиські селяни стали особисто вільними, але земельна власність і надалі була в руках поміщиків. Лояльна балтонімецька верхівка й далі ви-


Росія в першій половині XIX ст.

конувала функцію гаранта стабільності в регіоні та була кузнею кадрів для бюрократії, військової справи й культури всієї Російської імперії.

На середину XIX ст. в Естляндській губернії естонці становили понад 92% населення, в Ліфляндській - майже 47%, чисельно перевищуючи ла­тишів та інші етнічні групи. Естонці становили майже 1% від усього насе­лення Росії.

Естонське національне пробудження розпочалося на зламі ХУШ-ХІХ ст., коли німецькі лютеранські пастирі почали перекладати релігійну літературу народною мовою. Естономовні парафіяльні школи охоплювали високий від­соток сільського населення. Від 1821 р. виходили газети естонською мовою. Науковим центром, де започаткували вивчення історії естонського народу, його мови і культури, став Дерптський (Тартуський) університет, відкритий 1802 р. Утворене 1838 р. Естонське наукове товариство видавало "Календа­рі", у яких містилися невеликі оповідання естонською мовою, що швидко набули популярності серед письменного населення. У першій половині XIX ст. розгорнулась просвітницька і літературна діяльність К, Я. Петерсена (1801-1822), Ф. Р. Фельмона (1798-1850), Ф. Р. Крейцвальда (1803-1882). Завдяки зусиллям Фельмона і Крейцвальда в 1857-1861 роках було опубліковано ес­тонський народний епос "Калевіпоег". Крейцвальд був також автором-упо-рядником збірника "Міфічні та магічні пісні естонців", збірки естонських народних казок (1860-1865). Культурне пробудження естонців стало першим етапом на шляху формування естонської нації.

Латиші. Латвійські землі з Ригою, які становили південь Ліфляндії у складі Шведського королівства, перейшли до Росії за Ніштадтським мирним договором 1721 р. і згодом утворили населену й естонцями Ліфляндську гу­бернію. Польська Ліфляндія - Латгалія - опинилася у складі Росії за першим поділом Речі Посполитої 1772 р., увійшовши на початку XIX ст. до Вітебсь­кої губернії, де переважало білоруське населення. За третім поділом Речі Посполитої (1795), у складі Росії опинилося й Курляндське герцогство (князівство) та Пілтенська область (згодом тут утворено Курляндську гу­бернію), чим закінчилось політичне об'єднання історичної території латись­кого народу в складі Російської імперії. Якщо наприкінці XVIII ст. латиші становили 1,75%, то в середині XIX ст. - 1,29% населення Росії.

Нечисленний прошарок балтійських німців Ліфляндії та Курляндії мав широкі права і привілеї, гарантуючи стабільність у регіоні; в Латгалії домі­нувала польська шляхта. Переважна частина латишів була селянами, причо­му в Курляндській та Ліфляндській губерніях вони стали особисто вільни­ми після скасування кріпацтва в 1817 та 1819 р.,ав Латгалії - лише 1861 р.

Більшість латишів - протестанти (лютерани), в Латгалії - католики, що вплинуло на зародження національного руху та його перебіг. Як і в естонців, ще у XVIII ст. німецькі лютеранські пастирі перекладали релігійну літерату­ру латиською мовою для проведення місіонерської діяльності серед селян. Від 1803 р. у Дерптському університеті почали викладати латиську мову. У


Націон,

вивченні латиської мові

ють Курляндське товарі:

тиське літературне товг

кою мовою. Із зростай

увагу латишів приверн

Гарліба Меркеля (1769-

вою працю "Латиші, ос

де пропагував ідеї звілі

могою освіти і науки. І

висвітлювали минуле я

і цивілізованість на лаі

Рубенс (1817-1876), як

Велику популярі

мовою - поезії Сліпого

Лівенталса (1803-187

тиського національною

ні XIX ст. "молодолаті

Фіни. Від середи

Під час воєн із Швеціє

лише у війні 1808-180і

своєю провінцією. Ш

мічно й культурно, стаї

селення) були особисі

жало до лютеранської

Збори представ!

березні 1809 р. в місті

ської імперії на умов

князівства Фінляндсьі

ляндський), представ]

місцевий уряд - Уря.

Фінляндії підпорядкс

здійснювала Комісія (і

ках функції комітету

статс-секретар). До кс

ся внутрішніх справ к

сейму не виносилися

чи скасувати старого

валася економічною:

іншими країнами, де

скарбниці, їх викорис

ру Фінляндію (Вибо]



Національне питання і пробудження націй


зула кузнею кадрів для:ької імперії.:тонці становили понад льно перевищуючи ла-же 1% від усього насе-

і на зламі ХУІІІ-ХІХ ст., ти релігійну літературу юплювали високий від-ети естонською мовою. рії естонського народу, університет, відкритий гво видавало "Календа­рю мовою, що швидко першій половині XIX ст. К Я. Петерсена (1801-їа (1803-1882). Завдяки х: було опубліковано ес-5ув також автором-упо-ців", збірки естонських [ естонців стало першим

їли південь Ліфляндії у і Ніштадтським мирним)нцями Ліфляндську гу-." складі Росії за першим ітку XIX ст. до Вітебсь-За третім поділом Речі курляндське герцогство орено Курляндську гу-шчної території латись-икінці XVIII ст. латиші тення Росії.

:ляндії та Курляндії мав зегіоні; в Латгалії домі-з була селянами, причо-стали особисто вільни-іатгалії - лише 1861 р. Латгалії - католики, що перебіг. Як і в естонців, іали релігійну літерату-діяльності серед селян, адати латиську мову. У


вивченні латиської мови, багатого латиського фольклору великі заслуги ма­ють Курляндське товариство для вивчення літератури і мистецтва (1817), Ла­тиське літературне товариство (1827). Від 1822 р. виходили газети латись­кою мовою. Із зростанням освіти населення і розширенням кола читачів увагу латишів привернули твори одного з перших латиських просвітників Гарліба Меркеля (1769-1850), який ще 1796 р. видрукував німецькою мо­вою працю "Латиші, особливо Лівонії, наприкінці філософського століття", де пропагував ідеї звільнення своїх земляків від неволі та рабства за допо­могою освіти і науки. Йому належали й інші праці, які в романтичному дусі висвітлювали минуле латишів, заперечували погляд, згідно з яким культуру і цивілізованість на латиські землі принесли німці. Його ідеї підхопив Яніс Рубенс (1817-1876), який написав чимало поезій патріотичного змісту.

Велику популярність серед латишів мали твори, написані народною мовою - поезії Сліпого Індрикіса (1763-1828), вірші та оповідання Ансіса Лівенталса (1803-1878) та Ансіса Лейтанса (1815-1874). Перші діячі ла­тиського національного відродження підготували ґрунт для появи в середи­ні XIX ст. "молодолатиського руху".

Фіни. Від середньовіччя Фінляндія була частиною Королівства Швеції. Під час воєн із Швецією у XVIII ст. Росія двічі скуповувала Фінляндію, але лише у війні 1808-1809 р. Швеція змушена була остаточно поступитися цією своєю провінцією. Шведомовне населення, домінуючи політично, еконо­мічно й культурно, становило майже 12% мешканців Фінляндії. Фіни (86% на­селення) були особисто вільними селянами. Усе населення Фінляндії нале­жало до лютеранської церкви.

Збори представників станів Фінляндії, скликані російським урядом у березні 1809 р. в місті Борґо (Порвоо), схвалили входження до складу Росій­ської імперії на умовах широкої автономії. Главою Фінляндії (Великого князівства Фінляндського) ставав російський імператор (великий князь фін­ляндський), представником якого був генерал-губернатор і який очолював місцевий уряд - Урядову раду (від 1816 р. - Сенат). Вища адміністрація Фінляндії підпорядковувалася безпосередньо імператорові, подання справ здійснювала Комісія (пізніше - Комітет) у справах Фінляндії (у 1826-1857 ро­ках функції комітету виконував його статс-секретар, від 1834 р. - міністр статс-секретар). До компетенції сейму входило законодавство, яке стосувало­ся внутрішніх справ князівства; питання зовнішньої політики на обговорення сейму не виносилися. Без згоди сейму імператор не міг запровадити нового чи скасувати старого закону. Широка адміністративна автономія доповню­валася економічною: Фінляндія мала свою митницю у торгівлі з Росією та з іншими країнами, доходи князівства не надходили до загальнодержавної скарбниці, їх використовували на внутрішні потреби. У 1811 р. так звану Ста­ру Фінляндію (Виборзька губернія), що стала російською ще 1721 р.. було



Росія в першій половині XIX ст.

приєднано до князівства. З 1812 р. столицю Фінляндії перенесли з Або до Гельсінгфорса (Гельсінкі), а 1827 р. сюди ж переведено університет.

За Миколи І автономія Фінляндії формально зберігалася, але сейм не скликався до 1863 р. Було посилено цензуру (1829), заборонено 1850 р. видання книг фінською мовою (окрім сільськогосподарської і релігійної літератури). Однак вищі стани й чиновництво Фінляндії були загалом ло­яльні. Микола І одного разу зауважив своїм радником, готовим обмежити фінські привілеї: "Дайте фінам спокій. Це єдина провінція моєї держави, яка за весь час мого правління не заподіяла мені жодної хвилини тривоги чи невдоволення".

Перші кроки фінського національного руху відносять до 10-х років XIX ст., до періоду "Або-романтизму", коли в академічних і літературних колах колишньої столиці Або під упливом ідей романтизму стали пропагу­вати ідеї самобутньої національної літератури, звернення до народної творчос­ті. У 20-ті роки XIX ст. розвинувся феноманський рух, що мав за мету визнати рівноправність фінської мови поряд із шведською, розвивати й поширювати національну культуру.

Художня творчість і суспільно-політична діяльність А. І. Арвідсона (1791-1858), Й. Л. Рунеберга (1804-1877), Е. Льонрота (1802-1884) та інших сприяла пожвавленню культурного життя. Завдяки їхнім зусиллям з'явилися збірки народної поезії, перші дослідження з історії Фінляндії. Важливою по­дією стала публікація 1835 р. фінського народного епосу "Калевала", здійсне­на Е. Льонротом. Виникають товариства - Фінське літературне (1831), Фінсь­ке наукове (1838), Фінське художнє (1846), в яких об'єднуються патріотично налаштовані культурні діячі. Лідером феноманського руху був філософ, пуб­ліцист Ю. В. Снельман (1806-1881). Царський уряд підтримував культурно-національні прагнення фінів, бо вони сприяли подоланню культурного і по­літичного впливу Швеції, який у Фінляндії був помітний упродовж три­валого часу. Від кінця 50-х років XIX ст. феноманський рух став набувати політичного забарвлення.


Дата добавления: 2015-10-16; просмотров: 149 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Переваги застосування інсулінових помп | Передмова | Правління Павла І: свавілля чи реформи | Державний лібералізм Олександра І: наміри та реальність | Освічені кола і політичний курс Олександра І | Участь Росії в антифранцузьких коаліціях. Тильзитський мир. | Європейська політика Миколи І | Завоювання Кавказу | Економіка | Соціальна структура |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Сім'я та сімейні стосунки| Волго-Уральський регіон

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.009 сек.)