Розвиток міст, ремесла і торгівлі в Київській Русі

Міста в Київській Русі виникли, починаючи з VI-IX ст. ст. Процес урбанізації тут відбувався протягом XI-ХІІІ ст. ст. Причина появи міст - розвиток товарних відносин, поява обособленого виробництва - ремесла, а також купецтва. Ремісники і купці намагалися захиститися від утисків феодалів, згуртовувалися в окремих зміцнених поселеннях - городищах, які були, загалом, протомістами. Походження міст дуже різноманітне: це центри племінних союзів, столиці, князівств, боярські поселення. В XI–XII ст. ст. проходить найбільший розквіт міст. У XIII ст. на території Київської Русі літопис „Повість временних літ” нараховує майже 300 міст, в яких проживало 13-15% населення.

Місто, як правило, складалося з кількох частин — це „дитинець” — центральна частина міста, оточена стіною (муром), і передмістя, де проживали ремісники, торгівці, знаходилися майстерні, склади, лабази тощо. Міста належали державі, церкві та князям. Найбільше міст виникало на перетині сухопутних торгових шляхів, а також на берегах судноплавних річок та при наявності особливо сприятливих економічних, соціальних та політичних обставин.

Найбільшим містом був Київ, де вже в першій половині XIII ст. проживало понад 50 тис. мешканців. У Чернігові і Галичі їх було понад 25 тис. осіб.

Міста Київської Русі були в основному зосереджені в середньому Придніпров’ї, а також в Західному регіоні (Галичина, Волинь). Найголовніші з них займали великі площі. Так, наприклад, зміцнена частина Києва (дитинець) сягала 90 га, а разом з ремісничо-торговельними посадами - 380 га; дитинець Галича займав понад 50 га, а площа давнього Чернігова (дитинець, окольний град, передгороддя) перевищувала 200 га. Переважна більшість мешканців міст були ремісниками, які об’єднувалися в корпорації на зразок західноєвропейських цехів. Чимало громадян займалися торгівлею. В центрі міст, як правило, знаходилися великі майдани, де проходили торги та збиралися міські зібрання (віче).

Міста на Русі були також культурними осередками. Тут розташовувалися школи, книгописні та іконописні майстерні, церкви і монастирі.

У XIII-XV століттях у багатьох великих містах Київської Русі, які боролися за свої права з феодалами, запроваджувалися основні принципи Магдебурзького права, що забезпечували їм можливість застосовувати самоуправління.

Більшість населення міст були ремісниками. Ремесло в Київській Русі було багатогалузевим. Існувало більше 60 видів різних ремесел. Це і різні види обробки металів, гончарна справа, будівництво, ювелірне мистецтво, кравецтво тощо. Основною його галуззю була металургія, яка поряд з землеробством заклала основи господарського прогресу Давньоруської держави. Обробка металів здійснювалася в кузнях, які були не тільки в містах, але і у великих селах. Ковалі користувалися великим набором різноманітних інструментів і володіли значною кількістю технічних прийомів обробки металів. Вони виготовляли речі високої якості і досконалості. Це, в першу чергу, предмети озброєння (мечі, шоломи, наконечники для списів, рогатини).

Дуже високого рівня майстерності в Київській Русі досягли тамтешні ювеліри, які виготовляли різного роду коштовні прикраси, що мають дуже високий рівень майстерності виконання.

Наймасовішими видами ремесла були: виготовлення керамічного (глиняного) посуду, обробка шкіри, дерева і кістки. Багато виробів виготовлялося зі скла: браслети, намисто, перстві, кубки, пляшки. Почали виготовляти віконне скло.

Поширеними в Київськими Русі були також домашні ремесла: прядіння, ткацтво, пошиття одягу та взуття, виготовлення посуду, продуктів харчування. Розвиненою була також обробка дерева та виготовлення найрізноманітніших виробів з каменю. Виробництво цегли дало можливість будувати багатоповерхові цегляні хороми князів і бояр, а також зводити церкви і палаци.

Ремісники, які спеціалізувалися на виконанні якогось конкретного виду діяльності, звичайно селилися разом, утворюючи у великих містах осібні квартали. Так, у Києві до наших днів збереглися назви місцевостей - гончарі, кожух’яки.

Найпростішим житлом найбіднішого населення Київської Русі були напівземлянки. У наземних зрубних дерев’яних будинках проживали люди середнього статку.

Отже, ремесло в Київській Русі було технічно досконалим і різноманітним. Широкого поширення в Київській Русі набула торгівля (внутрішня і зовнішня), яка була яскравим свідченням високого рівня економічного розвитку (Рис. 4.4). Міста і великі торгові села-погости мали ринки. У великих містах вони діяли постійно, а в Києві, Новгороді Великому, Чернігові, Галичі, Смоленську, Володимирі, Клязмі тощо збиралися щодня. Головним напрямком зовнішньої торгівлі в Київській Русі був східний „Грецький шлях”, що вів до Візантії, а „Залозний” - до країн Кавказу і Арабського Сходу.

Велика торгівля велася з країнами Поволжя: Хазарським Каганатом і Волзькою Болгарією. Постійними були також торгові зв’язки із Німеччиною, Чехією, Угорщиною, Польщею. Київ - головний осередок торгівлі з країнами Півдня і Заходу, а Новгород - зі Скандинавією. Головними платіжними засобами були іноземні монети (арабські срібні дрихеми, західноєвропейські динари). Були способи карбувати власну монету. Близько 990 р. Володимир Святославович викарбував на честь хрещення Русі злотники і срібляники.

Рис. 4.4 Складові торгівельної діяльності Київської Русі

Дата добавления: 2015-10-16