Дія – активна, свідома, суспільно небезпечна, протиправна поведінка людини, що може бути фізичною або інформаційною.

Зміст

Вступ

1. Поняття, ознаки і значення об’єктивної сторони злочину.

2. Суспільно небезпечні діяння (дія або бездіяльність).

3. Суспільно небезпечні наслідки, їх поняття та види.

4. Причинний зв'язок між суспільно небезпечними діяннями та суспільно небезпечними наслідками.

5. Місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Кримінальне право - це сукупність юридичних норм,

встановленим вищим законодавчим органом державної влади - Верховною

Радою України, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є

злочинними і які покарання треба застосувати до осіб, що їх скоїли. Крім

того, кримінальне право регулює підстави і умови кримінальної

відповідальності, дає поняття злочину, регулює порядок призначення

покарання, звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, при

потребі визначає форми участі громадськості в реалізації кримінальної

відповідальності і покарання.

Норми кримінального права встановлюються лише вищим органом

законодавчої влади - Верховною Радою України. Ці норми визначають, які

суспільно небеспечні діяння є злочинними, і встановлюють покарання, що

підлягають застосуванню до осіб, які вчинили злочини (ст. 1 КК України)

Об'єктивна сторона злочину – важлива передумова кримінальної відповідальності, це своєрідний фундамент кримінальної відповідальності, без якого вона взагалі не існує. Це головний критерій в оцінці намірів і цілей злочинця, в оцінці його суб'єктивної сторони.

Правові відносини, які виникають у зв’язку із вчиненням злочину і

застосуванням відповідних покарань, складають предмет кримінального

права.

В даній роботі ми розглянемо та вивчимо суть об’єктивної сторони злочину,а також розкриємо сутність слідуючих питань:

- поняття, ознаки і значення об’єктивної сторони злочину;

- суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), їх форми й ознаки;

- суспільно небезпечні наслідки, їх поняття та види;

- причинний зв'язок між суспільно небезпечними наслідками та суспільно небезпечними діяннями;

-. місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину.

Таким чином, ознаки, що характеризують зовнішній прояв злочину такі:

дія – активна поведінка. Суспільно значиме поводження особи, що складається з власних фізичних зусиль особи, використання іншої особи, а також використання машин, механізмів, сил природи або тварин.

бездіяльність – пасивна поведінка. Невиконання особою своїх професіональних та інших обов'язків.

Об'єктивна сторона злочину - це зовнішній акт суспільно небезпечного зазіхання на об'єкт, що охороняється кримінальним правом.

Об'єктивну сторону складають:

- суспільно небезпечне діяння;

- злочинні наслідки;

- причинний зв'язок між діянням і злочинними наслідками;

- засіб, місце, час, знаряддя й обстановка вчинення злочину.

Всі ці елементи об'єктивної сторони злочину мають значення:

- для встановлення наявності складу злочину як підстави кримінальної відповідальності;

- для правильної кваліфікації вчиненого;

- для призначення справедливого покарання.

1. Поняття, ознаки і значення об’єктивної сторони злочину

Кримінальне законодавство України встановлює кримінальну відповідальність тільки за конкретні суспільне небезпечні винні діяння (дію або бездіяльність), передбачені законом як злочин (ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 11 КК). Як і будь-який акт вольової поведінки людини, злочин являє собою єдність його зовнішніх (об'єктивних) і внутрішніх (суб'єктивних) властивостей і ознак. Зовнішня сторона злочину утворює його об'єктивну сторону, а внутрішня - його суб'єктивну сторону.

Об'єктивна сторона складу злочину - чи не найважливіший для практичної діяльності елемент складу злочину. Саме шляхом дослідження об'єктивної сторони робиться висновок про зміст інших елементів складу злочину.

О. Ф. Кістяківський, визначаючи об'єктивну сторону складу злочину, вказував, що її утворюють «самое действие и его последствие дело, или внешняя деятельность субъекта и его результат».

Л. С. Бєлогриць-Котляревський, хоча і не визначав об'єктивну сторону, як елемент складу злочину, проте називав серед загальних ознак злочину (маючи при цьому на увазі саме склад злочину), «преступное действие и его последствие».

Професор Варшавського університету В. В. Єсіпов виділяв у структурі складу злочину «внешнюю сторону преступления», яка, на його думку, складається із елементів, якими є час, місце, знаряддя і засоби скоєння злочину.

Н. Д. Сергієвський не розглядав взагалі поняття складу злочину, не виділяв його елементів, хоча досить детально характеризував його зовнішню сторону.

М. С. Таганцєв чітко визначав як елемент складу злочину «преступное действие», поділяючи його на «содеяние» и «бездействие». У зовнішню сторону злочину ним включались також наслідки діяльності, які визначались як «создание определенной опасности для конкретного правоохраняемого интереса», а також причинний зв'язок між ними.

В одному з перших фундаментальних підручників з кримінального права в СРСР визначення об'єктивної сторони злочину взагалі не давалось, однак розкривались його ознаки, до яких автори відносили суспільно небезпечне діяння, наслідок і причинний зв'язок між ними. При цьому рівень визначення вказаних ознак був набагато нижчий, ніж у дореволюційних учених.

Одним із перших, хто наблизився до сучасного розуміння змісту об'єктивної сторони складу злочину, був А. Н. Трайнін. У монографії «Общее учение о составе преступления» він поділяв ознаки даного елемента на обов'язкові (суспільно небезпечне діяння, шкідливі наслідки та причинний зв'язок між ними) та факультативні (предмет посягання, спосіб, час, місце, обстановка вчинення злочину).

А. А. Піонтковський, даючи визначення об'єктивній стороні складу злочину, вказував, що вона характеризується суспільно небезпечним діянням, його злочинними наслідками та причинним зв'язком між ними.

Отже, об’єктивна сторона злочину – це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) злочину, яка характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв’язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину.

Визнаючи нерозривний зв'язок об'єктивних і суб'єктивних ознак злочину, наука кримінального права в той же час вивчає їх окремо, що необхідно для їх більш глибокого розуміння. Такий підхід дозволяє глибше пізнати об'єктивну і суб'єктивну сторони злочину, що складають у реальній дійсності єдиний і неподільний акт злочинної поведінки.

При виявленні злочину ми насамперед стикаємося з його об'єктивними ознаками: конкретним актом поведінки суб'єкта у виді дії чи бездіяльності, що завжди здійснюється у певній об'єктивній обстановці, у певному місці і в певний час. Цей акт поведінки завжди відбувається відповідним способом, наприклад, крадіжка з об'єктивної сторони виражається в таємному викраденні чужого майна (ст. 185), грабіж - у відкритому викраденні такого майна (ст. 186). Злочин завжди тягне за собою певні суспільне небезпечні наслідки, тому що в результаті його вчинення завдається істотна шкода суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом (наприклад, вбивство своїм наслідком має смерть людини - статті 115-119, крадіжка, грабіж, шахрайство - статті 185, 186, 190 - заподіюють майнову шкоду власнику). Причому діяння (дія чи бездіяльність) перебуває у причинному зв'язку із суспільне небезпечними наслідками. Ці ознаки притаманні будь-якому злочину як явищу реальної дійсності. Без цих ознак злочину бути не може. Вони мають місце завжди, у всіх випадках, коли вчиняється злочин.

Іноді злочин вчиняється з використанням тих або інших предметів матеріального світу: технічних пристосувань, вогнепальної або холодної зброї, підроблених документів чи інших засобів. Їхнє вибіркове використання багато в чому дозволяє злочинцю більш успішно вчинити злочинний намір, заподіяти більш тяжку шкоду.

В об'єктивних ознаках виявляються як фактичні, так і соціальні властивості злочину, передусім його суспільна небезпечність. Об'єктивні ознаки, які притаманні всім злочинам, вивчаються Загальною частиною кримінального права, а індивідуальні ознаки конкретних злочинів, наприклад, бандитизму, шахрайства, хуліганства, - Особливою частиною.

Викладене дозволяє зробити висновок, що об'єктивна сторона злочину - це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину.

Усі ознаки об'єктивної сторони злочину з погляду їх описування (закріплення) у диспозиціях статей особливої частини КК можна поділити на дві групи: обов'язкові (необхідні) і факультативні.

До обов'язкових ознак належить діяння у формі дії або бездіяльності. Без діяння, інакше кажучи, без конкретного акту суспільне небезпечної поведінки людини, не може бути вчинений жоден злочин.

Діяння завжди або безпосередньо вказується в диспозиції статті Особливої частини КК, або однозначно випливає з її змісту і, таким чином, виступає обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину. Тому встановлення ознак такого діяння (дії чи бездіяльності) є обов'язковим у кожній кримінальній справі.

До факультативних ознак об'єктивної сторони складу злочину належать: суспільно небезпечні наслідки, причинний зв'язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановка, спосіб і засоби вчинення злочину. Ці ознаки, фактично притаманні злочину як явищу реальної дійсності, далеко не завжди вказуються в законі як ознаки конкретного складу злочину. Так, диспозиції складів шпигунства (ст. 114), незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст. 263), хуліганства (ст. 296) та ін. не містять вказівок на конкретні суспільно небезпечні наслідки, які необхідно було б встановлювати при вирішенні питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності. Так само далеко не завжди в статтях Особливої частини КК указуються спосіб, місце, час, обстановка вчинення злочину. Отже, зазначені ознаки об'єктивної сторони складу злочину є не обов'язковими, а факультативними.

Однак якщо суспільно небезпечні наслідки, місце, час, спосіб, обстановка і засоби вчинення злочину прямо вказані у диспозиції статті Особливої частини КК або однозначно випливають з її змісту, то вони набувають значення обов'язкових ознак об'єктивної сторони складу злочину і їх встановлення в такому випадку є обов'язковим.

Отже, об'єктивну сторону злочину утворюють:

1. Ознаки, що є компонентами самої злочинної діяльності і безпосередньо характеризують її зовнішній прояв:

- суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність);

- суспільно небезпечні наслідки (злочинний результат);

- причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками;

- спосіб, знаряддя і засоби, місце, час і обстановка вчинення злочину.

2. Ознаки, що характеризують сукупність умов, за яких вчиняється діяння:

- місце, час, обстановка вчинення злочину або їх своєрідне поєднання – ситуація

Об'єктивна сторона злочину - важлива передумова кримінальної відповідальності. Кримінальне право України визнає злочином не самі по собі ідеї або думки людини, реалізація яких становить небезпеку для особистості, товариства і держави, а лише суспільно небезпечне діяння, що порушує кримінально-правові норми (ст.1,3,7 і ін. ст. КК України). Об'єктивна сторона злочину - своєрідна основа кримінальної відповідальності, без якої вона взагалі не існує.

Об'єктивна сторона злочину є тому головним критерієм в оцінці намірів і цілей злочинця, в оцінці його суб'єктивної сторони. Відповідно до цього при розслідуванні або судовому розгляді кримінальної справи в першу чергу встановлюється об'єктивна сторона злочину, робиться висновок про наміри, мотиви і цілі особи, що учинила суспільно-небезпечне діяння, яке заборонено кримінальним законом. Без ознак об'єктивної сторони питання про суб'єктивну сторону не виникає, тому що остання існує тільки в зв'язку з першою. Таким чином, створюється бар'єр для проникнення сваволі і суб'єктивізму в діяльність суду і прокурорсько-слідчих органів. Це служить серйозною гарантією дотримання законності при відправленні правосуддя по кримінальних справах.

Важливість об'єктивної сторони злочину для кримінальної відповідальності, у тому, що саме цей елемент складу злочину є фундаментом усієї конструкції складу злочину і кримінальної відповідальності, свідчить той факт, що в диспозиціях статей Особливої частини КК України частіше всього вказуються саме ознаки об'єктивної сторони злочину. Наприклад, у кримінальному законі завжди вказуються ознаки суспільно небезпечного діяння, без них неможлива жодна диспозиція якийсь статті Особливої частини, часто вказуються в кримінальному законі й інші ознаки об'єктивної сторони. Важливо відзначити, що не усі вони мають однакове кримінально-правове значення. Обов'язковим для всіх складів злочинів є суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність).

Отже, значення об’єктивної сторони злочину полягає в тому, що вона є елементом складу злочину і входить до підстави кримінальної відповідальності, тобто до кримінальної відповідальності особа може бути притягнута лише тоді, коли у вчиненому нею діянні встановлені всі потрібні ознаки об’єктивної сторони злочину, вона має важливе значення для правильної кваліфікації злочину, розмежування злочинів, відмежування злочинних діянь від не злочинних і багато в чому визначає суворість покарання встановленого в санкціях статей особливої частини ККУ за відповідні злочини.

1. Суспільно небезпечні діяння (дія або бездіяльність)

Злочинне діяння (дія або бездіяльність) є найважливішою ознакою об'єктивної сторони, тому що саме воно виступає стрижнем об'єктивної сторони в цілому і її окремих ознаках. Діяння може мати форму дії або бездіяльності.

Термін «діяння» вживається а КК, теорії кримінального права і судовій практиці у двоякому значенні:

По-перше – у ст. 11 КК за допомогою цього терміна визначається поняття злочину, що охоплює всі ознаки, притаманні злочину, тобто вживається як синонім терміна «злочин».

По-друге – застосовується тільки для характеристики однієї з ознак об’єктивної сторони, тобто дії чи бездіяльності. При аналізі цієї ознаки складу злочину мова повинна йти саме про друге значення терміна «діяння».

Поняття «діяння» визначається такою сукупністю ознак: діяння повинно бути конкретним, усвідомленним і вольовим актом поведінки людини, суспільно небезпечним та протиправним.

Діяння як ознака об’єктивної сторони складу злочину завжди повинно мати конкретних характер. Воно становить собою конкретний акт поведінки людини, який відбувається в певній обстановці, місці та часі і завжди виявляється в конкретній дії чи бездіяльності.

Діяння – це усвідомлений акт поведінки людини, що завжди є наслідком пізнавальної діяльності, відображенням у свідомості людини об’єктивного світу. Діянна, в якому немає прояву волі, вчинене, наприклад, під безпосереднім впливом фізичного чи психологічного примусу (ст. 40 КК), не може становити об’єктивну сторону складу злочину.

Суспільна небезпечність як ознака діяння полягає в тому, що, будучи визнанним злочином, це діяння заподіює істотну шкоду суспільним відносинам, охоплюваним кримінальним законом, або створює реальну загрозу її заподіяння.

Протиправність к ознака діяння відповідно до ст. 11КК означає, що злочином визнається тільки те діяння, яке саме в такій якості передбачено кримінальним законом. Тому для наявності об’єктивної сторони злочину необхідно, щоб діяння (дія чи бездіяльність) було зазначено в диспозиції однієї зі статей Особливої частини КК, тобто заборонено кримінальном законом під загрозою покарання. Ознака протиправності означає, що діяння завжди порушує відповідну норму кримінального закону.

Дія – активна, свідома, суспільно небезпечна, протиправна поведінка людини, що може бути фізичною або інформаційною.

Фізичні (або енергетичні) дії полягають у застосуванні мускульної,фізичної сили для вчинення злочинного посягання (крадіжка, грабіж, розбій, убивство, нанесення тілесних ушкоджень тощо) і завжди спрямовані на зміну зовнішньої, фізичної сфери предметів матеріального світу.

. З фізичного боку дії поділяються на прості та складні.

Прості – елементарні рухи тіла (наприклад, завдання удару), складні – ті, що складаються з кількох актів поведінки, кожний з яких може бути визнано самостійною дією, чи ті, що складаються з ряду тотожних актів поведінки, об’єднаних єдиним умислом і спрямованих на досягнення єдиного злочинного наслідку.

Інформаційні дії полягають у передаванні інформації зі злочинною ціллю вербальним чи невербальним шляхом (наприклад, погроза вбивством).

Бездіяльність – пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретних дій (дії), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах, причому, наявність обов’язку особи діяти певним чином та наявність реальної можливості в даних конкретних умовах діяти в такий спосіб є обов’язковими умовами кримінальної відповідальності особи за бездіяльність. Сам обов’язок вчинити певні дії може випливати з таких підстав як закон, професійні або службові функції, договір, родинні відносини. Наявність реальної можливості особи діяти певним чином полягає в тому, що вона в змозі виконати активні дії і запобігти злочинним наслідкам.

Отже, обов’язковою умовою кримінальної відповідальності особи за бездіяльність є наявність у неї обов’язку діяти певним чином і наявність у даних конкретних умовах реальної можливості діяти в такий спосіб.

Обов’язок вчинити певні дії може випливати з різних

підстав:

а) із закону (наприклад, закон покладає на громадянина обов’язок

повідомити органам влади про достовірно йому відомий злочин, що

готується або вчинений - ст. 187 КК);

б) з професійних або службових функцій (наприклад, неподання допомоги хворому особою медичного персоналу - ст. 113 КК, службова недбалість - ст. 167 КК);

в) з договору (наприклад, злочинно недбале ставлення до охорони

державного або колективного майна - ст. 91 КК);

г) з родинних відносин (наприклад, ухилення від сплати коштів на

утримання непрацездатних батьків - ст. 116 КК);

д) з попередньої поведінки особи, коли вона своїми діями створює

небеспечне становище для іншої особи і внаслідок цього зобов’язана

подати їй допомогу (наприклад, водій, винний в аварії, повинен надати

допомогу потерпілому; невиконання такого обов’язку за певних умов тягне

потерпілому; невиконання такого обов’язку за певних умов тягне

відповідальність за ст.111 КК - залишення в небеспеці).

Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що

особа в даній конкретній обстановці мала реальну можливість діяти, тобто

виконати активні дії і відвернути тим самим злочинні наслідки.

Отже при оцінці можливості (або неможливості) виконати покладені на особу обов’язки слід урахувати конкретну обстановку, умови місця і часу,

зміст обов’язків, покладених на особу. Ураховуються й суб’єктивні

можливості цієї особи щодо виконання потрібних дій.

Таким чином, кримінальна відповідальність за злочинну бездіяльність

настає лише за таких умов:

а) на особу був покладений спеціальний обов’язок вчинити дію, якою було б відвернено настання злочинного наслідку;

б) у особи була реальна можливість в даній конкретній ситуації вчинити

відповідні дії і відвернути спричинення суспільно небеспечних

наслідків.

Непереборна сила, непереборний фізичнний примус, психічний примус та їх значення для вирішення питання про кримінальну відповідальність за суспільно небезпечну дію чи бездіяльність.

Дія чи бездіяльність - це вольові вчинки людини, вони являють собою

психофізичну єдність зовнішньої і внутрішньої сторін її поведінки. Отже

вольовий зміст дії або бездіяльності має важливе значення при вирішенні

питання про кримінальну відповідальність.

Але трапляються ситуації, коли у вчиненій особою дії або бездіяльності

її воля не проявляється і психофізична єдність діяння відсутня. В таких

випадках в зв’язку з відсутністю певних обставин вчинене діяння (дія чи

бездіяльність), в котрому немає прояву волі самого діяча, втрачає свій

кримінально-правовий характер. Отже, тут відсутня і об’єктивна сторона

злочину. До таких обставин відносяться:

1) непереборна сила;

2) непереборний фізичний примус (насильство);

3) психічний примус, що відповідає вимогам крайньої необхідності.

Непереборна сила - це надзвичайне і невідтворне за даних умов явище.

Джерелом непереборної сили можуть бути дії явищ природи, механізмів і

пристроїв, хвороби та ін. У діянні, вчиненому під впливом непереборної

сили, відсутня воля особи, відсутні саме діяння і об’єктивна сторона

злочину. Отже, за таке діяння кримінальна відповідальність наставати не

може. Так, не несе кримінальної відповідальності за бездіяльність за ст.

113 КК лікар, який не зміг з’явитися до хворого і подати йому медичну

допомогу внаслідок повені або землетрусу.

Під непереборним фізичним примусом розуміють такий фізичний вплив однієї людини на іншу (насильство - застосування фізичної сили,

заподіяння ударів, побоїв, тілесних ушкоджень та ін.), який повністю

пригнічує волю особи, підданої насильству, внаслідок чого вона

позбавлена можливості обрати бажаний їй варіант поведінки і здійснює в

результаті насильства рухи тіла, якими завдає шкоди, або ж не вчиняє тих

дій, які вона повинна була вчинити в даній ситуації. Якщо фізичний

примус непереборний (наприклад, зв’язаний охоронець не може перешкодити злочинцям вчинити розкрадання, касир видав злочинцям гроші внаслідок жорстоких побоїв), то у вчиненому діянні особи не має прояву її волі.

Непереборний фізичний примус «руйнує» діяння, знищує його

цілеспрямований і вольовий характер. В разі непереборного фізичного

примусу немає дії або бездіяльності (в кримінальна-правовому розумінні)

тієї особи, яку примушують, внаслідок чого вона й не може нести

кримінальної відповідальності.

Якщо ж фізичне насильство було переборним, тобто коли особа вчинила

які-небудь суспільно-небеспечні дії під впливом фізичного насильства,

що не виключає діяти за своїм розсудом (за своєю волею), наприклад,

внаслідок побоїв, що не становлять серйозної небеспеки для життя або

здоров’я, вона повинна нести кримінальну відповідальність. Однак

фізичний примус, котрий має місце, повинен розглядатися як обставина, що

пом’якшує відповідальність (п.3 ст. 40 КК).

Психічний примус - це вимога вчинити певні дії або, навпаки, не вчиняти тих чи інших дій, які в даній ситуації повинні бути вчинені, під

погрозою застосування фізичного насильства, заподіяння майнової чи

моральної шкоди. В разі психічного примусу має місце залякування особи,

яка піддана примусу, з тим щоб приневолити її діяти або не діяти в

напрямку, потрібному для того, хто погрожує. Безумовно, волю особи, яку

піддано примусу, деякою мірою обмежено, внаслідок чого вона відчуває

ускладнення в обранні того чи іншого варіанту поведінки. Однак таке

обмеження не носить абсолютного характеру навіть за умови, що психічний

примус підкріплюється фізичним насильством. У даному разі волю особи,

щодо якої здійснюється насильство, повністю не паралізовано і вона має

можливість обрати той чи інший варіант поведінки за своїм розсудом. Ось

чому діяння (дія або бездіяльність), вчинені нваслідок психічного

примусу, не виключає кримінальної відповідальності, але розцінюється як

вчинене при пом’якшуючих обставинах (п.3 ст. 40 КК).

Дія або бездіяльність, вчинена внаслідок психічного примусу, не тягне

кримінальної відповідальності лише за умови, що має місце стан крайньої

необхідності (ст. 16 КК).

1. Суспільно небезпечні наслідки, їх поняття та види

Суспільно небезпечні наслідки визначають як – шкоду (збиток), що заподіюється злочинним діянням суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або як реальну небезпеку (загрозу) заподіяння такої шкоди

Показником, що характеризує злочин, є наслідки.

Злочинні наслідки можуть бути класифіковані в такий спосіб: майнова, моральна, фізична й інша шкода, що заподіюється злочинами суспільним відносинам, а також усі витрати товариства на боротьбу з цим соціально-негативним явищем.

Незалежно від сфери суспільних відносин, де можуть мати місце суспільно небезпечні наслідки злочину, всі вони можуть бути поділені на дві великі групи, тобто: наслідки матеріального, і нематеріального характеру.

До матеріальних наслідків належить шкода, що має фізичний характер (наприклад, смерть при вбивстві ст.115-119,121-125 КК), а також майнова шкода, у тому числі і у вигляді позитивної майнової шкоди (неодержанні доходу). Ту може бути виділена шкода інтересам політичним, організаційним, соціальним.

Нематеріальні наслідки також підрозділяються на наслідки, пов'язані з порушенням суспільного порядку або діяльності установ і підприємств і порушення честі і гідності громадян і їх особистих майнових прав (наприклад, моральна шкода при обмові або образі).

Суспільно небезпечні наслідки мають велике значення для встановлення об’єктивної сторони складу злочину і залежно від того, включені вони чи ні до диспозиції статті особливої частини ККУ як обов’язкова знака складу злочину всі злочини поділяються на злочини з матеріальним складом та злочини з формальним складом.

Злочин рахується закінченим після вчинення суспільно небезпечного діяння незалежно від настання визначених суспільно небезпечних наслідків.

У реальній дійсності будь-які злочини, у тому числі і формальні, завжди спричиняють якісь шкідливі зміни в об'єктах, що охороняються законом. Проте ці зміни і наслідки не включені до складу формальних злочинів і при вирішенні питання про наявність або відсутність діяння не приймаються в увагу. У цьому випадку наслідки можуть мати кримінально-правове значення, але не для визначення складу злочину, а як обставини, що пом'якшують або отягчають провину при призначенні покарання.

При конструюванні об'єктивної сторони злочину (матеріальний або формальний склад) вибирається не довільно, а з урахуванням і в залежності від характеру і специфічних особливостей суспільної небезпеки злочину й особливостей кримінально-правових мір боротьби з ним.

Таким чином, злочини з матеріальним складом – злочини для об’єктивної сторони яких диспозиція статті ККУ вимагає встановлення не тільки діяння, але і настання суспільно небезпечних наслідків;

з формальним – злочини, для встановлення об’єктивної сторони яких кримінальний закон вимагає встановлення лише діяння.

Наслідками злочинів з матеріальним складом, як правило, є матеріальні наслідки (напр. шкода майнового, фізичного характеру), і ці злочини вважаються закінченими з моменту настання таких наслідків; злочинів з формальним складом – нематеріальні наслідки, в них сам факт вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом, утворює закінчений злочин. У злочинах з матеріальним складом повинні бути встановлені на тільки факт діяння та факт настання суспільно небезпечних наслідків, а і причинний зв’язок між діянням та наслідками що настали.

Як обов’язкова ознака складу злочину суспільно небезпечні наслідки мають важливе значення для диференціації кримінальної відповідальності, що виявляється, зокрема, у конструюванні а КК кваліфікуючих чи особливо кваліфікуючих складів аюо спеціальних норм.

Дата добавления: 2015-10-21